2.3.Суспільні відносини , вірування та мистецтво.

3.Енеолітичні племена степової зони України

Якщо енеолітичні культури Старої Європи базувалися на розвиткові комплексної землеробсько-скотарської економіки, то населення степової смуги України, з огляду на специфіку кліматично-ландшафтних характеристик регіону, практикувало скотарське господарство. У степах прогресивний розвиток тваринництва сприяв утвердженню різних форм відгінного скотарства, що відповідає пасторалізму. За системи пасторалізму відгін худоби передбачав наявність поселень (осілості), куди череди худоби завертали на зимівлю. Землеробство мало обмежений, присадибний характер, а його продукти відігравали мінімальну роль у харчовому раціоні степовиків. У їхній ідеології домінувало сприйняття Степу як грандіозного пасовиська чи загону для худоби.

Дискусійною є проблема початкової фази степового енеоліту. Д. Я. Телегін стверджує навіть про існування перехідного неоенеолітичного періоду між неолітом і енеолітом у степу. Конкретно ж ідеться про маріупольсько-сьєзженську культурно-історичну область (кінець VI —" перша половина V тис. до н. е.), що датується добою розвинутого неоліту — початком енеоліту. Назва області походить від цвинтарів у м. Маріуполь (розкопки М. О. Макаренка) та поблизу с. Сьєзжого Самарської області РФ (розкопки І. Б. Васильєва, який обґрунтував виділення цієї області). До її складу входять азово-дніпровська, нижньодонська, воронезько-донська, самарська на Волзі, прикаспійська культури та вірьовкінська група пам'яток у дніпро-донецькому регіоні. Відомі поселення та фунтові цвинтарі. Основа господарства — скотарство та мисливство з початками землеробства. Посуд виготовлений із глини з домішкою органіки. Більшість посудин має пласкі денця та комірцеві вінця. Орнамент містить гребінцеві відбитки у вигляді рядів ялинки, зигзагу, а також прокреслені лінії та стрічкові композиції. Лише посуд пізньої азово-дніпровської культури орнаментовано переважно наколами та прокресленими лініями. Серед прикрас — перламутрове намисто, платівки з ікол кабана, підвіски із зубів тварин і морських черепашок, фігурки, виготовлені з кістки. Поховання здійснювалися в індивідуальних ямах, розташованих рядами. Лише для пізньої азово-дніпровської культури характерні колективні поховання у великих ямах, розрахованих на допоховання, подекуди з підбоєм або з дерев'яним перекриттям та входом. Померлих клали на спині, випростано, з широтною орієнтацією. Є поодинокі тілоспалення. У поховальному обряді використовували вогонь та камінь. У IV тис. до н. е. населення азово-дніпровської та самарської культур починає створювати жертовні майданчики на площі цвинтарів. На них знайдено розбитий посуд, знаряддя праці та кістки тварин.

Поширення у степу перших мідних речей і навичок їх обробки збігається з розпадом маріупольсько-сьєзженської області, змінами в господарчій діяльності та соціальному устрої степових племен. Вважається, що в надрах області склалися засади розвитку степового населення на початковій стадії енеолітичної доби. Огляд культурних явищ степового енеоліту подається за концепцією В. М. Даниленка, яку в подальшому розвинув і додатково обґрунтував Ю. Я. Рассамакін. Згідно з цією концепцією, археологічні культури (спільноти) згруповані за двома лініями розвитку — "ямною" та азово-чорноморською.