Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

2009 сочинений(укр)

.pdf
Скачиваний:
151
Добавлен:
13.02.2016
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

9 КЛАС

559

національного, вона відобразила моральні здобутки свого часу й підготува ла появу світогляду Відродження.

«ТОРГУЄ ТОЙ ДРІБНИМИ ПОЧУТТЯМИ, ХТО СЕРЦЕ ВСІМ НА ПОКАЗ ВІДКРИВА»

(В. Шекспір)

Людські почуття… Дрібні вони чи високі, але вони керують людиною та її вчинками. Самі почуття дають духовну поживу людині, збагачують її чи принижують. Адже і велич людини вимірюється не зростом і стату рою, а силою її почуттів. І навіть почуття власної значимості і людської гідності властиві, на жаль, не всім людям.

Але варто віддати належне епосі Відродження, яка збагатила людину такими шедеврами, які висвітили справжню силу людських почуттів.

Розглядаючи твори Вільяма Шекспіра, розумієш, якою глибиною дум ки керувався драматург, зображуючи людські почуття. Здається, що сам він міг проникнутися почуттями своїх героїв. І герої вони не за назвою, а через надзвичайну силу, яку їм дано автором. Але кожний персонаж Шекспіра сприймається у нерозривній єдності зі своєю епохою. Здаєть ся, що для трагедії «Ромео і Джульєта» було достатньо самих лише по чуттів, але автор зобразив і місто державу Верону, і протиборство сімей, і вуличні бої, і бали, і молодіжні вечірки.

АлегероїШекспіра,незалежновідмісцяі часу,—цейогосучасники.Навіть образи античних персонажів несуть відбиток епохи Відродження. І цей відби ток проявляється саме у почуттях. Хоча корені конфліктів, в яких перебува ють герої, є соціальними, проте трагедії цих героїв суто людські. Людська ве лич—у вічномупротиріччіз людськимивадамиі недоліками.ХібащоМакбета можна зарахувати до злодіїв, а всі останні — просто люди. Але важливо, що тягар, який лежить на душі у кожного персонажа, він несе по своєму.

І нерідко сімейна драма стає драмою цілої держави. Це ми спостері гаємо і в «Гамлеті», і в «Королі Лірі». І людські пристрасті, які виника ють у палаці короля Ліра, захоплюють усіх дійових осіб, не щадять ні бать ка, ні брата, ні сестри, ні чоловіка. Війна не на життя, а на смерть стирає і старечу сивину, і квітучу молодість.

Сутність людини, її місце в житті і її вага в суспільстві — ось у чому ця трагедія.

Справа в тому, що герої твору порушили закони, за якими відбуваються усі суспільні зв’язки, за якими діти підкоряються батькам, а батьки турбу ються про них, за якими піддані підкоряються королю, а король турбується про них. У трагедії «Король Лір» батько виганяє з дому дочку, дві інші вига няють з дому батька, одна сестра труїть іншу, найменша дочка йде війною на власну батьківщину. Те саме відбувається і з підданими, де Глостер виганяє сина, а незаконний син катує батька. Але є у творі й інші почуття. Корделія не принижує своєї гідності підлабузництвом до батька, привселюдно зізна ючись йому у своїх почуттях, які вважає цілковито інтимними. І тому вона

560

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

залишаєтьсявигнанницею.Корделія,Едгар,Кент,королівськийблазень —люди, сповнені розуміння, внутрішнього благородства і людських прав.

Два полярних світи, один — вигнанців, інший — багатства і влади, здобу тих улесливою торгівлею почуттями Гонерильї, Регани, Корнуола і Едмонда.

Світ сильних і багатих не вибачає тим, хто повстає проти нього. А лю дина тільки ціною власного горя і власних випробувань приходить до вис новку, що немає нічого ціннішого за життя.

