Попечителям — привіт!

Вельмишановні! Арістотель мудро назвав життя, не керую­чись будь-якими суспільними законами, енциклопедичним, а в іншому місці він заявив, що благополуччя тримається на законах. Точно так же мудро говорить про це інший філософ у протилеж­ній формі: хто захотів би зруйнувати державу, той став би пору­шувати порядок. Отже, ми, що бажаємо благополуччя маленькій державі нашої школи, повинні захистити її законами. І оскільки ми бажаємо, щоб наша держава ніколи не піддавалась руйнуван­ню, то, безперечно, ми повинні усякими засобами потурбуватися про те, щоб одного разу встановлений в ній порядок ніколи не порушувався. Ці думки і стали приводом до того, щоб викласти порядок усієї школи в законах, тобто в коротких і вагомих поло­женнях.

І. Закони шкільного порядку, що стосуються роботи осіб і дисципліни

1. Організованим є те, початок і кінець чого настільки пов’язані проміжними членами, що все взаємно і в цілому сприяє загальній меті.

2. Оскільки в школі стикаються:

• робота, що підлягає виконанню,

• діючі особи,

• зв’язки, що поєднують перше з другим, тобто дисципліна, то робота особи й дисципліна повинні бути приведені у цілкови­тий порядок.

3. Робота полягає частково у найголовнішій меті, заради якої існують школи; частково — в засобах, призначених для досяг­нення мети: місце, час, зразки того, що треба робити, книги; час­тково —■ у способі дії, або в методі.

4. Частина осіб є тими, хто набирається знань, тобто учні ра­зом з їх декуріонами (десятськими), частина тими, які виклада-

ють знання, — шкільними (суспільними) вчителями разом із приватними вихователями, що працюють під наглядом і керівни­цтвом ректора; крім названих, є ті, що пускають справу в хід — інспектори і шкільні навчальники. До них, звичайно, відносяться обрані мужі, виділені з боку церкви і державного ладу, яким за­вдяки їх особливо вираженій набожності, мудрості й вірності, держава і церква вручає свою надію на щасливе зростання насту­пних поколінь,

5. Зв’язки, що поєднують школи, є законами і виконання зако­нів, тобто дисципліна, яка повинна мати свої межі.

її. Закони відносно цілей школи, що підлягають найкращому виконанню

1. Найголовнішою метою християнської школи повинно бути те, щоб вона представляла майстерню для вироблення з людей справжніх людей, із християн — справжніх християн. Це буде в тому випадку, якщо всі, допущені до цього співтовариства муд­рості, становитимуться: 1) мудрими розумом, 2) володіючими плавною, приємною мовою, 3) здібними в роботі, 4) вихованими в моральності і 5) благочестивими серцем.

2. Знати, діяти і говорити — ось у чому сіль мудрості, необ­хідна усолода всього людського життя, без чого все було б без­глуздо, позбавлено смаку і приречено на загибель. Кожна з на­ших жертв (яку ми тут приносимо Богу, тобто саме християнське юнацтво) хай посипається сіллю (Лев. 2, 13; Марк. 9, 49).

3. Учити лише умінню говорити і не учити разом з тим розу­міти (тобто вчити мовам без розуміння речей) — це означає не вдосконалювати людську природу, а лише надати їй зовнішню, поверхову прикрасу. Учити ж розуміти речі, але не вчити ра­зом з тим діяти є видом фарисейства: говорить, але не робить (Матф. 23, 3). Накінець, розуміти і робити речі, однак не усві­домлюючи користі знань і дії, — це напівневігластво. Щоб створити людей, які знають речі, досвідчені в діяльності й мудрі у використанні знань і діяльності, наша майстерня гуманності, школа, повинна вести розум дітей через речі таким чином, щоб скрізь дотримувалась користь і попереджувалося зловживання. Це буде дуже потрібним у всьому житті (господарському, дер­жавному, церковному).

4. І оскільки в житті приходиться обертатися не лише серед речей, а й серед людей, то і школи як майстерні чеснот і людяно­сті повинні зробити своїх вихованців здатними також і для спіл­кування з людьми (у всякому товаристві).

5. Накінєць, оскільки ми постійно ходимо перед очима Бо­жими, то всі повинні бути привчені в будь-який час споглядати на нього і свято почитати його. Тому школа повинна намагатися бути майстернею внутрішнього благочестя й істинним святи­лищем.

6. Отже, у всіх діях і вправах у школі слід прагнути до того, щоб юні кандидати в життя навчилися всьому, що їм зустрінеться в житті: 1) знати, 2) вміти, 3) висловлювати, 4) застосовувати до доброчесності і 5) до благочестя.

7. За умови дотримання цих цілей школа могла б бути і буде служити справжнім розсадником держави і церкви, прекрасним прообразом життя і щастя, п’ятиструнною арфою Святого Духа, що виконує найсолодші гармонії для слуху Божія.

3. Закони про місце занять

1. Скільки класів, стільки ж повинно бути навчальних кімнат, щоб кожний курс займався окремо і ніколи не відволікався [від занять] сторонніми шумами.

2. Кожна навчальна кімната повинна бути обладнана кафед­рою і достатньою кількістю лав; останні повинні бути розставле­ні таким чином, щоб вчитель постійно мав перед очима всіх зве­рнених до нього учнів.

3. Кафедра повинна знаходитися не у вікна чи поміж вікнами, а з протилежної сторони, так, щоб світло, що падає на учнів зза­ду, робило видимим вчителя разом з усім, що він робить (особли­во, якщо він пише на дошці).

4. У класних кімнатах все повинно бути охайним, де можли­во — навіть витонченим, щоб учні всюди, куди б вони не звер­нули погляд, мали можливість виховувати в собі любов до чис­тоти і відтак пізніше утримувати подібним же чином своє власне житло.

5. Вельми корисно, якщо стіни, двері, вікна, колони навчаль­ної кімнати кожного класу, курсу будуть розписані (чи у формі афоризмів, чи коротких речень, чи в картинах і емблемах), для того, щоб постійно діяти на почуття, уяву і пам’ять.

6. Для громадських актів, чи це будуть святкові збори чи теат­ральні вистави, має бути окремий зал, що вміщує всю школу, але він не повинен бути прикрашений картинами. Бо тут збираються лише в рідких випадках і для екстраординарних актів, то почуття повинні бути спрямовані виключно на сценічні дії і не повинні відволікатися сторонніми предметами.

3. Закони про належний розподіл часу

Мудрий розподіл часу є основою для діяльності. Тому ми приписуємо наступне:

1. Для роботи та відпочинку мають бути одні і ті же поділи часу, а саме годинні, денні, недільні, місячні й річні

2. Кожна година повинна мати своє певне завдання, яке необ­хідно розв’язати; раз воно розв’язане, дається відпочинок при­близно півгодини.

3. Серйозним заняттям присвячується щодня тільки чотири години, до яких приєднується одна година зранку для молитви, після обіду — для музичних чи математичних розваг, після шко­ли — для повторення зробленого за цей день. Весь останній час залишається вільним для домашніх справ, пристойного відпочи­нку і приватних занять.

4. Щотижня вивільняється післяобідній час — у середу й су­боту; неділя повинна бути присвячена Богу.

5. У кожну чверть року один тиждень присвячується театра­льним виставам, що проводяться протягом п’яти днів (див. про це далі — IX).

6. Щорічно кожний клас починає і закінчує свої заняття восе­ни. Поза цим часом ніхто не приймається до школи, щоб не вно­сити безладу в роботу, за винятком хіба що тих випадків, коли хто-небудь з’являється невдовзі після початку учіння і можна очікувати, що він завдяки приватним заняттям наздожене інших. Якщо він це обіцяє, то це можна дозволити.

7. Щорічно буває чотири великих вакації, по вісім днів до і сті­льки ж після річних релігійних свят: І) Різдва Христова, 2) Пасхи,

3. Троїці і 4) повний місяць з приводу збирання врожаю винограду.

8. Де роботи зі збирання винограду не відволікають від школи, там можуть мати місце канікулярні свята, але розумно, щоб дати відпочинок розуму учнів, а не ослабити їх.

3. Закони про зразки для проведення роботи

1. Те, що підлягає в школі вивченню (пізнанню, викладу чи дії), треба показати на таких прикладах, споглядаючи які можна було б їм наслідувати. (Без прикладу нічому не вивчишся).

2. Те, що пропонується як приклад, повинно бути точним, щоб при уважному наслідуванні не можна було помилитися. (Немож­ливо не перейняти помилки від помилкового зразка).

3. Зразок, запропонований для наслідування, повинен являти собою або справжній предмет, або його відбиток із справжнього

оригіналу, чи то буде скульптурне зображення чи картина, чи словесний опис. (Проте краще всього мати живе споглядання са­мого предмета).

4. Що не може бути представлено в зображенні (як, напри­клад, чесноти), можливе однак у наслідуванні У цьому вчитель повинен служити живим прикладом.

3. Закони про книги

1. Книгою у широкому смислі називають те, що нас навчає і наставляє. Так, існують книги божественні і людські. До божест­венних книг відносяться: 1)книги природи (сам світ), 2) книги Священного писання і 3) книги совісті. Людські ж книги вміщу­ють або пояснення зразків речей, або компенсують собою ряд оригіналів, одночасно пропонуючи й роз’яснюючи речі.

