84. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в роки Другої світової війни. Дії оун-упа.

Поряд з радянськими партизанами розгортали боротьбу націоналістині сили, особливо в Західних областях України. Провідну роль серед них займали дві фракції ОУН – під керівництвом А. Мельника і С. Бандери. Після вбивства Є. Коновальця ОУН розкололася на дві самостійні і навіть ворогуючі між собою фракції.

30 червня бандерівці проголосили у Львові Акт відновлення Української держави. Головою тимчасового уряду став Я. Стецько. Берлін розцінив цю акцію як прояв політичного анархізму і поставив вимогу офіційно відкликати документ. Після відмови членів центрального проводу ОУН(б) німці засадили їх у концтабір.

Націоналісти пішли у підпілля і з осені 1942р. взяли курс на створення УПА. УПА призначалася для боротьби з нацистами, польськими (Армія Крайова) і радянськими партизанами. З весни 1943 року, коли в ліс пішла вся українська допоміжна поліція на Волині і в Поліссі, повстанська армія стала масовою.

Захищаючи населення, УПА не могла не вступати з окупантами у збройні конфлікти. Але провід ОУН(б) старався утримувати її у стані збройного нейтралітету, керуючись суто прагматичним бажанням зберегти сили для боротьби з Червоною Армією. Ставало очевидним, що вона повернеться в Україну. З початку 1944 р. між УПА та окупаційними частинами вермахту остаточно склалися відносини взаємної неагресивності. Визнавши нову тактику націоналістів безпечною, гітлерівський уряд звільнив з концтабору С. Бандеру, А. Мельника та інших ватажків ОУН.

Будучи партизанською армією, УПА не могла йти на відкриті бої з Червоною Армією, коли остання дійшла до території Західної України. Однак швидкоплинні сутички траплялися часто. З лютого 1944 року по травень 1945 р. загинуло 92,8 тис. бійців УПА. Добровільно, розраховуючи на на обіцяну амністію, здалося органам державної безпеки і внутрішніх справ 41,8 тис. бійців УПА і учасників підпілля ОУН. У лютому 1945 року з УПА очолив Роман Шухевич ( Тарас Чупринка).

85. Звільнення Лівобережної України та Донбасу від фашистських окупантів. Битва за Дніпро. Визволення Києва.

Перемоги Червоної Армії, здобуті нею в Сталінградській битві і в ході зимового наступу 1942-1943 рр., призвели до серйозних змін у чисельності сил на фронті. У період тимчасового затишшя на фронтах з квітня по липень 1943 р. ЧА поповнилася новими бойовими з’єднаннями, одержала значну кількість літаків, танків, гармат, та іншої бойової техніки. Прагнучи повернути хід війни на свою користь, німецько-фашистське командування планувало влітку 1943 р. завдати головного удару в районі Курської дуги (операція „Цитадель”). Завчасно діставши відомості про задум гітлерівських генералів, радянське Командування вирішило в оборонних боях на Курській дузі знесилити німецько-фашистські війська, а потім перейти в контрнаступ і розгорнути загальний наступ по всьому фронту.Курська битва почалася 5 липня 1943 р. і тривала 50 днів. У ході її радянські війська розгромили противника, Після визволення 5 серпня 1943 р. Бєлгорода його армії за сприянням військ Воронезького і Південно-Західного фронтів у ході жорстоких боїв 23 серпня визволили Харків, Суми – 2 вересня, Чернігів – 21 вересня, Полтава – 23 вересня. У той же час розгорнули наступ війська Південного й Південно-Західного фронтів. Вони прорвали ворожу оборону на річці Міус і 8 вересня вибили ворога з міста Сталіно (Донецьк). На кінець вересня війська цих фронтів визволили Донбас. Отже, до кінця вересня 1943 р., у своєму стрімкому наступі війська визволили Лівобережну Україну й Донбас і вийшли до Дніпра. 

Битва за Дніпро. Визволення Києва

Командування німецько-фашистських військ, не будучи в змозі стримати навального наступу Червоної Армії на Лівобережжі, вирішило перейти до стратегічної оборони і рубежем цієї оборони обрало лінію рік Сож-Дніпро-Молочна. Ставка Верховного Головнокомандуючого СРСР, щоб випередити противника й не допустити зміцнення його позицій на правому березі Дніпра, наказала „на плечах” відступаючих гітлерівців форсувати річку і захопити плацдарми. 14 жовтня ЧА визволили Запоріжжя, а 25 жовтня - Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Закріпившись на плацдармах, радянські війська розгорнули бої за їх розширення, одночасно готуючись до наступальних операцій на Правобережжі. 20 жовтня 1943 р. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти були перейменовані відповідно в Білоруський (потім 1-й Білоруський), 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти. З листопада війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ з Лютізького плацдарму в напрямку на Київ. 6 листопада 1943 р. столиця Київ була визволена від німецько-фашистських військ. Переслідуючи ворога, радянські війська 13 листопада визволили Житомир і створили на правому березі Дніпра стратегічний плацдарм глибиною до 150 км. Але в цей час німецьке командування, прагнучи відновити оборону по Дніпру, зосередило 15 дивізій і розпочало контрнаступ. Зав’язалися кровопролитні бої, 20 листопада німецькі війська знову зайняли Житомир і стали рухатися в напрямку Києва. Радянські воїни в тяжких боях витримали натиск військ противника. Внаслідок майже півторамісячних боїв німці просунулися лише на 35-40 км і відновити оборону по Дніпру їм не вдалося. У битві за Дніпро й визволення Києва виявили небачений героїзм воїни багатьох народів СРСР. Битвою за Дніпро завершився корінний перелом у ході війни.