Іншими почуттями проймається Галілей із однойменної трегадеії. Його почуття кровної помсти зливаються з глибокими роздумами про життя і смерть, добро і зло, силу і слабкість людини, боротьбу розуму

ісправедливості проти зла, що панує в світі. Але трагедія розкриває не лише долю принца Данії, а і долі інших персонажів, з якими він взаємодіє. Це знову ж таки представники двох ворожих таборів. Причому, і Гамлет,

ідругорядні персонажі виявляють себе в дії.

Кожне слово Гамлета б’є в точку і зриває маски. Цей твір Шекспіра вважається одним із кращих філософських творів у всій світовій літера турі, а філософія ця виражається у боротьбі і переживанні героїв.

Так, як і в трагедії «Король Лір», влада в «Гамлеті» належить жа люгідній людині — королю Клавдію, який скоїв злочин — убив рідного брата, але він розпоряджається долями підданих. Поряд із ним його пер ший міністр Полоній. Ось хто торгує своїми почуттями, угідливо служа чи спочатку одному королю, потім іншому. Характерними рисами По лонія є рабська угідливість і паскудство. Характерною рисою трагедії Шекспіра є те, що автор прирікає на загибель не лише негативних персо нажів, а і сповнених найпрекрасніших гуманістичних рис. Але в цьому трагізм життя, який тільки підсилює віру автора в це життя і в людину.

ФІЛОСОФСЬКА ГЛИБИНА ТА ГУМАНІСТИЧНА НАСНАГА ТРАГЕДІЇ ШЕКСПІРА «ГАМЛЕТ»

Дослідники творчості Шекспіра стверджують, що в історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п’єси, ніж популярність шекспірівського «Гамлета». Майже триста років ця траге дія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбу ють. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській гли бині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра дра матурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.

Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство бать ка. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гам лет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,

9 КЛАС

561

Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаро вується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.

Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забар влення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний харак тер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло за лишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не зна ходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сто рону зла і тим посилить його.

Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет ба чить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та ге рой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачен ня гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чесно там, де кожна людина приречена на самотність.

Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з со бою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозу міти, чи спроможний він взагалі на будь яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж про блеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обо в’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розви ток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.

Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гам лет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.

Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гар монії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише ос новні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.

СОНЕТИ — ЦЕ КЛЮЧ, КОТРИМ ШЕКСПІР ВІДКРИВ СВОЄ СЕРЦЕ

(У. Вордсворт)

…Образ твій, немов із міді литий, У вічність перейде.

(55 сонет)

«Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце». Гм! Хоч це й не входить у правила написання твору, хочу зразу не погодитись із

562

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

висловом У. Вордсворта. Сонети Шекспіра були, є і залишаються великою таїною поета — його серця, його кохання, його життя. І таїна ця не тільки в тому, кому були присвячені безсмертні поетичні рядки, хто ця «смаглява леді» і «юнак блакитноокий». Можливо, і знайдуть вчені справжніх прото типів — адже чим далі від епохи, тим простіше це встановити (іронізую, вибачте). Але таїна в тому, чому сонети Шекспіра приваблюють нас, людей ХХI століття? Значить, про справжнє, чисте, загальнолюдське писав тво рець, коли і зараз це так хвилює. Значить, зумів прокласти стежинку від свого до нашого серця. Спробую пошукати ключ…

Шекспір почав писати сонети у ранній період своєї творчості — пер ший період, який прийнято називати оптимістичним.

Шекспір бував частим гостем у замку графа Саутгемптона. Тут чару вали око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Душа прагла чогось високого і прекрасного — чому ж не ви пробувати себе у жанрі сонета, адже в чотирнадцяти рядках цього вірша може вміститися всесвіт!

Шекспір не терпів манірних писань, йому не подобалося, коли поети оспівували штучне кохання і красу: адже поряд існувало земне, реальне прекрасне. Спочатку Шекспір писав сонети, які читав тільки найближ чим друзям, тому вони довго не друкувалися.

Дві основні теми розвиває Шекспір у своїх сонетах: тему дружби і тему кохання.