2. Правда, оскільки наша школа є школою гуманності, вона не усуває жодної з людських книг (хіба що там буде вміщено щось неістотне, непотрібне, шкідливе). Однак, з огляду того, що ми маємо намір виховувати своїх учнів більше для Бога, аніж для світу, ми бажаємо, щоб і тут також панували переважно божест­венні книги.

3. Оскільки існує думка, що ці останні в силу своєї піднесено­сті перевищують розуміння ніжного віку, то людські книги допу­скаються з тією метою, щоб вони відкривали шлях до читання й розуміння божественних книг і були вірними дороговказами у всьому тому, що треба знати або не знати, робити чи не робити, на що сподіватися чи чого боятися.

4. Ті [книги], які добре цьому сприяють, повинні бути наши­ми, а ті, які не сприяють, повинні бути усунені.

3. Закони, що стосуються метода, якого слід дотримуватися при навчанні й учінні

1. Далі, нам потрібен надійний метод у заняттях, щоб, слідую­чи його приписам, вихователь юнацтва гак же швидко, як і вито­нчено, приводив душі до мудрості, красномовства, мистецтв, че­снот і благочестя, подібно до того, як майстер механічних мистецтв обробляє певний матеріал за допомогою певних ін­струментів і робить його придатним до використання.

2. Вічним законом метода хай буде: вчити й учитися всьому шляхом прикладу, настанов і застосування в діяльності, або на­слідування.

3. Приклад є вже існуючий предмет, який ми показуємо. На­станова є мова про предмет, що роз’яснює, як він виник або ви-

никає. Застосування чи наслідування є спробою створити подібні ж речі.

4. ГІоміж цими трьома сторонами (моментами) метода пови­нно бути встановлене таке співвідношення, щоб приклад рівнявся одній, настанова— трьом, наслідування— дев’яти одиницям. Наприклад, якщо в кожну годину повинен бути закінчений пев­ний урок, то останній повинен бути розподілений таким чином, що протягом 1/16 години предмет було показано й розглянуто, протягом 3/16 години предмет було пояснено і сприйнято у тому вигляді, як звичайно він виникає, і щоб решта часу (s години) бу­ло відведено на наслідування або на вправи й виправлення поми­лок, без яких при навчанні справа ніколи не обходиться.

5. При теоретичних заняттях місце наслідування займає по­вторення шляхом іспитів (per examen) того, що було запропоно­вано й роз’яснено, щоб стало зрозуміло, чи правильно учні сприйняли і чи можуть вони всі переказати те ж саме і тим же способом.

6. Цей насправді практичний метод (що навчає всьому шля­хом особистого спостереження, особистого читання, особистого досвіду) повинен застосовуватися всюди, щоб учні всюди при­вчалися підноситися до учителів.

3. Закони для іспитів

1. У цьому смислі могутню дію справляють шкільні ІСПИТИ (бо що знає той, хто не екзаменується?— Сир. 34, 10): ^го­динні, 2) денні, 3) тижневі, 4) місячні, 5) триместрові, 6) річні.

2. Годинні іспити проводяться вчителем, денні — декуріоном (десятським), тижневі — самими учнями, місячні — ректором, триместрові й річні — начальниками шкіл.

3. Учитель контролює щогодинно всіх своїх учнів (хоч не ко­жного окремо, якщо їх багато), частково спостерігаючи очима, чи уважні вони, частково, випитуючи (наприклад, такий-то чи та- кий-то, повтори це. Що я тільки-но сказав? Як ти це розумієш? І т. п.).

4. Щоденно після закінчення шкільних занять десятський по­вторює з тими, хто є під його наглядом, випитуючи все, що було зроблено протягом цілого дня, причому він добивається і того, щоб правильно зрозуміле було міцно засвоєне.

5. Щотижня, а саме у післяобідній час, останнього вільного від занять дня [тобто, в суботу], учні перевіряють себе самі, взає­мно заохочуючи до сумлінності змаганням за місця. При цьому будь-який учень, ідо займає [в розрядних списках] нижче місце,

має право викликати на змагання того, хто займає вище (навіть із другого десятка). Якщо той, хто посів вище місце переможений, то він має поступитися переможцю своїм місцем і зайняти нижче; якщо він не переможений, то залишається на своєму місці.

6. Раз на місяць ректор (у супроводі священника або кого- небудь із начальників школи), відвідуючи всі класи, проводить суворий іспит, чи виконані місячні завдання і наскільки ретельно.

7. Триместровий екзамен проводиться тим або іншим шкіль­ним начальником разом з ректором, щоб дізнатися, хто порівняно з іншими є здібнішим щодо пам’яті, мови й поведінки і хто є най- гіднішим для публічних нагород за старанність.

8. З особливою урочистістю повинен проводитися щорічний екзамен; він відбувається восени перед переводом із класу в клас у присутності всіх шкільних начальників. Тут потрібно з’ясувати, чи пройдено всі завдання всього року і чи з належним успіхом, як узагалі, так і зокрема. Оскільки тут неможливо, або, у всякому разі, дуже важко було б в усій масі учнів проекзаменувати всіх і кожного, то тут можна скористатися військовою хитрістю. А са­ме: викликають поза чергою із рядів то того, то іншого і змушу­ють його відповідати на питання з усього річного завдання. Або обирають унаслідок жеребкування із кожного десятка по одному, двоє чи по троє учнів, яких перед лицем усього відділення, за­мість усіх, і екзаменують, чи все вони утримують міцно в пам’яті з того, що було пройдено протягом року. Адже якщо ці, не буду­чи вибраними як найбільш здібні, а призначені навмання у ре­зультаті жеребкування, виявилися спроможними витримати ек­замен, то можна сподіватися, що й інші подібним же чином можуть це зробити і що тут немає обману.

9. Якщо при цьому з’ясується, що деякі в їх наукових заняттях дуже відстали, то начальники шкіл разом із ректором і вчителями повинні скласти рішення, чи допустити таких учнів до наступних занять, чи вони повинні бути повернені батькам і вибрати інше життєве заняття.

10. Нарешті, робиться перевід; у тому ж класі залишаються лише деякі — для виконання обов’язків декуріонів (десятських).

3. Закони про театральні вистави

Ми говоримо про театральні вистави, оскільки учні повинні давати вистави у присутності багатьох осіб, скликаних з цією ме­тою. Подібного роду вистави дуже корисно давати у школах. Оскільки життя кожної людини так влаштоване, що вона повинна вести розмову і діяти, то потрібно керувати юнацтвом найкорот-

шим шляхом і таким приємним чином, як приклад і наслідуван­ня, щоб воно привчалося спостерігати відмінності у речах, вміти відразу реагувати на відмінності, робити пристойні рухи, трима­ти обличчя і руки та й усе тіло згідно з обставинами, змінювати і пристосовувати голос, словом, проводити будь-яку роль при­стойним чином і у всіх цих випадах триматися благопристойно, будучи далеким від усякої селянської сором’язливості. Відповід­но до цього ми визначаємо:

1. Щоб кожний клас щорічно чотири рази виставляв своїх уч­нів на сцені театру.

2. Щоб, розподілене за різними ролями, було представлено все, пройдене протягом триместра.

3. Щоб вистави в усіх класах були закінчені за один тиждень, і саме так, щоб молодші класи грали двічі в один і той же день, один раз до полудня, другий раз після полудня.

4. Щоб самі урочисті вистави відбувалися наприкінці року, перед переводом із класу в клас.

3. Закони про відпочинок

Хоч наш метод за допомогою поєднання з деякого роду розва­гами встановлює всі заняття так, що всі наші розумові вправи можуть вважатися іграми, однак, оскільки юнацький вік є таким, що вимагає проведення часу більше у тілесних рухах, аніж в ро­зумових вправах, не слід відмовляти юнацтву і в такого роду від­починку. Проте, слід, надати йому такого характеру, щоб не ли­ше не перешкоджати, але, навпаки, сприяти благочестю, благопристойності й успіху в заняттях мудрістю. Це відбувати­меться у тому випадку, якщо буде витримано наступне:

1. Ігри повинні бути такого роду, щоб ті, хтс грається, звикли дивитися на них не як на якусь справу, але як на щось побічне. (Отже, іграм і відпочинку відводиться час не раніше, ніж забез­печені серйозні заняття. Як для спокою і сну наступає час лише тоді, коли тіло втомиться від робіт, так і для десерта — лише то­ді, коли покінчено зі справжньою їжею).

2. Слід грати так, щоб гра сприяла здоров’ю тіла не менше, аніж оживленню духа. (Тому Платон зазвичай настоював на то­му, щоб тіло не вправляли без вправляння духа, і навпаки. Отже, ми хочемо, щоб уникали тих ігор, які втомлюють тіло своєю на­пруженістю, а також тих, які ослабляють тіло і дух; такими є си­дячі ігри і такі, які тримають дух у збудженому стані, викликають страх або надію на успіх. Сюди належать ті ігри, у яких справу вирішує випадок або в які грають із-за великого виграша, напри-

клад, гра в кості, в карти і т. п. ігри наших учнів повинні поляга­ти в рухах, наприклад, у прогулянці, біганні, у помірному стри­банні і т. д.).

3. Слід грати так, щоб гра не була небезпечною для життя, здоров’я, пристойності. На небезпеку наражають себе нерозумні люди під час лазіння по деревах, плаванні, боротьбі і г. д.

