VI Криза політики розрядки. 1976-1980.

Політика розрядки в 60-70-их роках була базувалась насамперед на геополітичних і прагматичних засадах з метою попередження небезпеки ядерної війни та глобальної конфронтації. Обмежений характер розрядки як схеми глобального співробітництва полягав у відсутності спільного ідейно-політичного компоненту, спільних політичних та моральних принципів зовнішньополітичної поведінки протилежних сторін.

Для Радянського Союзу розрядка, як засіб подолання „холодної війни" не скасовував і не замінював закони класової боротьби на міжнародній арені та супроводжувався тезою про розрядку як інструмент постійної „зміни співвідношення сил на користь миру і соціалізму". Радянська концепція розрядки включала в себе принципи „соціалістичного інтернаціоналізму", доктрину „солідарності з боротьбою народів за соціальне і національне визволення" та допомоги країнам „соціалістичної орієнтації". Такий варіант радянської політики розрядки сприймався на Заході як „маневр", маскування експансії та стратегія постійної модифікації сил на свою користь без застосування прямого насилля.

Західні концепції розрядки мали іншу наповненість; розширену інтерпретацію, що знайшла своє відображення в доктринах „гуманітарної розрядки" (її розповсюдження у сферу прав людини, еміграції, свободи слова тощо), глобальної розрядки (її розповсюдження поза межі європейського континенту на периферію світової політики), „ідеологічної розрядки" (припинення ідеологічної війни та конфронтації).

Різновекторність радянської та західної політики розрядки призвели до поступової трансформації воєнно-політичного протистояння „за узгодженими правилами" в систему „мирної" конфронтації „без правил" в геополітичній, економічній, гуманітарній і військово- технологічній сферах.

Таким чином наприкінці другої світової війни й після її завершення було закладено фундамент нової, Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, яка базувалася на новому співвідношенні сил і інтересів країн, що перемогли у війні, насамперед США та СРСР. Була створена система регуляторних та кооперативних механізмів, які були покликані вирішувати завдання повоєнного світоустрою на основі єдності та співпраці країн антигітлерівської коаліції.

Криза розрядки була детермінована наступними групами факторів.

1. Вищеназвана різновекторність філософії та політики розрядки з боку СРСР та країн Заходу, що маскувало невпинне суперництво Москви і Вашингтону за глобальне лідерство.

2. Радянський Союз відійшов від принципу збереження глобального статус-кво та розпочав активну політику створення власних геополітичних плацдармів в периферійних зонах світу, підтримуючи прорадянські, антизахідні режими (Сомалі, Ефіопія, Ангола, Мозамбік, Народна Республіка Конго, Бенін, Гвінея, Буркіна-Фасо, Мадагаскар, НДРЙ, Нікарагуа тощо) та зміцнюючи свою військову присутність в чутливих для Заходу зонах.

3. Найбільш серйозні наслідки мало вручання Радянського Союзу в Афганістані (грудень 1979 p.). Це був перший випадок прямого використання Москвою збройних сил за межами „традиційної" зони впливу СРСР в Східній Європі. Введення радянських військ в Афганістан викликало осуд та супротив не тільки США і Західної Європи, але й Китаю, більшості мусульманських країн та країн, що не приєдналися, а також керівників багатьох комуністичних партій Західної Європи. Вперше після другої світової війни СРСР опинився в міжнародній ізоляції. Швидко зростала міжнародна напруга в цілому.

4. Непримиримість позицій СРСР та Заходу в гуманітарній сфері, в питання забезпечення прав людини, свободи слова та демократизації. США та країни Західної Європи перетворили проблему захисту прав людини в центральний елемент своєї зовнішньополітичної стратегії СРСР сприймав це як втручання у внутрішні справи. Посилювалася атмосфера взаємної недовіри, поновлювалася „ідеологічна війна", в якій Москва, на відмінність від 50-60-их років втратила наступальні позиції та була вимушена зайняти „кругову оборону".

5. Зростання напруженості на периферії міжнародної системи та поновлення „війни ідеологій" негативним чином впливали на ситуацію в Європі. Поява в Радянському Союзі ракет „СС-20" була сприйнята в західноєвропейських країнах як намагання Москви „відірвати" Західну Європу від США шляхом залякування, досягти військово-стратегічної переваги та, врешті-решт порушити політичний статус-кво на європейському континенті. Реакція Заходу, т.зв. „подвійне рішення" НАТО надало цьому процесу характер зустрічної ескалації протистояння.

В кінці 70-их років з „духом розрядки" було покінчено. Попереду була нова конфронтація, новий виток „холодної ввини".

5. Холодна війна - політична, ідеологічна, економічна та локально-військова конфронтація двох антагоністичних систем - капіталістичної і соціалістичної, та в межах цих систем - СРСР та США.

Причини холодної війни:

1. Перетворення СРСР і США у наймогутніші держави світу, ядерні держави, що претендували на поширення свого впливу у різних регіонах планети.

2. Перемога над фашизмом усунула спільну загрозу, країни антигітлерівської коаліції почали відходити від політики співробітництва.

3. Зміни у співвідношенні сил між країнами Заходу, їх гуртування під американським керівництвом.

4. Помилки та прорахунки у зовнішній політиці двох наддержав.

Восени 1945 р. в англійському журналі "Tribune" ['tribjrn] з'являється стаття Джорджа Оруела відносно розвитку міжнародних відносин, в якій вперше був використаний термін "холодна війна".

