8.4. Організація ефективного персонального продажу

В Україні немає традицій цивілізованої торгівлі. Колишня радянська торгівля за своєю природою була дефіцитною, її ніколи не цікавила людина, її потреби, мотивації. Зараз значна частина населення займається торгівлею, як колись виробництвом. Продаж відбувається навіть там, де люди цього ще не зрозуміли: скрізь одна людина продає щось іншій, якщо не товари й послуги, то свою робочу силу, себе самого (не в буквальному сенсі, а як носія цієї сили).

Проте ніде не відчувається такий сильний зв’язок продавця й покупця, як у процесі персонального продажу. Про сам процес такого продажу та дії торгового агента ми вже казали в попередньому підрозділі. Тепер варто спинитися на деяких загальних засадах цих дій, на їхньому своєрідному емоційно-психологіч­ному підтексті.

Як відомо, персональний продаж — це неухильне дотримання чотирьох заповідей:

перша — знання товару;

друга — знання покупця;

третя — знання технології продажу з використанням психологічних інструментів впливу на покупця;

четверта— управління собою самим.

Знання товару. Товар має зовнішній вигляд і те, що за ним приховано — споживну цінність. Показати глибинну споживну цінність товару — для цього потрібен талант, але цілком задовільних результатів може домогтись і той, хто не має такого таланту, але здатний навчатися.

Знання покупця. Покупець для продавця до першої зустрічі є «чорною скринькою». Проте існують не такі вже й складні експрес-методи, за допомогою яких можна швидко визначити тип особистості покупця, і говорити з ним тією мовою, яку він найліпше розуміє.

Технологія продажу. Це, власне, реакція на запитання й дії покупця. Вона може бути пасивною — це означатиме, що торговому агенту варто змінити фах і зайнятися чимось іншим, а може бути добре розрахованим, продуманим до дрібниць процесом. Такій технології продажу також можна навчитися.

Управління самим собою. Ця заповідь випливає з уже відомого нам принципу: «клієнт завжди правий». Хоч яким похмурим, злісним, сварливим і дурним не був би клієнт, торговий агент не може дозволити собі зірватися. Ясна річ, не можна задовольнити всіх вимог, а тим більше забаганок клієнта, але торговий агент має працювати так, щоб клієнт завжди залишався задоволеним уважним ставленням до нього.

Вправний торговий агент мусить мати, як мінімум, п’ять таких умінь:

 привертати увагу клієнта чимось цікавим і незвичним, що притаманне запропонованому товару;

 надавати корисні послуги, демонструвати товар у привабливій упаковці;

 розвіяти сумніви і вагання покупця настільки, щоб угода обов’язково відбулася;

 створити таку ділову, а водночас приязну атмосферу, щоб людина, навіть утримуючись поки що від купівлі, забажала зустрітися з торговим агентом ще не один раз;

 надавати вичерпну інформацію щодо всіх товарів і видів послуг, а також щодо тих переваг, які матиме покупець, придбавши товар.

Торговий агент зможе як належить вплинути на почуття покупця, якщо зуміє бачити не тільки зовнішні прояви поведінки останнього, а й те, що криється глибоко в його підсвідомості.

Треба виходити з того, що покупець постійно перебуває в межах такого психологічного трикутника: мотиви, тобто потреби й бажання  вимоги і смаки  реальні фінансові можливості (купівельна спроможність).

Мотив може бути сильним, слабким або його взагалі бракуватиме (хочу, не хочу, сам не знаю, чи хочу, чи ні).

Потреби бувають такими, що їх можна задовольнити, такими, що не підлягають задоволенню тими засобами, котрі є в розпорядженні торгового агента, або взагалі сумнівними.

Рівень фінансових можливостей — високий, середній і нульовий («Я можу купити», «Я хотів би, щоб було трохи дешевше», «Не можу купити»).

Для торгового агента всі покупці в процесі продажу поділяються на візуалістів (вони вміють дивитись), аудіалів (вони вміють слухати) і кінестетиків (вони вміють відчувати).