4. Слід грати так, щоб ігри були початком серйозних речей. (Наприклад, [запозичати ігри] із економічних, політичних, військо­вих областей життя та ін. Отже, можна робити екскурсії за місто, щоб спостерігати за деревами, травами, полями, луками, виноград­никами й роботами, які там виконуються. Можна також зайнятися поясненням планів і стилів будівництва й особисто оглянути робо­ту, виконувану майстрами. Далі, можна створити війско, призначи­ти полководців, начальників сотень, розбити табір, створити бойо­ву лінію та ін. Але якщо учасники хочуть мати задоволення від ігор різного роду, то вони повинні обрати керівника, на розсуд якого ведеться гра, щоб усі могли по черзі розпоряджатися й коритися. Спосіб проведення подібного роду ігор може вільно мінятися, і тоді він принесе не менше користі, ніж задоволення).

5. Слід грати так, щоб гра закінчувалася раніше, ніж вона на­бридне. (Адже нею хочуть дати не відразу [огиду], а відпочинок).

6. Насамкінець, добре буде, щоб частіше (якщо не завжди) під час ігор учнів був присутнім учитель, не з тим, звичайно, щоб відпочивати, а щоб спостерігати, як би не трапилось чогось не­пристойного і невідповідного.

7. За умови суворого дотримання цих умов гра ставала б не лише грою, але й серйозною справою, тобто або розвитком здо­ров’я, або відпочинком для розуму, або підготовкою для життєвої діяльності, або всім цим одночасно.

3. Закони стосовно поведінки

Нещодавно ми розпорядилися видрукувати правила доброї поведінки у їх загальному вигляді. Ми бажаємо, щоб всі мали їх у руках, читали, дотримувалися з тією метою, щоб наша школа бу­ла нічим іншим як майстернею благопристойності. Для досяг­нення цієї мети ми встановлюємо наступне:

1. Всі наші [учні] повинні робити все швидше із любові до до­брочинності, ніж із страху перед покаранням

2. Робити вони повинні не те, що їм подобається, але те, що приписують закони, і те, що наказують толкователі законів, учи­телі. (Діяти більше з волі другого, ніж за власною, — ось одне із основних положень християнства).

3. Нехай учні у всьому, що повинні робити, привчаються пе­редбачати мету, відшукувати засоби й вичікувати сприятливого випадку.

4. Тому ніколи не слід робити нічого іншого, окрім того, що підказується хорошою, благовидною метою, при прагненні до якої не прийдеться відчувати сорому, а по досягненні її — розка­яння.

5. Якщо починають входити в справу, то повинні звикнути не залишати її до того часу, доки мета не буде досягнута.

6. Однак до мети слід прямувати не стрибками, але поступово, щоб справи йшли своєю чергою, а не поспішно.

7. Нехай привчаються знати тільки корисне. (Отже, нехай скрізь мають це на увазі і до цього прагнуть).

8. Кожний повинен звикати зосереджуватися, не бути неуваж­ним, для того, щоб все робити помірковано.

9. Не можна допускати, щоб будь-хто був байдужий до своєї справи. (Якщо виявиться, що хто-небудь працює в’яло, змушуй його працювати більше інших; і якщо немає ніякої серйозної справи, то нехай він краще грає, аніж байдикує. Рухливість, ба­жання працювати і звідси виносливість в роботі — це величезний скарб у житт і).

10. У сні, їжі і в питті учні наші повинні бути стриманими й уникати всілякої непомірності. (Наш Атеней присвячений музам, а не Вакху, а світло мудрості вимагає тверезої душі).

11. Післяобідній сон (як шкідливий для здоров’я і духовних сил) не можна дозволяти жодному з наших вихованців. Ніч і мо­рок сама природа призначила для відпочинку, світло і день — для роботи. Отже, післяобідній відпочинок— ця дурна звичка, дуже розповсюджена серед угорців, — слід відмінити, замінивши несвоєчасний спокій гулянням, розмовами, грою.

12. Тіло, як житло душі, всі наші вихованці повинні тримати не зніжено, однак охайно.

13. Так само, як знаряддя душі, тіло у всіх наших вихованців треба розвивати для рухливості рухливістю; і загартовувати його до роботи роботою.

1. оскільки наша школа є школою мудрості, а не війни, то зброєю усіх вихованців повинні служити книги, а не мечі. (Від­так, використання зброї слід заборонити зовсім. Кіггі, роги, хобо­ти і клики не потрібні для овець і ягнят).

15. Схильність до лайки і злослів’я повинна бути настільки малою, що право на це втрачає навіть той, хто спробував би зве­рнутися до лайки у необхідному випадку.

г \ и К к

15. Капризи й селянська грубість не припустимі ні в кому. Усі повинні привчати себе до ввічливості, прислужливості в словах і справах. Школі підходить бути містом, а не селом.

16. Горде і зневажливе ставлення до іншого треба всіляко ви­корінювати повсюду, де б воно не виявилося, щоб усі звикли од­наково шанувати образ божий як в інших, так і в самих себе.

17. Особливу турботу слід виявити з приводу того, щоб не вселилась в кого-небудь пристрасть до присвоєння чужого; ніхто, що привласнює чуже добро, не повинен залишатися безнаказаним.

18. Брехливість — рабська вада — не може бути припустима ні в кому. Нехай всі звикають відверто говорити правду, навіть якби пришилося визнати провину, щоб ніколи не було помітно розладу поміж серцем і вустами — цієї найганебнішої вади.

19. Якщо у кому-небудь буде помічено у чомусь відступ [від правил], того слід дружелюбно переконувати, а той, кого переко­нують, повинен дружньо приймати напучення.

20. Якщо ж напучуваний не сприйматиме цього по-братськи і навіть відмовиться прийняти напучення, то його слід привести до вчителя, переборюючи усякі міркування щодо особистої дружби або незадоволення і керуючись єдино бажанням боротися зі злом, щоб воно як-небудь не пустило коренів.

21. Окрім того, нехай ректор раз на тиждень (хоча б у перший післяобідній час у неділю) скличе разом все шкільне товариство

і, прочитавши правила доброї поведінки, хай поцікавиться, як кожний засвоїв їх слова і смисл, і, якщо треба, хай вимагає пояс­нити і проілюструвати їх прикладами. Одночасно хай перевірить, чи не було з чийогось боку допущено за минулий тиждень проти цього проступків. Якщо десятські вкажуть на щось або якщо хто- небудь у чомусь зізнається, то слід накласти то більш, то менш суворі стягнення, зважаючи на розмір проступка. Ллє хай кож­ний учитель карає своїх учнів, всеодно своєю чи чужою рукою, якщо проступок такого роду, що його треба виправляти стуса­нами.

3. Закони про виховання (соїеікіі) благочестя

Ми бажаємо, щоб всі наші вихованці, як призначені для неба християни, найревніснїше віддавалися заняттям благочестя не в голій теорії, але шляхом постійної живої практики. Тому:

1. Всі наші вихованці під страхом вічного осудження, за сло­ном Христовим, повинні остерігатися спокусити кого-небудь ду­рним прикладом (відкритим чи таємним, який, проте, має вихід наверх) і, навпаки, повинні бути для всіх зразками благочестя.

2. Як неможливо бачити сонце без сонця, так неможливо пі­знавати, любити і шанувати Бога без Бога. Тому всі наші вихова­нці повинні передусім навчитися звертати до Бога всі бажання свого серця і свої помисли, щоби всюди, де б вони не були, пам’ятали про те, що вони ходять перед очима Божими, живуть перед лицем його.

3. Оскільки Бог, у ньому ж ми живемо і рухаємося, і існуємо, є початком і кінцем усього, то ніколи не слід пропускати наго­ди, щоб всі вихованці нашої школи з полум’яним серцем услав­ляли й закликали Бога: приходячи до школи і виходячи з неї, перед роботами і після них, паред їжею і після неї, перед сном і після сну.

4. Формули молитов (запозичені головним чином із псал-мів Давида і з писання інших благочестивих мужів) повинні бути го­товими для кожного класу, щоб кожний звикав виливати бажання свого серця й спрямовувати їх до Бога.

5. Оскільки в устах грішника ніяка хвала не звучить приємно, то всі повинні проводити життя, гідне Бога, і від усіх треба вима­гати такого життя й чистого серця. До того ж не можна терпіти ні в кому ні найменшої, навіть ледь помітної плями нечесності.

6. Для того, щоб всі були пройняті пізнанням Божественної волі, нікому не дозволяється не бути присутнім при катехізичних вправах, читанні Біблії, поясненні таїнств віри (у церкві або шко­лі); щоб усі наші вихованці (за прикладом Тимофея) змалечку звикали знати Священне писання (2 Тим. З, 16).

7. Той, хто припускається у такому випадку зневажливості, а тим паче образи благочестя, повинен бути суворо покараний, бо тут проявляється порок розбещеної волі, а не слабкість розуму.

3. Закони доброго порядку серед громадян нашої школи

Такими є закони, що стосуються роботи [школи]; тепер слід розглянути, як утримувати в порядку осіб, що складають шкільне товариство, і спочатку узагальнено:

1. Передусім, допущені сюди вчителі й учні повинні проник- нутися переконанням, що вони покликані Богом творити в собі образ Божий, тобто брати участь в мудрості, доброчесності і блаженстві Божому.

