Висновки до першого розділу

Чимало вихованців інтернатних закладів у результаті певної деформації розвитку є соціально-психологічно дезадаптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність тощо.

Проблема непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя є вкрай болючою та актуальною. Тому необхідно вирішувати проблеми створення умов та можливостей для їх нормального самостійного «дорослого» життя та надання їм необхідних знань і навичок шляхом спеціальної підготовки .

Законодавство захищає права та інтереси вихованців інтернатних закладів, гарантує надання їм пені послуг та пільг. Але як показує практика більшість дітей не користуються цими можливостями через те, що вони не знаю про їх існування, або їхні знання про закони є хибними. Тобто, випускники інтернатних закладів мають велику проблему в нестачі інформації про їх правову захищеність. Тому в першу чергу потрібно усунути проблему непоінформованості дітей. Це дозволить їм більш реально дивитись на самостійне життя та об’єктивно оцінювати власні сили та бажання.

Також, незважаючи на всі передбачені нормативно-правовими актами гарантії, установи, організації, служби не мають фінансової можливості їх виконувати. Так наприклад, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді можуть допомагати у наданні гуманітарної допомоги, шляхом співпраці з громадськими організаціями, благодійними фондами, залучити до соціальної активності (секції, гуртки), інформувати про соціальні пільги та сприяти у влаштуванні дитини після виходу з інтернату (наявність квартири, місця роботи), допомога у співпраці з різними службами та залучити психолога до роботи з випускником, якщо були виявленні проблеми у спілкуванні та поведінці людини. Тобто, вони здійснюють більше посередницьку роботу між випускником інтернатних закладів та необхідною установою. Підготовку до самостійного життя, формування побутових навичок, психологічну підтримку та налагодження взаємодії з іншими людьми переважно здійснюють церкви.

Розділ 2. Зарубіжний досвід соціальної інтеграції випускників інтернатних закладів.

2.1. Соціальна політика зарубіжних країн, щодо соціальної інтеграції випускників інтернатних закладів у соціальне середовище

Законодавча база зарубіжних країн є досить розгалуженою. Вона включає в себе пільги та допомоги для дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачає підготовку до самостійного життя.

Зокрема, в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про права дітей, які перебувають в установах опіки прописані основні принципи, права дітей, які знаходяться в установах опіки, та основні напрями та якості в роботі з такими дітьми. Там сказано, що дитина, яка покидає місце, де вона перебувала під опікою, повинна мати право на оцінку своїх потреб і відповідну підтримку після перебування під опікою в цілях її реінтеграції в сім'ю і в суспільство. За дітьми, які перебувають у закладах опіки закріплені конкретні права, наприклад, право на доступ до всіх типів освіти, професійної орієнтації та підготовку на тих же умовах, що і всі інші діти, право на підготовку через ігри, спорт, культурні заходи, неформальне навчання, для того, щоб стати активним і відповідальним громадянином, право на участь у процесі прийняття рішень, що стосуються їх особисто або умов їх проживання в рамках даної установи, право на отримання інформації про свої права і правилах того закладу, в якому вони проживають, в доступній для дітей формі [17].

Протягом останніх 40 років Австрія розробила ефективну законодавчу систему, яка регулює соціальну політику держави. Особливістю цієї системи є наявність двох рівнів законодавчих актів - федеральних і земельних.

Кожна з дев’яти австрійських земель зобов'язана самостійно регулювати значну частину питань соціальної політики. Тому досить часто система соціального забезпечення в різних землях може незначно відрізнятися. З найбільш важливих питань уряди і парламенти намагаються виробити єдину позицію[1, 8].

Державна Стратегія для Молоді є головним інструментом координації діяльності державних органів Австрії, спрямованої на вирішення проблем дітей та молоді. Дана Стратегія покликана оптимізувати державну молодіжну політику, а також підвищити ефективність співпраці державних органів з молодіжними недержавними організаціями. Стратегія для Молоді визначає наступні пріоритетні для австрійської молоді сфери: зайнятість та освіта; здоров'я і добробут; соціальна інтеграція; творчість і культура; активна участь у суспільному житті.

Основним джерелом фінансування реалізації Стратегії для Молоді є бюджетні кошти федерального Міністерства економіки, сім'ї та молоді.

У 2013 році уряд Австрії розпочав реалізацію інформаційної кампанії «Діти роблять Австрію молодою». Головною метою цієї кампанії є інформування австрійського суспільства про всі державні програми підтримки сімей і дітей. Організатори кампанії припускають, що поширення інформації про фінансову та консультаційну підтримку, яку можуть отримати австрійські сім'ї, може позитивно вплинути на ситуацію в проблемних сім'ях [1, 9].

Конвенція ООН з Прав дитини, ратифікована в Болгарії в 1991 році, стала важливою опорою «сімейного підходу» до вирішення проблеми сирітства в Болгарії.

