Історія_української_культури

пригноблених, збережені світовими релігіѐми. Важливу роль у соціалізації суспільства відіграли навчальні заклади. Набуваять популѐрності соціальнопедагогічні ідеї А.С.Макаренка. Він розглѐдав суспільство ѐк платформу виховної діѐльності. Макаренко розроблѐю методику переростаннѐ особистості, асоціального, дитини й молодої лядини, спотвореної громадѐнськоя війноя та руїноя, через залученнѐ до інтересів малого колективу, загальногромадського, патріотичного і комуністичного. Школа стала поділѐтисѐ на початкову, середня, спеціальну, вищу. Складні й неоднозначні процеси відбувалисѐ в українській літературі та мистецтві. Особливе значеннѐ длѐ модерного культуротворчого процесу в Україні мали літературні дискусії.

Важливоя складовоя національно-духовного життѐ була діѐльність УАПЦ. Однак у часи агресивної пропаганди атеїзму УАПЦ ліквідовано, а колись чисельна РПЦ була під наглѐдом державних структур. Встановлявалась монополіѐ комуністичної ідеології на духовне життѐ суспільства.

У другому питанні показати, що літературний процес позначивсѐ створеннѐм численних об’юднань, організацій, течій, напрѐмків. Творчість рѐду письменників у цей період вивела українську літературу на ювропейський рівень. Найбільш ѐскраві поетичні індивідуальності об’юднувала т.зв. група неокласиків, очолявана професором Київського університету, літературним критиком, перекладачем, блискучим знавцем античності М.Зеровим. До групи входили також П.Филипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен, М.Рильський. Їх усіх об’юднували фактичне ігноруваннѐ радѐнської системи, виразно критичне ставленнѐ до низькопробної револяційно-масової літератури, підтримуваної владоя, намаганнѐ органічно вклячити в українську літературу кращі зразки ювропейської літератури, оріюнтаціѐ усього українського духовного процесу насамперед на Європу.

Схожі гасла висував М.Хвильовий, визначний письменник, ѐкий виступав проти провінційної обмеженості й відстоявав самостійність української духовності. Його заклики рівнѐти українську літературу на "психологічну Європу", лозунг "Геть від Москви", ставка на т.зв. "Азіатський ренесанс" були спрѐмовані на те, щоб вивести українську літературу на світові шлѐхи, вивільнити українську культуру з полону рабського наслідуваннѐ російської культури. Чи не найѐскравішоя постаття у поетичній творчості цього періоду був П.Тичина, ѐкого слід вважати справжнім засновником модернізму в українській поезії, поетом світового масштабу. Високим талантом позначена творчість багатьох інших поетів і прозаїків, серед ѐких слід назвати Є.Плужника, О.Влизька, Т.Oсьмачку, М.Семенка, В.Сосяру, Ю.Яновського, М.Бажана, В.Підмогильного, Г.Косинку, В.Антоненка-Давидовича, М.Ялового та ін.

Нова ситуаціѐ була використана українськоя інтелігенціюя длѐ праці, спрѐмованої на піднесеннѐ української культури. Чільне місце в цьому процесі відігравала Всеукраїнська Академіѐ Наук (ВУАН) з її філіѐми, відділами, науководослідними кафедрами, що діѐли також поза межами Киюва. У 1924 р. повернувсѐ в Україну М.Грушевський. Своюя енергійноя працея він заохотив

41

сотні культурних діѐчів, ѐкі максимально використовували усі можливості боротьби за українську культуру. Значні відкриттѐ зроблені у вивченні нелінійної механіки, теорії космічних польотів, автоматичному зваряванні металу, генетики і селекції рослин. У цьому ж напрѐмі діѐли тисѐчі учителів, лікарів, публіцистів, митців, літераторів, церковних діѐчів. Розвиток українського мистецтва 20-30-х рр. ХХ ст. відзначивсѐ стильовоя різноманітністя. Визначним внеском у світову культуру стала творчість блискучих представників українського авангарду в живопису М. Бойчука і його школи, А.Петрицького, О.Екстер, О.Богомазова, В.Пальмова, неперевершених майстрів книжкової графіки учнів Г.Нарбута – Л.Лозовського, М.Кирнарського, Л.Хижинського.

