21. Методи повідомлення нових знань. Їх загальна характеристика.
Етапи процесу формування нових знань
• актуалізація чуттєвого досвіду й опорних знань і вмінь;
• формування пізнавальних і професійних мотивів;
• аналіз мети повідомлення;
• первинне усвідомлення і сприйняття учнями інформації про ООД;
• осмислення внутрішніх закономірностей і зв'язків з іншими вивченими поняттями і явищами;
• узагальнення і систематизація понять згідно з досвідом практичної діяльності;
• підбиття підсумків.
Перевагами такого методу є:
• вплив слова викладача на керування пізнавальною діяльністю, вплив на думку та почуття учнів;
• вплив на свідомість учнів шляхом висловлювання ставлення викладача до інформації, унаслідок чого з’являється можливість виховання через навчання;
• рухомість, гнучкість, можливість включати різноманітні засоби і прийоми, враховуючи різноманітність спеціальностей і спеціалізацій;
• можливість постійно використовувати нові дані, підходи, що не знайшли свого відображення в навчальній літературі, можливість здійснення в мовленні зв’язку теорії з практикою.
• економія часу на вивчення обов’язкового матеріалу шляхом виключення дублювання.
22. Суттєвими перевагами є такі:
лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);
лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла);
у процесі читання лекції можна врахувати специфіку професійної підготовки студентів, їхні інтереси;
Студент має можливість за порівняно короткий час отримати значний обсяг наукової інформації, до того ж насиченої найновішим матеріалом;
участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому буде займатися науково-педагогічною діяльністю;
Варто назвати і певні типові недоліки лекції:
інформація, яку подає викладач, спрямована, в основному, на слухову пам'ять студента. Цей вид пам'яті досить недосконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотерміновій пам'яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплення, інформація "вивітрюється" ("В одно вухо влетіло, удруге вилетіло", - говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10-15 %;
великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють викладача можливості ефективно управляти розумовою діяльністю студентів;
студенти молодших курсів слабо володіють методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;
лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підходу до навчання.
Розрізняють кілька типів навчальних лекцій. Наприклад, В. Оконь їх розподіляє на традиційні (зміст матеріалу Дається в готовому для запам'ятовування вигляді), проблемні (аналізується певна наукова або практична проблема) і розмовні (грунтується на переплетенні розмовних фрагментів лекції з відповідями слухачів або виконанням ними певних теоретичних чи практичних завдань).
За відповідної підготовленості учнів можна також застосовувати:
• курсові та монографічні лекції;
• лекції-дискусії;
• лекції-консультації;
• програмовані лекції;
• лекції з використанням техніки зворотного зв'язку.
Основні вимоги до лекції:
високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;
розкриття наукових засад курсу;
зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;
рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи.
23. Лекція — основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У виключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.
Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і способах доведення його студентам.
Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами проблемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уводить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2—3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно.
Крім уміння керувати голосом, лектору слід піклуватися про правильну дикцію - тобто уміння ясно і правильно вимовляти окремі звуки і звукосполучення, з яких будується мова. Це є чинником, що визначає успішне проголошення усного мовлення. Тому що розбірливість мови лектора, зокрема у великих аудиторіях при декількох потоках груп студентів, визначається не стільки силою голосу, скільки правильною дикцією: виразною артикуляцією, ясною, звучною вимовою слів у реченнях. Дуже важливо, щоб лектор добре володів своїм голосом і використовував його продумано, уважно і доцільно.
Починаючий лектор повинен звертати увагу на саму манеру появи в аудиторії: він повинен бути неквапливим, упевненим, гідним шляхетної справи педагога. Досвідчені педагоги радять особливо добре підготувати перші слова лекції та вимовити їх чітко, спокійно і впевнено.
24. Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організує детальне закріплення студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, в результаті чого формуються уміння і навички практичного застосування знань теоретичного матеріалу шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.
Практичні заняття проводяться відповідно до розробленого тематичного плану й охоплюють весь матеріал. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі.
Практичне заняття повинно формуватися у відповідності з наступною такою: мета, вихідні дані, методичні вказівки, алгоритм рішення, завдання для самостійної роботи
Однією з основних форм практичної підготовки є семінарське заняття, яке необхідно побудувати в активній формі процесу дієвого засвоєння студентами навчальної інформації за моделлю управління їх навчально-творчою діяльністю, тим самим інтенсифікувавши процес підготовки кадрів.
Мета проведення семінару в активній формі (САФ) — активізувати процес мислення студентів шляхом безпосереднього залучення їх до організації та керівництва заняттям. Ця дидактична форма також призначена сформувати і закріпити вміння з колективної підготовки, обґрунтування, прийняття та оцінювання управлінських рішень, що є обов'язковим елементом творчої сформованості керівників і спеціалістів виробничої сфери.
Лабораторні заняття проводиться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу.
Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.
Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.