1.2. Вікові зміни рухових можливостей

Онтогенезом моторики називається зміна рухів та рухових можливостей людини на протязі його життя. Новонароджена дитина не володіє найпростішими довільними рухами. З віком його рухові можливості розширюються, досягають максимуму і поступово знижуються в процесі старіння.

Перші рухи у плода людини реєструють уже на 8 тижні розвитку. Потім інтенсивність і кількість їх збільшується. Починаючи з 5 місяця у плода формуються основні безумовні рефлекси характерні для новонародженого. Розвиток рухів у плода (а потім і у новонародженого) ідуть по напряму від голови до нижніх кінцівок: спочатку з'являються рухи в області голови, потім тулуба і рук, а потім вже нижніх кінцівок. Рухова активність плода знижується за місяць до народження. У пренатальний період (до моменту народження) вона у значній мірі визначається станом матері (втомою, емоційним збудженням та інше).

Існує кореляція між руховою активністю плода і дитиною у віці немовляти.

Розвиток рухів у віці немовляти до 1 року.

У новонародженого існують рухи двох основних типів:

а) безпорадні хаотичні рухи;

б) безумовні рефлекси, які відрізняються суворою координацією (наприклад, смоктальній рефлекс, хватальний рефлекс, рефлекс переступання, плавальний рефлекс).

У дітей, які виховуються у звичайних умовах, існує певна послідовність оволодіння основними рухами. В окремих випадках, ця послідовність порушується. Значна рухова ретардація повинна бути предметом занепокоєння і зверненням до лікаря.

Приблизно до 1,5-річного віку руховий і психічний розвиток дитини іде паралельно. Розвиток рухів має в цей час особливе значення для психічного розвитку. Основи знань про простір, час закладаються саме в цьому віці дякуючи руховому досвіду дитини. Тому потрібно створювати умови які б допомагали активному розвитку дітей (одяг, не повинен обмежувати рухи, достатня площа для вільного пересування іграшки, увага дорослих до розвитку рухів і т.п.).

У дослідах над близнюками показано, що ті з них, яким у віці немовляти перед шкільним віком створювали кращі умови для рухливого розвитку (наприклад, спеціальні навчання деяким рухам), в подальшому переважали за показниками моторики своїх братиків і сестричок, хоч і безпосередній ефект навчання при цьому міг бути відсутнім: терміни оволодіння рухами (наприклад, маніпуляції з іграшками) мінялись не суттєво.

Раннє дитинство (до 3 років). Новий етап розвитку дитини починається коли вона навчається самостійно ходити. В цей період дитина повинна оволодіти специфічно людськими рухами і формам поведінки, правильними діями з різними предметами. На основі предметних дій виникають ігри, в яких дитина намагається відновити побачені нею засоби спілкування з різними предметами: годує ляльку, возить коляску і т.ін.

У цьому віці відбувається не тільки формування рухів рук. Покращується моторика в цілому, і перш за все, хода. В перший час рухи при ходьбі ще дуже незграбні, що ускладнюються біомеханічними причинами (високе розташування центру мас тіла над осями кульшових суглобів, слабкість м'язів нижніх кінцівок). Ходьба і біг ще не відрізняються один від одного. Приблизно до 2 років формування акту ходьби переважно закінчується. Хоч деякі тонкі біомеханічні особливості в ходьбі дітей у порівнянні з ходьбою дорослих залишаються майже до шкільного віку.

Перше дитинство (3-7 років). Методику дошкільника М.О.Бернштейн охарактеризував як «граціозну незграбність». Діти цього віку оволодівають великою кількістю різних рухів, але їх рухи ще недостатньо координовані.

В цей період дитина вперше опановує так званими предметними рухами, тобто рухами, де потрібний результат досягається за допомогою предметів, інструментів (вчиться користуватися ножицями, молотком та іншими предметами).

У молодших дошкільнят (3-4 роки) формуються вміння бігати, зокрема з'являється фаза польоту, спостерігається правильний рух рук при ходьбі і бігу (в 6-річному віці такі рухи спостерігаються у 95% дітей).

Діти вперше навчаються стрибкам (спочатку підстрибують на місці, потім на одній нозі), кидкам і рухам з м'ячем. Всі ці новини засвоюються поступово. У віці після 4 років починають виявлятися впевнені рухові перевагу у використанні однієї із сторін тіла.

У цей період вперше з'являється можливість проводити тестування дітей з установкою на кращий результат. Досягнення дітей у цьому віці ростуть дуже швидко.

