2009 сочинений(укр)
.pdf
8 КЛАС |
549 |
може бути і в дорослого!) прагне взаєморозуміння, чистоти у стосунках, радості кожного дня, краси.
Маленький принц, потрапивши на Землю, відкриває для себе новий світ з іншими людьми. Він зі здивуванням помічає, що люди поспіша ють, стараються економити час, але витрачають його недоцільно, не вміють для свого задоволення скористатися тим, що їм може дати приро да. «Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони не знають, що шука ють,— сказав маленький принц. — Тому вони метушаться і крутяться то сюди, то туди...». Далі він уточнює: «А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній єдиній троянді, у ковтку води...». Проте саме на Землі хлопчик осягнув мудрість. Лис пояснив йому, що дружба — це коли люди потрібні один одному і відповідають один за одного. І найдорожчим ви являється те, у що вкладаєш свою працю, турботи, час і душу. Справжній друг — то дорогий скарб. Люди «купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів». Отже, друга треба знай ти і заслужити його довіру.
У розмові з льотчиком маленький принц говорить: «Люди на твоїй планеті вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду... і не знаходять того, що шукають...». А «найголовнішого очима не побачиш... Це як із квіткою. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці,— вночі тобі приємно ди витися на небо. Всі зірки розцвітають».
Казка сповнена образами символами, що несуть у собі глибокий філо софський зміст. Це і троянда, і Лис, і Змія, і криниця з живою водою, і по їзди, і сам Маленький принц, і багато інших.
Сент Екзюпері прагнув, щоб люди, прочитавши казку «Маленький принц», замислилися над важливими питаннями сенсу буття людства і окремої людини: для чого людина живе, що в її житті найголовніше, які цінності є справжніми, а які фальшивими. Письменник утверджує думку про необхідність наповнити життя духовним змістом.
МОРАЛЬНО)ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ)ЕКЗЮПЕРІ
Читаючи твори А. де Сент Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері не задовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати фор мулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупи нятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди
550 |
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА |
очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жа дібністю забули про своє людське покликання.
На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному ро зумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, за зирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час: «Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу». І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приру чив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпин ною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна па сивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.
Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського поета: «Сент Екзюпері написав про Маленького принца незадовго до сво го кінця... мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій останній лебедино чистий, прощальний крик...». Ця казка — своєрідний заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті. Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії, зустрічає Маленького принца. У будь якій екстремальній ситуації перед людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але час тіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність. Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»
Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його без грішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить ав тор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше по дивитися на життя, на своє місце в ньому і по новому все це оцінити. Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ. Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі, там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льот чик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля — це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко...».
Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)! Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за допомогою
8 КЛАС |
551 |
витончених афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті, правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать. Треба шукати серцем».
Цей твір примушує й нас по іншому подивитися на навколишній світ
ілюдей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим
ітаємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної кри хітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, ста ти більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем. У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось, за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький принц Антуана де Сент Екзюпері свій обов’язок перед єдиною й непов торною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страш ними баобабами!
552 |
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА |
|
|
9КЛАС
Удев’ятому класі вдосконалюються навички оцінювання конфліктів, героїв, проблематики, сюжету, композиції програмових творів. Учні вчать ся визначати систему образів твору, аналізувати мистецьке явище
вєдності змісту і форми, мотивувати свою оцінку прочитаних творів. Письмові роботи, які пропонуються учням для виконання, різні за обся гом, характером і жанром: твір роздум, твір мініатюра, відповідь на про блемне питання, есе, тези до усного виступу з проблем твору.
СВЯЩЕННІ КНИГИ НАРОДІВ СВІТУ ЯК ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
(Тези до виступу з проблем твору)
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають лю дей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літе ратури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних
іфілософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
Уті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфо логія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
Угрецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — уза гальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освя чені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віру ючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авто рами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків люд ства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розви ток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке пере клали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і люди ною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на воле виявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе
9 КЛАС |
553 |
«новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — за лежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з дав ньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи роз мовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «аве стійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника дав ньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Ал лах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), роз ташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення роз міру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Хри ста. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.
