8. Педагогічна закономірність - об'єктивно повторювана послідовність явищ. Це

універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні,

психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони

можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Галузинський,

М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

• процес формування особистості студента (у процесі його навчання, виховання і

розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само

історично зумовленим соціальним процесом;

• загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього

слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає

результат виховання;

• професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента є

також взаємозумовленими і взаємозалежними;

• формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньо

колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й такі:

• чим педагогічне доцільніше побудований навчально-виховний процес у вищому

навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього

спеціаліста;

• чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим

ефективнішим є навчально-виховний процес;

• чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної,

сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і

виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічне ілюструють взаємозалежність

процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню

принципів

9. Принципи навчання(дидактичні принципи, від лат. ргіпсірішп - основа, начало) - керівні ідеї, основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи; це певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність. Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає тідгрунтям для формування правил навчання - регулятивних, практичних вимог до конкретних дій викладача та студентів з метою реалізації дидактичних принципів (наприклад, "Дев'ять правил мистецтва навчати наукам"

Я.А.Коменського, правила поведінки вчителя по відношенню до учнів А.Дістервега та ін .).

Принципи залежать від змісту дидактичної концепції. Як свідчить процес розвитку педагогічної науки, існує різне обгрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я. А. Коменський. Його система принципів спирається на концепцію природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні умови, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необє…хідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів, обгрунтованих Коменським, став принцип наочності ("золоте правило дидактики"). Відомий німецький педагог А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до діяльності вчителя й учнів.

Цінні теоретичні положення, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, знаходимо у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського. Його фундаментальний твір "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології" містить актуальні і в наш час ідеї щодо розробки інтегральної науки, названої автором педагогічною антропологією, предметом якої визначалась педагогічна діяльність. Учений обстоював думку, що у навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльність і активність учнів, міцність засвоєння знань, особливості виховуючого навчання. Заслуга Ушинського полягає у тому, що дидактичні принципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й методами навчання.У сучасній педагогіці найчастіше йдеться про принципи навчання з позицій виконання ними регулятивних функцій у навчальній практиці. Це не зовсім правильно. Такі функції вони безпосередньо виконують, проте не слід ігнорувати оцінку принципів як елементів науково-педагогічного знання, нівелювати їх методологічно-евристичні функції. Принцип оцінюють передусім як логічну категорію, як узагальнення і поширення певного педагогічного положення на ту галузь навчання й освіти, з якої цей принцип абстрагований. З методологічної точки зору слід ураховувати, що перш ніж скеровувати і регулювати навчальний процес, дидактичні принципи самі мають бути абстраговані з реального педагогічного процесу. Адже принципи навчання - це такі загальні положення, що абстрагуються з практики навчання, тому вагомість дидактичних принципів полягає насамперед у тому, що вони відповідають самій природі передового досвіду навчання та закономірностям його історичного розвитку.Принципи завжди містять у собі функціональне значення законів. У цьому розумінні сформульовані педагогікою вищої школи принципи навчання виконують логічні функції систематизації педагогічних знань, регулятивну функцію побудови науково-дидактичних теорій, а в умовах бурхливого зростання науково-технічної інформації виступають носіями відносно стійкого знання, пронизуючи всю систему педагогічних знань і субординуючи їх. Саме за цих умов принципи навчання відображають дидактичні закони і закономірності (рис.6).Наприклад, принцип єдності навчання, освіти і виховання віддзеркалює значення дидактичного закону в тому розумінні, що освіта і навчання можливі лише у зв'язку з вихованням. Цей зв'язок постійний, суттєвий, стійкий, об'єктивний, внутрішній. Силу дидактичного закону має також принцип спрямованості процесу навчання у вищому навчальному закладі на всебічний, гармонійний розвиток особистості студента. Принципи характеризують залежність навчання від суспільних процесів та умов, від соціальної та політичної ситуації, рівня культури суспільства. Кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Нині становлення і розвиток української держави потребують високоосвічених фахівців, всебічно розвинутих громадян, національно свідомих, з почуттям причетності до державотворення та розбудови громадянського суспільства.

10. Проблема практичної підготовки студентів вищих навчальних закладів є актуальною, оскільки вирішення важливих завдань соціально-економічного розвитку, освіти й культури в Україні можливе тільки за умови висококваліфікованих фахівців-професіоналів, спроможних забезпечувати ефективність своєї праці. Визначено перспективні напрямки удосконалення практичної підготовки, формування у студентів професійної компетентності та підвищення їх фахової майстерності

Посилення практичної спрямованості навчання студентів являється важливим аспектом оптимізації підготовки студентів у вищих навчальних закладах на сучасному етапі. Основне завдання вищого навчального закладу – це формування у випускника здатності перетворювати фундаментальні та прикладні знання на професійні функції.

Зміст освіти (загальної, політехнічної, професійної) не є ста¬лою величиною. Він змінюється залежно від рівня розвитку на¬уки, соціально-економічного, культурного стану суспільства з урахуванням потреб освітньої підготовки молоді та перспектив соціального й економічного розвитку країни. Необхідність змін змісту сучасної освіти ілюструють слова міністра освіти і науки України академіка В.Г. Кременя: "Потребує зміни сам зміст на¬вчання. Треба чіткіше та однозначніше визначити фундамен¬тальні знання в різних сферах вивчення людини і світу, сепару¬вати їх від надмірної інформаційної складової, що має виконува¬ти роль ілюстративного супроводження пізнавального процесу. З урахуванням людиноцентристських тенденцій треба, не змен¬шуючи можливості пізнання природи і світу, надати більшу мож¬ливість для пізнання людини, її психофізіологічних та життєдіяльнісних особливостей, для індивідуального самопізнання. Не¬обхідно також відпрацювати механізм систематичного оновлен¬ня змісту навчання відповідно до розвитку науки та набуття люд¬ством нових знань. Зміст навчання має відображати все багатство раціональних знань людства, зокрема в духовній сфері".