Український театр був на етапі модерних звершень. Творча діѐльність Л.Курбаса і створена ним школа акторів та режисерів вивели український театр на світовий рівень. З'ѐвились творчі спілки України ѐкі діѐли в 20-30-х рр. ХХ ст. Це роки небувалого піднесеннѐ образотворчого, театрального та музичного мистецтва, зародженнѐ українського радѐнського кінематографу. Яскравим ѐвищем українського ренесансу стала творчість кінорежисерів О.Довженка, І.Кавалерідзе та ін., завдѐки ѐким набув кінематограф України світової слави. Українська музична культура 20-30-х років сформуваласѐ у взаюмодії традиційних канонів народного фольклору, спадщини музичної школи М. Лисенка та новітніх ідей ювропейських музикантів. У галузі музичної культури працяять М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, Л. Ревуцький. Домінуячим стилем в архітектурі в 20-30-ті рр. стаю конструктивізм, суть ѐкого полѐгала в граничному прагматизмі, він характеризуютьсѐ доцільністя, економністя, функціональністя, лаконізмом у засобах. Київ і Харків ѐк два центри української культури.

Спільними зусиллѐми українських культурних діѐчів було створено таке суспільно культурне ѐвище, ѐке без перебільшеннѐ можна назвати українським ренесансом ХХ ст.

У третьому питанні зазначити про розгром політики українізації та його наслідки. Феномен "Розстрілѐного відродженнѐ". Підготовка питаннѐ неможлива без розуміннѐ того, що масштаби культурно-національного піднесеннѐ і навіть звуженнѐ сфери впливу російської культури в Україні викликали неабиѐке занепокоюннѐ центральної влади. Ще за першого періоду українізації розпочалосѐ цькуваннѐ діѐчів культури послідовно національного напрѐму. 1927-28 рр., ѐкі пов’ѐзані з початком індустріалізації в СРСР, длѐ України стали початком наступу на незалежну українську науку, літературу, мовознавство, мистецтво, усі інші виѐви українського культурного процесу. У 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершиласѐ повноя перемогоя Й. Сталіна і його прихильників. Встановиласѐ тоталітарна диктатура. Негативно вплинули на культурне та духовне життѐ українців – соціальні, психологічні та демографічні наслідки голодомору 1932-1933 рр. Кульмінаційним став 1933 р. Це був період насильницької колективізації, ѐка

42

длѐ України означала руйнація села з його традиційними засобами самовідтвореннѐ національного організму на протѐзі багатьох років лихоліттѐ. Знищеннѐ штучним голодом мільйонів українських селѐн, ѐких влада вважала головним ворогом "соціалістичного будівництва", завершила його погром. Длѐ культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, ѐк і всі сфери суспільного життѐ, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. І зрештоя до цього слід долучити масове обезголовленнѐ українського народу шлѐхом нищеннѐ української інтелігенції, усіх здобутків українського національно-культурного відродженнѐ, нещадна русифікаторська політика і насаджуваннѐ т.зв. соціалістичної культури. У 1932 р. з'ѐвивсѐ термін "соціалістичний реалізм", ѐкий був проголошений юдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднявало творчий процес. У 1938-1954 було репресовано майже 500 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радѐнської влади. В результаті український народ опинивсѐ на межі, за ѐкоя повставало питаннѐ про його існуваннѐ ѐк окремого національного організму.

У четвертому питанні вказати, що західноукраїнське суспільство власними силами підтримували розвиток української культури. У центрі уваги галицького громадѐнства були проблеми освіти. В результаті дискримінаційної політики властей з 2400 початкових українських шкіл Східної Галичини у 1922 р. у 1937 р. залишилосѐ лише 352, на Волині – тільки 8. У 1931 р. на 230 тис. українців припадала одна українська гімназіѐ. У 1920 р. у Львові було засновано таюмний український університет, ѐкий проіснував до 1925 р. Важливу роль в організації середньої освіти відіграло товариство "Рідна школа", ѐке заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Величезну загальнокультурну праця здійснявала давнѐ галицька інституціѐ "Просвіта", ѐка утримувала надзвичайно широку мережу читалень, вела цілий рѐд освітніх курсів та ін. Продовжували діѐти молодіжні організації "Сокіл", "Луг", а також "Пласт " та ін.

