
- •Тести для самоконтролю.
- •2.1. Атеросклероз.
- •2.2. Ішемічна хвороба серця.
- •2.3. Гострі коронарні синдроми.
- •2.3.1. Нестабільна стенокардія.
- •2.3.3.Ускладнення інфаркта міокарда та їх лікування.
- •2.4. Артеріальні гіпертензії.
- •2.4.1. Гіпертензивна хвороба.
- •2.4.2. Вторинні артеріальні гіпертензії.
- •2.4.3. Гіпертензивні кризи.
- •2.5. Нейроциркуляторна дистонія (нцд).
- •2.6. Ендокардити.
- •2.7. Міокардити.
- •2.8. Кардіоміопатії.
- •2.9. Перикардити.
- •2.10. Аритмії та блокади серця.
- •2.11. Вроджені вади серця.
- •2.12. Набуті вади серця.
- •2.13. Серцева недостатність.
- •Тести для самоконтролю.
- •E. Стабільна стенокардія напруги, фк III. *
- •С. Ендотелін I. *
- •С. Рецидив інфаркта міокарда. *
- •В. Нижній. *
- •Е. Порушення руху кальцієвих і натрієвих потоків з попереднім синусовим імпульсом. *
- •Е. Апоптоз. *
- •С. Відмінити атенолол, призначити інгібітор апф. *
- •3.1. Пневмонія.
- •Патогенез. Виникнення, перебіг і наслідки пневмонії залежать як від вірулентних властивостей збудника так і від ступеня імунної реакції макроорганізму на інфекцію.
- •Фаза захворювання (розгар, розрішення, реконвалесценція, подовжений перебіг).
- •Діагностичні критерії пневмонії з подовженим перебігом
- •3.3. Хронічний бронхіт.
- •3.4. Бронхіальна астма.
- •3.5. Саркоїдоз.
- •3.6. Ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт.
- •3.7. Легеневе серце (Cor pulmonale).
- •Класифікація хронічного легеневого серця
- •Класифікація хронічного легеневого серця
- •Тести для самоконтролю.
- •С. Пневмонія довше 5 тижнів.
- •4.1. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.
- •4.2. Хронічні гастрити.
- •Корекція розладів шлункової секреції проводиться в залежності від характеру цих розладів. Терапія, яка стимулює секреторну функцію шлунка, передбачає наступні заходи.
- •Корекція порушень кишечного травлення. При гастриті типу а часто страждає зовнішньосекреторна функція підшлункової залози і кишечне травлення, тому таким хворим рекомендують ферментні препарати:
- •4.4. Хронічні гепатити.
- •4.5. Цирози печінки.
- •4.6. Диференційний діагноз жовтяниць.
- •4.7. Синдроми, які обтяжують перебіг цирозів печінки.
- •4.8. Хронічний безкам’яний холецистит.
- •Лікування хронічного холециститу.
- •4.9. Жовчокам’яна хвороба (жкх).
- •4.11. Синдроми недостатності гідролізу харчових речовин (малдигестії)
- •4.12. Ентерити.
- •4.13. Хвороба Крона або регіонарний ентерит.
- •4.15. Функціональна кишкова диспепсія (фкд). Синдром подразненої товстої кишки.
- •Тести для самоконтролю.
- •В. Фенобарбітал.
- •5.1. Гломерулонефрити.
- •5.2. Пієлонефрити.
- •5.3. Хронічна ниркова недостатність.
- •5.4. Амілоїдоз нирок.
- •Тести для самоконтролю.
- •6.1. Ревматизм (гостра ревматична лихоманка).
- •6.2. Запальні поліартропатії.
- •6.3. Подагра.
- •6.4. Остеоартрози.
- •6.5. Системні ураження сполучної тканини.
- •6.5.1. Системні васкуліти.
- •6.5.2. Системний червоний вовчак.
- •6.5.3. Дерматополіміозит.
- •6.5.4. Системний склероз.
- •Тести для самоконтролю.
- •7.1. Анемії.