АХІЛЛ І ОДІССЕЙ ЯК УОСОБЛЕННЯ МУЖНОСТІ І ВІДВАГИ, ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ
(За «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера)
Поеми «Іліада» і «Одіссея» були створені у VIII — на початку VII сто ліття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяють ся своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.
У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Пат рокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він —
554 |
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА |
наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відва га, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати спра ведливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як пото птання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його поло нянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почут тя вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний.
У21 й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але два надцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу.
У22 й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перема гає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.
Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдов ший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину.
УТроянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіс сей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпоча лася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіл лові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них.
«Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не стра шить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».
Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хит рощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти По ліфема, Цирцею і сирен.
9 КЛАС |
555 |
Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троян ської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсуд ливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не за шкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися
зОдисеєм хитрощами.
Упоемах «Іліада» і «Одіссея» є провідні образи, у першій — спис, у другій — весло. Ахіллес — уособлення мужності і відваги. Саме таким повинен бути герой поеми, що розповідає про війну. Але в мирний час цих рис замало. Весла Гомер називав «крилами корабля», вони допома гають спілкуванню людей, збагаченню досвіду. Мандри Одіссея — це дов гий шлях людини в житті. У поемі Гомера — одвічна мудрість народу, яка викладена мовою, зрозумілою всім людям всіх часів,— мовою казки. Тому всі, хто знайомиться з героями Гомера, запам’ятовують назавжди ці яск раві образи мужності, відваги, людського розуму.
ПОЕМА ВЕРҐІЛІЯ «ЕНЕЇДА» ЯК ЛІТЕРАТУРНА ОБРОБКА РИМСЬКИХ ЛЕГЕНД ПРО ТРОЯНЦЯ ЕНЕЯ
Як відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціати вою Августа. Він бажав у найурочистішій формі прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало для себе як історичного, так і ідеологічного підґрун тя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво. Таким міфологічним обґрунту ванням усієї римської історії й є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформато ром, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді.
Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, воче видь були перш за все «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а також давньо грецький кіклічний епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліа ди» й «Одіссеї». Нема сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняю чись від його простоти величезною психологічною складністю та нервоз ністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж — «Іліади».
Звернемося до головного героя поеми — Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок троян ського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця Анхіса
556 |
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА |
йВенери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.
Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.
Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами.
Перша пісня розповідає нам про морську бурю та переслідування Енея Юноною, яка є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її цари цю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Верґілій будує, керуючись різ ними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цари ця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства. За міфа ми, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки
йзупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі
йзаснувала місто фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).
Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. У його розповіді Верґілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкра щими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоо на, якого вбили змії. Верґілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.
Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворо го батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого ге роя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині.
Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона в Кумах Сивіллу. У грецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі пе редбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.
9 КЛАС |
557 |
Еней разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізна тися від померлого Анхіса пророцтво про майбутнє. Підземний світ у Ве рґілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовись ка, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.
Зображення Верґілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяс кравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.
«Енеїда» не була закінчена Верґілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.
Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено до майбутнього й подаються тільки пророцтва.
Верґілій використав увесь арсенал греко римської міфології, щоб ство рити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, перекла ди, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу.
АЛЕГОРИЧНИЙ ЗМІСТ І ГУМАНІСТИЧНЕ СПРЯМУВАННЯ «БОЖЕСТВЕННОЇ КОМЕДІЇ» ДАНТЕ
«Божественна комедія» — найвидатніше творіння італійського поета Данте Аліг’єрі — увійшла в історію культури як найвище досягнення мис тецтва Середньовіччя і водночас твір, що відобразив кризу світогляду цієї доби і неминучість нового гуманістичного світосприймання Відродження.