Згідно з цією класифікацією, візуалісти думають зоровими образами, аудіали — ліпше розуміють слухові, а кінестетики — усе сприймають через відчуття. Щоб це зрозуміти, необхідно вслухатися в те, що каже покупець. Якщо він скаже: «Я хотів би подивитися, як це працює», немає сумніву, що ми маємо справу з візуалістом. Аудіал миттєво виявить себе тим, що його не цікави­тиме ні колір, ні температура, ні витрати електроенергії, наприклад, у холодильника: він допитуватиметься, гучно чи тихо цей холодильник працює. Кінестетику взагалі не треба пояснювати, що і як працює, бо він моделює цей процес і себе в ньому у власній уяві. Відтак для нього найліпшою буде така принада: «Уявіть себе біля цього телевізора. Будь-хто скаже, що тільки солідна людина може мати такий телевізор».

Фахівці також радять навчитися робити те, чого часто не роблять конкуренти. Наприклад:

зацікавити чимось пасивних покупців з тим, щоб вони (навіть тимчасово утримуючись від купівлі) завжди звертали увагу на ваш товар;

спробувати утримати «важких» клієнтів. Щоправда, вони доставляють масу незручностей, але згодом можуть стати найнадійнішими постійними покупцями;

постійно шукати (і знаходити) нові ідеї, стимули до праці, нові види послуг і стимули для пасивних покупців.

Рекомендують такі вісім принципів роботи торгового агента:

 робити все своєчасно;

 робити те, чого не роблять конкуренти;

 виконувати свої обіцянки;

 не говорити зайвого і занадто багато;

 бути люб’язним і доброзичливим;

 щиро цікавитися іншими, а не тільки собою;

 одягатися так, щоб одяг не відволікав уваги покупців (якщо тільки торговий агент не продає одяг);

 говорити й писати грамотно.

У кожному покупцеві, як стверджують фахівці, сидить і святий, і диявол. Торговий агент повинен примусити себе бачити в ньому святого. Це важливо не тільки з погляду ввічливості. Психологи стверджують, що людина завжди поведеться саме так, як від неї очікують. З покупцем необхідно настроїтися на одну хвилю. Цей прийом називають рапόртом. Рапорт породжує симпатію, а симпатія посилює рапорт. При цьому торговий агент ніби віддзеркалює позу, жести, ритм поведінки покупця. Дуже важливе значення має постійне емоційне заохочування покупця (цей прийом американці називають «погладити», «попестити»). Стосовно персонального продажу це означає:

 емоційну підтримку покупця («Я вас слухаю і слухаю дуже уважно»);

 усмішку, зоровий контакт;

 жести відкритості та щирості;

 компліменти.

Знаючи тип характеру потенційного покупця, торговий агент повинен ураховувати його під час презентації товарів. Так, якщо покупець дуже вайлуватий, то торговий агент має наголосити на перевагах, що їх клієнт не матиме, якщо чогось не купить, і на тих негативних наслідках, котрі з цього випливатимуть. Якщо клієнт надто мовчазний, необхідно постійно звертатися до нього із запитаннями, примушуючи його розговоритися. Дочекавшись слушної нагоди, можна поділитися інформацією якогось особистого характеру з тим, щоб надати розмові теплішого тону. На скептика можна вплинути лише систематизованим викладом фактів. Якщо покупець є дуже впертим, треба уважно вислуховувати те, що він каже, постійно вихваляючи саме ті риси товару, які відповідають смакам такого покупця. На імпульсивних покупців, які діють під впливом хвилинного настрою, не треба витрачати багато часу: коротка презентація, підкреслення найбільш важливих особливостей товару і швидкий перехід до завершення зустрічі. Занадто балакучого потенційного покупця, схильного у процесі презентації розмовляти на різні сторонні теми, треба уважно вислуховувати, але тактовно й непомітно спрямовувати в потрібному напрямку. Щодо прискіпливого й дріб’язкового покупця, то необхідно пристосувати темп і манеру проведення презентації до його характеру: якомога більше подробиць, узагальнень сказаного тощо. З постійно невдоволеним клієнтом не варто сперечатися — значно ліпше буде спробувати збагнути справжні причини його проблем і довести, що саме цей товар здатний ці проблеми розв’язати і принаймні частково заспокоїти покупця.

