4. Методика тренування витривалості.

Запит на витривалість у спорті в принципі залежить від ряду характеристик вправи: інтенсивності роботи, її тривалості, кількості повторень руху в робочій серії, інтервалів і характеру відпочинку.

Інтенсивність виконання вправи – показник, не надто характерний для гімнастики. Темп більшості гімнастичних вправ, особливо складних, не може змінюватись довільно, тому що обумовлений біомеханікою руху. Більш зручними щодо цього є спеціальні, як правило спрощені, вправи на витривалість, що можуть виконуватися більш-менш інтенсивно. Такі вправи можуть складатися з досить тривалих серій повторюваних рухів, темп і тривалість виконання яких визначається ступенем готовності виконавця. Інтервали відпочинку, що рекомендуються, при цьому повинні становити 2-3 хв. При такій роботі зростають анаеробні можливості гімнаста, які, однак, вимагають регулярного тренування.

Тривалість роботи в підходах, як правило, зіставляється із тривалістю нормативної вправи й має, по можливості, перевищувати її.

Кількість повторень руху в робочому підході перебуває у зворотній залежності від інтенсивності та в прямій – від тривалості роботи. Часто розмір робочої серії визначається саме кількістю досягнутих повторень, а не формальним часом роботи в підході. Одиницею вимірювання при повторних виконаннях можуть бути різні компоненти вправи – окремі елементи, зв'язки й навіть цільні змагальні комбінації.

Режим відпочинку – важливий фактор зміни навантаження в підходах. Скорочення інтервалів відпочинку підвищує навантаження на системи організму. Якщо відновлення від підходу до підходу є неповним, учень усе більше працює в анаеробному режимі. Таким чином, змінюючи інтервали відпочинку, можна змінювати й характер роботи в підходах. Ефект відпочинку в інтервалах залежить також від поведінки учня в цей період; можливі пасивний відпочинок і відпочинок з переключенням на інші види роботи (ходьба, вправи на гнучкість, виконання серій більш легких вправ та ін.).

Один з найважливіших показників витривалості це – силова витривалість. Ця якість розвивається вправами типу багаторазових підтягувань і т.п. У гімнастиці для тренування спеціальної силової витривалості можуть використовуватися повторні («до відмови») виконання вправ з навантаженням 35-80% від максимального.

Високі результати, в плані розвитку спеціальної витривалості, дає метод колового тренування, заснований на поточному виконанні вправ різної спрямованості. Ці вправи виконують по колу декілька раз.

Засоби виховання витривалості диктуються специфікою даної якості. Виділимо дві групи засобів виховання загальної й спеціальної витривалості.

Виховання загальної витривалості вимагає застосування вправ ЗФП, здатних включати в роботу всі, або практично всі, функціональні системи організму спортсмена. Це, насамперед, всі види циклічної аеробної роботи типу бігу й кросу, перегонів на лижах та ковзанах, плавання, їзди на велосипеді тощо. Таку ж роль можуть відігравати ціклічні гімнастичні вправи (стрибки зі скакалкою, стрибки на батуті, багатоскоки на доріжці та ін.), а також вправи типу "ритмічної гімнастики". З тією ж метою можна використовувати рухливі й спортивні ігри, особливо ті, де потрібен безперервний, перемінно-швидкісний (із прискореннями, змінами темпу, різкими зупинками та ін.) рух, що поєднується з роботою тулубу та руками. Використовуючи спортивні ігри для виховання загальної витривалості, варто враховувати, що ці засоби надзвичайно корисні для розвитку орієнтування в просторі та часі, покращення уваги, рухової реакції, а головне – спритності. Нарешті, ще один дуже важливий результат застосування ігрових засобів – зміцнення ОРА, особливо ступней ніг, кистей рук, колінних і ліктьових суглобів.

Дозування засобів ЗФП, в силу їх помірної інтенсивності, має бути досить значним, і вимірюватися десятками хвилин, а іноді й годинами.

Крім аеробних вправ, до розряду засобів, що розвивають загально-функціональну витривалість можуть бути віднесені й тренувальні вправи наприклад, біг на середні дистанції 400-800 м. тощо, тобто ті, що виконуються з виникненням кисневого боргу .

Виховання спеціальної витривалості найбільш важливе. Виділимо два вже згадувані види спеціальної витривалості в гімнастиці – це силова й вузькоспеціалізована витривалість.

Силова витривалість – здатність виконувати вправи переважно силової спрямованості, але з неграничними напругами, багаторазово, впродовж часу, порівнянного із тривалістю виконання повної комбінації на снаряді (з аналогічним характером роботи) або перевищуючого її. До вправ виховання силової витривалості відносять класичні згинання та розгинання рук в упорах, стійках, підтягування у висах, присідання та ін. Такі вправи повинні ретельно диференціюватися; необхідна широка градація рухів, у яких можна як істотно полегшити, так і ускладнювати завдання.

У юнацькому віці необхідно починати роботу, направлену на розвиток спеціальної витривалості.