Лекція №4. Італійське скрипкове мистецтво періоду творчого розквіту (кінець хvii – XVIII століття) Арканджело Кореллі

Серед всіх італійських композиторів-скрипалів XVII століття світову славу і постійне визнання сучасників завоював лише Арканджело Кореллі. Його ім'я в Європі на ціле сторіччя стало синонімом інструментальної італійської музики, її вищих досягнень. Кореллі створив завершені художні зразки тріо-сонати, сольної скрипкової сонати із супроводом, concerto grosso. Його творчість проклала шлях завоюванням в галузі скрипкового мистецтва Антоніо Вівальді, Джузеппе Тартіні, Франческо Джемініані. П’єтро Локателлі. До наших днів його твори зберігають свою чарівність як досконалі зразки передкласичного скрипкового мистецтва.

Арканджело Кореллі (1653-1713) народився в маленькому древньому містечку Фузиньяно недалеко від Болоньї. У ранньому дитинстві Арканджело захопився грою на скрипці місцевого скрипаля в соборі, можливо займався з ним. Коли трохи підріс, був направлений у Фаенцу, де користувався заступництвом місцевого князя Ф.Ладархі і брав у місцевого священика уроки скрипкової гри. Пізніше продовжував заняття в Луго і, нарешті, 1666 року – у Болоньї. Тут він відразу занурюється в строгу атмосферу інструментального музикування, слухає гру М. Каццаті – капельмейстера собору Сан-Петроніо, скрипалів, що працювали там – Б.Лауренті, Дж.Віталі, Л.Бруньолі, Дж.Бенвенуті.

Кореллі займається в Дж. Бенвенуті, за деякими відомостями й у Е.Гаібари, Л.Бруньолі і Б. Лауренті. У всякому разі, він безсумнівно відчув позитивний вплив їхнього стилю гри і творів. Дж. Бенвенуті розвив у молодого скрипаля елементи техніки, виразність виконання, навички композиції. Саме скрипкова творчість більше всього зацікавила Кореллі. У Болоньї він зробив перші кроки в цьому напрямку і, очевидно, настільки успішно, що зумів витримати іспит у найбільш привілейовану “Академію філармоників”, куди був прийнятий у сімнадцять років.

Чотири чи п'ять років, що провів у Болоньї Кореллі, стали для нього чудовою школою, тією художньою базою, що дала можливість цілком розвити його талант скрипаля й особливо композитора.

Коли Кореллі попадає в Рим, точно не відомо. За деякими відомостями він вже в 1671 році числиться скрипалем у театрі «Тог di Nоnа», потім при дворі шведської королеви Христини. У 1675 році його ім'я з'являється в переліку скрипалів капели храму св. Людовика Французького. Один час диригує спектаклями (сидячи за клавесином) у римському театрі «Капраніка».

У 1682 році Кореллі знову в капелі св. Людовика. Він – перший скрипаль досить великого ансамблю, що складається з десяти скрипалів (за прикладом французького двору). Поступово Кореллі доводить склад ансамблю до чотирнадцяти виконавців. До 1708 року Кореллі регулярно бере участь як керівник цього ансамблю на різних святах.

1684 року Кореллі поступає на службу до кардинала Б.Панфілі як скрипаль, керівник невеликої капели, організатор музичних концертів і вчитель кардинала. Він поселяється в його палаці і витрачає багато сил, щоб салон Панфілі став одним з музичних центрів Риму. Вже в наступному році він присвячує своєму покровителю камерні тріо-сонати.

У Третій сонаті цього опусу Алеманда викликала заперечення критиків. При виконанні цієї сонати в знаменитій “Академії філармоників”, членом якої був Кореллі, виникли розбіжності. Заперечення викликали паралельні квінти в басі, якими композитор спеціально підкреслював характерні народні італійські інтонації танцю «цоппо». У результаті відбулася суперечка, у якій активну участь узяв відомий теоретик Г.Колон. Він написав відкритий лист Кореллі, дорікаючи йому за порушення правил. Кореллі написав різку відповідь щодо тих, хто «перебуває в темряві» і не йде далі формальних правил.

Наприкінці 1689 року вступив на папський престол папа Олександр VIII, що багато в чому визначило подальшу долю Кореллі. Справа в тім, що одним з перших декретів нового папи було призначення свого племінника Пьетро Оттобоні кардиналом і віце-канцлером церкви. Оттобоні в той час було 26 років. До того він жив світським життям, захоплювався мистецтвами, театром, писав літературні твори, цікавився музикою, був непоганим музикантом-аматором.

Одним з обов'язків Кореллі було улаштування по понеділках прийомів і музичних концертів у величезному палаці канцлера, де були прекрасні зали, салони, бібліотека, музей. На цих концертах збиралися кращі представники римського суспільства, цвіт художньої інтелігенції. Кардинал зробив Кореллі першим скрипалем і «директором музики», надавши йому повну волю і різноманітні засоби для організації концертів. Багато сил він приклав для створення першокласного ансамблю, до складу якого входило більше тридцяти кращих музикантів. Очолював ансамбль він сам, його друг М.Форнарі і віолончеліст Франчискьєлло. Разом вони складали тріо, що славилося виконанням тріо-сонат.

Кореллі багато працював з музикантами ансамблю, домагався виразності виконання, повноти і співучості звучання, єдності подиху фрази і штрихів, точного акорду у всього складу.

У 1770 році Кореллі очолив інструментальну частину знаменитого римського музичного товариства «Св. Цецилія», заснованого 1584 року.