2. Отже, нехай кожний щодня просить Бога і разом із Соломо- ном бажає, щоб йому було дане серце, що боїться й пізнає Бога; нехай ревно працює кожний на своєму місці, чекаючи благосло­вення від Божої благодаті.

3. Щоб творити це одностайно для загального блага, усі об’єд­нуються так, що створюється благовлаштована держава, що має свій сенат, свої колегії, курії і декурії.

4. Шкільний сенат (тут— у школі в Патаці) повинен склада­тися із професорів і класних учителів. їх постійний голова — ре­ктор, а хто-небудь, володіючий пером — секретар.

5. Шкільні матрикули повинні знаходитися у ректора; у них кожний, хто вступає до школи в якості нового громадянина, по­винен власноручно внести своє ім’я і цим взяти зобов’язання сумлінно виконувати шкільні закони.

6. У подібний спосіб заводяться щорічники, які також збері­гаються у ректора, але до них повинен мати ключ і один із про­фесорів; в них секретар записує одноголосно прийняті на засі­даннях сената рішення:

1. Заснування школи, її ріст і зміни.

2. Імена ректора і професорів, відповідно до того, як вони змінюються.

3. Урочисті акти, що проводилися в той чи інший час.

Тут же будуть оглядатися всі програми, урочисті промови і т. п.

7. Кожний клас також повинен набрати виду маленької держа­ви зі своїм власним сенатом, що складається з десятських і їх за­ступників; головує в ньому десятський першого десятка.

(Щоб краще сприяти загальній уважливості, вчителі виберуть собі у помічники із числа своїх учнів найздібніших, що зареко­мендували себе старанними, стільки чоловік, скільки десятків учнів виявиться у них у цьому році. А щоб усе точніше протіка­ло, слід вибирати цих десятських із учнів того ж класу, що при­значені для переводу в наступний клас. Тому що, таким чином, пройшовши уже весь курс класа і знаючи в ньому все, вони бу­дуть спроможними надавати належну допомогу вчителеві і діяти серед нових учнів класу в якості помічників учителів. Але вихо­ванці церкви не можуть допустити, щоб їх призначували до цього проти їх волі; тому, зважаючи на безоплатність їх праці, точно гак же як і для відзнаки перед співтоваришами, їх слід називати і нодпдаскаламн (тобто помічниками учителів). Тому ті, що ви­конують такі обов’язки в одному класі, не будуть більше затри­муватися будь-де, але повинні безперервно переводитися у на­ступні, вищі класи).

8. Можна дозволяти, хоч і не змушувати, щоб десятські кож­ного класу, у крайньому разі, раз на тиждень збиралися у своїй учбовій кімнаті й обговорювали, чи не трапилося де-небудь по-

рушення порядку, і якщо вони що-небудь помітять, то виправля­ли б або самих себе, або вмовляли своїх співтоваришів, що ви­йшли за межі дозволеного, або улагоджували б дрібні сварки, що виникли серед них. Якщо це їм не вдається, то вони повинні зве­рнутися до вчителя.

3. Закони для батьків і опікунів, що віддали своїх дітей у нашу школу

Очевидно, надзвичайного протидіючого засобу вимагає шкід­ливий звичай то вступати до школи, то покидати її, то починати, то кидати заняття, не досягаючи в них чогось вагомого, а отже, не досягаючи і справжньої освіти. Якщо справа йде так, то чи не слід підкорити суворій дисципліні всякого, хто сам хоче посту­пити до нашої упорядкованої школи. І перш, ніж внести учня в матрикул, потрібно прийняти таку формулу зобов’язань:

1. Я добровільно і з повним правом передаю свого сина учи­телям цієї школи для закінченого навчання його наукам, правам і благочестю.

2. Я залишаю його в цій школі і не буду брати його звідси до повного закінчення курса учіння.

3. Щоб надати йому можливість безперервно робити успіхи, я або зовсім не буду відволікати його [від школи], або припускати­ся цього дуже рідко.

4. Якщо, однак, коли-небудь, унаслідок якоїсь непереборної затримки, доведеться припуститися цього, то зобов’язуюся знову послати його до школи якомога швидше.

5. Якщо я не буду діяти таким чином і внаслідок цього успіхи його будуть нижчі, проти тих, на які я сподіваюся, то звинувачу­вати буду себе, а не школу.

По тому батько і син повинні підписати матрикул і тим зо­бов’язати себе до виконання обіцяного.

3. Закони для учнів

1. Ніхто, допущений в оцю школу, не повинен мати іншого наміру, окрім одного — досягати з Божою допомогою в корисних науках, добрих нравах і справжньому благ очесті.

2. Отже, ніхто не повинен тут уподібнюватися тіні, але кож­ний повинен бути живим членом у живому тілі, ставитися до всього із живим інтересом; у противному разі його слід виключити.

3. Передусім кожний повинен із чистим серцем боятися Бога і ніколи не робити нічого проти його волі і проти своєї совісті, а, воздаючи Богу хвалу, завжди звертатися до його допомоги.

4. Кожний повинен щиро любити свого учителя як другого ба­тька, ретельно і з готовністю підкорятись у всьому його вказів­кам. Подібне шанування повинен він проявляти також і стосовно учителів інших класів.

5. Після учителя він повинен шанувати також його заступни­ка, десятського, і слідувати йому у всіх його добрих настановах.

6. Він повинен жити у дружбі з усіма своїми співтоваришами і нікого не ображати рукою чи словом, так щоб сварки і незгоди були далекі від нашої школи.

7. В урочний час кожний за певним знаком повинен відразу ж відправитися в учбову кімнату і зайняти своє, а не чуже місце.

8. Якщо хто-небудь із невідкладної причини змушений бути відсутнім, то він повинен про свою відсутність і причину цієї від­сутності сповістити чергового (сам, або через іншого, або пись­мово), щоб черговий дав знати про це вчителю. Хто сам знехтує це правило хоч один раз, тому на перший раз слід винести дога­ну; хто допустить це двічі чи тричі, того у всякому випадку треба затримати у школі для того, щоб він наверстав з іншим те, що пройдено в його відсутність, або був підданий покаранню.

9. На молитві кожний повинен бути присутнім з увагою і не думати ні про що інше, як тільки про Бога. Хто виявить ознаки нерелігійного настрою, той повинен бути покараним.

10. Молитву повинні читати всі по черзі, щоби всі таким чи­ном привчалися належним чином призивати Бога.

11. Коли вчитель що-небудь говорить, показує, пояснює, то всі повинні слухати з напруженою увагою, і якщо їм нака­жуть наслідувати тому, то вони повинні наслідувати якомога швидше.

12. По тому, якщо він що-небудь запитує, то всі в однаковій мірі повинні напрягати свою увагу, щоб кожний, від кого він ви­магатиме відповіді, був готовий відразу дати її.

13. Всі повинні звикнути читати, писати, говорити, навіть розмірковувати і діяти чітко, виразно й без будь-якого збенте­ження.

14. До щотижневого екзамену кожний повинен з’явитися доб­ре підготовленим, щоб заслужити на схвалення, а не осудження.

15. Всім повинно бути дозволено у школі і за її межами роз­мовляти один з одним, однак лише латиною і про пристойні предмети. Хто не вміє висловити своєї думки латиною, нехай мо­вчить або хай спитає, як це потрібно сказати і потім скаже; щоб Ці' не залишалося йому невідомим на майбутнє, нехай він запише це собі у свій щоденник.

16. Охоронцем старанності в подібній справі повинен бути [штрафний] значок за латинську мову; кожний, кому він потра­пить до рук, зобов’язаний під час покарання сказати один хоро­ший вислів [афоризм], а той, у кого цей значок залишиться на ніч, повинен сказати три вислова.

17. У догляді за тілом всі повинні дотримуватися чистоти. Кожний, хто з’явиться до школи непричісаним, невмитим чи не­пристойно одягненим, отримує значок за поведінку, за який слі­дує така ж розплата, як і за значок за латинську мову.

18. Всі повинні привчатися до пристойності в рухах; той, хто виказує нескромність, легковажність, необдуманість і гру­бість, піддається суворій догані і отримує значок за [погану] по­ведінку.

19. Знаходячись поза школою, ідучи вулицями, розмовляючи з людьми, всі повинні пам’ятати правила скромності й доброчин­ності.

20. Хто не відвикає від неналежних вчинків, незважаючи ні на умовляння своїх співтоваришів чи свого десятського, ні на штра­фні значки, того слід піддати покаранню різкою. Якщо і в такий спосіб не виправиться, то його слід відвести до ректора школи для покарання на його розсуд.

3. Обов’язки декуріонів (десятських)

1. Десятський повинен спостерігати за тим, щоб всі члени йо­го десятка своєчасно були присутніми у школі (до приходу вчи­теля), зайняли свої місця, а також слідкує за тим, щоб підготував­ся той, хто повинен читати молитву.

2. Якщо коли-небудь десятський сам не може бути присут­нім [у школі], то повинен призначити кого-небудь в якості сво­го заступника, щоб той тим часом підтримував хороший по­рядок.

3. Якщо кого-небудь не вистачає [в класі], десятський повинен повідомити про це вчителя відразу після його входу у класну кі­мнату.

