Лекція 5. Диференціальна біомеханіка. Основи педагогічної кінезіології.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА БІОМЕХАНІКА.Будова тіла і рухові можливості людини.Вікові зміни рухових можливостей.Особливості моторики жінок.Вплив віку на ефект навчання і тренування.Руховий вік.Прогностична інформативність показників моторики.Рухові переваги.

ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВ БІОМЕХАНІКИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПО ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННЮ

Основи програмованого навчання техніки і тактиці рухової діяльності

Основи педагогічної кінезіології.Поняття про сугестивні методи навчання.

1. Диференціальна біомеханіка.

Немає в природі такого явища, суть якого можна зрозуміти, не вникаючи в те, як воно виникло... Кожне явище навколишнього світу має свою біографію, і ми не можемо обговорювати це явище, не ознайомившись з нею.

М.О.Бернштейн

Диференціальною біомеханікою називається розділ біомеханіки, що вивчає індивідуальні і групові особливості рухових якостей і рухової діяльності людей.

1.1. Будова тіла і рухові можливості людини.

Рухові можливості людей, як і багато індивідуальних якостей спортивної техніки, у значній мірі залежать від особливостей будови тіла. До них в першу чергу належать:

а) тотальні розміри тіла – основні розміри, які характеризують його величину (довжина тіла, вага, периметр грудної клітини, поверхня тіла і т.д.);

б) пропорції тіла – співвідношення розмірів окремих частин тіла (кінцівок, тулуба та ін.);

в) конституційні особливості.

Тотальні розміри тіла у людей суттєво різняться. В одному виді спорту (наприклад, в боротьбі або важкій атлетиці.) можна побачити, спортсменів з вагою тіла менше 50 і більше 150 кг. Рухові можливості цих спортсменів будуть різними. При однаковому рівні тренованості люди більшої ваги можуть виявляти більшу силу дії. З цим пов'язано поділ на вагові категорії в таких видах спорту, як боротьба, бокс, важка атлетика.

Для порівняння силових якостей людей різної ваги, як правило, користуються поняттям «відносна сила», під яким розуміють величину сили дії, яка приходиться на один кілограм власної ваги. Силу дії, яку спортсмен виявляє у будь-якому русі не співставляючи її з власною вагою називають абсолютною силою.

Відносна сила = абсолютна сила / власна вага.

У людей однакової тренованості, але різної ваги абсолютна сила із збільшенням ваги збільшується, а відносна падає.

Уявимо, що два спортсмени (А і Б) однаково треновані й у всіх інших відношеннях рівні один одному, але один з них в 1,5 рази крупніший за другого; у одного із них зріст 140 см, а у другого – 210 см.

Співставимо лінійні (довжина, ширина, глибина), поверхневі (площа перерізів, поверхня тіла) і об'ємні (об'єм і вага тіла) розміри цих людей.

	А	Б
Лінійні розміри	1	1,5
Поверхневі розміри (площі)	12 = 1	1,52 = 2,25
Об'ємні розміри	13 = 1	1,53 = 3,375

Видно, що коли довжина тіла збільшується в 1,5 рази, то площі перерізів в 2 рази, наприклад, фізіологічні поперечники м'язів збільшаться в 2,25 рази, а вага тіла – в 3,375 рази.

Оскільки при інших рівних умовах сила тяги м'язів визначається величиною їх фізіологічного поперечника, то Б буде в 2,25 рази сильніше, ніж А (наприклад, підніме вагу в 2,25 рази більше).

Якщо цим людям треба підняти своє тіло, тобто проявити відносну, а не абсолютну силу, то перевага буде у А, оскільки він легший в 3,375 рази.

Величина механічної роботи пропорційна одночасно силі (тобто фізіологічному поперечнику) і шляху дій сили (F). Тому вона пропорційна лінійним розмірам тіла.

Висота підйому ЗЦМ тіла при стрибку у висоту (висота стрибка) прямо пропорційна тій максимальній роботі, яку м'язи можуть здійснити при відштовхуванні і зворотно пропорційна вазі тіла. В результаті висота стрибка не залежить від розмірів тіла, а висота планки, яку можуть здолати спортсмени, залежить.

При оцінці максимальних показників інтенсивності людей різних тотальних розмірів тіла треба враховувати те, що час виконання рухів (наприклад, одного кроку або випрямлення ноги при відштовхуванні, або навіть час дихального або серцевого циклу) при інших рівних умовах залежить від розмірів тіла. Із збільшенням лінійних розмірів тіла час окремих рухів збільшується.

При ходьбі і бігу довжина і частота кроків у значній мірі обумовлені розмірами тіла і, насамперед, довжиною ніг. Наприклад, при однаковій довжині тіла діти більш старшого віку роблять під час бігу кроки більшої довжини, що пояснюється більшою (в середньому) довжиною ніг.

Пропорції та конституціональні особливості тіла, як і тотальні розміри, впливають на вибір виду спорту, вузької спеціалізації в рамках даного виду, варіанту спортивної техніки, а також тактики дій на змаганнях (наприклад, в єдиноборствах).

Так, техніка підйому штанги різна в атлетів одної вагової категорії та однаковою довжиною тіла, але різними пропорціями (довгі ноги - короткий тулуб, або короткі ноги - довгий тулуб і т.п.). У боротьбі спортсмени більш низького зросту щодо свого опонента не показують високої результативності, застосовуючи, наприклад, такий прийом, як кидок прогином; проте кидки через спину і підхватом в цьому разі є більш ефективними.

У спортсменів високого класу навіть окремі дрібні особливості тіла можуть мати значення. Наприклад, у важкоатлетів довга кисть дозволяє захватити штангу при ривку усіма пальцями; при короткій кисті захват виконується лише трьома пальцями, що знижує його силу. Не випадково у більшості рекордсменів світу в ривку довжина кисті вища середніх розмірів.

В практичній роботі тренери повинні враховувати неоднакові рухові можливості людей з різною будовою тіла.