Події, які прискорили початок "холодної війни":

(західні історики вважають, що першість у розпалюванні "холодної війни" належить радянським лідерам)

- на конференції у Сан-Франциско міністр закордонних справ СРСР В.Молотов, вказуючи на Мюнхенські домовленості, звинуватив західні держави в тому, що вони були співучасниками злочинів А.Гітлера, цитуючи Леніна сказав, що між капіталістичними країнами завжди існуватимуть протиріччя, які врешті решт призведуть до розпаду капіталістичної системи, що є на руку СРСР (надалі ця промова отримала назву "першого пострілу у "холодній війні");

• 9 лютого 1946 р. в ході виступу перед виборцями И.В.Сталін висловив тезу про неминучість конфлікту між капіталістичною та соціалістичною системою, проголосив курс на підготовку до конфронтації із західними країнами;

(радянські історіографи наголошують, що ідеологічний поштовх до "холодної війни" був зроблений з боку "західних" політиків)

• впродовж 1945 - 1946 pp. тимчасовий повірений США у СРСР Джордж Кеннан звернувся до держдепартаменту США з трьома записками. Найбільш відома з них - так звана "довга телеграма" з Москви від 22 лютого 1946 р.

Головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:

• СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Центральної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по- третє, буде підтримувати національно-визвольний рух з метою послаблення там позицій західних держав й заповнення «вакууму» сили;

• необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співтовариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;

• комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити позитивну й конструктивну програму повоєнного світу;

• необхідне гуртування країн Заходу для протидії радянській загрозі.

Кеннан закликав американський уряд відмовитися від спроб порозумітися із офіційною Москвою, базуючись на загальноприйнятих дипломатичних принципах. Він стверджував, що вести діалог з СРСР потрібно тільки з позиції сили. Єдиною адекватною відповіддю на прагнення Кремля Кеннан вважав доктрину "стримування", тобто утримання СРСР у рамках тих зон впливу, які він уже здобув і не допустити їх розширення.

У липні 1947 р. "довга телеграма" за підписом "Містер "Ікс" була опублікована у провідному американському журналі "Foreign Affairs".

• 5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великобританії У.Черчілль у присутності президента США Г.Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував, що почалася епоха протистояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог - комуністичний тоталітаризм, який несе загрозу світу. СРСР перегородив Європу "залізною завісою", створивши собі сфери впливу у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії "п'яту колону", тобто комуністичні партії. Радянському Союзу повинна протистояти асоціація англомовних народів, США мають взяти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Америку, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.

• восени 1946 р. керівництво СРСР звернулося до Турції вимагаючи від неї в ультимативній формі перегляду системи використання чорноморських проток, в тому числі запровадження спільної їх охорони та введення радянських військ до Константинополя (західні держави розцінили відповідні заяви, як підготовку СРСР до вторгнення на турецьку територію);

• у кінці 1946 р. різко загострилася ситуація у Греції, де при допомозі англійських військ було відновлено монархію. Не погодившись із таким станом речей комуністи розпочали збройний виступ проти влади отримуючи допомогу від Болгарії та Югославії. Оскільки спроба запровадити санкції проти балканських держав рішенням ООН через супротив СРСР завершилася невдачею, президент США Г.Трумен у березні 1947 р. виступив перед сенаторами із так званою "доктриною Трумена" та переконав їх у необхідності надання Туреччині допомоги.

Розгортання „холодної війни"

Хоча перші кроки в рамках "холодної війни"" відносяться до 1946 p., лише в 1947 - 1948 pp. у відносинах між Сходом та Заходом відбувся перехід до системної та кризової конфронтації.

На політико-ідеологічному рівні такий перехід був закріплений проголошенням доктрини Трумена, в якій концепція "стримування" комунізму" була офіційно прийнята в якості основи зовнішньої політики США, а також в т.зв. "доктрині Жданова" (вересень 1947 р.), заснованій на тезі формування у світі двох непримиренних, антагоністичних "таборів" - імперіалістичного та соціалістичного.

В економічній сфері загострення протистояння намітилося після відмови СРСР від "плану Маршала". Це призвело до розділу міжнародної економічної системи та формування в Європі двох протилежних економічних угрупувань: Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1948 р.) та Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ, 1949 р.).

В стратегічному плані нарощування протиріч відносно німецького питання призвело до першої берлінської кризи (червень-серпень 1948 р.), до конфронтації СРСР та США на межі реальної війни. Таким чином "холодна війна" розпочалась де-факто.

1 У другій половині 1960-х рр. зменшує Франція відмовилася від військової участі у діяльності пакту, а у 1974 р. заявила про припинення своєї фінансової участі у організації. У 1973 та 1975 рр. організацію залишили Пакистан та Таїланд, а у червні 1977 р. СЕАТО було розпущено.

2 Західноєвропейський союз (англ. Western European Union) включав 28 країн з чотирма різними статусами: країни-члени, асоційовані члени, спостерігачі та асоційовані партнери. Амстердамський договір зробив Західноєвропейський союз «невіддільною частиною розвитку ЄС», надавши йому оперативні повноваження у сфері оборони. В листопаді 2000 р. Рада міністрів безпеки Західноєвропейського союзу ухвалила рішення про поступове розформування цієї організації та передавання її повноважень відповідним структурам і агентствам ЄС. В березні 2010 р. було оголошено про плани припинення діяльності Західоєвропейського Союзу до 2011 р. 30 червня 2011 р. ЗСС офіційно припинив існування.