4. Після закінчення молитви він повинен також доповісти учи­телю про те, у кого залишалися на ніч значки за поведінку, ла­тинську мову та інші, для того, щоб були заслухані штрафні ви­слови.

5. Під час читання, письма чи якоїсь вправи десятський пови­нен слідкувати за кожним із своїх співтоваришів і допомагати їм, якщо бачить, що хтось робить помилку.

6. Поза школою він повинен звертати увагу на те, чи всі йо­го співучні достатньо пристойно поводять себе, напучувати тих, які у чомусь провиняться, а неслухняних приводити до вчи­теля.

7. Особливо повинен він спостерігати за тим, чи всі присутні на священних церковних службах і пристойно себе ведуть під час співу священних гімнів і під час усього богослужіння.

8. Десятські повинні турбуватися про своєчасне відкриття класної кімнати перед шкільними заняттями і про закриття її піс­ля закінчення учіння, про збереження приміщення у чистоті; це здійснюється щотижня позмінно одним [учнем].

9. У випадку відсутності десятського турбуватися про все це і спостерігати за всим цим буде його заступник.

Старанний десятський повинен отримати в нагороду почесний титул іподидаскала, або помічника учителя, а неслухняного треба покарати і з ганьбою звільнити від посади.

3. Спеціальні обов’язки для служок (фамулянтів)

(Для бідних учнів, яких згідно прийнятих в угорських школах звичаїв запрошують до себе знатні або студенти для послуг).

1. Під страхом покарання різкою їх слід зобов’язувати постій­но бути присутніми під час навчальних занять і не бути відсутні­ми під будь-яким вигаданим приводом.

2. Якщо ж когось змушують бути відсутнім невідкладні про­блеми, він повинен принести про це підтвердження від свого гос­подаря.

3. Пропущене при цьому класне заняття слід відпрацювати особливо старанно; учень повинен переписати й вивчити із книг своїх товаришів те, що було вивчено.

4. На щотижневому екзамені фамулянти повинні бути обов’язково присутніми і тому повинні закінчити свої домашні справи раніше.

5. Все це будуть вони робити тим охочіше й старанніше, чим більше вони бажають набути прихильність своїх господарів і та­ким чином — засоби для продовження своїх занять.

6. Але й у школі вони будуть прибирати приміщення, приво­дити його там до порядку, і стільки разів, скільки це потрібно, на вимогу вчителя чи десятського.

7. Щоб це не було для них соромно і слугувало стимулом до старанності у заняттях, їм повинно бути дозволено під час тиж­невих екзаменів вступати у змагання один з одним за звільнення під цих громадських обов’язків на наступний тиждень.

3. Закони для колегії, тобто для всіх, що проживають у гуртожитку, — як студентів [бідних], так і знатних

1. Кожний, хто вступає сюди, повинен пам’ятати, що він всту­пає у дім мудрості й дисципліни, і повинен підтримувати настрій відданості дисципліні й поваги до законів.

2. Кожен повинен жити в приміщенні, відведеному йому управителем гуртожитку, і тримати це приміщення у повному порядку й чистоті.

3. Без дозволу управителя гуртожитком, який тут називається старшим, або, принаймні свого інспектора, ніхто не повинен ви­ходити із гуртожитку, а якщо буде необхідно вийти у якихось справах, він повинен своєчасно повернутися назад.

4. У гуртожитку ніхто не повинен марно ходити взад і вперед, а радше, саме завдяки гуртожитку, слід звикати до добре упоряд­кованого життя.

5. Ніхто не повинен входити в чужу кімнату, попередньо не постукавши.

6. Вночі ніхто не сміє входити до кімнати іншого.

7. Всі загальні банкети не дозволяються нікому (ні таємно, ні відкрито).

8. Якщо стукає у двері управитель, чи вдень чи вночі, кожний повинен відразу ж відчинити їх.

9. У вісім годин вечора всі повинні лягати спати (нічна робота ніяким чином не повинна закінчуватися пізніше дев’ятої години); підніматися повинні зранку о четвертій годині (або в жодному разі не можна спати довше, ніж до п’яти годин).

10. Після того, як встали, усі повинні прибрати своє ліжко, по­тім за півгодини привести в охайний вигляд своє тіло, зачесатися, умитися, пристойно одягтися і через півгодини приступити до молитви, а по тому до роботи.

11. Без особливої поважної причини нікому не дозволяється бути відсутнім на загальних молитвах.

12. Усі повинні ретельним чином турбуватися про мирне жит­тя, ніхто не повинен кривдити іншого, скривджений не повинен мстити і повинен бути готовим відновити любов і добрі стосунки за допомогою дружнього примирення.

3. Закони для виховного закладу в ІІатаці

1. Кожний, хто повинен бути допущений [до школи], зо­бов’язаний подати від тієї церкви, до якої він належить, свідоцт

во про законнонародженість і бездоганну поведінку, щоб довес­ти, що він має право на просування.

2. Після цього слід перевірити його обдарування й успіхи, щоб з’ясувати, чи здатен він до наукових занять. Це [екзаменування] буде входити в обов’язки ректора.

3. Якщо ж трапиться, що охочих вступити знайдеться більше, аніж число визначених для гуртожитку стипендій, то слід розпо­рядитися так, щоб із числа цілком рівних у всьому іншому учнів ті, що більш потребують, отримали безкоштовне харчування, а останні — частину утримання; якщо ж для них не вистачить місць, то треба потурбуватися про них якось інакше.

4. Ті, що одержать наполовину безкоштовне харчування, зо­бов’язані внести належну платню попередньо за весь рік.

5. Ті, що допущені і з вдячністю користуються стипендією, повинні отримувати її до закінчення навчального курсу, за виня­тком тих випадків, якщо хто-небудь захоче звільнитися від сти­пендії, знайшовши якісь засоби або якщо буде викликаний до пе­дагогії, або ж, насамкінець, якщо хто-небудь за свої безчесні вчин­ки буде позбавлений стипендії.

6. Всі вихованці [інтернату] повинні дотримуватися всіх зако­нів цієї школи, навіть більше за інших, служачи для всіх зразком чесності, скромності, благочестя й сумлінності, щоб як-небудь не укорінилося переконання, що благодіяння подаються недостой- ним людям.

7. Всі повинні уважно слухати те, що за сніданком і в обідній час уголос читає читець, щоб, по закінченню читання і їжі, кож­ний утримував у пам’яті щось, що йому особливо сподобалося, і щоб, таким чином, всі взаємно заохочували один одного прекра­сним вправлянням в уважності.

3. Закони про педагогіусів і педагогів

Правда, ми сподіваємося, що у нашій школі, яка ґрунтується на цьому методі, класних учителів буде достатньо для якої за­вгодно кількості учнів, і, окрім годин, визначених для класних занять, немає ніякої потреби втомлювати учнів ще й приватними роботами. Тим більше добре було б до благородних юнаків при­ставляти приватних педагогів: по-перше і передусім — для на­гляду за їх поведінкою, щоб, будучи представлені цілком самі собі й позбавлені у своєму приватному житті прикладів хорошої поведінки, вони не навчилися чомусь дурному; потім — для бі­льшої турботи про благочестя, щоб вони ніколи не забували Бога (чи лягають вони спати, чи встають, чи роблять щось інше), по-

третє — для розвитку розуму й мови, що формуються і зміцню­ються в процесі постійного спілкування з освіченою людиною, не кажучи вже про те, що учням слід надати все те, що є корисним у житті, і цим частково полег шити суспільне співжиття й розпо­всюдити його серед якомога більшого числа людей. Для досяг­нення цих цілей треба дотримуватися наступного:

1. Виховательської посади не повинен домагатися ніхто у при­ватному порядку, так само, як не може й отримати таку без відо­ма і спеціального доручення ректора або начальника педагогів.

2. Не можна доручити справу виховання жодній неосвіченій людині, а тим більше людині, поганій у моральному відношенні, і вже в ніякому разі тому, чиї благочестя й совість сумнівні.

3. А кому доручено справу виховання, гой, закликавши Боже сприяння, повинен прагнути володіти якостями освіченої, мора­льної, істинно благочестивої людини, ворога будь-яких лестощів, здатного виховувати інших.

4. Вихователь повинен ретельно стежити також і за тим, щоб цілком відповідати своєму імені, тобто, щоб завдяки непере­рвному керівництву одним або багатьма учнями розвивати їх і сприяти постійним і хорошим успіхам.

5. Однак він не повинен гальмувати класне навчання, тобто не робити нічого, що ухиляється (від класного навчання), або в по­дібній формі, але робити й обговорювати вдома як раз те і — у такий же спосіб, що робить класний учитель з усім класом.

6. Отже, перед навчанням у школі треба заздалегідь роз’яс­нити учневі смисл того, що потім обговорюється у школі, щоб що-небудь не залякувало позірною трудністю, і якби щось подіб­не виявилося, то треба це усунути шляхом своєчасного пояснен­ня, щоб учні, які мають вихователів, у громадській школі схоп­лювали все швидше за інших, одержували б привселюдну подяку й разом з тим надію і стимул успішно пройти і подальший курс.

7. Так само, коли вихованці прийдуть зі школи додому, вихо­вателі повинні змушувати їх відтворити те, що там було зробле­но, по-перше, для того, щоб вони краще засвоїли сприйняте, а по- друге, для того, щоб навчилися поступово і в історичному поряд­ку перераховувати зроблене.

