Конституційне право України / Конституц_йне право України / Зм_ни в Конституц_ю / ПОЛ_ТРЕФОРМА

ПОЛІТРЕФОРМА:

СУТНІСТЬ ПЕРЕМІН

З 1 січня 2006 року в Україні набули чинності нові конституційні зміни. Суть їх полягає ось у чому.

Повноваження Президента зменшуються на користь Прем'єр-міністра (разом з Кабміном) і парламенту. Глава уряду стає фігурою фактично рівною главі держави. Він також стає незалежним від останнього, тому що Президент не зможе за жодних умов відправити його у відставку, як це було раніше.

У підсумку за Президентом залишається силовий блок і зовнішня політика (він також гарант Конституції, прав і свобод громадян і Верховний головнокомандуючий), а за прем'єром і урядом - економічний, соціальний і гуманітарний блок. Президент відповідає за загальнонаціональну стратегію, а Прем'єр-міністр - за тактику і повсякденну роботу влади.

Кандидатуру Прем'єр-міністра тепер буде визначати не Президент (як сьогодні), а коаліція, утворена з партій, що перемогли на виборах. Також прем'єр за згодою Ради буде фактично призначати всіх міністрів та інших вищих держчиновників. У віданні Президента залишаться лише Міністр оборони, Міністр закордонних справ і Глава СБУ, але й вони будуть призначатися тільки за згодою парламенту. Однак Президент може розпустити Верховну Раду, якщо депутати протягом 30 днів з моменту початку виконання своїх обов'язків не сформували партійну коаліцію, а також якщо протягом 60 днів після цього парламент не затвердив кандидатуру Прем'єр-міністра і не призначив Міністрів уряду.

Уперше вибори у Верховну Раду відбудуться цілком на партійній основі. Раніше в Україні діяла змішана система обрання парламентаріїв (одна його половина в кількості 225 формувалася з депутатів - мажоритарників, а друга - також з 225 чоловік - що пройшли за партійними списками).

У ЧОМУ ПОЗИТИВ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН

1. Політична система України покликана стати більш європейською. Наприклад, у нас вводиться модель формування уряду парламентом, а не Президентом, давно апробована у всіх демократичних країнах Європи; сама ж форма правління - парламентсько-президентська - буде подібна до моделі, що існує у Франції й Польщі.

2. Обмежується всевладдя Президента. Глава держави перестає бути «царем» (як показав досвід, у пострадянських країнах президентська влада має тенденції до скочування до авторитаризму; у деяких випадках сприяє процвітанню у вищих органах влади сімейності, клановості і корупції).

3. Створюються передумови для розвитку партійної системи України. Якщо раніше політичні партії мали можливість впливати тільки на прийняття законів (а також займалися лобіюванням інтересів бізнесгруп), то тепер саме вони (після проходження в парламент), а не Президент, будуть не тільки впливати на саму владу, але й формувати її за допомогою своїх представників, які братимуть участь у діяльності уряду.

4. Прем'єр-міністр стає фігурою незалежною від Президента (перший не може бути відправлений останнім у відставку), а уряд стає відповідальним перед парламентом. Якщо раніше уряд був залежний, наприклад, у проведенні своєї економічної, соціальної і гуманітарної політики від Президента, який у будь-який момент міг його зняти, то тепер він цілком переходить під парламентський контроль і є підзвітним цьому органу. У випадку невиконання своєї програми він може бути відправлений у відставку парламентом.

5. Підвищується відповідальність парламенту. Партії різної політичної й ідеологічної спрямованості змушені будуть не стільки конфліктувати між собою, скільки вчитися домовлятися. Над ними тепер висить «дамоклів меч» розпуску Верховної Ради - наприклад, у випадку нездатності створити в парламенті партійну коаліцію для висування кандидатури прем'єр-міністра і міністрів Кабміну.

6. Чіткий поділ повноважень між Президентом і прем'єром. Тепер саме на уряд лягає повна відповідальність за економічний розвиток і стан держави. Це дозволяє уникнути «спихання» відповідальності у випадку економічних невдач Президента на прем'єра і навпаки.

7. Систему «президентського авторитаризму» перемінить система «олігархічної демократії». При всіх недоліках останньої влада в країні буде належати не одній людині, а декільком партійно-фінансовим угрупованням, що конкурують між собою. А де конкуренція - там більше волі. У свою чергу це дає надію на те, що, зрештою, «олігархічна демократія» поступиться місцем справжній демократії європейського зразка.

8. Президентська посада більше не буде причиною розколу країни, як це було на останніх виборах, через зменшення повноважень глави держави. Тепер від нього не «буде залежати все». Сторона, що програла, не буде більше боятися «розправи» над собою переможця президентської гонки.

9. Відкриває перспективу подальших реформ: місцевого самоврядування (де - 1 централізація керування регіонами, коли виконавча влада переходить від губернаторів, призначуваних з Києва, до керівників, обраних місцевими радами); адміністративної (розмежування статусів політичних призначенців і професійних працівників на державній службі - наприклад, якщо міністр - це політична фігура, що може мінятися в залежності від виборів, то його зами - це професійні працівники, що займаються виконанням своїх прямих обов'язків поза залежністю від політичних симпатій); адміністративно-територіальна (розширення прав регіонів аж до федералізації; реформа допоможе краще враховувати політичну, економічну, культурну, ментальну і релігійну розмаїтість регіонів України) і судова (можливо, уведення суду присяжних).