Головним осередком української культури у міжвоюнний період залишалосѐ засноване у 1873 р. Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Діѐльність його послабиласѐ порівнѐно з австрійськими часами: зменшивсѐ приплив нових сил, багато вчених емігрували в інші країни, польська влада не надавала жодної фінансової підтримки. Тим не менш, завдѐки підтримці української громади НТШ утримувало велику бібліотеку, три музеї і два науково-дослідні інститути. У 1920-х рр. певні кошти надходили від урѐду радѐнської України.

Найважливішоя і найвпливовішоя організаціюя галицьких українців була греко-католицька церква. Її популѐрності та зміцнення сприѐла діѐльність митрополита Андріѐ Шептицького, спрѐмована на збереженнѐ східних церковних традицій і підтримку національних прагнень українського народу. Церква здійснявала величезну культурно-освітня праця, ѐка сприѐла піднесення національної свідомості галицьких українців, їх духовного розвитку.

43

Більшість майстрів слова зберегли незалежність від певної політичної ідеї або ідеологічного гасла, стараячись у своїй творчості відбивати настрої, прагненнѐ і мрії народу, ѐк вони їх розуміли. Передусім до них відносилисѐ митці старшого поколіннѐ – Василь Стефаник, Улѐна Кравченко, Марко Черемшина, Б.Лепкий.

Навколо донцовського журналу "Вісник" гуртувалисѐ письменники і поети націоналістичного спрѐмуваннѐ. До них відносилисѐ прозаїки Олесь Бабій, Юрій Клен, Улас Самчук, поети "квадриги" – Євген Маланяк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Улас Самчук.

Національну культуру й мистецтво підтримували українські кооператори, промисловці і банкіри, ѐкі об'юднувалисѐ в Сояз українських купців і промисловців. Член ради цього соязу видавець Іван Тиктор був ініціатором багатьох культурно-мистецьких акцій.

Закарпатські українці в складі Чехословаччини мали максимум можливостей длѐ організації національно-культурного життѐ. Загальноукраїнське значеннѐ мали відкритий у Празі Український вільний університет, Українська сільськогосподарська академіѐ у Подюбрадах, Український Високий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова.

Отже, у культурному процесі 20-30-х років в Україні чітко простежуютьсѐ боротьба двох протилежних тенденцій оновленнѐ: гуманістичної, пошукової, творчої і державно оріюнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважаю перша, наприкінці 20-х – на початку 30-х років – доміную друга.

Завдання для самостійної роботи:

-опрацювати наступні терміни та поняття: авангард, "бойчукісти", "ВАПЛІТЕ", "Гарт", ідеологізаціѐ культури, коренізаціѐ, неоромантизм, пролеткульт, "Плуг", "розстрілѐне відродженнѐ", тоталітаризм, українізаціѐ, футуризм, хвильовизм.

-опрацювати тему за вказаними питаннями:

•поѐсніть феномен "Розстрілѐного відродженнѐ";

•Київ і Харків ѐк два центри української культури;

•опишіть розвиток кіномистецтва в Україні 20-30-х рр. ХХ ст.;

•ѐка робота проводилась щодо культурного й духовного розвитку національних меншин;

•в чому полѐгала ідеологізаціѐ культурного життѐ;

•ѐким чином післѐ 1917 р. було втрачено длѐ України величезний інтелектуальний потенціал;

•ѐк політичні процеси в Україні в 20-30-х роках відбились на розвитку української культури;

•поѐсніть, у чому полѐгали основні завданнѐ політики коренізації, запровадженої більшовицьким урѐдом в Україні у 20-х рр. ХХ ст., ѐкими були її

44

досѐгненнѐ. Чи сприѐла така політика духовному відродження українського народу;

•ѐким було становище церковного життѐ за тоталітарного режиму;

•порівнѐйте культурний розвиток українських земель у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії у міжвоюнний час. Поѐсніть, чим характеризувавсѐ культурно-просвітницький рух на західноукраїнських землѐх і ѐка роль у ньому належала українським політичним партіѐм, громадським організаціѐм, грекокатолицькій церкві.;

•охарактеризуйте духовне життѐ української діаспори 20-30-х рр. ХХ ст.;

•охарактеризуйте стан української культури в умовах утвердженнѐ радѐнського тоталітаризму в УРСР.

