8.2. Складові бюджету. Співвідношення загального і спеціального фондів бюджету. Дефіцит і профіцит бюджету

Ст. 13 Бюджетного кодексу передбачає загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дає змогу вирізнити у його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний - визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюджетом, ст. 64-69 - за місцевим) і видатків (ст. ЗО, 31 - за Державним бюджетом, ст. 70 - за місцевим).

Загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які певною мірою є узагальненими.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше коригують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До спеціального фонду належать бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному виразі), одержані розпорядниками бюджетних коштів з конкретною метою; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.

Поділ бюджету на загальний і спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються виключно згідно із законами.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних надходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень). Вперше спеціальний фонд у складі Державного бюджету України було виділено у 2000 р. з метою запровадження казначейського обліку та використання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом.

У складі бюджету може бути сформований резервний фонд. Акумульовані в ньому грошові кошти використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення цих коштів приймають відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Законодавчо закріплений граничний розмір резервного фонду не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Збалансування доходів і бюджетних видатків на стадії планування забезпечує фактичне виконання бюджету. Ідеальне бюджетне планування можливе у разі збігу дохідної і видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою (див. засади збалансованості бюджету, ст: 95 Конституції України). Однак зазвичай такого збігу не буває, а в бюджетному плануванні трапляються певні відхилення, перевищення однієї частини бюджету над іншою. Це виявляється в дефіциті чи профіциті бюджету. Дефіцит бюджету визначається Бюджетним кодексом України (ст. 2) як перевищення видатків бюджету над його доходами, тоді як профіцит є перевищенням доходів бюджету над його видатками (ст. 2 Бюджетного кодексу).

Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється тільки за наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Слід враховувати, що, приймаючи бюджет з дефіцитом, мають на увазі не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, граничний розмір дефіциту означає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані й дійсні канали покриття. Напрямами обмеження дефіциту є:

- установлення граничних розмірів дефіциту;

- використання механізму зовнішнього державного кредиту;

- застосування механізму внутрішнього державного кредиту;

- емісія грошей.

Якщо перші три напрями пов’язані із ситуацією, коли боржником виступає держава, яка має певні пов’язані з цим обов’язки, то емісія грошей перекладає тягар боротьби з дефіцитом шляхом зростання інфляції на громадян.

Профіцит бюджету в бюджетному законодавстві України є новим поняттям, якого не було до прийняття Бюджетного кодексу. Традиційні напрями його подолання:

1) скасування певного податку чи збору або зменшення ставки податку (збору);

2) погашення основної суми боргу;

3) дострокове погашення відсотків за основною сумою боргу. У ч. 2 ст. 14 Бюджетного Кодексу зазначено, що профіцит

затверджується тільки з метою погашення основної суми боргу. Проте він виникає і на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть бути ширше використані.

.3. Бюджетна система України

Ст. 2 Закону України "Про бюджетну систему України" в редакції від 29.06.1995 p., який був чинним до прийняття Бюджетного кодексу України, бюджетну систему України було визначено як поєднання Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, визначення зведеного бюджету з подальшою деталізацією складових зведених бюджетів різного рівня (ст. 2 Закону України від 29.06.1995 р.). Ст. З цього закону визначає поняття бюджетного устрою: організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури і взаємозв’язок між окремими ЇЇ ланками. Чинне бюджетне законодавство не дає такого визначення.

Ці положення є відображенням конституційних норм (ст. 132,133 Конституції України), які визначають засади територіального устрою України (ст. 132), систему адміністративно-територіального устрою (ст. 133): фактично відповідно до ст. 133 Конституції України бюджетна система України складається з:

Державного бюджету України;

місцевих бюджетів:

а) бюджету Автономної. Республіки Крим;

б) обласних бюджетів;

в) районних бюджетів;

г) бюджетів районів у містах;

д) бюджетів місцевого самоврядування: бюджети територіальних громад сіл; бюджети територіальних громад селищ; бюджети територіальних громад міст та їх об’єднань.