Не хотілося б вдаватися до ключів, які відкриють дверцята з відпові ддю: хто ті люди, про яких пише Шекспір, чи існували конкретні особи, чи це витвір фантазії поета?

Хочеться взяти ключ від інших таємничих дверей: «Що є для Шекс піра дружба і кохання? Яким потрібно бути, коли кохаєш і коли дру жиш?», коли ти «зневажений і долею, і людьми»?

Як радісно читати, що дружба — це найбільший дарунок долі. І я ви гукую вслід за Шекспіром:

Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів.

Ці кінцеві рядки 29 го сонета потрібно знати кожному, хто хоче бути справжнім другом!

Ліричний герой сонетів вміє бути благородним: його найкращий друг забрав у нього кохану, але він не сердиться (хіба що трохи побурчав), він уміє прощати. Його любов — «це зірка провідна» (сонет 116), «розлуки час — зимою був мені…» (сонет 97). Шекспір постійно намагається бути правдивим, навіть у коханні він не перебільшує своїх почуттів:

Мою любов хвалити не годиться,— Вона не крам, що продають в крамницях.

(Сонет 21)

9 КЛАС

563

Спочатку дивує своїм змістом сонет 130 — здається, що Шекспір не хоче гарного слова сказати про жіночу красу.

Але знайдено ключ! Кохана — це справжня земна жінка, вона така, як і будь хто, але вона кохана, тому наймиліша від усіх красунь. Можливо, це непоетично:

...не білосніжні пліч її овали, Мов з дроту чорного коса густа,

але «смаглява леді» прекрасна своєю природною красою!

І все ж вона — найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими.

Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а со нети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе «вічна таїна» сонетів Шекспіра.

ГАМЛЕТ — ІДЕАЛЬНИЙ ГЕРОЙ СВОГО ЧАСУ

Людиною він був увесь, в усьому. На нього схожих вже я не побачу,

— ці слова Гамлета про свого батька короля можна було б взяти епігра фом і до розмови про Гамлета, принца Датського.

Перед нами пройшло все життя Гамлета. Хоча трагедія охоплює декілька місяців, але це був період справжнього перетворення героя з хлопчика, який ніколи не стикався з буденною чорнотою життя, на мис лителя, філософа, готового до дій юнака.

Декілька штрихів Шекспір подає для змалювання того, яким Гамлет був до того, як виникли у його житті складні питання.

Гамлет був принцем Датським, спадкоємцем королівського трону. Мав нічим не затьмарене життя, навчався у найкращому Віттенберзькому університеті, який був символом вільної думки, «синонімом духовної реформації ХVI століття».

Гамлет не тільки був знайомий із науковою думкою свого часу, він добре знав літературу, мистецтво, сам писав вірші, знав правила сценіч ного дійства. Як справжня людина свого часу, Гамлет володіє і мечем.

Гамлет — справжній гуманіст, він добре розумів недоліки свого часу і міг би бути мудрим правителем.

Як син свого батька, Гамлет має помститися за честь родини, вбити Клавдія, який не тільки отруїв брата короля, а й винен у гріху «крово змішання». Братовбивця плодить навкруги себе саме зло. Біда Гамлета у тому, що він не хоче бути продовжувачем зла — адже, щоб викорінити зло, Гамлетові доведеться застосувати те саме зло. Йому важко ступити на такий шлях. Героя роздирає роздвоєність: дух батька закликає до по мсти, внутрішній же голос зупиняє «дію зла». Гамлет намагається вивес ти зло, як то кажуть, «на чисту воду». Для цього і влаштовує він виставу:

564

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

«П’єса — це петля, Вона сумління вловить короля». Гамлет сподівався, що король і сам тепер зізнається у скоєнім злочині. Він і зізнається, але сам на сам, тільки у монолозі з собою. Гамлет втрачає слушний момент і дає мож ливість виграти королю, який плете проти нього нові сіті зла.

Гамлет уміє бути рішучим — вбиває ж він Полонія, думаючи, що то король; відправляє холоднокровно на смерть Гільденстерна і Розенкранца, з гіркою іронією зазначаючи, що «Життя для людини — це промовить: «Раз». Чому ж Гамлет так довго не наважується помститися Клавдієві, покарати його?

