Економічний розвиток

Китайська Народна Республіка – потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості – текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі – нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, цементу, виробництва мінеральних добрив, сталі, електроенергії. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Головні морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 900 млрд. Темп зростання ВВП – 7,8%. ВВП на душу населення – $ 727. Прямі закордонні інвестиції – $ 39 млрд. Імпорт (г.ч. готова продукція – 82%, мінеральні ресурси, зокрема нафта) – $ 156 млрд (г.ч. Японія – 20%, США та Тайвань – по 12%, Південна Корея – 10%, Німеччина – 5%). Експорт (текстильна сировина, продукція електронної і текстильної промисловості, машинобудування) – $ 205 млрд (г.ч. США – 21,5%, Японія – 16,6%, Гонконг – 18,9%, Німеччина – 4,0%). Загальний обсяг зовнішньої торгівлі КНР в 1997 складав 325 млрд. дол., в 2000 – 361 млрд. дол. На початку XXI ст. спостерігається тенденція до зростання імпорту ресурсної продукції, помітно збільшився й обсяг імпорту продукції машинобудівної й електронної промисловості, а також продукції високих технологій.

За обсягом інвестицій на початку XXI ст. КНР поступається тільки США. У 2002 році прямі іноземні інвестиції в Китаї склали – 53 млрд дол., що свідчить про дуже високу міру довіри інвесторів до цієї країни.

За роки реформ розвиток народного господарства набув динамічного характеру. До кінця 1980-х Китай подвоїв обсяг ВВП, зняв проблему забезпечення населення продуктами споживання. 1990-і роки відмічено високими темпами економічного розвитку. Починаючи з 1991 став збільшуватися обсяг зовнішньої торгівлі. У 1992 і 1993 приріст ВВП становив 13%. Китай був визнаний країною з економікою, що найбільш динамічно розвивається. До початку 1997 обсяг іноземних інвестицій в китайську економіку перевищив 40 млрд дол. США. ВВП в Китаї в 1980-1990 зростав в середньому на 10,2%, з 1990 по 1997 його приріст був найбільшим у світі - в сер. 11,9%, а в 1998 склав бл. 8%.

Державний устрій

Комуністична партія Китаю (КПК) (кит. 中國共産黨) — провідна та керівна політична партія Китайської Народної Республіки, а також найбільша політична партія у світі. Заснована 1921 року і прийшла до влади після поразки Китайської Національної Народної партії (Гоміньдан) у Громадянській війні.

Кінцева мета партії — створення комуністичного громадського строю. Комуністична партія Китаю у своїй діяльності користується теорією марксизму-ленінізму, ідеями Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна [1] і «теорією трьох представництв» Цзян Цземіня [2].

Комуністична партія Китаю має офіційні (обрані шляхом внутрішньопартійних виборів) та неофіційні (призначені вищими партійними організаціями) організації на всіх ступенях уряду та у різних сферах суспільства.

Всекитайська рада народних представників — парламент КНР

Китайська наро́дна політи́чна узгоджувальна ра́да (кит. традиц.: 中國人民政治協商會議; спрощ.: 中国人民政治协商会议; піньїнь: Zhōngguó Rénmín Zhèngzhì Xiéshāng Huìyì; НПТР) — організація китайського комуністичного єдиного фронту, дорадчий орган при уряді Китайської народної республіки. Складається делегатів комуністичної партії Китаю, а також різних політичних, громадських, національних і торговельних організацій материкового Китаю, Гонконгу, Макао, Тайваню, китайської діаспори. Заснований у вересні 1949 року. Покликаний допомагати комуністичній партії Китаю керувати країною та просувати китайські інтереси у світі. Має представництва на всіх рівнях виконавчої вертикалі. Проводить щорічні сесії, одночасно із сесіями Всекитайської ради народних представників.

Зовнішньоекономічні відносини з Україною Торговельно-економічне співробітництво є найважливішою складовою українсько-китайських відносин. На сьогоднішній день торговельні відносини між Україною і КНР проходять складний етап структурної трансформації від торгівлі українськими товарами низького ступеню обробки і китайськими товарами широкого споживання переважно низької якості до торгівлі високотехнологічною, наукоємнісною і високоякісною продукцією. Крім того, завершується перехід від бартерних і традиційних товарообмінних операцій до широкого впровадження валютних розрахунків. Однак, питома вага таких форм співпраці, як спільне підприємництво, кредитування експорту, тендерні торги, лізинг тощо у структурі торгових операцій є надзвичайно малою. Кон'юнктурні коливання китайського ринку (скорочення попиту на металовироби і хімічну продукцію), внутрішньоекономічні проблеми в Україні (скорочення виробництва і зростання цін, обмеженість експортних ресурсів), значна віддаленість Китаю від України і, відповідно, високі витрати на транспортування товарів, нерозвиненість структури українських зовнішньоторговельних організацій в КНР (дуже обмежена кількість представництв підприємств і компаній), а також домінування посередників у двосторонній торгівлі є тими чинниками, які негативно впливають на зростання товарообігу між двома країнами. Протягом кількох останніх років Китай за обсягом двосторонньої торгівлі входить до п'ятірки провідних зовнішньоторговельних партнерів України. Є підстави розраховувати на те, що у разі вірного вибору пріоритетів і вжиття низки відповідних практичних заходів КНР й у довгостроковій перспективі залишатиметься важливим зовнішньоекономічним партнером України. За китайськими статистичними даними, обсяг торгівлі між Україною і КНР у 2001 році склав 857,7 млн. дол. США, що на 45,1% більше у порівнянні з 2000 роком. При цьому експорт України до Китаю досяг 610,4 млн. дол. США, а імпорт України з КНР склав 247,3 млн. дол. США. Позитивне сальдо України у торгівлі з Китаєм у 2001 р. становило 363,1 млн. дол. США

Аналіз структури товарообігу між Україною та Китаєм свідчить, що основними товарами українського експорту до КНР в останні роки були чорні метали, продукція машинобудування та електротехнічне обладнання. Ще кілька років тому українські виробники поставляли до Китаю металургійне обладнання, вантажні автомобілі, залізничні вагони, електронні комплектуючі тощо. Однак за останні три роки такі поставки значно скоротилися. Причинами звуження номенклатури експортної продукції з України до КНР можна назвати освоєння виробництва аналогічної продукції китайськими підприємствами, скорочення обсягів виробництва продукції машинобудування в Україні, посилення загального рівня конкуренції на внутрішньому ринку Китаю завдяки зусиллям, здебільшого, європейських і японських виробників. Важливу роль у двосторонній торгівлі відіграє українсько-китайська Міжурядова комісія з питань торговельно-економічного співробітництва (Комісія). На сьогоднішній день відбулося шість засідань Комісії, почергово у Києві та Пекіні (у 1994, 1995, 1997, 1998, 2000 і 2001 рр.). З 2000 року головою української частини Комісії є Перший заступник Державного секретаря міністерства економіки та з питань європейської інтеграції А.Гончарук. Китайську частину Комісії очолює заступник Міністра зовнішньої торгівлі та економічного співробітництва КНР Чжоу Кежень. Аналіз діяльності Комісії свідчить, що вона є одним з дієвих чинників, які сприяють поглибленню двосторонніх торговельно-економічних відносин між двома країнами