Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Терапія №2.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
15.02.2016
Размер:
58.06 Кб
Скачать

Характеристика мікрофлори сечовивідних шляхів при супутньому пієлонефриті у хворих на цукровий діабет 2 типу

Баса Нателла

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Кафедра ендокринології

Завідувач кафедри – доц. Урбанович А.М.

Науковий керівник - асист. Снітинська О.В.

Актуальність. Цукровий діабет (ЦД) є важливою проблемою сьогодення, адже поширеність його за останні десятиліття серед населення України невпинно зростає. Механізм розвитку пієлонефриту при ЦД формується з багатьох компонентів, зокрема, постійної гіперглікемії, глюкозурії, зниження імунного захисту, нейропатії нирок та сечового міхура. Це призводить до частого інфікування сечостатевої системи. Відомо, що частота хронічного пієлонефриту у хворих на цукровий діабет зустрічається за даними різних авторів від 35% до 60 %, що є в 2–3 рази вищою, ніж у загальній популяції.

Мета. Визначити спектр мікроорганізмів, що висіваються у пацієнтів хворих на ЦД 2 типу з супутнім пієлонефритом та резистентність флори до емпіричної антибіотикотерапії.

Матеріали та методи. Було обстежено 31–го пацієнта з цукровим діабетом 2 типу та супутнім пієлонефритом. При посівах було виділено 23 культури аеробних та факультативних анаеробів. Матеріал для аналізу отримували шляхом забору ранішньої сечі (середньої порції) у стерильний посуд. Проводився посів на стандартні середовища з наступним визначенням чутливості до антибіотиків.

Результати. Серед грамвід’ємних патогенів переважали E.coli – 39%. Серед грам–позитивних висівались такі збудники: Staphylococcus epidermidis – 32,2 %, Staphylococcus aureus – 16% і Streptococcus b-haemoliticus – 13%. Встановлено, що у групі пацієнтів де висівалась E.coli ( 12 осіб), ймовірність успіху при емпіричній терапії була найвищою для фторхінолонів та нітрофуранів і становила 92%, для макролідів та цефалоспоринів – 75%, групи амфеніколу – 58%, аміноглікозидів та рифампіцину – 50%, групи лінкоміцину – 42% і тетрацикліну – 25%. У групі Staphylococcus epidermidis (10 осіб) 100% чутливість була до нітрофуранів, 90% до груп фторхінолонів, макролідів, цефалоспоринів та лінкоміцину, 80% до тетрацикліну, 70% до рифампіцину та 30% до амфеніколу. Чутливість у групі Staphylococcus aureus ( 5 осіб) найвищою була до фторхінолонів – 100%, до аміноглікозидів 80%, до нітрофуранів – 60%, групи рифампіцину цефалоспоринів та тетрацикліну – 40% макролідів – 20% і відсутність чутливості до груп лінкоміцину та амфеніколу. У найменшій групі (4 особи), де висівався Streptococcus b-haemoliticus, 100% чутливість визначалась до макролідів, 75% – до нітрофуранів фторхінолонів та тетрациклінів, 50% – до лінкоміцину, 25% – до рифампіцину і відзначалась резистентність до аміноглікозидів та амфеніколу.

Висновки. Згідно проведених досліджень встановлено, що найбільш поширеним збудником, який висівається у пацієнтів з ЦД 2 типу з супутнім пієлонефритом є грамвід’ємний збудник E.coli ( 12 осіб), а найбільш резистентними до антибіотикотерапії є грампозитивний аероб Staphylococcus aureus та грампозитивний факультативний анаероб Streptococcus b-haemoliticus.