Процес продажу рекомендується проводити за таким алгоритмом, що вже багато разів перевірявся на практиці:

 проблема,

 наслідки (що станеться, якщо потенційний клієнт відмовиться від товару або послуги),

 способи вирішення проблем (на думку клієнта),

 пропозиції (як бачить вирішення проблеми торговий агент),

 позиціювання (відмінність пропозицій торгового агента від пропозицій конкурентів),

 приклади (думка інших покупців або спеціалістів).

До прийомів, які допоможуть торговому агенту обминути най­більш уразливе місце в акті купівлі-продажу, тобто ціну, на думку фахівців, належать такі:

 не треба називати ціну раніше, ніж потенційний покупець зможе оцінити вигоду пропозиції;

 завжди, коли це можливо, ціну треба називати, порівнюючи її з цінами конкурентів;

 продаючи якусь справді дорогу річ, бажано розділити ціну на складові частини або розкласти її на весь експлуатаційний період. У такому вигляді пропозиція сприйматиметься значно спокійніше;

 обов’язково назвати вичерпний перелік особливих послуг (переваг), що їх отримає покупець за таку ціну (зрозуміло, якщо такі переваги насправді існують);

 коли покупець починає торгуватися, торговий агент повинен показати, що може в чомусь піти назустріч, але тільки в обмін на якісь поступки з боку покупця; можна працювати в парі: один називає явно завищену ціну, а його колега погоджується на нормальну;

 скрізь, де це можливо, варто замінити слова «ціна» й «заплатити» на звороти типу: «асигнувавши стільки, ви матимете…» або «вклавши стільки, ви натомість одержите…» тощо.

Хоч яким досвідченим і вправним не був би торговий агент, але в нього теж бувають моменти і розгубленості, і втрати віри у власні сили, і навіть відчаю. Щоб поліпшити поганий настрій, знову «прихилити фортуну» до себе, фахівці радять:

 ставитися до відмови покупця як до гри, яка дає змогу торговому агенту тренувати професійну вправність і кмітливість;

 зрозуміти, що торговий агент не просить просто купити якусь річ, він пропонує те, що задовольнить певну потребу покупця, тобто пропонує часточку житейського щастя.

А для того, щоб довести кількість невдач до мінімуму, наведемо ще кілька дуже простих порад:

 пропонуйте нерішучим покупцям варіанти покупок. Один з них обов’язково спрацює;

 відмовляючи в чомусь, не ховайтесь за спину вашого керівника;

 проводячи бесіду з клієнтом, візьміть в руки бланк замовлення, напишіть номер і ще щось, аби клієнт відчув вашу цілковиту впевненість у позитивному закінченні бесіди;

 не давайте покупцям безапеляційних порад, а тільки рекомендації;

 не робіть усі пропозиції відразу, починайте з чогось найменшого;

 контакт з покупцем починайте з банальної фрази (наприклад про погоду);

 ніколи не заганяйте клієнта в глухий кут — такого приниження вам не подарує жодний клієнт;

 разом з товаром завжди продається імідж торгового агента або його репутація: ліпше втратити гроші, ніж довіру покупця;

 усміхнене обличчя клієнта — це потенційні гроші в кишені торгового агента, а насуплене або ображене — реальна дірка в ній;

 торговий агент має справу не тільки з покупцями, а й з колегами: сваритися з ними, та ще й на очах у покупців, і неетично, і матеріально невигідно;

 будь-який покупець — роботодавець, який платить заробітну плату торговому агенту;

 розумні і не дуже, толерантні і брутальні, доброзичливі і агресивні покупці — будь-хто має отримати від торгового агента все те, чого він побажає, і отримати швидко, з упевненістю в тім, що матиме найліпше за таку ціну;

 люди з постійним попитом на товар торгового агента — це його золота жила. Необхідно їх прив’язати до себе і знати їхні інтереси;

 важкі клієнти — це інша золота жила торгового агента. За необхідності зустрічаючись із ними кількаразово, він має чудову нагоду встановити якнайміцніші ділові контакти, що згодом можуть перетворитися на справжні дружні стосунки;

 третя золота жила — це нові, ще не освоєні конкурентами види послуг і торгові стимули.