8. Щоб досягти уміння про все швидко говорити латинською мовою, усі розмови з учнем вихователі повинні вести латиною.

9. Всі педагоги повинні також докласти зусиль для того, щоб бути не лише керівниками своїх вихованців, але також і друзями їх. Це буде у тому випадку, якщо вихователі будуть вірними охо­ронцями своїх вихованців від усього лихого, щоб їх вихованці, бу~

дучи залишені наодинці із собою, разом із чеснотами не набралися чогось поганого, і щоб і те і друге не ввійшло у звичку одночасно.

(Отже, різниця поміж тими учнями, які наряду з класним на­вчанням мають ще приватних вихователів, і тими, які не корис­туються послугами останніх, буде така ж, як різниця поміж по­лем, засіяним добірним насінням і, крім того, очищеним старанною рукою від пророслих бур’янів, і таким полем, яке засі­яно тим же насінням, але віддане самому собі, з тим, щоб кращі рослини самі заглушили гірші. Іноді це й удається; але правиль­ніше розраховувати на урожай з того поля, якому допомагає рука, що виполює бур’яни).

3. Закони для учителів

1. Учителями повинні бути люди віруючі, чесні, діяльні й пра­целюбні; не лише з вигляду, а й насправді вони повинні бути жи­вими зразками чеснот, які вони повинні прищепити іншим. (Ніщо удавне не може бути тривалим).

2. Щоби завзято виконувати обов’язки своєї професії та вбере­гти себе від нудьги й від обридливості, вони повинні, по-перше, остерігатися знижено оцінювати себе й ставитися до самих себе з презирством. Хто сам вважає ганебним бути вчителем і залиша­ється ним тільки заради грошей, звичайно, біжить звідти, як із жернового млина, як тільки знайде інший рід занять, що забезпе­чує більше винагородження. Але наші вважають, що вони поста­влені на високе почесне місце, що їм вручена прекрасна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем, а саме, щоб маленьку подобу Бога доводити до схожості з Богом або, як говорить Бог у пророка (Іс. 51, 16), насаджувати небо й засновувати землю, тоб­то закладати основу церкви і держави. Упевнені, що їх труди служать на благо людського роду, вони будуть оспівувати з Да­видом: мені випав жребій найприємніший, мені дісталась прекра­сна спадщина (Пс. 16, 6) і будуть намагатися, оскільки це від них залежить, зробити все можливе для такої величної мети.

1. оскільки цю величну справу доводиться здійснювати у ри­зикований спосіб із застосуванням власної мудрості і власних сил, то передусім вони смиренно віддадуть самих себе, свої робо­ти і [великі] успіхи своїх учнів Богу, за прикладом великого на­ставника, який вказує, що він досяг одного, що ніхто з тих, кого йому дав Отець, не загинув, і просить Отця зберегти їх у своїй доброчесності (Іоан. 17, 11, 12).

4. Отже, найближча турбота буде полягати у тому, щоб захоп­лювати учнів благим прикладом; бо нічого немає природнішого,

як те, щоб наступні слідували за попередніми і щоб учні вихову­валися (зе сотропапі), наслідуючи вчителя. Керівництво лише у вигляді слів і приписів не зарадить вихованцям. Тому наші вчи­телі повинні остерігатися бути схожими на тих придорожних Меркуріїв, які показують простягнутою рукою, куди слід іти, а самі не йдуть.

5. Наші вчителі повинні пам’ятати, що юнацтво, присвячене Христу, слід спрямовувати переважно туди, куди хоче привести Христос, а саме — до неба. Отже, передусім слід присвятити ду­ші пізнанню того Отця, який знаходиться на небесах, волі слід навіяти у всьому виконувати волю Божію, щоб нам творити її на землі так, як творять її ангели на небесах, і, нарешті, потрібно збуджувати надію на вічне милосердя його. Усьому цьому вони повинні беззастережно вчити своїх учнів своїм гідним небес ан- гелоподібним життям, остерігаючись прикладом якоїсь мирської справи спокусити когось із малих сих (бо тим, хто це робить, Христос пророкує біду).

6. Але оскільки вчителі отримують не таких осіб, яких вони відразу повинні вести до неба, але таких, яким придназначено спочатку вести серед людей, під небом, людське й богоугодне життя, вони повинні привчати доручених їм також і до людської освіти, і до безухильного дотримання законів людського суспіль­ства, що вимагається від кожного, і знову ж таки передусім і краще всього прикладами, аніж приписами. Отже, розвиток помі­рності й тверезості, а завдяки цьому— здорового й бадьорого духа буде обов’язком всіх учителів; хай платонівські бенкети бу­дуть їм приємніші, ніж бенкети сибаритські. Таким чином вчите­лі повинні турбуватися про те, щоби бути для учнів у їжі й одязі зразком простоти, в діяльності — прикладом бадьорості і праце­любності, у поведінці — скромності і благонравія, у мові — мис­тецтва розмови й мовчання, словом, бути зразком розважливості у приватному і громадському житті.

7. Насамкінець, засвоєння норм благочестя й моральності буде ґрунтовнішим, коли розум, оснащений світлом пізнання, вміє зробити кращий вибір серед речей, а пізнання речей почерпуєть- ся з наук, то нехай учителі пам’ятають, що їх вихованці і в цьому повинні бути поінформовані. А тому вчителі повинні знати, хоті­ти і вміти зробити розум усіх своїх учнів мудрим, мову — крас­ною, руки — вправними для письма і інших дій, і знову ж таки за допомогою постійних прикладів, настанов і практики.

8. Отже, показуй їм так, щоб вони що-небудь бачили, пояснюй так, щоб вони розуміли, змушуй їх наслідувати, щоб і вони також

і Лок Іг

могли висловлювати те, що ти можеш. І як тільки у них з’явиться надія, що вони можуть це зробити, змушуй їх повторювати доти, доки вони не будуть спроможними зробити це правильно й шви­дко. Отже, нехай добрі вчителі вважають, що (добре за­пам’ятайте!) найменш важливі обов’язки — диктувати щось, зна­чно важливіше — спостерігати, чи уважні учні, частим опиту­ванням збуджувати силу розуму, щоб вони розуміли, і в процесі виправлення, коли учні помиляються, майстерно виправляти.

9. Щоб уміти виконувати все це без нудьги, необхідно стави­тися до учнів по-батьківському, із серйозним пристрасним ба­жанням допомогти їм /досягти успіхів, буцімто вчителі є батьками духовного розвитку учнів. При цьому вони повинні все робити більш доброзичливо, аніж суворо, пам’ятаючи слова Горація: Всі голоси за того, хто приємне пов’яже з корисним.

Це вік, який — ще не знаючи тягара життя — вимірює корис­не тільки згідно з його приємністю і вимагає швидше цукру і ме­ду, аніж справжньої їжі.

10. Хороший учитель не мине жодного зручного випадку, щоб навчити чому-небудь корисному. Отже, якщо нашим учителям заманеться навчити чому-небудь хорошому, то вони ніколи не пропустять такого випадку, чи це буде в школі у присутності всіх, чи поза нею приватним чином, із кимось одним. При цьому те, що учень засвоїв приватно, він повинен повторити в класі пе­ред усіма з подвійною користю, по-перше, щоб всі звикли уважно сприймати також і те, що говориться кому-небудь поза школою, і вміти передавати смисл сприйнятого; по-друге, щоб те, що гово­риться комусь одному з будь-якого приводу, служило б на ко­ристь всім; бо шкільний учитель повинен бути однаково учите­лем усіх.

11. Оскільки й самі вони повинні виконувати передусім най­головніше, так і учнів своїх учити тому ж і вимагати від них, щоб вони дотримувалися цього в такому, а не в зворотному порядку, тобто, вони повинні передусім учити найнеобхіднішому благоче­стю, потім доброчинності у спілкуванні з людьми і, нарешті, зов­нішній прикрасі житгя — наукам.

12. Отже, передусім хай під страхом вічного прокляття учи­тель застерігається терпіти, щоб хтось ухилявся від благочестя, але хай старається тримати всіх у страху божієму. Якщо він цього не досягне, то нехай вважає всю свою працю даремно затраченою.

13. Далі, учителі повинні спостерігати, щоб молитва загальна і приватна була підкріплена благчестивими жестами і серцем, під­несеним до Бога. Щосереди повинні вони займатися з учнями за-

коном Божим, щосуботи повинні сумлінно приготовляти їх до неділі, щонеділі повинні всі брати участь у спільному богослу­жінні, кожний учитель зі своїм відділенням на особливому місці; вони також повинні наполягати на тому, щоб всі учні записували проповідь і повторювали її потім в понеділок на першому уроці.

14. Скільки разів відбувається у церкві святе причащання, сті­льки разів учителі повинні приготовляти учнів з особливим по­чуттям благоговіння або до того, щоби вони взяли гідну участь у священному таїнстві, або до того, щоб вони благошвейно спо­глядали таке священне таїнство.

15. З числа моральних чеснот особливо наполегливо повинен він рекомендувати і впроваджувати шляхом вправ здатність пе­реносити труди, більш того, прагнення до них; бо, досягнувши цього, вони будуть мати великий скарб для життя.