У цьому ж році публікується ор. 5 – знамениті сонати для скрипки з басом, що завершуються «Фолією» – безсмертним твором Кореллі. Ці сонати – останнє, що було видано при житті композитора. Сонати дуже швидко придбали величезну популярність у різних країнах Європи, стали широко виконуватися.

У 1706 році Кореллі був прийнятий у привілейовану «Аркадську академію», що поєднувала артистів, музикантів, письменників. За звичаєм, новим членам давали псевдоніми, що складаються з двох слів. Перше поєднувало етимологічне значення імені і прізвища, друге – давалося за назвою одного з місць античної Аркадії.

Кореллі одержав прізвисько Аркомеліо Еримантео. Якщо розшифрувати перше, то виходить: арко – смичок, мело – співати, тобто – «співаючий смичок». Друге позначало найвищу гору в Аркадії, тобто в переносному значенні – «Олімп». У цілому виходило: «Співаючий смичок. Олімпієць», що говорило про надзвичайно високу оцінку майстерності Кореллі.

У 1708 році Кореллі одержує замовлення від принца Дюссельдорфського Йоганна Вільгельма написати для нього цикл соnсегtі gгоssі. Кореллі приймає пропозицію і створює шість камерних концертів із присвятою їх принцу.

До кінця життя Кореллі стиль його виконання багато в чому змінився, став більш віртуозним. З'явилися і його учні, що володіли довершеною скрипковою майстерністю, серед них – Ф.Джемініані, Дж.Валентіні. Останній особливо славився своїм виразним віртуозним мистецтвом гри на скрипці і гобої.

1709 року у Кореллі почалися приступи меланхолії і він перестав виступати привселюдно. Скрипаль продовжував працювати над соnсегtі gгоssі, однак лише після його смерті їх видав М. Форнарі. Йому ж Кореллі заповів усі свої скрипки. А.Кореллі був похований з великими почестями в Пантеоні. У 1720 році його погруддя було перенесене у галерею Капітолію, де зібрані погруддя знаменитих італійців.

А.Кореллі виховав багатьох учнів. Можна говорити про нього як про засновника римської скрипкової школи. Його вихованці працювали в різних містах і країнах Європи, сприяючи поширенню традицій учителя. Найбільш відомими серед них були Ф. Джемініані, П. Локателлі, Дж. Соміс, Дж. Валентіні.

Виконавське мистецтво Кореллі і його композиторська творчість нерозривні. Усі його твори напрчуд «скрипкові», відповідають природі інструменту, відображають базові технічні навички того часу. Виконавський стиль Кореллі мінявся. У молодості його гра відрізнялася особливою темпераментністю. Пізніше скрипаль відходить від афектації до більш стриманої гри, до пізнання інших способів вираження. Його учні і сучасники відзначали шляхетність, патетичність, добірність і елегантність його стилю, у той же час виділяючи таку сторону, як «ученість» гри, що, можливо, виражалося в строгості смаку, обмеженні емоційної сторони, граничної довершеності кожного штриха, виразового засобу.

Імовірно, існував визначений зв'язок стилю Кореллі з традиціями народного італійського мистецтва. Саме від цих традицій багато в чому залежала ритмічна сторона його гри – яскрава синкопованість, своєрідна «стретність», що виявлялася у виконанні ним жиги. Не випадково поширилася легенда про те, що Кореллі ніби-то заповідав вибити на його могильній плиті тему жиги з П'ятої сонати, що захоплює вогняним ритмом.

Звук Кореллі був, очевидно, не дуже різноманітний за тембровими барвами. За словами Джемініані, він нагадував звучання «м'якої труби». Зате в нього було вироблене широке, співуче проведення смичка, тривалий, виразний «подих», що дозволяв, при старій конструкції смичка, робити незвичайний ефект. Цю співучість він зумів передати багатьом своїм учням, особливо Джемініані, Валентіні й Сомісу.

Поряд з розвиненою кантиленою, у виконавському стилі Кореллі необхідно відзначити і прагнення до декламаційності, речитативності, пов’язане не тільки з оперними впливами, але і, головним чином, з мовною виразністю.

Відмінно володіючи технікою скрипки, Кореллі не застосовує барвистих віртуозних прийомів, у нього майже цілком відсутнє навіть pizzicato. Основою техніки в нього служать legato і різноманітне detache, а також різні комбінації цих штрихів. У танцювальних частинах нерідко звучали пунктирні і синкоповані ритми, різноманітні акценти, арпеджіо, перекидання смичка через струни у швидкому темпі. Кореллі використовує гриф в основному лише в межах трьох позицій, хоча в деяких concerti grossi зустрічаються четверта і п'ята позиції.

Можна зробити висновок, що, як і у своїй композиторській творчості, Кореллі й у виконавському мистецтві синтезував, узагальнив і відібрав найбільш значимі, традиційні виразові скрипкові засоби і способи гри. Не випадково його “Фолія” стала енциклопедією скрипкової техніки кінця XVII століття.

Арканджело Кореллі не був плідним композитором. Йому належить порівняно небагато творів. Усі вони без виключення – інструментальні, написані для скрипки й ансамблю.

А.Кореллі заслужено вважається основоположником італійської скрипкової школи XVII – початку ХVІІІ століття. Спираючись на народні традиції, він узагальнив кращі досягнення італійської скрипкової музики XVII століття, заклав своєю творчістю основи передкласичного стилю в скрипковому мистецтві.

Кореллі відкриває яскраве сузір'я, у яке поряд з ним входять Вівальді і Тартіні. Музика Кореллі зробила значний вплив не тільки на італійських музикантів – вона знайшла перевтілення у творчості Баха, Генделя, Куперена, Телемана й інших композиторів. На ній училися багато поколінь музикантів.