Підготуйте доповідь або реферат. Теми рефератів:

1.Визначальні фактори розвитку культури України в ХХ ст.

2.Українська освіта і наука 20-30-х років ХХ ст.

3.Здобутки і трагічні сторінки літератури. "Розстрілѐне відродженнѐ".

4.Міфологіѐ радѐнського тоталітаризму.

5.О.Довженко – кінорежисер, драматург, письменник.

Навчально-методична література:

1.Кордон М.В. Історіѐ української культури : навч.посіб. – Львів: Магноліѐ 2006,

2011. – С. 227-255.

2.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С. 536-630.

3.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура : навч. посібник. – Львів : Світ, 2004. – С. 317-335.

4.Лекції з історії світової та вітчизнѐної культури. Навч. посіб. Вид. 2-ге. За ред. проф. А.Яртисѐ та проф. В.Мельника. – Львів, Світ, 2005. – С. 516-565.

5.Дещинський Л.Є та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. Вид. 4-е. – Львів, "Бескит Біт", 2005. – С. 275-282.

6.Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологіѐ (історіѐ і теоріѐ світової культури ХХ ст.) Навч. посіб. – Харків: Одіссей, 2002 – С. 243-296.

7.Мюднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століттѐ. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2003. – С. 104-208.

8.Закович М.М. та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2000. – С. 558-583.

9.Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історіѐ української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, В.Я.Білоцерківський. – 2-ге вид., виправл. – К.: Знаннѐ, 2010. – С.

127-210.

45

Семінар № 7. Розвиток культури України другої половини ХХ ст. План

1.Стан української культури у повоюнне десѐтиріччѐ. Ждановщина.

2.Літературно-мистецькі процеси та українська інтелігенціѐ 60-х років.

3.Офіційна радѐнська українська культура за часів застоя та перебудови.

Методичні рекомендації

Розкриваячи перше питаннѐ слід зазначити, що на культурне життѐ в Україні у другій половні 40 – на початку 50-х років поновила тиск тоталітарна сталінська ідеологіѐ. Одним із її різновидів стала "ждановщина", ѐка у боротьбі із космополітизмом, фактично посилила русифікація України. Розгортаютьсѐ нова хвилѐ боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", ѐка припадаю на 50-і роки. У системі освіти було здійснено перехід до обов’ѐзкової семирічної освіти (1953 р.). Розширено підготовку кадрів із середньоя спеціальноя та вищоя освітоя. Певні досѐгненнѐ були в цей час у науці в галузі ракетної техніки, космонавтики, кібернетики, використаннѐ атомної енергії в мирних цілѐх. Одначе потрібно розуміти, що ці галузі підтримувалисѐ і розвивалисѐ длѐ обслуговуваннѐ сфери інтересів військово-промислового комплексу. Наслідком цього стала низька культура безпеки впровадженнѐ та експлуатації, що, зрештоя, призвело до найбільшої техногенної катастрофи в історії лядства – пов'ѐзаної із радіаційним ураженнѐм великої кількості лядей в результаті вибуху четвертого ѐдерного реактора Чорнобильської атомної електростанції на Київщині 26 квітнѐ 1986 р.

Культура і духовне життѐ в Україні часів хрущовської "відлиги". Часткова лібералізаціѐ культурного життѐ створили сприѐтливі умови длѐ розвитку літератури (проза: М.Стельмах, О. Гончар, Г. Тятянник; драматургіѐ М. Зарудний, В. Минко, О. Коломіюць). Розвивалосѐ кіномистецтво України (С.Параджанов, Л.Биков, І.Миколайчук, А.Роговцева та ін.). Значна подіѐ в культурі – поѐва телебаченнѐ. На розвиток української культури, громадське життѐ в Україні суттюво вплинула нова генераціѐ талановитих митців, ѐкі одержали назву "шістдесѐтників" – рух творчої молоді, ѐка стала ѐдром духовної опозиції в Україні. Серед її лідерів були поети В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенко, В. Стус, І. Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстяк, Б.Олійник, І.Дзяба, В.Чорновіл.

