- •Значення дифузно-зважених зображень магнітно-резонансної томографії (мрт) у диференційній діагностиці злоякісних новоутворів нирок
- •Характеристика мікрофлори сечовивідних шляхів при супутньому пієлонефриті у хворих на цукровий діабет 2 типу
- •Взаємозв’язок гормонів жирової тканини з параметрами інсулінової резистентності у хворих на цукровий діабет 2-го типу з ожирінням
- •Зміни показників ригідності артерій та добового моніторингу артеріального тиску у хворих на цукровий діабет 2 типу з діабетичною хворобою нирок.
- •Вплив полісенсибілізації на клініко-лабораторний перебіг синдрому чардж-Стросса
- •Вміст мозкового натрійуретичного пропептиду в крові хворих на цукровий діабет (цд) 2-го типу з ожирінням та ішемічною хворобою серця (іхс)
- •Cімейний випадок синродму ніймегена, ускладненого ebv-лімфопроліферативним захворюванням та лімфомою
- •Особливості Стану серцево-судинної системи (ссс) у хворих з гіпофункцією щитоподібної залози (щз)
- •Залежність стану плода та новонародженого відкомпенсації цукрового діабету у вагітних
- •Інфекційні тригерні фактори розвитку системних васкулітів
- •Клінічний випадок: актг-ектопована пухлина
- •Клініко-генетична характеристика 9 пацієнтів з синдромом віскота-олдріча
- •Використання «омега - 3» (поліненасичених жирних кислот) при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті
- •Особливості променевої діагностики запальних захворювань органів дихання
Характеристика мікрофлори сечовивідних шляхів при супутньому пієлонефриті у хворих на цукровий діабет 2 типу
Баса Нателла
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Кафедра ендокринології
Завідувач кафедри – доц. Урбанович А.М.
Науковий керівник - асист. Снітинська О.В.
Актуальність. Цукровий діабет (ЦД) є важливою проблемою сьогодення, адже поширеність його за останні десятиліття серед населення України невпинно зростає. Механізм розвитку пієлонефриту при ЦД формується з багатьох компонентів, зокрема, постійної гіперглікемії, глюкозурії, зниження імунного захисту, нейропатії нирок та сечового міхура. Це призводить до частого інфікування сечостатевої системи. Відомо, що частота хронічного пієлонефриту у хворих на цукровий діабет зустрічається за даними різних авторів від 35% до 60 %, що є в 2–3 рази вищою, ніж у загальній популяції.
Мета. Визначити спектр мікроорганізмів, що висіваються у пацієнтів хворих на ЦД 2 типу з супутнім пієлонефритом та резистентність флори до емпіричної антибіотикотерапії.
Матеріали та методи. Було обстежено 31–го пацієнта з цукровим діабетом 2 типу та супутнім пієлонефритом. При посівах було виділено 23 культури аеробних та факультативних анаеробів. Матеріал для аналізу отримували шляхом забору ранішньої сечі (середньої порції) у стерильний посуд. Проводився посів на стандартні середовища з наступним визначенням чутливості до антибіотиків.
Результати. Серед грамвід’ємних патогенів переважали E.coli – 39%. Серед грам–позитивних висівались такі збудники: Staphylococcus epidermidis – 32,2 %, Staphylococcus aureus – 16% і Streptococcus b-haemoliticus – 13%. Встановлено, що у групі пацієнтів де висівалась E.coli ( 12 осіб), ймовірність успіху при емпіричній терапії була найвищою для фторхінолонів та нітрофуранів і становила 92%, для макролідів та цефалоспоринів – 75%, групи амфеніколу – 58%, аміноглікозидів та рифампіцину – 50%, групи лінкоміцину – 42% і тетрацикліну – 25%. У групі Staphylococcus epidermidis (10 осіб) 100% чутливість була до нітрофуранів, 90% до груп фторхінолонів, макролідів, цефалоспоринів та лінкоміцину, 80% до тетрацикліну, 70% до рифампіцину та 30% до амфеніколу. Чутливість у групі Staphylococcus aureus ( 5 осіб) найвищою була до фторхінолонів – 100%, до аміноглікозидів 80%, до нітрофуранів – 60%, групи рифампіцину цефалоспоринів та тетрацикліну – 40% макролідів – 20% і відсутність чутливості до груп лінкоміцину та амфеніколу. У найменшій групі (4 особи), де висівався Streptococcus b-haemoliticus, 100% чутливість визначалась до макролідів, 75% – до нітрофуранів фторхінолонів та тетрациклінів, 50% – до лінкоміцину, 25% – до рифампіцину і відзначалась резистентність до аміноглікозидів та амфеніколу.
Висновки. Згідно проведених досліджень встановлено, що найбільш поширеним збудником, який висівається у пацієнтів з ЦД 2 типу з супутнім пієлонефритом є грамвід’ємний збудник E.coli ( 12 осіб), а найбільш резистентними до антибіотикотерапії є грампозитивний аероб Staphylococcus aureus та грампозитивний факультативний анаероб Streptococcus b-haemoliticus.
