22.Перенос та контрперенос

Перенесення - це неадекватне і персеверативне переживання почуттів, потягів, фантазій, настанов і залучення захисних механізмів, що виникли в минулому у стосунках із значимими людьми, при актуальній між особистісній взаємодії. У психотерапії перенесенню властиві такі риси: - перенесення завжди помилкове у тому розумінні, що клієнт уявляє консультанта у фальшивому світлі, тобто приписує йому риси, властиві іншим людям в інших і часу; - перенесення буває позитивним і негативним. Позитивне перенесення ґрунтується на залежності клієнта від ідеалізованого образу батька, що любить і опікує,потреба у творчому самовираженні.Негативне перенесення ґрунтується на випробуваних у дитинстві почуттях відкидання і ворожості; - виникненню перенесення сприяють нейтральність і невизначеність консультанта; - перенесення - несвідомий процес. Класичне визначення характеризує контрперенесення як відповідну реакцію на перенесення клієнта. Проміжне визначення характеризує контрперенесення як проектування консультантом своїх проблем на наданий клієнтом матеріал, який зв'язаний з перенесенням, так і не зв'язаний з ним. Найчастіше зустрічаються наступні причини контрперенесення: - прагнення консультанта сподобатися клієнтам, бути

прийнятим ними і добре оціненим; - острах консультанта, що клієнти можуть про нього погано подумати, не прийти на зустріч;- еротичні і сексуальні почуття консультанта стосовно клієнтів, сексуальні фантазії, пов'язані з клієнтами; - прагнення займати пророчу позицію і давати клієнтам нав'язливі поради, про те як їм варто жити.

23. Психодинамічне розуміння симптомів психічних та психосоматичних розладів

Психічні розлади - це група захворювань, які впливають на стан нервової системи. Ці хвороби призводять до того, що людина перестає мислити тверезо, приймати розсудливі рішення, емоційно реагувати, ефективно спілкуватися, розуміти, що відбувається навколо і вести себе належним чином. При сильних симптомах люди з психічними розладами важко переносять реальність і часто не в змозі відповідати нормам нормального повсякденного життя. Прикладами є шизофренія, депресія, розумова відсталість і розлади, викликані вживанням наркотиків.

Традиційно під психосоматичними розладами розуміють такі захворювання, на етиологію та патогенез яких значною мірою впливають психологічні, психосоціальні та культурні чинники. Існують сім психосоматичних розладів, котрі вважають класичними ("Чикагська Сімка"): пептична виразка, бронхіальна астма, ревматоїдні артрити, виразкові коліти, підвищений тиск, тиротоксікози і мігрень. Термін психосоматика використовується більше в методологічному сенсі для того, щоб підкреслити тип підходу до вивчення та лікування певних розладів тілесних функцій. Крім цього термін часто використовується в нозологічному сенсі, щоб вказати на купу захворювань, етиологія яких, як гадають, значною мірою залежить від індивідуальної емоційної динаміки.

Незважаючи на суворі обмеження псхоаналітикам все ж вдавалося з успіхом працювати з психосоматичними пацієнтами. На думку Д.Мак-Дауголл терапевтичний ефект досягається за рахунок повільного, поступового звільнення примітивних, архаїчних імпульсів, які лежать в основі психосоматозів. Подальша робота ведеться вже з тими почуттями, які виникають у пацієнта асоціативно. Г.Аммон пропонує використовувати терапевтичні процедури, які спрямовані на укріплення функцій его, збільшення його сили та здатності протистояти архаїчним імпульсам.