5.4. Соціально-еко­номічна сутність заробітної плати

Ефективність праці певною мірою ви­значається діючою системою заробітної пла­ти. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джере­лом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рі­вень добробуту всіх членів суспільства. З ін­шого боку, правильна організація оплати пра­ці сприяє більш повному заохоченню праців­ників, а відтак - підвищенню ефективності виробництва на конкретному підприємстві.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а як елемент конкретного виробництва - статтею витрат на виробництво, що включається до со­бівартості продукції (робіт, послуг) на окремому підприємстві.

Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішнім параметром відносно до підприємства. Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування системи оплати праці на конкретному підприємстві необхідно забезпечувати підви­щення заробітної плати тільки у зв'язку зі збільшенням кількості виготовлюваної пра­цівниками продукції, більш ефективним використанням ресурсів, зростанням продук­тивності праці.

Заробітна плата є дієвим інструментом активізації людського фактора і викорис­тання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів узгодження заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 бере­зня 1995 p., зі змінами і доповненнями, заробітна плата - це винагорода, обчисле­на, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або упо­вноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробіт­ної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Функції заробітної плати такі:

- відтворювальна функція полягає в тому, що вона є джерелом відтворення робочої сили і засобом залучення людей до праці;

- регулююча функція проявляється в тому, що заробітна плата є мобілізуючим засобом розподілу і перерозподілу працездатних кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнктури;

- стимулююча функція відіграє вирішальну роль при встановленні залежності

рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

- соціальна функція заробітної плати відтворює її призначення щодо забезпе­чення соціальної справедливості, соціальних пільг та гарантій, а також належної ви­нагороди за виконувану працю.

В економічній теорії розрізняють такі види заробітної плати:

- номінальну;

- реальну.

Номінальна заробітна плата - це сума грошових коштів (грошових одиниць), яку отримують працівники за виконання визначеного обсягу робіт відповідно до кіль­кості та якості витраченої ними праці, а також підсумкових результатів праці.

Через те, що в ринкових умовах господарювання в різних регіонах країни мо­жуть бути встановлені різні ціни на товари, на однакову заробітну плату працівників, які виконують однотипну роботу, можна придбати різну кількість товарів. Відтак, більш точною характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Во­на відображає сукупність матеріальних благ і послуг, які може придбати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Цю зале­жність можна відтворити за допомогою формули (5.2):

(5.2)

де і_рзп, І_нзп, І_ц- індекси реальної, номінальної заробітної плати та індекс цін.

Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна заробітна плата, то ре­альна заробітна плата знижується.

Слід зауважити, що за своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її складовий елемент виконує окрему функцію матеріального стимулювання і має пев­ну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку всіх її частин.

Як визначено ст.2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата за своєю структурою складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до визначених норм праці (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, поса­дових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розці­нок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, ком­пенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, яка є законодавчо встановленим розміром заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником мі­сячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не вклю­чаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідли­вих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічни­ми умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілей­них дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі

коли працівнику, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, під­приємство здійснює доплату до її рівня.

Слід додати, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і госпо­дарювання. Вона є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати пра­ці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближен­ням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального рівня середньої заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну

величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Розмір міні­мальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у Законі про Державний бю­джет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представ­ників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди. Вона може пе­реглядатися при внесенні змін до Закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін коле­ктивних переговорів.

Джерела коштів на оплату праці визначаються ст.4 Закону України «Про оплату праці», згідно з якою до них належать частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок господарської діяльності підприємства. Для установ і організацій, що фі­нансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які форму­ються згідно з їх статутами.