10.3. Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання і виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який має бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

• натуральними;

• умовно-натуральними;

• у багатономенклатурних виробництвах — вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники — штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дають змогу при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й групувати виробництво виробів за складністю й трудомісткістю. Тому, за спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі продукції, що випускається підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної типової подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до конкретного виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників.

Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу за кількістю і трудомісткістю (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, взятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відображають трудомісткість та складність виготовлюваної продукції.

Розрізняють наступні види потужності: перспективну, проектну, ефективну, резервну та поточну (фактично досягнуту, діючу).

Перспективна виробнича потужністьвідображає очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді (в перспективі).

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною, тому що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому в певний час проектна потужність перестає відображати дійсні можливості підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг, склад і структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту на цю продукцію.

Ефективна виробнича потужність характеризується тим, що в конкурентних реальних умовах може забезпечити отримання максимального прибутку. Вона менша або дорівнює проектній. Наприклад, на підприємстві є технологічна лінія з випуску продукції, яка не користується попитом. В цій ситуації таку технологічну лінію краще не включати в роботу, тоді підприємство отримає певну економію матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Резервна виробнича потужність створюється у певних галузях національної економіки (газовій, транспортній, харчовій тощо) для виконання цільових завдань в екстремальних ситуаціях для покриття так званих "пікових" та сезонних навантажень.

Поточна (фактично досягнута, діюча) потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників.

Отже, вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують такі показники:

• потужність на початок розрахункового періоду (вхідна);

• потужність на кінець розрахункового періоду (вихідна);

• середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

• проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планового року;

• збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

• перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

• можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів, тобто це підрозділи, чи групи устаткування, пропускна спроможність яких найменша в порівнянні з виробничими можливостями інших ланок технологічного процесу.

Вихідна потужність підприємства визначається з урахуванням:

• намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";

• введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі (В_п.вих), обчислюється за формулою:

В_п.вих =Вп_вх.+Вп_вв.-Вп_вив,

де Вп_вх — виробнича потужність на початок періоду, грн;

Вп_вв — введена в календарному періоді виробнича потужність, грн;

Вп_вив — виведена за календарний період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер ) підприємства (цеху) обчислюється за формулою:

Вп_сер.р. =Вп_{вх +}Вп_вв х-Вп_вив х ,

де — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Приклад. На початок року виробнича потужність підприємства становила 4000 од. У березні виведене обладнання виробничоюпотужністю 100 од., у липні — 200 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 200 одиниць, у серпні — на 400 одиниць. Середньорічна виробнича потужність становитиме:

Вп_сер.р. = 400+(200 х+ 400х) – (100 х + 200 х) = 4000 + 317-158=4159 од.

При формуванні виробничої потужності приймаються до уваги наступні чинники:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• структура і обсяг основних засобів;

• якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

• передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

• прогресивність технологічних процесів;

• режим роботи підприємства;

• ступінь спеціалізації;

• рівень організації виробництва та праці;

• якість сировини і ритмічність поставок;

• фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 10.1. Розрахунки виконуються технологічними й економічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижчі від рівня провідних підрозділів, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, які дадуть змогу довести їх пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності роботи на окремих дільницях.

До розрахунків виробничої потужності підприємства входять як встановлене, так і невстановлене устаткування, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і плановий (ефективний, корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Ф_к) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу і визначається як добуток числа днів у певному календарному періоді (Д_к) на число годин роботи на добу (t).

Ф_к=Д_к×t.

Приклад. На період одного року при однозмінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 х 8 = 2920, а при 2-змінній — 365 х (8 х 2) = 5840 годин.

Режимний, або номінальний, фонд робочого часу (Ф_р) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Д_к) і числа неробочих днів (Д_м) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Ф_р=(Д_к-Д_н)×t,

де t — середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні по прийнятому режиму змінності та з врахуванням скороченої тривалості зміни в передвихідні та передсвяткові дні, або:

Ф_р = [(Д_к - Д_с) хt₃- Д_сп х t_сп] х п₃,

де Д_с — число вихідних і святкових днів у розрахунковому періоді;

t₃ — тривалість робочої зміни, годин;

Д_сп — число передвихідних (передсвяткових) днів із скороченою тривалістю робочої зміни;

tі_сп — час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові та передвихідні дні, год;

п_з — режим змінності роботи підприємства (1, 2, 3 зміни).

Приклад.При 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) річний номінальний фонд становить: (365 - 53 - 52) х х 8 = 2080 год, а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 - 53) х 8 = 312 х 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, корисний) (Ф_n)фонд робочого часу обладнання рівний різниці між режимним (номінальним) фондом (Ф_р) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Ф_п = Ф_р - (Т_тр+ Т_п),

Ф_п=Ф_р×(1-),

де Т_тр, t_р — витрати часу на ремонт даного обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду;

Т_п, t_п — витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Приклад.Номінальний фонд робочого часу при однозмінній роботі дорівнює 2080 годин, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання становить 10% номінального фонду часу.

Тоді корисний (ефективний, плановий) фонд робочого часу буде становити 1872 години:

Ф_п =2080 х (1-)= 2080 х 0,9 = 1872 год.