Антоніо Вівальді

Видатний скрипаль і композитор Антиніо Вівальді (1678 – 1741) – один з яскравих представників італійського скрипкового мистецтва XVIII століття. Його роль, особливо в створенні сольного скрипкового концерту, виходить далеко за межі Італії.

А. Вівальді народився у Венеції, у родині прекрасного скрипаля і педагога, члена капели собору Сан-Марко Джованні Баттисти Вівальді. З раннього дитинства батько учив його грі на скрипці. З 10 років хлопчик став заміняти батька, що працював також в одній з консерваторій міста.

Керівник капели Дж. Легренці зацікавився юним скрипалем і займався з ним грою на органі і композицією. Вівальді бував на домашніх концертах у Легренці, де прослухував нові твори самого господаря, його учнів – Антоніо Лотті, віолончеліста Антоніо Кальдари, органіста Карло Полароллі й інших. На жаль, у 1790 році Легренці помер і заняття припинилися. До цього часу Вівальді почав уже писати музику. Його першою композицією, що дійшла до нас, є духовний твір, що датується 1791 роком.

Для одержання права викладати в консерваторії потрібно було мати професійну музичну чи духовну освіту. Батько вважав доцільним дати сину духовну освівту, оскільки сан і обітниця безшлюбності давали Вівальді право викладати в жіночій консерваторії. Так почалося духовне навчання в семінарії. У 1693 році він був висвячений у сан абата. Це забезпечило йому доступ у найбільш авторитетну консерваторію Венеції. Однак священний сан виявився надалі перешкодою розгортанню величезного таланту Вівальді.

Після абату Вівальді просувався сходинами духовних чинів і нарешті 1703 року був висвячений в чин священика, що давало йому право служити самостійну службу – месу.

Батько цілком підготував Вівальді до викладання, сам займаючись тим же в Консерваторії «жебраків» (усі консерваторії у Венеції були при церквах і там навчалися бідні дівчата і сироти). Музика в консерваторії була головним предметом. Дівчат учили співати, грати на різних інструментах, диригувати.

У консерваторії Вівальді навчав грі на скрипці і «англійській віолі». Консерваторський оркестр був для нього свого роду лабораторією, де могли здійснюватися його задуми. Вже в 1705 році виходить друком його перший опус тріо-сонат (камерних), у яких відчувається ще вплив Кореллі. Характерно, що в них не помітно ніяких ознак учнівства. Це зрілі художні твори, що відзначаються свіжістю і виразністю музики.

У консерваторії робота йшла успішно. Вівальді доручають керівництво оркестром і хором. 1713 року Вівальді стає головним композитором із зобов'язанням писати по два концерти на місяць. У консерваторії він працював (з деякими перервами) майже до кінця життя (1740). Оркестр консерваторії він довів до вищої досконалості.

Слава про Вівальді-композитора швидко поширюється не тільки в Італії. Його твори виходять в Амстердамі. Вівальді набуває популярності і як скрипаль-віртуоз, для якого не існувало нездоланних труднощів. Його майстерність виявлялася в імпровізованих каденціях.

Вівальді відзначався величезною працелюбністю та плідністю. З друку виходять його сольні сонати, концерти. Для консерваторії він створює свою першу ораторію «Мойсей, бог Фараона», готує першу оперу – «Оттон у Віллі», що пройшла з успіхом 1713 року у Віченці.

Педагогічна діяльність Вівальді в консерваторії поступово приносила успіх. У нього займалися такі скрипалі, як Дж. Соміс (після Кореллі), Л. Мадоніс та інші.

У 1718 році Вівальді зненацька приймає запрошення працювати керівником капели ландграфа в Мантуї. Тут він ставить свої опери, створює численні концерти для капели, присвячує графу кантату.

1722 року Вівальді повернувся у Венецію. У консерваторії він зобов’язався тепер створювати по два інструментальні концерти на місяць і проводити по 3–4 репетиції з ученицями для їхнього розучування. У випадку від'їзду він повинний був надсилати концерти з кур'єром.

У наступному році римський театр «Капраніка» замовляє Вівальді до карнавалу нову оперу. Це була велика честь для композитора. Його опера «Геркулес на Термодонті», створена спеціально для Риму, мала величезний успіх, особливо завдяки застосуванню ним гострого пунктирного ритму, пов'язаного з прискоренням першої ноти. Вівальді не тільки взяв участь у постановці опери, але й сам грав на чембало і скрипці, диригуючи прем’єрою. У Римі він зустрічається з багатьма музикантами, пише арії, грає перед папою.

У цьому ж році він створює дванадцять концертів, що склали ор. 8 – «Досвід гармонії і фантазії», куди входять знамениті «Пори року» і деякі інші програмні концерти. Він був виданий в Амстердамі 1725 року. Концерти швидко поширилися в Європі, а «Пори року» здобули величезну популярність.

В ці роки інтенсивність творчості Вівальді була винятковою. Тільки для сезону 1726/27 років він створює вісім нових опер, десятки концертів, сонат. Але все-таки основну увагу приділяє опері. У 1728 році Вівальді був запрошений на зустріч з імператором Австрії Карлом VI, аматором музики, що добре знав твори італійського композитора. Император посвячує його в лицарі, нагороджує золотою медаллю і запрошує на роботу до Відня.

Наступного року Вівальді відправляється в Австрію. Тут він грає, ставить у Празі свою нову оперу «Агриппа», потім ще дві. У 1731 році він повертається до Італії, але не у Венецію, а у Верону до маркіза С. Маффеї – поета-аматора, на лібрето, якого створює одну з найпоетичніших своїх опер – «Вірна німфа» (1732), потім ще дві опери.

Незабаром Вівальді повертається в консерваторію. Для Венеції йому треба було створити яскравий оперний твір, що відновило б його славу. На сюжет П. Метастазіо він пише свою кращу оперу «Олімпіада», яка мала величезний успіх.

Кращі події цього періоду пов'язані з виходом у Парижі шести сонат «Вірний пастух» для незвичайного складу інструментів (мюзета, віоли, альта, флейти, гобоя, скрипки і баса continuo і з запрошенням в Амстердам на концерти, приурочені сторіччю місцевого театру. Вівальді створює для ювілею Соnсегtо grosso для десяти інструментів, диригує ним. Вівальді, оточений пошаною, зустрічається тут з П. Локателлі, вони разом музикують.

Як виконавець А.  Вівальді виступає дуже рідко – лише в консерваторії, де він грав свої концерти, та іноді в опері, де зустрічалися скрипкові каденції. Судячи зі збережених записів деяких його каденцій, творів, а також свідчень сучасників про його гру, це був видатний скрипаль, що віртуозно володів своїм інструментом.

Творча спадщина Вівальді величезна. Уже видано понад 530 його творів. Ним написано близько 450 різних концертів, 80 сонат, близько 100 симфоній, більш 50 опер, понад 60 духовних творів.

У будь-якому жанрі, до якого торкався геній Вівальді, відкривалися нові незвідані можливості. Особливо яскраво проявилася сила і винахідливість творчого духу композитора в концертному жанрі. В концертній спадщині італійського майстра вільно поєднуються твори, написані у формі concerto grosso і у формі сольного концерту.

Усього збереглося близько 450 концертів Вівальді; приблизно половина з них – концерти, написані для сколюючої скрипки з оркестром. Сучасники Вівальді не могли не звернути уваги на нові риси, привнесені ним у концертний стиль XVIII століття. Нове в концертному жанрі Вівальді визначалося поглибленням музичного змісту, його виразності й образності, внесенням елементів програмності, установленням трьохчастинності циклу (при послідовності швидко – повільно – швидко), посиленням власне концертності, концертним трактуванням сольної партії, розвитком мелодійної мови, широтою мотивно-тематичної розробки, ритмічним і гармонічним збагаченням і т.д. Усе це пронизувалося і поєднувалося творчою фантазією і винахідливістю Вівальді як композитора і виконавця.

Посилення змагального характеру, що додає особливу яскравість музиці вівальдівських концертів, їх жанровость і програмність, контраст не тільки між окремими частинами циклу, але й усередині основної, першої його частини (у Вівальді вона набуває рондоподібної форми) із загостреним протиставленням tutti і solo, тонке використання тембрових, динамічних і ритмічних засобів виразності – усі ці риси у своєму гармонійному сполученні сприяли посиленню рис концертності, зростанню сили емоційного впливу на слухача.

Найбільшу популярність здобули чотири пов’язані між собою концерти для солюючої скрипки – «Пори року». По суті справи, це перший в історії музики цілісний цикл, пов’язаний не просто програмою, а наскрізним симфонічним розвитком, образною драматургією.

У «Весні» для першої частини написана розгорнута програма, що містить три стани. Наступні дві частини складаються з трьох рядків, що передають узагальнений образ. «Літо» починається вступом, що передає образ пекучої пори року. В «Осені» перша і третя частини мають розгорнуті програми, а середня – «Сон» – не має її. В «Зимі» програма подається для крайніх частин.

Будучи геніальним композитором епохи Барокко, Вівальді вніс неоціненний вклад у розвиток музичного мистецтва. Створена ним передкласична форма скрипкового концерту, рання симфонія, програмна музика – усе це справило найглибший вплив на творчість Баха і Генделя, Тартіні, Джемініані, Локателлі та багатьох інших композиторів і скрипалів.

Вівальді дав імпульс новим музично-художнім концепціям, новому рівню музичного інструментального мислення. Своєю творчістю він показав, що музика має величезні можливості вираження, побудови ідеальної моделі світу і людини. Його багатий мелодійний і гармонічний дар, новаторська музична мова, де основним засобом вираження виступала скрипка, дозволив втілити в звуках самі трепетні рухи душі, людські думки про світ і про себе.