- •24. Пантелеймон Куліш(1819—1897)як культурний діяч
- •25. Огляд творчої спадщини п. Куліша
- •26. Ідейно-художній аналіз роману Куліша «Чорна рада»
- •27. Мотиви поезії п.Куліша. Аналіз поетичних збірок. Жанр поезії у творчості п.Куліша.
- •28. Провідні мотиви, народнопісенна основа образності поезії ю.Федьковича.
- •29. Ідейно-художній аналіз поеми ю.Федьковича «Дезертир»
- •30. Тематика, жанрові особливості форми прози ю.Федьковича. І.Франко та Леся Українка про ю.Федьковича.
- •31. Риси творчої індивідуальності я. Щоголіва. Основні мотиви його лірики.
- •32. Фольклористична діяльність і.Манжури.
- •33. Основні мотиви лірики і.Манжури. Аналіз циклу «Сум», поем «Іван Голик» та «трьом син-богатир».
- •34. Літературний процес 70-90-х рр. Хх ст. Чергові удари по українству з боку царського уряду Росії.
- •35. Українська періодика 70-90-х рр. Хх ст.
- •36. Тематика, жанрові форми прози і. Нечуя-Левицького.
- •37. Проблеми, структура «ідеологічних» романів та повістей і. Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем», «Навіжена»).
- •38. Денаціоналізація українців, перевертні у творах Нечуя-Левицького.
- •39. Новизна осмислення селянської тематики у творчості Нечуя-Левицького.
- •40. Риси творчої манери і.Нечуя-Левицького.
- •41.Історія створення,проблематика, композиція роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного та Івана Білика.
- •42. Національне питання у творчості Панаса Мирного.
- •43. Прийоми психологічного аналізу у повісті Панаса Мирного «Лихі люди».
- •44. Засоби характеротворення у романі Панаса Мирного «Повія».
- •45. Огляд творчості Панаса Мирного останніх років життя.
- •46. Українська драматургія і театр другої половини хіх ст.
- •71. Багатотомні видання творів Франка. Загальна характеристика структури 50-ти томного видання.
- •72. Поетичні збірки Франка: час виходу, структура, значення авторської передмови.
- •73. Ідейно-художній аналіз збірки і.Франка «з вершин і низин». Замовчувані донедавна поезії цієї збірки.
- •74. Структура, ідеї збірки «Мій Ізмарагд». Передмова автора до неї.
- •75. Ідейно-художній аналіз збірки «Зівяле листя» і.Франка.
- •76. Загальна характеристика збірок і.Франка 1900-1914рр.
- •86. Характер зображення «основ суспільності» в однойменному романі та інших творах і.Франка.
- •87. Проблематика драматургії і.Франка.
- •88. Загальнолюдський зміст, художня своєрідність драми і.Франка «Украдене щастя».
- •89. Коло проблем, порушених у літературно-критичних статтях і.Франка.
- •91. Зміст, основні положення трактату і.Франка «Із секретів поетичної творчості».
- •92. Іван Франко в художній літературі.
40. Риси творчої манери і.Нечуя-Левицького.
Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби.У творах І. Нечуя-Левицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкретності — соціальної, етнографічної, географічної із прагненням художника до поетизації кращих сторін народного життя, до зображення селянського світу в рельєфних, пластичних образах.Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в «Афояському пройдисвіті» , він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.
У повісті «Кайдашева сім'я» яскраво постають сцени з життя села Семигори. Автор майстерно розкриває психологію дійових осіб у комічному діалозі між Карпом і Лавріном, у сценах сутичок, що відбуваються між свекрухою та Мотрею. Тут найповніше проявляються риси індивідуалізму, дрібновласницької психології, що робили нестерпним життя селянства.Таким чином, творчість Нечуя-Левицького взагалі, і майстерність у відтворенні життя українського села, зокрема, були новим кроком у художньому відтворенні дійсності.Мова творів письменника — переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим досвідом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію, повість належить до найкращих творів українського письменства.Змальовуючи людські характери, І. Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця — культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя.
Один із героїв творів Нечуя-Левицького — Микола Джеря — людина обдарована, розумна, добре малює, різьбить, зробив малу скрипочку, гарно грає і співає. Микола прагне мати своє господарство, прив'язаний до землі, не хоче миритися зі своїм становищем, а тому веде боротьбу з суспільством, заснованим на насильстві та несправедливості.З хліборобськими генами пов'язана й така риса українського національного характеру, як пантеїзм, прив'язаність до землі, землі-матері, а також матері, жінки-матері і жінки, шляхетна любов до якої витворила своєрідний духовний аристократизм українця.Характерною особливістю творчої індивідуальності І. Нечуя-Левицького є органічне поєднання тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. Показовою з цього погляду є передусім повість «Кайдашева сім'я». У ній м'які, пастельні описи мальовничої природи українського села, розповіді про найінтимніші, найніжніші почуття молодих героїв твору змінюються непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням патріархального селянського побуту. З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису.Пейзажі, які майстерно вмонтовує Нечуй-Левицький у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення переживань героя і природи. Так, поетична душа старого Панаса Крутя («Рибалка Панас Круть » ) може розкритися лише наодинці з чудовою природою. У таких випадках тональність пейзажу мотивована психологічним станом героя.Отже, знову бачимо глибинний зв'язок людини з природою — чинник, який є головним для українців. Письменник підкреслює, що природа для українського народу є живою, розумною, говорячою й думаючою. Од того любов до природи в піснях, надихана її «живим духом».