У творчості жодного з митців Середньовіччя не відобразились особ ливості цієї доби в історії людства так повно і яскраво, як у Данте. Саме його життя стало символом життя середньовічної людини мислителя, людини митця, що прагне справедливості. Через політичні пристрасті, що палали у рідній поетові Флоренції, Данте став вигнанцем. Майже двад цять років він прагнув повернутися на батьківщину, де був приречений на страту. За кілька років до смерті Данте уряд Флоренції оголосив амністію політичним вигнанцям, якщо вони зречуться своїх поглядів. Данте не погодився, і його вдруге прирекли на смерть, за життя поета цей вирок не скасували. Роки вигнання були найбільш плідними у творчості Данте, десять із них він віддав створенню «Божественної комедії».
Автор «Божественної комедії», Данте Аліг’єрі, прожив складне жит тя, сповнене великих пристрастей, страждань, геніальних творчих злетів.
Жанр «комедії» був популярний у Середньовіччі, так називали твір із сумним початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою. Нащадки дали їй назву «божественна», маючи на увазі її художню досконалість і красу. Мета, яку ставив перед собою автор,— відвернути
558 |
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА |
людину від гріха. Це і є справжній сюжет «Комедії»: відкриття людиною всесвітньої гармонії через подолання гріховності, суспільного й політич ного хаосу земного, матеріального світу. Цій меті підкоряється компози ція твору. Він складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, і з першою вступною вся поема складається зі 100 пісень. У композиції поеми Данте використовує християнську сим воліку чисел. Число 3 найхарактерніше у християнській символіці, саме воно втілює гармонію. Цю ідею він розкриває не тільки в кількості час тин, а й у будові вірша: «Комедія» написана тривіршами (терцинами).
Твір має алегоричний зміст: абстрактні поняття, думки автор вира жає через конкретні образи й події. Сам образ поета має алегоричний характер, він символізує душу людини, яка шукає істини. Його мандри по пеклу і чистилищу треба розуміти як шлях до справжньої віри попри спокуси й випробування.
Уже початок «Комедії» розкриває неоднозначність змісту твору. Блу каючи в «темному лісі» і втративши надію знайти «просту дорогу», Дан те намагається піднятися на гору, якою «кінчалася ота долина». Темний ліс — це і алегорія обставин життя самого Данте, і політична ситуація в Італії того часу тощо. Пагорб — царство гармонії і справедливості. Спо чатку Данте здається, що піднятися в гору буде дуже легко, але йому зу стрічаються різні перешкоди: пантера, що є алегорією зрадництва, лев — гордість і тиранія, вовчиця — жадоба і егоїзм. У пекло поета супрово джує Верґілій. Цей римський поет язичник є алегорія розуму. Коли Дан те спускається в пекло, задихається від сірчаного диму, не в змозі винес ти тих страждань, що побачив, його підтримує Верґілій (алегорія зрозу міла: у тяжких випробуваннях і стражданнях душу повинен підтримувати розум). Образ Беатріче символізує кохання, яке підносить людину, розкриває безмежну любов Бога до людей.
Гуманістичний пафос поеми полягає в тому, що Данте вперше в серед ньовічній літературі оцінює людину відповідно до її земного життя. 9 кіл пекла, які проходить поет, відбивають його ставлення до людських при страстей. У першому колі він зустрічає нехрещених немовлят і славних язичників, вони не страждають, а тільки тужать, тому що в християнсько му світі їм немає місця в раю. У другому колі він бачить Паоло і Франчес ку, закоханих, які і в пеклі не хочуть розлучатися. Поет співчуває їм, і в цьому теж виявився гуманістичний пафос: середньовічна література не знала співчуття до грішників. В останньому, дев’ятому колі, поет бачить графа Уголіно, це політичний діяч, який зрадив своїх однодумців, за це, на думку Данте, він має покарання аж на самому дні пекла. Але навіть такий грішник викликає співчуття поета. За зраду Уголіно і його дітей заточили у Пізанську вежу, де вони померли страшною голодною смертю. Данте за суджує Уголіно зрадника, але співчуває Уголіно батьку.
Поема «Божественна комедія» глибоко національна, а Данте виступає як патріот Італії, але її значення ще в Середньовіччі вийшло за межі
