12.Німецький неолібералізм в.Ойкена і л.Ерхерда

Німецькі економісти зробили найбільший внесок у формування теорії неолібералізму. Цьому сприяли історичні умови розвитку Німеччини у XX ст. Після Першої світової війни німецька економіка довго перебувала в стані хаосу і стагнації і не піддавалась "лікуванню" традиційними неокласичними методами.

У 30-х роках певна частина німецьких економістів, соціологів і правників об'єднались у творчу групу пошуку і розробки конкретних заходів, спрямованих на вихід економіки країни з кризового стану. Очолив цю групу професор політичної економії Фрайбурзького університету, видатний німецький економіст Вальтер Ойкен (1891 - 1950). Ядро фрайбурзької школи утворили такі відомі дослідники, як Александр Рюстов (1885-1963), швейцарець Вільгельм Репке (1899-1966), Арнольд Мюллер-Армак.

До війни ідеї фрайбурзької школи Ойкена не набули значного поширення, однак у післявоєнний період неолібералізм став офіційною економічною доктриною ФРН. Видатну роль у цьому відіграв Людвіг Ерхард (1897-1977) - економіст і політик, який став міністром економіки і віце-канцлером у першому уряді Західної Німеччини, тривалий час - з 1949 по 1963 р. - перебуваючи на цих постах і вивівши економіку країни з цілковитої розрухи до процвітання; у 1963- 1966 рр. Ерхард був канцлером ФРН. Отже, творцями німецького неолібералізм стали В. Ойкен та його школа, Л. Ерхард і уряд ФРН.

Важливу роль у формуванні неоліберальної концепції відіграв теоретичний журнал "Ордо", заснований Ойкеном у 1948 р. Від назви цього часопису, що об'єднав навколо себе всі неоліберальні угруповання, німецький неолібералізм одержав назву ордолібералізму.

13.Англійська школа неолібералізму ф. Хайєка

Неоліберальна спрямованість теорії Хайєка полягає в тім, що він пропонує обмежити роль держави виконанням інституціональних (законодавчої, виховної тощо) та охоронної функцій, спрямованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні проблеми та їх вирішення державою допускаються лише в тих межах, що визначаються розмірами витратної частини бюджету. Усі члени суспільства мають отримувати лише зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У суспільстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона  сприяє розвитку виробництва.

14.Французька школа неолібералізму м.Алле

Вивчає суспільне господарство на макро- і мікрорівні. Він виходить з того, що економіка в цілому є сукупністю локальних економік.

2. Теорія економічної рівноваги обґрунтовує з урахуванням соціальних, інституціональних, суб’єктивних, міжнародних, природних та інших факторів впливу.

3. Вважав, що держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. Оскільки:

- вона є гарантом збереження основи ринкової економіки — приватної власності,

- жорстко контролює грошово-кредитну сферу,

- здійснює антициклічне регулювання через договірне планування,

- держава забезпечує розвиток соціальної сфери.

4. Зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави, що базувалась на теорії «економіки ринків». Категорію «економіка ринків» було запроваджено М. Алле з метою визначити власну макроекономічну модель, згідно з якою су­спільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. 

5. Робить висновок про те, що циклічне коливання має грошову природу.Наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки процента.

6. Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Формулює «золоте правило», згідно з яким за нульової банківської процентної ставки можна досягти максимального рівня споживання, а не нагромадження.