Не тільки про відплату за особисту кривду чи тільки помсту за вби того батька думає Гамлет — душу його ятрять роздуми про необхідність битви зі світовим злом:

Звихнувся час… О доле зла моя! Чому його направить мушу я?

Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, хоче встановити «зв’язок часів», відновити рівновагу добра і зла. Але він безсилий перед світом неправди. Гамлет вірить у силу правди, він заповідає Гораціо ска зати про нього «повість» людям. Значить, він усвідомлює, що побороти зло дано ще не йому, він має тільки прокласти шлях до «логова» зла.

Хай буду я жорстоким — та не звіром, Хай ранить гостре слово — не кинджал,—

так думає іноді Гамлет.

Він — людина своєї епохи, яка несе в собі її роздвоєність. З одного боку, Гамлет розуміє, що людина — вінець усього живого, окраса приро ди; з іншого — переконується, що людина недалеко пішла від тварини, вона звичайний «прах», «глина». Гамлет переконаний, що потойбічного світу не існує і в той же час пересвідчується у протилежному: слова При вида є правдою. Гамлет може діяти і діє, але його роздирають сумління і сумніви, він готовий до помсти і бездіє; він не може зважитися на одне вбивство, а його поведінка спричиняє загибель тих людей, які не мали б бути покарані.

Певно, Гамлет «сам себе перехитрив»: занадто багато говорить, роз думує, робить усе, крім головного. Людина — це прекрасне, досконале створіння. Ці переконання людини своєї епохи зіткнулися зі старим спо собом життя, в якому усі засоби прекрасні для досягнення своєї мети, у якому діють закони негуманні, жорстокі, звірині. У боротьбі з макіаве лістами Гамлет загинув. Він схожий на Дон Кіхота, який теж вийшов на боротьбу з цілим світом.

Такі герої гинуть… Гинуть фізично. Але духовно живуть вічно. Три вожать думки людей, спонукають їх до пошуків сенсу життя. Завдяки таким, як Гамлет, людина залишається людиною, істотою досконалою — «homo sapiens» перебуває у постійному пошукові істини, вирішуючи пи тання з питань: «Бути чи не бути?».

9 КЛАС

565

ВІЧНІСТЬ ПРОБЛЕМ ТРАГЕДІЇ «ГАМЛЕТ», АБО ЧИМ БЛИЗЬКИЙ ГАМЛЕТ СУЧАСНІЙ ЛЮДИНІ?

У трагедії Шекспіра «Гамлет» відтворене життя епохи Відродження. Гамлет — людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній чи тач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,— вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти «золоту середи ну», хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що — добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: «Щоб бути добрим — мушу бути лютим».

Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитя чих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є на справді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкра ще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився — перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй непри критій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший спа док — улесливого дядька вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду пам’яті батька і честі родини. Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все га разд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина — найдоро гоцінніший скарб, «вінець природи». Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?

Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей — не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:

Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним? Лише тварина.

На кладовищі, коли Гамлет тримає череп «бідного Йорика», ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був ма лим — усі станем прахом:

Великий Цезар вмер — і глина він. Дірки, можливо, затикають ним.

Ця проблема знову ж таки має два аспекти — оптимістичний і песи містичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.

Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі спра ви, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, «незлим тихим словом».

Не тільки ж «замазкою для стін від холодів» залишилися Цезар, Алек сандр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи,

566

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке лю дині, в які часи вона б не жила.

Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,— занепадає мораль, руйнуєть ся поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і за ради чого жити людині в цьому світі?

Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти.

А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха, Покласти край йому?

«Бути чи не бути» означає «Як жити?», «В ім’я чого жити?». І це пи тання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіше, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто на магається не просто жити «день до вечора»…

Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивес ти на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. «Підгнило щось у королівстві Датськім». Можливо, це засіб вилікувати його — знищити до тла. Але це навряд чи можливо — влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики — «комахи» — завжди будуть пле сти сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.