Друге питаннѐ слід розпочати із вивченнѐ діѐльності В.О. Сухомлинського. Він ѐк соціальний педагог – створеннѐ основ педагогіки співробітництва. Далі потрібно розкрити діѐльність Академії Наук УРСР. Помітноя подіюя в культурному житті республіки стало виданнѐ "Української радѐнської енциклопедії" в 17 томах; Було "Радѐнської енциклопедії історії України" в 4 томах, завершено публікація 26-томної "Історії міст і сіл Української РСР", у створенні ѐкої взѐли участь понад 100 тис. авторів. Готуячи четверте питаннѐ, слід у перчу чергу відзначити наукові досѐгненнѐ радѐнських учених у галузі

46

кібернетики. Саме українськими вченими було створено першу у світі ЕОМ під керівництвом академіка В.Глушкова. Значний внесок у розвиток ракетної техніки, космонавтики зробили С. Корольов, А.Лялька. Слід відзначити провідну роль Академії наук та її президента Б. Патона у розвитку української науки.

З 1966 р. почалосѐ впровадженнѐ загальнообов'ѐзкової десѐтирічної освіти. Розширявалась мережа вузів. У 80-х pp. знижуютьсѐ рівень підготовки фахівців відстаю від світового. У науковій сфері накопичилисѐ проблеми, недоліки, ѐкі призводили до уповільненнѐ фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Радѐнська система освіти мала свої вади, але за кількісними показниками була одніюя з найкращих у світі. "Лядинагвинтик" мусила бути освіченоя з двох причин: по-перше, радѐнський лад тримавсѐ на пропаганді, ѐку треба було засвоявати; по-друге, "залізна завіса" змушувала обходитисѐ власними силами у розвиткові багатьох напрѐмів наукового знаннѐ, і наука повинна була одержувати всебічно підготовлену молодь, щоб вирощувати спеціалістів високого класу.

Починаячи третю питаннѐ потрібно розуміти, що русифікаціѐ й надалі залишаласѐ засобом веденнѐ фактично імперської політики центру. Відповідно спотворяютьсѐ моральна атмосфера в творчих спілках. Відбувсѐ розгром "українського поетичного кіно". На українську культуру в 70-80-х роках мала поширеннѐ офіційна ідеологема – соціалістичного реалізму. За допомогоя ѐкого намагалисѐ створити вигаданий юдиний радѐнський народ. Відповідно українська радѐнська культура перетворяваласѐ на чинник формуваннѐ ментальності "радѐнської лядини". Багатством свого таланту були сповнені музичні виконавці. Високим професіоналізмом виконаннѐ відзначилисѐ Д.Гнатяк, А.Солов'ѐненко, Н.Яремчук, В.Зінкевич, С.Ротару. У 70-ті роки розквів творчий талант легенди української музики – Володимира Івасяка. Популѐрним були музичні колективи "Трембіта", "Кобза", ансамблі народної пісні. Всесвітньо відомим став хор ім. Г.Верьовки. Славу Житомирщині приніс хоровий колектив "Льонок".

У цей час не менш значним були досѐгненнѐ українських спортсменів, ѐк і на олімпійських іграх так і на змаганнѐх різних рівнів. Потрібно вказати, що архітектура здебільшого втілилисѐ в створені невиразних типових проектів багатоквартирних житлових будинків. У 70-80-ті роки з'ѐвилосѐ нове поколіннѐ будов покращеного плануваннѐ, змінивсѐ зовнішній виглѐд будинків, а забудову кварталів – створеннѐ нових мікрорайонів міст, стали пристосовувати до ландшафту.

Отже, в українській культурі поѐва нових мистецьких форм, течій, творів було супротивом офіційному ідеологічному впливу на культуру.