Глибоке відчуття краси природи українського села вказує на зв'язок українця з землею. Відомо, що вся стародавня культура українців зростала на культі землі, хліборобської праці. Хліборобство було для українців єдиною надією, мрією, ідеалом їхнього життя. Земля — основний елемент світо будови, головна ланка у світотворчому ланцюгу. Отож, найяскравішою рисою особистості українця є незвичайний, таємничий контакт із духом рідної землі.Зокрема, хліборобська праця прищепила Миколі Джері, герою однойменної повісті, надзвичайну любов до природи, а разом з нею — поетичність вдачі.Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскраві портрети, багаті Своєю різнобарвністю ландшафти і т. ін. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий живопису), чим досягає виразності образів, зримості картин українського села. Стильова манера письменника тяжіла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах по буту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об'єктивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розширення зображувальних засобів літератури.Характерною рисою творчої манери І. Нечуя-Левицького є гумор і сатира, спрямовані проти польської шляхти, російської колоніальної політики, української продажної інтелігенції, духовенства, чиновництва і затурканості та забобонності українських селян. З огляду на переконання, що у пореформену епоху слід виявляти справжні взаємини на селі, відтворювати їх без будь-якої ідеалізації, уважно придивлятися до усіх навіть найтемніших рис селянського побуту й психіки, в гумористично сатиричному плані І.Нечуй-Левицький зобразив типи українського селянина і селянки у повісті "Кайдашева сім'я". Автор показує сварливих, дріб'язкових людей, які під тиском власності руйнують устої старої патріархальної української родини, що трималася на авторитеті батьків. Члени родини час від часу потрапляють у смішні ситуації, виглядають безпомічними самодурами. Однак, гумор І. Нечуя-Левицького обертається сумною стороною, в ньому чути відгомін сміху крізь сльози. Автор сміючись над своїми героями, співчуває їм і їхній долі, переповненій щоденними безпросвітними сварками.
Традиційна форма оповіді від першої особи, прекрасно розвинена у циклі оповідань про бабів Параску і Палажку, де письменник відтворює шпаркий, соковитий усний народний монолог з убивчими характеристиками ворога-сусідки й мимовільним самовикриттям оповідача, з влучними порівняннями, комічно-барвистими епітетами й афоризмами. У майстерних монологах персонажів постають рельєфні, зримі образи грубої невгамовної Параски і лицемірної святенниці Палажки, відчуваються обмеженість їхнього кругозору, особливості психіки й світосприйняття. Порівняно з своїми попередниками письменник прагнув до більш глибокого реалістичного розкриття характерів, до створення індивідуалізованих образів. Письменник природно і конкретно змальовує реальні риси морального розкладу, виродження і обмеженості духовенства. Принцип розкриття характеру в усіх істотних деталях його зовнішнього образу, костюма, звичок, мови, показ обумовленості психіки і поведінки персонажів соціальною обстановкою — це те нове у творчості Левицького, яке свідчить про неординарність його таланту. Новаторство письменника позначилось на створенні характерних комічних і сатиричних типів попів-кар'єристів і користолюбців у своєрідних засобах гумору, які ведуть свій початок від життєвих спостережень письменника і синтезують у собі українську фольклорну і літературну традицію.
У повісті "Старосвітські батюшки та матушки" на широкому суспільному тлі автор сатирично зобразив життя і побут українського старосвітського попівства, показавши служителів церкви не у пишних рясах під час богослужіння, а в сірому буденному житті, із повсякденними звичаями і чварами у їх взаєминах між собою і навколишнім світом. Сатира зображення різнотипних церковнослужителів та державних службовців набула саркастичного характеру. Правдиво із їдкою сатирою розкрив І.Нечуй-Левицький внутрішній світ київських ченців у оповіданні "Афонський пройдисвіт". Він показав всю гнилизну чернечої моралі. Письменник зірвав лицемірну маску із монастирських святенників, які більше грішили, ніж прості прихожани. У такій поведінці покликаних служити Богові автор бачить причину розповсюдження гріха на землі серед звичайних людей. Отже, гумор І. Нечуя-Левицького набуває багатобарвних відтінків — від світлого, життєрадісного сміху до сумно-іронічної посмішки і сатиричного шаржу або прямої карикатури. Форми сміху залежать від тих соціальних об'єктів, на які він спрямований, і виразно свідчать про естетичну оцінку письменником життя та побуту різних верств суспільства.