66. Поняття духу і духовності

Дух — це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа — індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.

Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним рушієм життя людини і суспільства. При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя.  Дух як субстанція представлений у світогляді спіритуалістів. Спіритуалізм, від лат. «spiritus» — «дух», розглядає дух першоосновою дійсності і розуміє його безтілесною субстанцією, що не залежить від матерії. Дух як субстанція визнає лише трансцендентне Я, вбачає істинне буття людини у недоторканому Я і на місце живого Я ставить надлюдську особистість. Спіритуалісти намагаються подолати звичне (природне) в людині і підживлюють силу власного духу незвичним (надприродним). Плутаючи одиничне життя з єдиним, дух як субстанція опредметнює дух, переміщує (підміняє) внутрішній світ на зовнішній і, пристосовуючи Інше собі, прагне до самореалізації усамітненим, церемонним чином.

Дух рухається не односторонньо. Не від чуттєвого до надчуттєвого або від надчуттєвого до чуттєвого, а в усіх напрямках одночасно. І хоч наша творчість ззовні здається причиною духу, насправді він сам себе втілює через нашу внутрішню діяльність.

Душа — індивідуальна своєрідність внутрішнього світу людини. Душа походить від лат. «anima», що позначає особливе нематеріальне начало, незалежне від тіла.

Духовність — це підстава людини і світу, єдине, провідник, що відзначає здібність людини до творення себе і світу. Духовність можна назвати «нічийним місцем», адже вона не задана як предмет, а виходить десь у буття. Відсутність її місця умовна, бо духовність є особливим (постійним) переходом з «Ніщо» у «Все» і з «Все» у «Ніщо», відкрита завжди і кожному без винятку. В духовності людина самоочищується, самовідновлюється, творить і живе з почуттям необхідності і відповідності внутрішнього світу до закону буття. Укріплюючи в собі цілковиту зміну, самозречення, духовність сприяє перегляду свого Я і несподівано наповнює людину невразливим, граничним. Духовність відкриває невідчужену людину, вільну в своєму устремлінні до буття і досконалу у своєму відношенні до іншого. Розставляючи все за місцями, духовність визначає перевагу, завершеність положення людини постійно (з будь-якого моменту) переживати неможливе, тобто починати творення світу з себе не «замахуючись», а спираючись на більше в собі і так творити себе. Це не схематичне, а послідовне самовизначення людини як моральної істоти.

67. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВАЖиття суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у ході чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські потреби. Світ культури - це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь.

Духовне життя суспільства - це активно-творча діяльність людей — засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Стан духовного життя визначається усіма його складовими.

Духовне життя суспільства має і другий аспект. Духовне життя суспільства виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих спільностей людей. Так виникла духовна сфера суспільного життя - один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей. Зрозуміло, що і в таких умовах зберігаються непрофесійна духовна діяльність та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей.

Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.