У дошкільному віці з'являються можливості систематичного навчання дітей різним рухам. Досвід підготовки спортсменів показує, що саме у цей період доцільно засвоювати основи техніки багатьох спортивних рухів. При правильно поставленому процесі фізичного виховання діти до 6-річного віку вміють кататися на ковзанах, лижах (по рівній місцевості із невеликими перепадали) двоколісному велосипеді, триматися на воді, кидати і ловити м'яч різних розмірів, бігати, стрибати і виконувати прості гімнастичні вправи.

Шкільний вік (6-17 років). У шкільному віці, приблизно до 12-13 років, закінчується анатомофізіологічне дозрівання рухових аналізаторів. З цього віку підлітки можуть виконувати рухи з тією ж спритністю, координацією і точністю, що й дорослі. Оскільки відносна сила підлітків, як уже відмічалося, може бути достатньо великою, у них, по суті немає перешкод до оволодіння найбільш складною спортивною технікою. Багато обставин навіть допомагають цьому. Тому в сучасному спорті є випадки, коли високої спортивної майстерності в видах спорту із складною координацією рухів досягають дуже юні спортсмени (у гімнастиці, фігурному катанні, стрибках у воду та інших). Перепоною тут є не сам вік, а необхідність довгого навчання.

Однак рухові якості (силові, швидкісні, витривалість) і результати з різного роду рухових можливостей у дітей шкільного віку продовжують зростати. Ці зміни відбуваються нерівномірно і для різних рухових якостей по-різному. Крім того, спортивні результати змінюються у різні роки за рахунок різного співвідношення їх складових. В окремі періоди кількість кроків зменшується, але, незважаючи на це, швидкість бігу зростає за рахунок збільшення довжини кроків. Якщо прийняти приріст результатів у кожному віці за 100%, то можна підрахувати, за рахунок яких складових в тому чи іншому віці підвищуються результати.

Особливо значні зміни у моториці дітей пов'язані з періодом статевого дозрівання. У дівчаток він, як правило, приходиться на 11-13 років, у хлопчиків - на 13-15. У цей період відмічається різкий стрибок росту. При цьому розвиток окремих систем і органів проходить нерівномірно (швидко збільшується довжина тіла, потім із відставанням приблизно па 3 місяці м’язова маса та з відставанням приблизно на півроку – вага). Виникаюча диспропорція у розвитку окремих систем та органів вимагає в цей період особливо уважного ставлення до підлітка.

Лише після періоду статевого дозрівання відмічаються великі відмінності у моториці хлопчиків і дівчаток.

Вік 18-30 років. Це вік розвитку моторики людини. Саме у цьому віці у більшості видів спорту демонструються самі високі досягнення. Вік учасників олімпійських ігор змінюється від 12 років (рульові в академічній греблі) до 60-65 років (виїздка у кінному спорті, стрільба, парусний спорт), але у переважній більшості випадків вік учасників знаходиться у межах між 20 і 30 роками.

У кожному виді спорту є віковий діапазон, в якому досягаються найбільш високі спортивні результати.

В принципі, у видах спорту, які вимагають великої витривалості, спортивних успіхів досягають пізніше, ніж у тих видах, де вирішальним є швидкісні якості. Наприклад, у легкій атлетиці існує чітка залежність: середній вік призерів олімпійських ігор збільшується із ростом дистанції. В бігу на 100м він дорівнює 22,2 роки, в бігу на 1500м - 26,1 роки, а у марафонському бігу - біля 31 року. Винятком є плавання, де вік чемпіонів на коротких дистанціях (21-22 роки), переважає вік найсильніших стаєрів (17-18 років). Це пояснюється особливостями даного виду спорту (положення лежачи, вимоги до гідродинамічного опору і т.п.).

Сучасний спорт характеризується омолодженням найсильніших спортсменів: чемпіони сучасності молодші, ніж у минулі роки.

Вік старше 30 років. Приблизно з цього віку (за одними даними пізніше, за другими – раніше) починається знижуватись рухова активність. До певної міри це компенсується тренуванням та досвідом. Особливо у тих видах, де складна техніка, де руховий досвід має велике значення.

Найбільше значення для зберігання рухових можливостей і здоров'я має тренування у віці старше 40 років, коли проходить поступове зниження функціональних можливостей організму. Раціональне заняття фізичними вправами може загальмувати процес старіння, приблизно на 10-15 років.