14. Люблінська унія та її наслідки.

Починаючи з XIV ст., Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями шляхом поглинання всього Великого князівства Литовського. У XVI ст. для об'єднання двох держав склалися всі умови. Упродовж XV—XVI ст. Польща перетворилася на шляхетську республіку.

Влада короля обмежувалась сеймом. Виборному королю заборонялось ухвалювати важливі рішення без його згоди. Прибічниками польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо, що утримувалось за рахунок спеціального податку. До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до унії з Польщею належала загроза з боку Московської держави, внаслідок якої остання відібрала у Литви Смоленськ (1513) та Полоцьк (1563). У січні 1569 р. у Любліні відкрився сейм польської і литовської знаті. Незважаючи на гостру боротьбу, 1 липня 1569 р. унію між Литвою і Польщею було укладено. За її умовами Польща і Литва утворювали єдину державу Річ Посполиту на чолі з одним виборним королем, єдиним сеймом і грошовою одиницею. Польські феодали дістали право володіти землями у Литві. Окремими залишались герб, печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо. Але майже всі українські землі увійшли до складу Польщі і були поділені на шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке, Волинське (з центром у Луцьку), Київське, Подільське (з центром у Кам'янці) та Брацлавське (з центром у Брацлаві).

15. Боротьба запорізького козацтва проти татарсько – турецької агресії в 2 пол. XVI - на поч. XVII ст.

Значну роль відігравало козацтво у боротьбі проти турецьких і татарських набігів. Воно несло вартову службу і само організовувало перехід у наступ. Відомо, що поход у турецько-татарські володіння організовував засновник Січі Дмитро Вишневецький, який під час одного з походів потрапив до турків у полон і загинув.Найбільшої активності у боротьбі з Туреччиною .та Кримом козацтво досягло за гетьмана П. Сагайдачного, під керівництвом якого запорожці 1614—1616 рр. розорили передмістя Стамбула, невільничий ринок у Кафі. Вони не тільки звільняли невільників, а й повертались з багатою здобиччю, яка, до речі, була головним джерелом прибутку запорозького козацтва.Оскільки запорозькі козаки, будучи підданими польського короля, діяли за власною ініціативою, то це ускладнювало стосунки Криму і Туреччини з Польщею. Козацькі набіги спричинили 1620—1621 рр. між ними війну, що дістала назву Хотинської. У ній козаки, очолювані Сагайдачним, виступили на боці Польщі. У боях під Хотином вони завдали туркам таких втрат, що султан змушений був відступити від польських кордонів, уклавши з поляками мир, одна з умов якого забороняла козацькі походи на Крим та Туреччину, що стало одним із приводів до козацьких повстань.

16.Козацько – селянські повстання в Україні кінця XVI – 30-х рр. Xviі ст.

Зростання кріпосницького і національно-релігійного гніту українського народу спричинило активізацію в Україні національно-визвольного руху.Одним із перших великих козацько-селянських повстань кінця XVI ст. було повстання, очолене Криштофом Косинським (1591—1593). Воно охопило територію Поділля, Волині і Київщини. Влітку 1593 р. після вбивства К. Косинського повстанці зазнали поразки. Весною 1594 р. почалося нове повстання під керівництвом Северина Наливайка. У квітні 1597 р. С. Наливайко був страчений у Варшаві. Велику роль у цій боротьбі відігравав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Домігся збільшення козацького реєстру до 1000, а потім до 3000 козаків. Завдяки підтримці Сагайдачного 1620 р. була відроджена православна ієрархія, що була ліквідована після Брестської унії 1596 р. 1625 р. повстання підняв гетьман Марко Жмайло. Оскільки поляки не змогли його розгромити, то змушені були піти на поступки розширили реєстр до 6 тисяч.

Нове повстання 1630 р. підняв гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило). Його 10-тисячне військо у травні 1630 р. оволоділо Переяславом.

Реєстр збільшився до 8 тис. козаків. 4 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з гетьманом Іваном Сулимою оволодів і розорив фортецю Кодак. Влітку 1637 р. почалося повстання під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка). Повстання охопило все Подніпров'я. Однак у грудні 1637 р. повсталі зазнали поразки під Кумейками і Боровицею. Після цих подій польський сейм у лютому 1638 р. затвердив «Ординацію Війська Запорозького», спрямовану на скорочення прав і привілеїв реєстровцям. Реєстровці були позбавлені самоуправління і підпорядковувались польському комісарові, а реєстр скорочувався до 6 тисяч. У Запорозькій Січі мав знаходитись польський гарнізон. «Ординація» викликала нове повстання, яке розпочалося навесні 1638 р. на чолі з Яковом Остпрянином. Однак влітку повсталі знову були розбиті.