16. Кожний учитель повинен особливо ж мати перед очима мету і завдання свого класу, щоб, добре знаючи, чого він повинен досягнути, усе спрямувати відповідно до цього; він досягне по­хвали, якщо всіх своїх учнів доведе до цієї мети, заслужить гань­бу, якщо допустить, щоб хто-небудь не досяг її.

3. Закони для ректора

1. Ректор повинен пам’ятати про те, що він є головним світ­лом для всієї школи і її опорою.

2. Тому він повинен містити в собі зразок доброчинностей, благочестя і працелюбності і в усіх відношеннях служити живим законом і правилом (за яким легко виправляється все нерівне).

3. Свій авторитет серед інших він повинен підтримувати чис­тотою у моральному житті, гуманним ставленням до кожного і невтомною завзятістю у виконанні обов’язків; він повинен також ретельно стежити за тим, чи йдуть за ним його колеги, учителі й вихователі.

1. оскільки він не має власного класу, то виходячи з тієї по­зиції, що всі учні становлять його клас (чим вони і є в дійсності), він повинен щодня освітлювати всіх подібно сонцю, що з усіх боків освітлює небо.

5. Час від часу він повинен приховано чи відкрито перевіряти життя приватних учителів і їх заняття зі своїми учнями.

6. Він повинен постійно турбуватися про те, щоб нічого не ро­билося проти законів [школи], але щоб все зберігалося на своєму місці, у своєму порядку і у своїй силі; і якщо він бачить, що щось виходить із своєї колії, він повинен негайно вжити заходів щодо виправлення й відвернути гірше зло.

7. Особливо він повинен сам пам’ятати і час від часу нагаду­вати своїм товаришам, що нікого не можна навчити одними лише настановами, а що навчання відбувається шляхом частого пока­зування й постійного наслідування, щоб учителі хотіли б збуджу­вати, а не утворювати здібності, бути керівниками, а не диктато­рами [молоді], і щоб це було не останньою із таємниць кращої дидактики.

8. Він повинен сумлінно зберігати під своїм вірним піклуванням, як кращий скарб, архів школи (в якому вміщено відомості про за­снування, привілеї, закони і статути, а також акти й історія школи).

9. Так само він повинен ретельно берегти матрикули й запису­вати туди імена всіх, хто вступає і виходить з неї [школи], або, краще, хай заставляють кожного записатися власноручно з до­данням даних про рік, місяць і число.

10. Кожному, хто приходить і хоче бути прийнятим до школи, він повинен спочатку прочитати шкільні закони і запитати його, чи обіцяє він їх дотримуватися, повинен також дати зрозуміти йому, що права громадянства [у школі] доступні лише тим, хто готовий підкорятися законам і наказам школи, а також тим, хто підкріпить це власноручним підписом.

11. Він повинен бути гостинним у відношенні до чужоземців і пришельців.

12. Тим, хто хоче піти зі школи і вимагає свідоцтво про сум­лінність і чесну поведінку, він повинен виставити оцінки відпові­дно реального стану справ і заслуг кожного.

13. Він повинен сумлінно турбуватися про міста і школи, що просять учителів для шкіл, забезпечуючи свідоцтвами лише тих, хто на це заслуговує.

14. Він повинен вести історію школи і вносити у її літопис всі найголовніші події. У найважливіших питаннях, однак, нехай він діє не за власним розсудом, а попередньо скликавши сенат і за­питавши у нього поради.

15. Він повинен бути переконаним, що правильний розподіл нагород і покарань є основою держави, і тільки згідно з цим хай і розподіляє їх.

3. Закони для схолархів

Коли спартанці отримали від Лікурга добрі закони, вони все- таки не вважали ще їх такими, що мають достатню силу, доки не поставили зверху того номофілактів, тобто стражів законів.

Це було дуже розумно, бо і кращі закони марні, якщо їх не ви­конують. А законів не стануть виконувати, якщо немає стражів, які

спонукають до їх виконання. Таким чином, і для наших шкільних законів слід призначити номофілактів, щоб раз прописане завжди залишалося в силі. І ті з нас, хто покликаний вести боротьбу з по­током неуцтва й варварства і забезпечений зброєю для перемоги над ворогом, повинні вести цю боротьбу не просто брязканням зброєю, а серйозним і рішучим натиском. Ми називаємо їх схолар- хами, запозичивши їх ім’я від школи. їх обов’язки наступні:

1. Вони повинні знати, що їм доручена вища турбота про роз­садник для держави й церкви (тобто основи людського щастя в теперішньому і майбутньому). Отже, вони повинні серйозно слід­кувати за тим, щоб ця громадська справа не потерпіла якоїсь по­разки.

2. Далі, вони повинні вважати, що школа — їх Спарта, яку во­ни повинні гідно прикрасити. Оскільки інші служать їй більше своєю вченістю, а вони, швидше, прикладом і спрямуваннями, то схолархи повинні тримати себе так, щоб бути спроможними сво­єю пильністю спонукати одних, закономірністю своїх дій приво­дити до норми інших.

3. Вони повинні турбуватися про тих учителів школи, які від­значаються благочестям, ученістю й перевагами перед іншими у мистецтві ведення справи, як про людей, які є ніби створеними для цього покликання знанням і умінням присвятити жиггя своє Богу і юнацтву та принести користь вітчизні й церкві.

4. Вони повинні знати, що для блага школи буде краще, якщо такі люди будуть в ній постійно, ніж якщо весь час будуть відбу­ватися зміни, і повинні хотіти і прикладати зусилля для того, щоб ті, що уміють керувати юнацтвом, постійно стояли на чолі [шкіл]. Отже, пануючий тут звичай, щоб у школу були залучені тільки кандидати на посади священиків, які невдовзі потому залишають школу, слід відмінити. Покликання до школи є чимось особли­вим порівняно з покликанням до духовної посади; хто здатний до цього (а бути учителем є особливим даром Божим), той нехай присвячує цій справі все своє життя. 1 де б не з’явилися такі лю­ди, на яких ніби Бог вказує простертим перстом, слід приймати їх з радістю, заохочувати і нагородою підтримувати й підбадьорю­вати їх і, якщо вони мають бажання залишитися при цьому занят­ті, оберігати їх від несправедливостей.

5. Якщо все ж таки кому-небудь, унаслідок тривалості, ця дія­льність надоїсть і він, може бути, захоче перейти до іншого роду занять або піти на відпочинок, то не слід насильно утримувати його (як раба, прикутого до жернового млина), бо це не принесло б ні найменшої користі школі, яка вимагає всього добровільного.

Л о к у

Не слід також відпускати його з обуренням або з образливими зауваженнями, бо не припустимо абсолютно нічого, що порушує його честь і гідність.

6. ї оскільки, за висловом Вищого покровителя мудрості і пра­вди, кожний робітник гідний своєї нагороди, то схолархи як його представники, повинні вважати своїм обов’язком турбуватися про те, щоб учителі також мали своє справедливе й достатнє утримання, щоб хто-небудь із них не був змушений знехтувати своєю посадою і зайнятися чимось іншим або, у крайному разі, не мав би якогось приводу до недбалості у своїх роботах чи до жадібності. (Правду кажуть: робота стає огидною, якщо за неї не слідує винагорода).

7. За тими, хто вже працює, вони повинні слідкувати, чи до­статньо майстерно виконує кожний свої професійні обов’язки. Під цим приводом для них не становитиме труднощів неоднора­зово (то разом, то поодинці) відвідувати школу, бути присутнім при роботах і таким чином спонукати до постійного старання рі­вною мірою як учителів, так і учнів. Бо присутність Турна запа­лює в бою, і слухач при заняттях збуджує до старання й інших.

8. З особливою ретельністю вони мають турбуватися про те, щоб у присутності учнів зберігати недоторканим авторитет учи­телів і захищати їх від низької оцінки. Зневага до учителів просто веде до порушення всієї дисципліни.

9. Якщо ж вони помітять у комусь з учителів, або навіть у рек­тора, або у самого головного учителя пороки чи слабкості у житті або недбалість у виконанні обов’язків, то вони не повинні цього терпіти, а дружелюбно напучувати винного, однак наодинці, щоб цього не помітив хтось із учнів і не мав приводу для неповаги.

10. Якщо когось із учителів слід звільнити або прийняти зно­ву, то, щоб, по можливості, запобігти великому безладу у школі, зазвичай слід дозволити це не інакше, як тільки під час звичайної підготовки до нового навчального року, тобто під час переводу учнів у нові класи.

11. Під захистом світської влади і церкви нагляд схолархів має спрямовуватися на юнацтво всього міста й околиці, а також і на батьків і опікунів. Вони мають спостерігати за тим, як батьки й опікуни виховують дітей: чи готують їх до школи, чи посилають вони дітей у громадську майстерню доброчесності, чи ні, і чому вони інколи затримують їх удома; вони [схолархи] повинні мати право давати [таким батькам і опікунам] напучення, а тих, що чи­нять спротив, притягати до суду духовних осіб, або, якщо вони і на це не звертають ніякої уваги, віддавати до суду світської влади.

1. оскільки мудро сказано, що охорона людського роду пови­нна знайти місце передусім у колисці (тобто що головним чином у юному віці слід утримувати від зла), то схолархи мають спрямову­вати свою особливу увагу [на те], щоб у школу не закралося щось таке, що може звести нанівець і моральність і благочестя.