Багато важать особистісні характеристики торгового агента, а саме:

вік — розрив між поколіннями інколи утруднює порозуміння;

зовнішній вигляд — незвичний стиль одягу може спричиняти утруднення у спілкуванні (або, навпаки, сприяти спілкуванню);

походження — соціальне походження позначається на системі цінностей;

освіта — що вищим є рівень освіти, то ширшим стає лексичний діапазон, а отже, професійнішим процес організації купівлі-продажу;

стан здоров’я — слух, зір, уміння протистояти стресам, швидкість пристосування до зміни умов;

психологічні якості характеру — енергійність, наполегливість, товариськість, відлюдькуватість, брутальність, ніжність, самов­певненість і т. п.;

релігія — може утруднювати спілкування з віруючими інших конфесій;

стать — те саме;

кваліфікація — рівень знань, умінь, професіоналізму.

Бажано, щоб торговий агент розумів мову міміки і жестів потенційного покупця. Щодо цього існують такі нескладні рекомендації:

а) постава:

руки схрещено на грудях — тримає дистанцію, відлюдькуватий;

руки в кишенях — сподівається завести в оману, не заінтересований в угоді;

голову піднято —самовпевнений, але охоче відгукується;

голову схилено набік — співчуває, готовий до співробітництва;

голову похилено, дивиться вниз — упертий, готовий до бою;

тулуб нахилено вперед — заінтересований, відкритий до співбесіди;

тулуб нахилено назад — готовий відмовитися, скритний;

поза «нога за ногу» у напрямку до партнера — відкритий до дії;

поза «нога за ногу» у напрямку від партнера — закритий, непіддатливий;

б) дистанція:

швидке наближення — радісний, натхненний;

відстань більша за 1,2 метра — формальний, незадоволений;

відстань менша за 1,2 метра — упевнений, нав’язливий;

сідає навпроти — займає вичікувальну позицію, тримає дистанцію;

сідає поруч — відкритий, упевнений у собі;

в) жести та міміка:

міцний потиск руки — самовпевнений;

часто знизує плечима — безпорадний;

погладжує предмети — делікатний;

пальці грають предметами — знервований, неуважний;

великий палець руки піднято вгору — упевнений, що володіє ситуацією;

руки складено — відштовхування, невпевненість;

долоню піднято в напрямку до партнера — захист;

рукою тре лоба — відганяє від себе якісь нав’язливі думки;

тре руки — задоволений;

рукою закриває під час переговорів рота — невпевнений, ніби звільняє себе від тиску ззовні;

торкається носа — збентежений, схвильований;

пальці барабанять по столу — нетерплячий;

машинально протирає окуляри — задумливий;

знімає окуляри — хоче виграти час;

дивиться вбік — поступливий;

погляд, спрямований униз — обережний;

постійно відвертає очі — невпевнений, боязкий;

вертикальні зморшки на лобі — сконцентрований, рішучий;

часто червоніє — схвильований, розгублений;

г) голос:

підвищений — володіє ситуацією, сердитий;

тихий — невпевнений, байдужий;

тривалі паузи — невпевнений або занадто самовпевнений;

монотонний — невпевнений, байдужий;

багато обмовок — невпевнений, неуважний.

8.5. Застосування багаторівневого маркетингу та його особливості

Багаторівневий маркетинг виник після другої світової війни у США і для багатьох став справжньою школою підприємництва.

Багаторівневий маркетинг — це система заохочення людей, які пропонують споживачам товари відомої фірми.