Головним документом, що відображає державну політику у сфері захисту дітей, є прийнята парламентом Національна стратегія «Діти». Вона визначає пріоритетні напрями державної політики у сфері захисту дітей. Основна її мета – дотримання прав дитини, поліпшення якості життя дітей як умова вільного і повноцінного розвитку особистості. Оперативними цілями програми є:

• зниження рівня бідності серед дітей та створення умов для соціальної адаптації;

• забезпечення рівного доступу до якісної дошкільної та шкільної освіти

• поліпшення здоров'я дітей;

• сприяння участі дітей у формуванні та реалізації політики, пов'язаної з їх правами і обов'язками [1, 23-24].

Однією з найважливіших загальнонаціональних програм, спрямованих на захист прав дітей в Польщі є національний план діяльності, спрямованої на користь дітей «Польща для дітей». Ця програма є першою національною стратегією в сфері захисту прав дітей в Польщі. Дана стратегія в першу чергу спрямована на досягнення значного прогресу в наступних сферах: пропагування здорового способу життя серед дітей та молоді, забезпечення доступу до якісної освіти, допомога і підтримка нужденним і проблемним сім'ям, а також захист дітей від фізичного насильства в сім'ях.

Основним джерелом фінансування системи опіки над дітьми-сиротами у Польщі є державний бюджет. Одним з найефективніших механізмів вирішення проблеми соціального сирітства є діяльність недержавних та некомерційних організацій (НГО і НКО), що фінансуються з бюджету Польщі, європейських фондів і приватних пожертвувань. У порівнянні з державними соціальними установами, НГО мають обмежений бюджет, але діють більш гнучко і ефективно. Протягом останніх 15 років НГО при співпраці зі ЗМІ та державними органами проводили регулярне інформування жителів Польщі про проблеми польських дітей-сиріт, дитячих будинків та прийомних сімей. У довготривалій перспективі таке інформування громадян країни робить дуже позитивний вплив на вирішення проблеми дітей-сиріт. [1; 42-51]

В Білорусії основним документом захисту дітей, які залишилися без піклування батьків є Закон Республіки Білорусь «Про гарантії щодо соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків». В статі 8 вказано, що діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків, після закінчення перебування у дитячих інтернатних установах та в разі зарахування їх до державних установ освіти Республіки Білорусь для здобуття професійно-технічної, середньої спеціальної, вищої освіти, в денній формі отримання освіти забезпечуються дитячими інтернатними установами комплектом одягу та взуття, а також грошовою допомогою за встановленими нормами.

Дітям, які залишилися без піклування батьків відрахованим з відповідних установ освіти у зв'язку з отриманням освіти або з інших причин, при наданні довідки про працевлаштування або про встановлення групи інвалідності та протипоказання до праці протягом дванадцяти місяців після відрахування видається комплект одягу, взуття, м'якого інвентарю та обладнання, а також виплачується грошова допомога за встановленими нормами.

Дітям, які залишилися без піклування батьків, гарантується право на отримання житлових приміщень соціального користування державного житлового фонду, пільгових кредитів, одноразових субсидій та інших форм державної підтримки для будівництва (реконструкції) або придбання житлового приміщення відповідно до законодавства, якщо вони є такими, що потребують поліпшення житлових умов на підставах, передбачених законодавчими актами.

Дітям, які залишилися без піклування батьків, щодо яких прийнято рішення про емансипацію або які вступили в шлюб, а також особам з числа дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, житлові приміщення соціального користування державного житлового фонду надаються протягом шести місяців після досягнення ними повноліття або за їх бажанням протягом шести місяців після відрахування з установ професійно-технічної, середньої спеціальної, вищої освіти, після закінчення строкової військової служби.

Діти, які залишилися без піклування батьків, забезпечуються гарантіями права на працю та зайнятість шляхом розробки та реалізації цільових державних програм сприяння зайнятості, створення додаткових робочих місць, встановлення броні для прийому на роботу, надання послуг з професійної орієнтації та іншими заходами відповідно до законодавства. [12]

Для покращення системи вирішення проблем сиріт можна застосувати австрійський досвід проведення інформаційної компанії, щоб підвищити рівень поінформованості суспільства про програми підтримки та допомоги сім’ям та дітям. Поділ регулювання соціальної політики на частини теж сприяло б ефективнішому вирішенню проблем даного району.

Для всіх цих країн є спільним те, що основне спрямування соціальної підтримки дітей, позбавлених батьківського піклування направлене на спілкуванні дитини з біологічною сім’єю, застосування методів, засобів для того, щоб дитина залишилась з батьками і виховувалась у сімейній атмосфері. А також важливим є підготовка дітей до виходу з інтернатів.

Відмінним є сама система реалізації завдань соціальної підтримки цих дітей. Деякі країни спрямовують свою політику на інформуванні людей про проблему сирітства, що мало б зменшити рівень дітей з неблагополучних сімей, інші зосереджуються на роботі уже в самому інтернаті для нормальної адаптації та формування навичок для самостійного життя.