- •7.2. Гемобластози.
- •Хронічна мієлоїдна лейкемія.
- •7.3. Геморагічні захворювання.
- •Тести для самоконтролю.
- •Тести для самоконтролю.
- •Список використаної літератури
3.1. Пневмонія.
Пневмонія – гостре інфекційно-запальне захворювання легень з залученням в патологічний процес респіраторних відділів з обов’язковою наявністю внутрішньоальвеолярної запальної ексудації.
У відповідності до “Міжнародної класифікації хвороб, травм і причин смерті” 1992 р. Х перегляду із рубрики “Пневмонія” виключені запальні захворювання легень неінфекційної природи, а саме: викликані фізичними факторами (радіаційний пневмоніт); викликані хімічними факторами (бензинова” пневмонія); алергічного або судинного генезу (еозинофільна пневмонія, пульмоніт).
Захворюваність на пневмонію складає 10-13,8 на 1000 населення. Пневмонія займає 4 місце серед причин смерті після серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворів, травм та отруєнь.
Етіологія. Пневмонія викликається різними збудниками, найчастіше бактеріями, рідше вірусами, грибами, найпростішими, рикетсіями, хламідіями тощо. Етіологія пневмоній в значній мірі визначається їх епідеміологічною характеристикою.
Збудниками негоспітальних пневмоній найчастіше бувають наступні мікроорганізми: streptococcus pneumoniаe (пневмокок); Staphylococcus pyogenus, aureus, albus; Klebsiella pneumoniаe (п. Фрідлендера); Neisseria meningitidis, cataralis; Esherichia coli; Proteus mirabilis, vulgaris; Hemophilus influenzae (п. Афанасьєва-Прейфера); Pseudomonas aeroginosa; Legionella pneumophillia; Chlamidia trahomonatis, psittaci; Mycoplasma pneumoniаe; Actinomyces albus, israelia; Candida albicans; Aspergillus fumigatus; Bacteroides fragilis, melaninogenicus; Fusobacterium nucleatum; Citomegalovirus.
Збудниками госпітальних нозокоміальних пневмоній є: грампозитивна флора – Staphylococcus aureus; грамнегативна флора – Pseudomonas aeroginosa, Klebsiella pneumonie, Echerichia colli, Proteus mirabilis, Hemophilus influenzae, Enterobacter; анаеробна флора – Filobacterium, Bacteroides, Peptostreptococcus.
Визначальним у лікуванні пневмонії належить мікробіологічному дослідженню харкотиння з метою ідентифікації збудника і визначення його чутливості до антибіотиків. З метою ідентифікації збудників пневмонії досліджують харкотиння, бронхіальні змиви і трахеобронхіальний аспірат. Харкотиння слід досліджувати зранку – не пізніше 1 години після його відкашлювання. Перед дослідженням харкотиння треба обробити за методом Мульдера. Для цього беруть клаптик харкотиння і старанно промивають його в стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду послідовно у трьох чашках Петрі по 1 хв. у кожній. В такий спосіб змивають з поверхні клаптика харкотиння мікроби, які потрапили в нього з верхніх дихальних шляхів та ротової порожнини. Зазвичай для виключення випадковості використовують не менше 3 клаптиків харкотиння. Одночасно з посівом з цих же клаптиків роблять мазки для бактеріологічного дослідження (забарвлюють мазки окремо за Гімзом і Грамом). Бактерії, які знаходяться у харкотинні, можуть бути патогенними (пневмокок, паличка Пфейфера), умовнопатогенними (золотистий стафілокок, гемолітичний стрептокок, протей, тощо) і непатогенними.
Визначають також кількість мікробів в 1 мл харкотиння. Етіологічне значення мають також ті мікроби, які висіваються з дихальних шляхів у високих концентраціях (106-108). Показник ≤10³ характерний для супутньої мікрофлори, показник 104-106 дозволяє запідозрити причинне значення даного мікроба (або їх асоціації) у розвитку пневмонії.