У теорії та на практиці заведено виокремлювати такі особливості багаторівневого маркетингу:

 він виключає ходіння навмання по квартирах і пропонування товарів незнайомим людям. Товар або послуга пропонується друзям і знайомим;

 він (як це бачимо вже із самої назви) передбачає просування товару з одного рівня на другий, коли кожний покупець сам стає продавцем, знайшовши собі інших покупців. Цей процес має тривати постійно, бо інакше ніхто не отримає грошей;

 на кожному рівні не повинно бути більше 5—6 осіб (за іншими джерелами — не більше 10 осіб);

 особа, яка запросила іншу особу до участі в багаторівневому маркетингу, є для останньої спонсором. У свою чергу, ця інша особа стає спонсором для свого рівня, якщо саме вона залучила названих 5—6 співробітників;

 оплата праці учасників багаторівневого маркетингу складається з комісійних від особистого продажу з додатком для спонсора відрахувань від тих рівнів, які були ним створені (як правило, це п’ять рівнів);

 співробітники груп багаторівневого маркетингу купують товари за оптовою ціною, а реалізують — за роздрібними (надбавка становить близько 30%).

Головна особа в багаторівневому маркетингу — це спонсор.

До обов’язків спонсора належить:

 забезпечення своїх співробітників інформаційними матеріалами про фірму та її товари або послуги;

 навчання співробітників побудови організації, створення своїх рівнів, принципів спонсорства;

 забезпечення співробітників товарами фірми;

 допомога у проведенні презентацій і бізнес-зустрічей;

 допомога в оформленні потрібних документів;

 відповідальність за чистоту й етику багаторівневого маркетингу у своїх організаційних структурах.

Найголовнішим інструментом багаторівневого маркетингу вважають саму людину: її зовнішній вигляд, манеру поведінки, акуратність, гідність, віру у власні сили, культуру спілкування, ерудицію, уміння слухати, бажання вчитися, бажання діяти, почуття відповідальності тощо.

Головними робочими інструментами є суто бізнесові матеріали фірми: буклети, товарні зразки, етикетки, значки, сувеніри, бро­шури, спеціальні журнали, сертифікати якості, аудіо- та відеоматеріали, технічна документація, оцінні документи експертів і спеціалістів. Ці матеріали, як правило, фірма постачає безплатно або за невелику платню. Більш ефективним роблять багаторівневий маркетинг додаткові технічні засоби — від мобільного телефону до комп’ютера та автомобіля, які надаються фірмою. Однак це призводить до збільшення витрат, що може собі дозволити далеко не кожна фірма.

Найдокладніше організацію багаторівневого маркетингу описано в книжці Д. Файла «Десять уроків на серветці».

Перший урок має назву «Двічі по два — чотири». Він описує можливу кількість заангажованих осіб. Так, якщо спонсор працює з двома особами, а ті, у свою чергу, також кожний з двома, то п’ятий рівень налічуватиме 16 осіб. Якщо спонсор працює з трьома, а ті, у свою чергу, також кожний з трьома, то п’ятий рівень налічуватиме 81 особу. Аналогічно, для чотирьох — 256 осіб, а для п’ятьох — 625 осіб. Це означає, що, почавши спонсорувати 5 осіб, на четвертому рівні можна отримати 625 співробітників, а підсумовуючи всі рівні, — 780 осіб (5 + 125 + 625). Вони й самі користуються товарами, які реалізують, і в кожного з них може бути чотири — п’ять покупців. Відтак загальна кількість учасників багаторівневого маркетингу може бути досить значною.

Другий урок «Синдром бізнесмена-банкрута» присвячено основним помилкам, які роблять професійні бізнесмени, що удаються до послуг багаторівневого маркетингу. Ці проблеми виникають, головне, тому, що бізнесмени не бачать різниці між кла­сичним процесом торгівлі і багаторівневим маркетингом. Адже для того, щоб мати справжній зиск від нього, треба спочатку створити мережу хоча б у три рівні. Якщо цього не буде зроблено, тоді вся система не триматиметься купи, і бізнесмен матиме в найліпшому разі ще кількох не дуже вправних торгових агентів.

Третій урок «Чотири умови, які необхідно виконати». Зрозуміло, що найпершою з них є бажання. Другою — організація невеличкого початкового капіталу. Ця сума може бути різною (залежно від того, яку фірму вибрано для старту) — в Україні вона становить у середньому 50—500 (іноді й більше) у. о. Третя умова — це усвідомлення й забезпечення безперервності процесу (необхідно купувати й продавати товари фірми знов і знов, бо зиск буде тільки від постійного товарного руху). Четверта умова (якнайтісніше пов’язана з третьою) — це практичне створення мережі багаторівневого маркетингу. Необхідно знайти п’ятьох осіб для створення першого рівня, допомогти кожному з них знай­ти ще п’ятьох для другого рівня, а кожному з останніх — ще п’ятьох. Далі процес відбуватиметься в такий самий спосіб, бо кожний із спонсорів нижчого рівня намагатиметься збудувати власну маркетингову систему.

