Тема 1. Макроекономіка як наука.
1. Предмет макроекономіки. Специфіка макроекономіки: методологічні та методичні особливості макроекономічного аналізу
2. Макроекономічні суб’єкти і взаємозв’язки між ними
3. Моделі кругообігу
3.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів
3.2. Заощадження, інвестиції і фінансові ринки в моделі кругообігу
3.3. Модель кругообігу з включенням державного сектору
3.4. Модель кругообігу для відкритої економіки
3.5. Поняття «відтоків» та «ін’єкцій»
1. Предмет макроекономіки. Специфіка макроекономіки: методологічні та методичні особливості макроекономічного аналізу
У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочатку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі – виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних засадах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами.
Макроекономічна теорія – найбільш складний і, разом з тим важливий розділ економічної науки.
Проблеми, що традиційно відносяться до макроекономічних, – це проблема зайнятості; величина виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове господарство; економічне зростання.
Майже з самого свого початку макроекономіка була поділена на дві основні школи економічної думки. Кейнсіанці (та їхні неокейнсіанські спадкоємці) і монетаристи (та неомонетаристи) ведуть безжальну і невтомну битву, яка почалася з давньої полеміки з приводу втручання і невтручання уряду в економічне життя (так звана проблема laissez-faire й інтервенціонізм). Кейнсіанці виходять з того, що ринки недосконалі, а уряди мають перевагу свого розуміння економіки. Монетаристи вважають, що політика і влада бюрократії не дозволяють урядам успішно виправляти невдачі ринків. Уряди обмежені у своїх впливах на ринкові процеси. Виходячи з таких засад, кожна зі шкіл використовує теорію і дані для підтримки її підходу.
Макроекономіка – це наука, що вивчає функціонування економічної системи в цілому.
На відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб’єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.
У рамках економічної теорії макроекономіка представляє сукупність агрегованих економічних показників. Але щоб така «сукупність» перетворилася в «систему», необхідно було знайти залежності між цими показниками. Саме таке виявлення залежності між макроекономічними показниками складає предмет макроекономічного аналізу.
В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:
-
макроекономічні показники – це результат зведення показників економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;
-
макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні;
-
при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення;
-
макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів і економічної політики держави.
Рівень розвитку країни значною мірою залежить від її економічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.
Економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат.
Мета макроекономічної політики – підтримка повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.
Макроекономічні чинники (рівень відсотку, інфляція, безробіття) впливають на рішення домашніх господарств про заощадження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроцеси взаємозалежні.
На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:
-
валовий внутрішній продукт (ВВП) – а не обсяг випуску окремої фірми;
-
середній рівень цін – а не ціни на конкретні товари;
-
ринкова ставка – а не ставка відсотку окремого банку;
-
рівень інфляції, зайнятості, безробіття.
Основними макроекономічними показниками є темп зростання реального ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття.
Основні відмінності макроекономіки від мікроекономіки:
1. У мікроекономіці: будь-яка точка кривої байдужості характеризує однаковий рівень задоволення. Криві байдужості не можуть перетинатися.
У макроекономіці криві байдужості можуть перетинатися, тому що в макроекономіці можливі різноманітні переходи, пов’язані з перерозподілом прибутків у рамках однієї економічної системи.
2. У
мікроекономіці формула носить
універсальний характер, наприклад,
. У макроекономіці універсальних формул
немає – підхід з різноманітних точок
зору.
3. У макроекономіці велике значення надається політичним проблемам.
Методологія макроекономіки – сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому.
Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку XX ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаменитій роботі Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».
Особливе місце в системі інструментів макроекономічного аналізу займає економічне моделювання.
Макроекономічне моделювання – метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.
Макроекономічні моделі містять екзогенні (зовнішні) змінні – їх значення встановлюються урядом і Національним банком – та ендогенні змінні (внутрішні) – це результат рішення моделі (рис. 1.1).
До екзогенних відносять рівень податків, грошової пропозиції тощо.
До ендогенних – обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції, безробіття тощо.
Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні – ті, що об’єднуються в моделі.
У макроекономіці розрізняють позитивну (ex post) і нормативну (ex ante) макроекономіку (рис. 1.2).
Позитивна описує реальні економічні явища та їхні взаємозв’язки.
Нормативна – це розробка теорії функціонування і розвитку національного господарства.