13. Якщо шкіл буде (і навіть має бути) декілька, то схолархи повинні спостерігати за тим, щоб школи у всіх відношеннях були одностайні і щоби панувала згода серед учителів; вони не можуть терпіти, щоб у цьому священному товаристві мудрості розпалю­валися ненависть і чвари або навіть заздрощі й ворожнеча.

14. День освячення школи (коли відзначається заснування школи і пам’ять про благодійність її засновників передається на­ступним поколінням) має проводитися щорічно, і у зв’язку з цим мають бути урочисто прочитані всі закони. Отже, схолархи бу­дуть турбуватися про те, щоб поновлювати у пам’яті всю послі­довність і підтримувати традиції.

15. Особливо нагадуємо ми про дуже поширений звичай при­ставляти до тих, хто тільки розпочинає навчання, не достатньо вчених людей, тоді як саме тут є потрібною найвченіша людина і наймудріша, щоб правильно закласти перші підвалини освіти (епкШотэ). Бо, хто менше знає, той з меншою ясністю вчить. І якщо самі ази не будуть ясно зрозумілими, то й надалі менше буде ясності; і той не підніметься до більшого, хто слабкий у меншому.

16. Нарешті, схолархи повинні твердо знати, що правильний розподіл нагород і покарань є основою до збереження їхньої держави. Тому вони мають спеціально спостерігати за тим, щоб якась чеснота не була позбавлена своєї нагороди, а порок не за­лишився безкарним; таким чином вони легко все збережуть у силі.

3. Закони відносно дисципліни

1. Ніяке порушення законів не дозволено нікому, починаючи з вищих і закінчуючи нижчими.

2. Однак для покарань мають бути відомі заходи у відповідно­сті з проступками. Зазвичай найбільшим покаранням будуть різ­ки, найменшим — розумна догана. Під час побоїв слід постійно оберігати голову.

3. Проступки, скоєні від неуважності, а не впертості, не слід суворо карати, але в той ж час не треба давати їм і поблажливос­ті. Одну впертість слід переламувати з усією суворістю і цілесп­рямовано знищувати як корінь усього злого.

4. Якщо хтось, унаслідок розсіяності, неуважно слухає, ди­виться кудись в інший бік, читає або пише сторонні речі, базі-

канням заважає бути уважним собі й іншим і взагалі провиниться у чомусь подібному, то його треба закликати до порядку частими зауваженнями доти, доки ця вада не буде вилікувана.

5. Хто порушує честь сваркою, бійками, зневажливим став­ленням до когось, божбою, прокляттям, недозволеною дружбою з непорядними людьми, того треба покарати суворою доганою і, якщо слова не допомагають, різкою.

6. Ті, що порушують закони стосовно мови, піддаються відпо­відному покаранню: хто впіймається на тому, що він розмовляє не латиною, той повинен загладити свою вину виучуванням на­пам’ять латинських слів, речень, оповідань, історій.

7. Хто несправедливо буде скаржитися батькам, піклувальни­кам чи друзям на своїх співтоваришів, вихователів і вчителів, то­го слід покарати суворо як за те, що він розголошує таємниці школи, так і за те, що він говорить неправду, є невдячним по від­ношенню до своїх учителів і своєю брехливістю порушує норма­льні стосунки й збентежує настрій добрих людей.

8. Десятський за свою навмисну провину має бути покараний удвічі суворіше — як приклад іншим. Якщо він буде погано по­водитися стосовно своєї посади (під час зауважень, нагадувань і донесень), то його треба або змінити (якщо можна знайти більш гідного), або піддати покаранню різкою, тому що він не може не втягнути в пороки десять інших, і, отже, підривати шкільну дис­ципліну.

9. Якщо хтось із старших [учнів] зневажає і нехтує закони і шкільну дисципліну, то той, кому безпосередньо підкорений винний, зобов’язаний, по-перше, напучити його наодинці. Якщо це не допоможе, то він повинен висловити йому догану перед усім зібранням. Якщо і це є марним, то слід доповісти про це ре­ктору, який зобов’язаний скликати шкільний сенат, грунтовно вивчити справу й присудити зухвалого до тілесного покарання; якщо ж він знову виявиться невиправним, то його слід вигнати із товариства учених співбратів. Ми не хочемо застосування більш суворих каральних заходів, окрім найжорстокішого і найстраш­нішого — виключення, як виганяють паршиву вівцю зі стада, щоб не заразила інших.

10. Нарешті, нехай підтримання дисципліни завжди здійсню­ється суворо й переконливо, а не жартома чи розлютовано, щоб збуджувати страх і повагу, а не сміх і ненависть. Отже, у керів­ництві юнацтвом повинна мати місце лагідність без легковажно­сті, під час стягнень — догана без уїдливості, під час покарань — суворість без жорстокості.

3. Закони про дотримання законів

1. Оскільки з досвіду відомо, що всі ми більш схильні до зла (особливо в юнацькому віці) і протягом декількох годин можемо бути, крім того, зіпсовані безділлям і пороками, що нескоро мо­жемо повернутися до безпорочності духа, то має бути постійна і найпильніша охорона законів. Інакше було б байдуже — не мати ніяких законів чи не дотримуватися їх; набагато гірше, коли роз­гнузданість скаженно зривається з ланцюгів, аніж коли вона зо­всім не замкнена в пута [законів].

2. І оскільки за закони доводиться боротися більше ніж за сті­ни, як мудро мали звичку говорити древні (бо можна жити без стін, але ніяким чином держава не може існувати без законів, як про це свідчить життя лакедемонян), то треба вважати за щось непохитне, що благополуччя всієї школи полягає у сумлінному виконанні законів.

3. Однак знову ж таки не без підстав Архисилай говорить: де багато лікарів, там багато хвороб, і де багато законів, там багато і злочинів. Тому добробут школи слід вбачати не стільки у збіль­шенні кількості законів, скільки, навпаки, у ретельному дотри­манні колись прийнятих. Звідси витікає, що не слід легко допус­кати, щоб до цих наших законів додавали нових, за винятком хіба-що крайньої необхідності; краще твердо дотримуватися цих небагатьох, добрих, загальних, колись прийнятих.

5. І оскільки Ціцерон сказав: Закони говорять до всіх одним і тим же голосом («Про обов’язки», кн. 2, гл. 42), — то треба нама­гатися, щоби закони були одні і ті ж для усіх, незалежно від осо­бистостей. Вони не повинні бути тенетами павука, у які попада­ються маленькі мушки, тоді як великі комахи і шершні їх розривають.

6. Терпіти у шкільному товаристві когось зіпсованого (тому тільки, що він багатий або знатний, або із сторонніх міркувань, тому що не хочуть завдати прикрощів йому чи його батькам), тим більше не прагнути видалити зі школи недбалого, неради­вого, п’яницю або в якомусь іншому відношенні непристой­ного учителя є, без сумніву, ознакою розхитаної дисципліни школи.

Післяслово

Ці закони були написані для школи в Патаці, але не були там прийняті (оскільки зусилля створити семикласну школу не мали успіху). Я все-таки приєднав їх сюди, щоб не пропало те хороше.

що тут вміщено. Школа ж у Патаці, якщо в ній коли-небудь осла­бне порядок, буде мати в цих законах нагадування, що вказує правильний шлях. Ми не будемо заздрити, якщо вони принесуть якусь користь іншим [школам].

ДЖОН ЛОКК

Джон Локк (1632—1704)— видатний англійський філософ, педагог. Він жив у ту історичну епоху, коли боротьба між моло­дою буржуазією і старим дворянством завершилась в Англії кла­совим компромісом — встановленням конституційної монархії, прихильником якої був Дж. Локк. Борючись проти станових при­вілеїв, відкидаючи вчення.про вроджені ідеї і особливі права дво­рянства на владу, Дж. Локк обґрунтував «договірну» теорію по­ходження держави й теорію «природного права».

Дж. Локк був захисником сенсуалістичної теорії пізнання, згідно з якою джерелом усіх ідей є чуттєвий досвід. Він високо оцінював роль виховання, яке, на його думку, повинно підготу­вати людину до життя. Головна мета виховної діяльності — це виховання «джентльмена», «ділової людини» з творчим харак­тером і сильною волею, високоморальної, енциклопедично осві­ченої. Значну увагу Дж. Локк приділяв фізичному розвитку ді­тей, турбувався про зміцнення їх здоров’я. Так як Дж. Локк мав на увазі виховання «джентльмена», він великого значення нада­вав формуванню світських манер, навичок ввічливої поведінки, вміння стримувати нерозумні бажання, виробленню твердої во­лі. Виховання повинно привчити людину управляти собою. Він віддавав перевагу індивідуальному вихованню і навчанню над шкільним.

Навчання, на думку Локка, повинно враховувати майбутню практичну діяльність вихованця. Він виступав проти традиційної класичної освіти, захищаючи реальну. Навчання повинно спира­тися на інтерес і допитливість дітей, що сприяє розвитку в них самостійного мислення.

Великого значення Дж. Локк надавав заняттям ремеслами, які, і одного боку, зміцнюють здоров’я, дають відпочинок від утоми розумовою працею, а з другого — знання ремесел завжди знадо­биться діловій людині.

Нижче наводяться окремі уривки із педагогічної праці Локка «Думки про виховання» (1693).