Четвертий урок «Копай до твердого ґрунту» доводить, що так само, як для побудови будинку необхідно спочатку закласти фундамент, потім перейти до розбудови надземної частини, — так і для багаторівневого маркетингу необхідно спочатку ці рівні створити, а потім тільки починати торгівлю. На це може знадобитися місяць, може й більше.

П’ятий урок «Кораблі в морі» порівнює людей у системі багаторівневого маркетингу з кораблями — золотими, срібними і порожніми. Золоті кораблі — це серйозні люди, колись їх вже чогось навчили, але потім кинули напризволяще, думаючи, що вони випливуть самі. Але вони не можуть просуватися далі без серйозного й глибокого фундаменту (навчання та роботи). «Золотий корабель», або серйозну людину, можна розпізнати за такими ознаками: вона бажає навчатися, просить про допомогу, робота у системі багаторівневого маркетингу їй подобається, вона має список людей для створення мережі, має конкретну мету, з нею приємно працювати. «Срібний корабель» — це людина, яка бажає працювати, але ще надто мало знає про всі хитрощі цієї праці, а тому потребує ґрунтовного навчання. Нарешті, «пустий корабель» — це людина, яка випадково опинилася в мережі багато­рівневого маркетингу.

Шостий урок «Запрошення третьої особи» дає змогу зрозуміти принцип залучення майбутніх учасників багаторівневого маркетингу. Для цього рекомендується запитувати друзів та знайомих: «Чи ти не знаєш когось, хто хотів би у вільний час за­робити трохи грошей?». Хтось такий обов’язково знайдеться. Треба познайомитися з ним та його оцінити так, як було сказано в п’ятому уроці.

Сьомий урок «Як ти використовуєш свій час» розповідає про розподіл часу спонсора. Спочатку 100% часу витрачається на роботу з партнерами. Згодом вони починають працювати більш упевнено, самі стають спонсорами, а перший спонсор уже матиме час для обслуговування кола своїх покупців (друзів, знайомих, родичів) і на пошуки новачків (процес, як було сказано, має бути безперервним, щоб бути дохідним).

Восьмий урок «Тільки гаряче шкварчить» порівнює багаторівневий маркетинг із розпалюванням багаття. З одного поліна — багаття не буде; з двох — уже буде тепло, а з трьох — буде велике полум’я. Відтак починати діло можна вже з чотирма учасниками. З кожним новим учасником багаторівневого маркетингу його інтенсивність (можливості продажу) зростатиме. Починати треба, зібравши всіх у невимушеній обстановці (у кафе або в ресторані, коли там небагато людей), обговорити практичні питання. Рахунок за це приємне навчання здебільшого оплачує фірма.

Дев’ятий урок «Мотивація і ставлення» доводить необхідність постійної мотивації учасників багаторівневого маркетингу, тобто пояснює, який реальний зиск вони матимуть від своєї праці і навчання.

Десятий урок «П’ятикутник зростання» містить розрахунки того, як швидко може зрости організація спонсора, якщо слідувати порадам попередніх дев’яти уроків. Першу організацію з п’яти осіб зображують у вигляді п’ятикутника, на кожній стороні якого креслять наступні п’ятикутники і т. п. За доброї організації (з урахуванням часу на навчання) протягом року багаторівневим маркетингом можна охопити 970 чоловік. Перший спонсор отримує комісійні від усієї мережі, спонсор кожного наступного рівня — комісійні від мережі нижчих за нього рівнів.

Додамо вже від себе, що за умови нормальної платоспроможності населення створити розгалужену мережу продавців товарів, що користуються попитом (а багаторівневий маркетинг працює саме з такими товарами), не так уже й важко. Тому ця система є досить вигідним бізнесом і має широку популярність у країнах Західної Європи та в США.

55