У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина — підле створін ня. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть ци вілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихо ваного простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: «Якщо влада не може допомогти людині…».

Але я вірю, що людина — «найдовершеніше з творінь», вона справді «дією подібна до ангела», і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці «чорних плям», то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю — значить так і буде!

ПРОБЛЕМАТИКА ТА ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМЕДІЇ МОЛЬЄРА «МІЩАНИН)ШЛЯХТИЧ»

У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила стано вище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник «високої комедії». Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов’язковим для драматургів його часу, Мольєр створив художньо

9 КЛАС

567

досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В ос нові сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — не відповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п’єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але та лант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, на вертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.

Яскравий образ створює Мольєр у комедії «Міщанин шляхтич». Го ловний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його ма ніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, «учителі» етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну До рімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує кра суні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає ко мічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Жур ден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здоро вого глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Комедія завер шується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого праг нули: три пари закоханих з’єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорі мена, Ков’єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.

Мольєра справедливо називали автором «високої комедії». «Міща нин шляхтич» — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії хо ваються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Пове дінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що ко жен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічо го, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчару вання автор мудро виніс за межі комедії.

568

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди людські чесноти.

НАД ЧИМ СМІЄТЬСЯ МОЛЬЄР У КОМЕДІЇ «МІЩАНИН)ШЛЯХТИЧ»?

«Міщанин шляхтич» — не єдина п’єса Мольєра, в якій він висміює шляхту. Починаючи з перших своїх творів Жан Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) спирався на народну творчість, народний гумор. І невідо мо, чи став би він великим драматургом, якби не п’ятнадцятирічна шко ла життя, яку він пройшов під час подорожування з бродячим театром. Але не слід відкидати і ролі прекрасної освіти, одержаної ним у Клер монському колежі, що дало змогу увійти у найвищі суспільні кола і бути обізнаним в усіх сферах громадського життя. Як виходець із буржуазно го середовища, Мольєр залишав за собою право висміювати його нега тивні риси, а як людина освічена, він здобув право на висміювання вад дворянських кіл.

«Міщанин шляхтич» — одна з найкращих п’єс драматурга. У цьому творі сатиру автора і направлено на два суспільні класи.

Зображуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь яким шляхом набути дворянських манер. Хоча Журден і наймає собі різних учителів, які навчають його ма нерам, танцям, музиці, проте залишається недолугим, пихатим і грубим.

Але не менш недолугими виступають і найняті героєм учителі. Вони зво дять сварку через дрібниці, не порозумівшись, яка ж з наук найважливіша.

Але з перших же сторінок п’єси ми знайомимось з кмітливими представ никами трудового народу. Помічники портного, зрозумівши пихатість Жур дена, відкрито видурюють гроші, лестячи йому. А якою веселою і щирою показано служницю Ніколь, яка відверто сміється над своїм господарем.

Розсудлива дружина Журдена не тільки не підтримує свого чоловіка, а й намагається навести його на розум: «А мені так совісно дивитись, яку ти моду завів. Власної оселі не пізнати. Можна подумати, що в нас що денно свято: з самого ранку, тільки й знай, грають на скрипках, пісні співа ють,— сусідам і тим спокою немає».

Але найгостріше перо сатири Мольєр направив на викриття парази туючої знаті. Авантюрист Дорант не має нічого, крім графського титулу, і намагається обібрати багатого купця Журдена. Дорант виманює у куп ця діамант для своєї подруги маркізи Дорімени, господарює в домі Жур дена, замовляючи розкішні обіди для Дорімени: «Дорант! Що я бачу? Та це ж справжній банкет!».

Мольєр показав жалюгідність аристократії. І тому ще з більшим сар казмом виявляється устремління до неї багатого суконщика Журдена. Його поведінка є антинародною, хоча сам він є вихідцем із народних кіл.