29. Ідейно-художній аналіз поеми ю.Федьковича «Дезертир»

Найжахливіша картина злиденного життя селянства показана в одному з найкращих творів «Жовнярського» циклу — в поемі «Дезертир» (1868 р.). Це один з найсиль-ніших творів Федьковича, де так глибоко й виразно показано життя наймита-сіромахи, викрито причини, що породжують несправедливість і трагічне існування тисяч людей. Сирота Іван, працюючи в глитая на протязі восьми років, крім сліз, злиднів та важкої праці, нічого не знав. Але згодом Іванові вдається придбати хатину і одружитися. В нього вже двоє дітей. Та на цьому його життя обривається. Івана забирають в солдати.

Солдатчина була куди гіршою за найтяжчу роботу у глитаїв. За всяку дрібницю солдата карали «буками» (били киями), проганяли «вулицею» (через стрій солдат), ставили у великі морози на варту босими, коли ноги примерзали до холодного каміння. Таких же жахливих знущань зазнав і герой поеми «Дезертир» наймит Іван.Солдатське життя Івана стає ще більш нестерпним, коли з дому надходять звістки, що діти ходять холодні й голодні «попід чужі двері, хліба прося», а за несплату податків війти продали хату. Іван не витримує цього і тікає додому. По дорозі його ловлять і заковують в кайдани як дезертира.Тяжкої кари зазнав Іван, його судять «пани неситі». В словах Івана на судовому процесі розкривається сумна картина невимовної експлуатації наймитів поміщиками, які людей у «плуг упрягали».

Івана проганяють «вулицею», і «червона, як дрібний жемчуг», полилася кров у сіромахи. Після цієї розправи його повертають назад у військо. Дізнавшись, що діти повмирали з голоду і що жінка теж помирає, він кінчає життя самогубством. Звичайно, як розповідає далі поет, ксьондзи наймита Івана, що своєю кров’ю тільки «браму цисарську закривавив», записують у пекло, бо ж рай їм самим потрібний.

Поема закінчується словами сподівання не на рай божий, а на волю для всього народу.

Та цур же вам

З тим турецьким раєм!

Держіть собі!

Цего раю

Ми не дожидаєм.

Правди, волі дожидаєм.

Поема «Дезертир» дає глибоке і всебічне уявлення про гніт, якого зазнавав сотні років народ Західної України. Разом з тим вона є гнівним соціальним протестом. Тут поет виступає як палкий захисник прав свого народу.

Тепер, коли брати по крові і по класу Західної України навіки звільнилися від польських панів, які, за виразом Федьковича, «за талери продають народи і душі», поема «Дезертир», як і інші твори народного поета, викликатимуть ще більшу ненависть і огиду до проклятого минулого українського народу.У вірші „Дезертир“ український поет не засуджує жовніра, який біжить з війська додому, щоб старій неньці „дрівець врубатоньки“ і хату їй нагріти. Тему дезертирства Ю. Федькович висвітлює в гуманістичному плані: „цісарський стрілець“ свій синівський обов’язок перед одинокою матір’ю ставить вище за військовий. в "Дезертирі" засвідчено передусім філософське, художньо-метафізичне бачення людини, а замість публіцистичного елемента набагато ширше розгорнуто ліричний.

Специфічний фабульний матеріал для поеми дала Федьковичеві сама дійсність. Дезертирство було поширеним явищем в австрійській армії. Мотиву дезертирства письменник приділяє увагу на початку 60-х років у вірші "Дезертер", оповіданні "Штефан Славич". У поемі "Дезертир" драматичний, багатозначний випадок утечі з війська Федькович піднімає до високого поетичного узагальнення.

Поема пройнята яскравим, багатогранним протиставленням двох сфер життя. Сплетені автором воєдино, опозиційні лінії витворюють ширшу, узагальненішу опозицію: розкутому духовному життю та особистості, яка починає усвідомлювати його правомірність, протистоїть цілий світ із незрозумілим Богом, байдужою долею, корисливими й лихими людьми, світ, що немилосердно нівечить будь-які світлі задуми індивіда. З великою поетичною виразністю зображує Федькович трагедію безправної людини, для якої ніщо не може стати порятунком. Федькович першим в українській літературі прийшов до безпосереднього художнього втілення ідеї протистояння людини й мілітаристської експлуататорської держави — одного з головних конфліктів нового часу.

Сама концепція героя — простолюдина, наділеного гостротою відчуття й великою силою переживання, але водночас позбавленого значної глибини суб'єктивного самоусвідомлення, героя, який виступає насамперед об'єктом впливу тих чи тих обставин, іде від сентименталістських уявлень. Ними зумовлені й співчуття в авторському ставленні до героя, й поява у творах ідеї, що розуміння життя героєм, його вимоги елементарного задоволення своїх духовних потреб, його, зрештою, гідність переросли те образливе становище, в якому він перебуває.

Як особистість герой "Дезертира" загалом невиразний (хоча зображений докладніше, ніж герой "Новобранчика"). Попри всі індивідуальні подробиці (насамперед у зворушливих епізодах взаємин Івана зі своїми малими дітьми), герой поеми є радше типовим знаком, що репрезентує безправну людину, зокрема буковинського селянина; навколо цього знака організовано складну систему авторських роздумів, апеляцій, концептуальних паралелей, ліричних одкровень. Відтак головна сфера розкриття особистісного первня міститься не в образі героя, а в загальній, власне авторській, позиції.

Позначена поема й романтичними рисами — в спробі контрастного емоційного протиставлення двох світів та акцентуації глибокої чужості для героя того стану, в якому він змушений перебувати; в самому мотиві дезертирства, на якому лежить романтичний відтінок есканізму, відомий із контексту інших творів поета, зокрема його лірики. Ці романтичні риси підсилено й доведено до очевидності системою ліричних відступів у тексті поеми. Нарешті, романтичні витоки має наголошення апріорної незглибності, непоясненності, складності влаштування світу. Ця поетична концепція певною мірою витлумачує загальну пасивність героя Федьковичевої поезії, відчуття ним непомірності й практичної неможливості здійснення будь-яких змін. Іншою гранню розкривається вона в мотивах "люби — згуби" та смертельної спокуси (в ряді інших творів поета). З нею ж пов'язане фігурування в поемі образу — поняття долі та розгортання проблематики теодицеї.

"Дезертир" належить до тих творів Федьковича поемного жанру (серед них також — "Свекруха", "Новобранчик", "Мертвець"), крізь які проходить — і цим додано нових значень художньому узагальненню твору — пристрасний авторський роздум про Бога. За цим образом стоїть і християнсько-релігійне розуміння верховної сутності, й закономірність природи та людської історії, й увесь світ у своїй претензії мати сенс та певну доцільність.