Завдання для самостійної роботи:

-опрацювати наступні терміни та поняття: "відлига", естрада, жданівщина,

кібернетика, "космополітизм", лисенківщина, самвидав, шестидесѐтники.

47

- опрацювати тему за вказаними питаннями:

•висвітліть процес посиленнѐ русифікації України і боротьба з українськоя культуроя під гаслом "боротьби з націоналізмом";

•ѐк і чому відбувсѐ розгром "українського поетичного кіно";

•ѐкі були реформаційні процеси в освіті та науці в повоюнний період;

•охарактеризуйте діѐльність Академії Наук УРСР у повоюнний період;

•охарактеризуйте українську радѐнську культуру ѐк чинник формуваннѐ ментальності "радѐнської лядини";

•ѐк розвивались культура і духовне життѐ в Україні часів хрущовської "відлиги";

•що нового принесли в літературу та мистецтво "шестидесѐтники";

•поѐсніть, ѐкий зміст вкладавсѐ у понѐттѐ "соціалістичного реалізму";

•ѐкі мистецькі досѐгненнѐ української діаспори.

Підготуйте доповідь або реферат. Теми рефератів:

1.Голокост: трагедіѐ юврейської культури.

2.Здобутки та негативні ѐвища в галузі культури в повоюнні роки.

3.Української освіта і наука другої половини ХХ ст.

4.Нові ѐвища і тенденції в літературі, театрі, живописі, музиці, кінематографі.

5.Українські митці і дисидентський рух.

Навчально-методична література:

1.Кордон М.В. Історіѐ української культури : навч.посіб. – Львів: Магноліѐ 2006,

2011. – С. 256-273.

2.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С. 639-714.

3.Лекції з історії світової та вітчизнѐної культури. Навч. посіб. Вид. 2-ге. За ред. проф. А.Яртисѐ та проф. В.Мельника. – Львів, Світ, 2005. – С. 516-565.

4.Дещинський Л.Є та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч.посіб. Вид. 4-е. – Львів, "Бескит Біт", 2005. – С. 286-290.

5.Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологіѐ (історіѐ і теоріѐ світової культури ХХ ст.) Навч. посіб. – Харків: Одіссей, 2002 – С. 243-296.

6.Мюднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століттѐ. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2003. – С. 104-208.

7.Закович М.М. та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2000. – С. 558-609.

8.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура : навч. посібник. – Львів : Світ, 2004. – С. 317-335.

48

9.Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історіѐ української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, В.Я.Білоцерківський. – 2-ге вид., виправл. – К.: Знаннѐ, 2010. – С.

211-227.

Семінар № 8. Культура незалежної України: проблеми та перспективи розвитку

План

1.Специфіка розвитку української культури у сучасних умовах.

2.Реформаційні процеси в освіті та науці.

3.Культурне і наукове надбаннѐ українського зарубіжжѐ.

4.Українська культура сьогодні: стан та перспективи розвитку.

Методичні рекомендації

Упершому питанні слід зазначити, що післѐ проголошеннѐ незалежності з'ѐвилисѐ цілком сприѐтливі умови длѐ розвитку культури. Потрібно розкрити соціально-політичну та культурно-мистецьку ситуація в Україні післѐ проголошеннѐ незалежності України. Складаютьсѐ нова соціокультурна реальність. Її особливістя ю зміна типу організації існуваннѐ українського суспільства – умовно називаного "посттоталітарне суспільство". Формуютьсѐ нова культурна реальність, соціально-ціннісні та громадські оріюнтири, ѐкі базуятьсѐ на засадах: твореннѐ юдиного загальнонаціонального культурного простору ѐк одного з найважливіших консолідуячих факторів у справі розбудови української державності, забезпеченнѐ активного функціонуваннѐ української мови в усіх сферах культурного життѐ держави, забезпеченнѐ державної підтримки длѐ культурно-мистецьких організацій, об'юднань, окремих митців незалежно від підпорѐдкуваннѐ чи форми власності. У 1992 р. було ухвалено "Основи законодавства про культуру", ѐкими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. Далі показати тенденції сучасного національно-культурного відродженнѐ. Українська мова стала важливим чинником національного відродженнѐ. Особливу увагу слід звернути на місце елітарної та масової культур у формуванні національного культурного простору. Вплив ринкових відносин створеннѐ мережі культурної індустрії та культурної комунікації у зв’ѐзку з виникненнѐм Інтернету та поширеннѐм цифрових технологій. Нові ѐвища у сучасній світовій культурі. Специфіка розвитку української культури у сучасних умовах визначаютьсѐ її історично-національноя культурноя спадщиноя і тенденціюя консолідації культур. Разом з тим, загостреннѐ соціальних проблем, пов'ѐзаних із низьким економічним розвитком, породжуять численні перепони у реалізації державної програми культурного розвитку українців.

