- •Розділ 1. Сімейне виховання як педагогічна проблема
- •1.1. Питання родинного виховання у тлумаченні педагогів та літераторів
- •1.2. Завдання та зміст сімейного виховання
- •1.4. Основні умови успішного виховання дитини в сім'ї
- •Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота
- •2.1. Аналіз масового педагогічного досвіду знань батьків
1.2. Завдання та зміст сімейного виховання
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.
З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.
Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Основними завданнями родинного виховання є:
- піклування про фізичне і психічне здоров'я дітей, виховання фізично й морально здорової дитини. 3абезпеченяя необхідних умов для реалізації можливостей дитини;
- виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення сприятливих умов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний край, природу, Батьківщину;
- виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віху;
- організація з найбільш раннього віку посильної праці, різних видів трудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей і по самообслуговуванні;
- цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей української національної психології, характеру, світогляду, ідеалів, наукових поглядів та переконань;
- формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної діяльності;
- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до традицій, звичаїв, обрядів;
На думку М.Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки» [103, 3]. Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [103, 4].
У перший рік життя дитини основна турбота батьків полягає в тому, щоб створити нормальні умови для фізичного розвитку, забезпечити режим харчування і режим всього життя, нормальні санітарно-гігієнічні умови. У цей період дитина вже заявляє про свої потреби, реагує на приємні і неприємні враження та по-своєму висловлює свої бажання. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчитися розрізняти потреби і капризи, оскільки потреби дитини повинні задовольнятися, а капризи присікатися. Таким чином, дитина в сім'ї отримує свої перші моральні уроки, без яких у нього не може бути вироблена система моральних звичок і понять.
На другому році життя дитина починає ходити, прагне все помацати своїми руками, дістати недосяжне, а рухливість іноді доставляє йому багато прикростей. Виховання в цей період має будуватися на розумному включенні дитини в різні види діяльності, слід йому все показувати, пояснювати, вчити спостерігати, разом з ним грати, розповідати і відповідати на запитання. Але, якщо його дії виходять за межі дозволеного, треба привчити дитину розуміти і беззаперечно підкорятися слову «не можна».
У дошкільному віці основним видом діяльності дитини є гра. Діти трьох, чотирьох років грають в будівельні і побутові ігри. Споруджуючи різноманітні будівлі, дитина пізнає навколишній світ. Ситуації для ігор дитина бере з життя. Мудрість батьків полягає в тому, щоб непомітно підказувати малюкові, як повинен поступити в грі герой (головна дійова особа). Тим самим вони привчають його розуміти, що добре, а що погано, які моральні якості цінуються і поважаються в суспільстві, а які засуджуються.
Дошкільнята і молодші школярі отримують в сім'ї перший моральний досвід, вчаться поважати старших, рахуватися з ними, вчаться робити людям приємне, радісне, добре.
Моральні початки у дитини формуються на основі та у зв'язку з інтенсивним розумовим розвитком дитини, показником якого є його дії і мова. Тому важливо збагачувати словник дітей, у розмові з ними подавати зразок хорошої вимови звуків і в цілому слів і пропозицій. З метою розвитку мовлення батьки повинні вчити дітей спостерігати явища природи, виділяти в них подібне і різне, слухати казки та оповідання і передавати їх зміст, відповідати на питання і задавати свої.
Розвиток мови є показником підвищення загальної культури дитини, умовою його розумового, морального та естетичного розвитку.
У дошкільному віці діти дуже рухливі, не можуть тривалий час зосереджуватися на однійсправі, швидко переключатися з одного виду занять на інше. Шкільне навчання зажадає від дитини зосередженості, посидючості, старанності. Тому важливо ще в дошкільному віці привчати дитину до ретельності виконуваних доручень, вчити його доводити розпочату справу або гру до кінця, проявляти при цьому завзятість і наполегливість. Відпрацьовувати ці якості необхідно в грі і побутовійпраці, включаючи дитину в колективну працю з прибирання приміщення, на городі або граючи з ним у побутові або рухливі ігри.
Росте в сім'ї дитина, змінюються завдання, засоби та методи виховання. У програму виховання включаються заняття спортом, рухливі ігри на свіжому повітрі, триває загартовування організму і чітке виконання ранкової гімнастики. Велике місце займають питання санітарно-гігієнічної підготовки дітей, вироблення навичок і звичок особистої гігієни, культури поведінки. Закладаються правильні відносини між хлопчиками і дівчатками - відносини товариства, взаємної уваги і турботи. Кращим засобом виховання правильних відносин є особистий приклад батька і матері, їх взаємна повага, допомога і турбота, прояви ніжності і ласки. Якщо діти бачать хороші стосунки в сім'ї, то, ставши дорослими, і самі будуть прагнути до таких же гарних відносинх. У дитячому віці важливо виховати почуття любові до своїх близьких - до батьків, до братів і сестер, щоб діти відчували прихильність до кого-небудь з однолітків, прихильність і ніжність до молодших.
Велика роль відводиться сім'ї в трудовому вихованні. Діти безпосередньо залучаються до побутової праці, вчаться обслуговувати себе, виконувати посильні трудові обов'язки в допомогу батька, матері. Від того, як буде поставлено трудове виховання дітей ще до школи, залежить їхній успіх в навчанні, а також у загальному трудовому вихованні. Наявність у дітей такої важливої якості особистості, як працьовитість, є хорошим показником їх морального виховання.
Сім'я у своєму розпорядженні є сприятливими умовами для естетичного виховання дітей. Почуття прекрасного починається у дитини зі знайомства з яскравою і красивою іграшкою, барвисто оформленої книгою, із затишною квартирою. З ростом дитини сприйняття прекрасного збагачується при відвідуванні театрів і музеїв. Хорошим засобом естетичного виховання є природа з її красивими і неповторними фарбами та пейзажами. При спілкуванні з природою дитина дивується, радіє, пишається тим, що він бачив, чув спів птахів, в цей час і відбувається виховання почуттів. Почуття прекрасного, інтерес до краси допомагають вихованню потреби берегти прекрасне і створювати його. Велику виховну силу має естетика побуту. Діти не тільки користуються домашнім затишком, але разом з батьками вчаться його створювати. У вихованні почуття прекрасного чимала роль належить манері правильно і красиво одягатися. Успіх виховання в сім'ї може бути забезпечений в тому випадку, коли створені сприятливі умови для росту і всебічного розвитку дитини.
"Ваша власна поведінка, — писав А.Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть"[70,146].
Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.
Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.
Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30 — 34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.
Таким чином, сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Родина (батьки) покликані створити всі умови для повноцінного фізичного і психічного становлення дитини як особистості.
Таким чином, можна зробити висновок, що сім'я - це перша школа спілкування дитини. У сім'ї дитина вчиться поважати старших, піклуватися про людей похилого віку та хворих, надавати посильну допомогу один одному. У спілкуванні з близькими дитині людьми, у спільній побутовому працю у нього формується почуття обов'язку, взаємодопомоги. Діти особливо чутливі до взаємин з дорослими, не терплять моралей, різкостей, наказів, важко переживають грубість старших, недовіра і обман, дріб'язковий контроль і підозрілість, нечесність і нещирість батьків.
1.3. Типи сімей за стилем виховання Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей. Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання.
У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов'язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість.
Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов'язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере.
Нарешті, у четвертому типі — спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя.