2.3. Соціально-економічні наслідки інфляції.

Дослідження інфляційних процесів свідчить, що це динамічний соціально-економічний процес, який дуже негативно позначається на розвитку економіки. Чим вищі темпи інфляції, тим відчутніший її вплив на все економічне життя: деформується національна система грошового та кредитного обігу, спотворюється відтворювальний процес, втрачаються стимули та мотивація до виробництва, змінюється економічна поведінка господарських суб'єктів. У такій ситуації виникає атмосфера загальної невпевненості і навіть політичної нестабільності. Отже, інфляція здатна деформувати як комплекс макроекономічних процесів у цілому, так і кожну його структурну ланку. Вона проникає у процес виробництва, обміну та споживання матеріальних благ. Інфляція активно впливає також на перерозподіл ресурсів і доходів між державою і населенням, між окремими секторами економічної системи, галузями, підприємствами. Залежно від напряму перерозподілу частини доходів і характеру їх використання визначається вплив інфляції на економічну систему. Адже суспільство зацікавлене у тому, щоб реальні ресурси, які потрапляють до тих, хто накопичує номінальні доходи достатньо швидко спрямовувалися у продуктивні канали. У перехідних економіках цей процес практично не відбувається, бо суспільні інститути, які повинні цим займатися в умовах ринку, поки що не сформовані.

Основний перерозподільний вплив інфляція справляє через дію на реальну вартість багатства людей: вона перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників. Якщо ж темпи інфляції знижуються, відбувається протилежна дія.

Інфляцію можна розглядати як своєрідний метод забезпечення держави необхідними ресурсами. При здійсненні грошової емісії (якщо обсяг виробництва і швидкість обігу грошей незмінні) держава має змогу розширити власні можливості попиту за рахунок зниження таких у власників тієї ж кількості грошей. Така емісія фактично рівнозначна введенню спеціального непрямого податку на запаси грошей. Його отримувачем є держава. За допомогою цього податку вона може фінансувати велику частину бюджетного дефіциту.

Інфляційний податок – це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.

Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційний податок (ІТ) визначається за формулою

де P_n- рівень цін в n–му році;

P_n-1рівень цін в (n–1)–му році;

M_n - пропозиція грошей вn-му році.

Для інфляційного податку існує крива Лаффера. Вона показує величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції в умовах, коли економіка знаходиться в стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом (рис.11).

Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на реальні залишки) зменшується.

Максимальний інфляційний податок ІТmax досягається за графіком при рівні інфляції мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень, тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на рис.11).

Інфляція є причиною неефективного розміщення ресурсів, деформації грошово-кредитного обігу. Передусім вона погіршує структуру кредитів. Цінова нестабільність призводить до кредитування збиткових галузей. Значно прибутковішим порівняно з вкладанням у виробництво стало вкладання у торгівлю, яка дедалі більше стає спекулятивною, адже в умовах інфляції спекулятивні операції - це найвигідніша сфера вкладання капіталу. У сфері державного кредиту скорочується передплата на державні облігації, зважаючи на знецінення їх реальної вартості під час інфляції. Знижується частка довгострокових кредитів у всій масі, що тягне за собою зниження інвестиційної активності, бо інвестиційний вкладник утримує ставку процента на високому рівні, що утруднює використання кредитів з інвестиційною метою, а комерційні банки остерігаються надавати довгострокові кредити з огляду на високі інфляційні ризики.

Інфляція тримає споживача в постійній напрузі, адже перерозподільні процеси, характерні для інфляції, різко інтенсифікуються при суттєвому зростанні її темпів відбувається швидка диференціація доходів: життєвий рівень значної частини населення (особливо з фіксованими доходами) дуже знижується. Купівельна сила пенсій, допомоги на дітей та допомоги молодим сім'ям зводиться практично до нуля. Це погіршує соціально-політичну атмосферу в країні та перешкоджає нормальному розвитку ринкових реформ.

В умовах відкритої інфляції відбувається зниження життєвого рівня населення з таких причин.

По-перше, хоч би якою досконалою була система протиінфляційної компенсації, все ж їй ніколи не наздогнати цін, а чим більше доходи відстають від цін, тим відчутніші удари інфляції по споживачу.

По-друге, передбачити підвищення цін, особливо при гіперінфляції, дуже складно. Тому протиінфляційна компенсація майже не буває достатньою.

По-третє, при інфляції витрат державі нічого не залишається, крім компромісних рішень, при яких протиінфляційні надбавки до доходів не повністю покриють втрати від зростання цін. Хоч би яким був компроміс, усе ж зменшення реальних доходів є неминучим.

Прихована інфляція ще більшою мірою чинить негативний вплив на процес заощадження, адже при існуванні хронічного товарного дефіциту, підвищення проценту на вклади не дає жодного результату. Звичайно, певним чином воно може застрахувати заощадження, але не допоможе при тотальних товарних нестачах (гроші просто немає на що витрачати)

Отже, і відкрита, і прихована інфляція негативно позначається на життєвому рівні населення відразу в двох напрямах: через заощадження і поточне споживання.

Дуже гостро відчувають вплив інфляції підприємства. Загалом негативні наслідки інфляції для підприємств зводяться до:

- зниження реальної вартості майна підприємства, оскільки оцінка вартості будівель, споруд, устаткування, обладнання та інших видів активів відбувалася як за старими, так і за новими цінами;

- заниження реальної вартості сировини, матеріалів і відрахувань на амортизацію, що викликає, з одного боку, невиправдане заниження собівартості продукції, а з іншого - необгрунтоване завищення прибутку:

- "ерозія капіталу", яка не дає змоги підприємствам накопичувати коштів для здійснення капіталовкладень;

- висунення на перший план тактичних, короткострокових інтересів виживання, що виявляється у зростанні фонду нагромадження: підприємства прагнуть зберегти реальний рівень оплати праці працівників, втрачаючи і без того невеликі кошти;

- знецінення усіх видів доходів підприємств внаслідок постійного падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

- вилучення державою до бюджету практично не одержаного прибутку і частини оборотних коштів підприємств через механізми переплати податку на додану вартість і податку на прибуток;

- відсутності реального посилення бюджетних обмежень для підприємств, що не дає змоги перейти до обмеження попиту на мікрорівні в повному обсязі.