Підставами для поділу бюджетів на місцеві та бюджети місцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття й виконання та особливості формування дохідної частини бюджетів. Доходи місцевих бюджетів складаються із закріплених доходів (ст. 66 Бюджетного кодексу), тобто тих, що надходять за рахунок розподілу загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи (ст. 64 Кодексу), так і значні власні надходження, доходи, що формуються з власних джерел відповідних територіальних громад: місцевих податків і зборів; плати за землю; податку із власників транспортних засобів, податку на промисел; коштів від відчуження майна; плати за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності (ст. 69 Кодексу). Бюджети місцевого самоврядування визначають як базові.

На відміну від Закону України "Про бюджетну систему України" в редакції від 29.06.1995 p., де склад бюджетної системи і зведеного бюджету було визначено в одній статті (ст. 2), в чинному Бюджетному кодексі -дві статті: ст. 5 "Структура бюджетної системи України" і ст. 6 "Зведений бюджет". Незважаючи на те, що ст. б складається із 6 частин, фактично їх поєднано у дві складові цієї статті: поняття зведеного бюджету та склад відповідних зведених бюджетів (України, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом), що побудований за однотипною схемою.

Зведений бюджет є сукупністю бюджетних показників усіх бюджетів на певній території. Його використовують для аналізу та прогнозування економічного й соціального розвитку держави, територіальних громад. Зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом. Частини 2-6 ст. 6 Бюджетного кодексу побудовані за єдиною схемою, за якою зроблено визначення відповідного зведеного бюджету як сукупності показників бюджетів, що існують на території дії зведеного бюджету. Так, зведений бюджет України охоплює показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя. Відповідно визначено й інші зведені бюджети.

Зведені бюджети призначені для:

- розрахунків соціальних та фінансових нормативів, норм складання проектів бюджетів;

- аналізу ефективності бюджетних витрат;

- з’ясування підстав надання трансфертів.

Зведені бюджети не затверджуються, а мають розрахунково-інформаційний характер.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що становлять бюджетну систему, - один календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того самого року. Сам закон про Державний бюджет України має бути прийнятий до 1 грудня року, що передує плановому. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Бюджетний період для Державного бюджету України може бути інший за особливих обставин:

1) введення воєнного стану;

2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.

У разі, якщо Державний бюджет України прийнято на інший бюджетний період, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий самий період.

9.1. Поняття, зміст і принципи бюджетного процесу

За допомогою правових норм держава ретельно регламентує відносини, що виникають з моменту формування всіх видів бюджетів до моменту звітування про їх виконання, встановлює порядок і послідовність дій учасників бюджетних правовідносин. Процесуальні норми бюджетного права закріплюють порядок одержання державою доходів, їх розподілу між різними бюджетами та використання, забезпечуючи здійснення державою та місцевим самоврядуванням завдань і функцій.

У юридичній літературі викладено багато думок, щодо сутності та змісту бюджетного процесу. Традиційним є визначення його як сукупності дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також складання, розгляду і затвердження звіту про їх виконання, здійснюваних відповідно до норм бюджетного права. Виходячи з цього, у широкому розумінні бюджетний процес є діяльністю відповідних органів, що ґрунтується на владних повноваженнях і підпорядкована суворим процедурам у галузі бюджету.

У ст. 2 Бюджетного кодексу України дано дещо інше визначення бюджетного процесу: регламентована нормами правова діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України. Як бачимо, це визначення є не досить вдалим, оскільки не передбачає стадію складання і затвердження звітів про виконання бюджетів, яка забезпечує зворотний зв’язок бюджетної діяльності та реалізацію принципів гласності, прозорості й ефективності.

Бюджетна діяльність має циклічний і періодичний характер. Бюджетний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календарному року, охоплює проміжок часу від початку формування бюджету на плановий рік до затвердження звіту про його виконання. Отже, бюджетний цикл охоплює: 1) період формування бюджету, 2) виконання бюджету, 3) пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань на капітальні вкладення), 4) період звітності. Нині бюджетний цикл в Україні становить близько 2,5 року.

Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визначаються змістом і характером діяльності державних органів, завдяки цьому така діяльність набуває нових якостей.

Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п’ять стадій:

1) розроблення та складання проекту бюджету;

2) розгляд проекту бюджету;

3) затвердження проекту бюджету;

4) виконання бюджету;

5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Виділення таких стадій зумовлене логікою та історичною природою самого бюджетного процесу2, оскільки вони охоплюють усю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, виявлення джерел доходу для їх покриття тощо. Але у ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі за потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Такі стадії проходять всі бюджети, що становлять бюджетну систему України: державний бюджет і місцеві бюджети. З огляду на те, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний доход країни, який має динамічний характер і залежить від розвитку економіки та обчислюється зазвичай щорічно, законодавчі й виконавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та виконанні бюджетів, щоразу наново, періодично й систематично оновлюють стан відносин, розміри доходів і видатків бюджетів. Усі стадії бюджетного процесу

1 Раніше чинним Законом »Про бюджетну систему в Україні» від 29.06.1995 р. були закріплені саме такі стадії бюджетного процесу, ретельно регламентовані процесуальними нормами бюджетного права, Що забезпечує чітке планування та дотримання бюджетної дисципліни. При цьому зазначені вище стадії бюджетного процесу відбуваються в чіткій послідовності, одна за одною, і порядок їх в жодному разі не може бути змінений. Окрім того, кожна стадія бюджетного процесу, в свою чергу, складається з кількох етапів, які є також обов’язковими.

На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. Наприклад, питання щодо надання міжбюджетних трансфертів, закріплення відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і зборів вирішують на стадії складання бюджету, а остаточно затверджують на стадії прийняття закону про Державний бюджет. Відкриття й реалізація бюджетних асигнувань здійснюють на стадії виконання бюджету і тільки після його затвердження.

Бюджетний процес відбувається на відповідних правових засадах, за певними принципами, які ? гарантією чіткого й неупередженого планування, ефективного використання коштів, дотримання фінансової (бюджетної) дисципліни та здійснення постійного контролю за виконанням бюджетів і виражають важливі ознаки бюджету. Такими засадами є як принципи, властиві бюджетній системі України загалом, так і тільки бюджетному процесу. Принципи бюджетної системи закріплені ст. 7 Бюджетного кодексу, а саме: принципи єдності, збалансованості, самостійності, повноти, публічності та прозорості бюджетної системи України та ін.

Тільки бюджетному процесу властиві такі принципи: 1) принцип розподілу бюджетних повноважень між органами представницької і виконавчої влади. Так, законодавство встановлює такий розподіл повноважень за стадіями бюджетного процесу: формування та виконання бюджету віднесено до компетенції виконавчих органів, а розгляд, затвердження та здійснення контролю за виконанням бюджету - до компетенції представницьких органів;

2) принцип спеціалізації бюджетних показників, що реалізується через бюджетну класифікацію, яка, згідно зі ст. 8 Бюджетного кодексу, закріплюючи вичерпний перелік доходів і видатків бюджетів, полягає в конкретизації доходів за джерелами, а видатків — за цільовими напрямами;

3) принцип щорічності бюджету, тобто обов’язкового прийняття бюджету щороку до початку планового року, що дає змогу виявити тенденції розвитку країни, дослідити зміни темпу зростання виробництва тощо. Дуже важливим є прийняття державного бюджету до настання планового року, оскільки це передбачає і забезпечує своєчасну концентрацію фінансових ресурсів у бюджеті та фінансування потреб держави й суспільства.

Окрім того, діють принципи: гласності, що передбачає широке обговорення проекту бюджету, доведення його до населення, публікацію затвердженого бюджету; наочності — відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з економічними показниками розвитку України; достовірності, що передбачає використання під час формування бюджету його реальних показників та ін.; послідовності залучень до бюджетної діяльності державних органів.

Усі стадії бюджетного процесу контролює Рахункова палата, що діє від імені Верховної Ради України. Це зміцнює фінансову дисципліну учасників бюджетної діяльності.