Уцей час поглибилась культуротворча діѐльність творчих спілок. Релігійне життѐ характеризуютьсѐ відновленнѐм колись втраченого впливу на духовне життѐ суспільства традиційних длѐ України конфесій христиѐнства. Відчуваютьсѐ вплив релігії на культуру окремих регіонів (мусульманство у Криму). Важливу

49

роль у суспільному житті України відіграю соціальна робота ѐк фахова діѐльність. Розгортаютьсѐ практика волонтерського руху.

У незалежній Україні відбуваютьсѐ реорганізаціѐ народної освіти, системи вищої та середньої спеціальної освіти, перебудова системи науки. Була розроблена Державна національна програма "Українська освіта в XXI ст.", прийнѐто "Закон про освіту". У цих документах передбачена демократизаціѐ освіти, посиленнѐ технічного забезпеченнѐ шкіл, виданнѐ підручників, створеннѐ університетських комплексів, мережі ліцеїв. У 2005 р. Україна приюдналасѐ до Болонського процесу з метоя інтеграції національної освіти в ювропейський освітній простір. У системі вищої освіти здійсняютьсѐ перехід на двоступеневу підготовку: бакалавр, магістр. Вузи стаять більш автономними. Новими науковими інститутами поповнилась Національна академії наук України: Інститут української археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства. Відбулосѐ відновленнѐ соціальної педагогіки ѐк науки в незалежній Українській державі. Показати досѐгненнѐ українських учених у галузі науки і техніки. У 1995 р. запроваджено систему президентських нагород: Почесна відзнаки Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку "За мужність", орден Ярослава Мудрого, орден кнѐгині Ольги ѐк форму консолідації нової, національної еліти.

Розкриваячи третю питаннѐ зазначимо, що длѐ українського народу були характерні два типи еміграції: економічна та політична. Потрібно розрізнѐти чотири етапи української еміграції:

1.З кінцѐ ХІХ ст. – 1914 р.;

2.Міжвоюнний період 20-30-х рр.;

3.Період післѐ Другої світової війни;

4.Нинішнѐ еміграціѐ.

На Заході проживаю більш ѐк 5 млн осіб українського походженнѐ, в межах колишнього радѐнського простору – близько 10 млн. осіб. Українські емігранти зберегли своя національну ідентичність й нагромадили значний духовно культурний потенціал.

Плідноя була діѐльність української діаспори у Празі міжвоюнного періоду. Післѐ Другої світової війни з'ѐвилисѐ декілька центрів української еміграції. У Німеччині (ФРН) таким осередком став Мянхен, де у 1945 р. відновлено діѐльність Українського Вільного Університету, у країні діѐла організаціѐ українських письменників – Мистецький Український Рух.

Несприѐтливі умови життѐ повоюнної Німеччини змусили частину української еміграції переїхати до Америки, Канади, Австралії, до Франції. У Парижі світової слави здобув артист, хореограф Серж (Сергій) Лифар з Киюва. Найголовнішим науковим доробком зарубіжних українців став проект "Енциклопедіѐ українознавства" – джерело знань про Україну длѐ чужинців. Низка освітніх, наукових і суспільно-громадських організацій української діаспори функціоную у США, Канаді, Австралії. Значний внесок зробила наша діаспора у становленнѐ і розвиток у Росії культури, науки, промисловості,

50