4) оцінити відносини між комунікантами (учасниками ситуації) і характер інтенційної взаємодії у процесі мовного акту;

5) виявити імпліцитні смисли висловлювань (пресупозиції), а також зв'язки, що залучають даний текст до інтертекстуального простору на рівні дискурсивного і герменевтичного аналізу.

Для здійснення цього переліку операцій функційна граматика використовує систему мовних засобів і категорій, таких, як

темпоральність, аспектуальність, таксис, модальність,

визначеність / невизначеність, нереальність,

буттєвість, локативність та ін.

Лінгвопрагматика

Уперше про прагматику писав Чарлз Сандерс Пірс у ХIХ ст., а її основні параметри стосовно філософії прагматизму сформулював в 1920­ті роки Чарлз Морріс. Однак сучасна лінгвістично орієнтована прагматика розвивається швидше під впливом ідей пізнього Л. Вітгенштейна та теорії мовленнєвих актів.

Прагматика (з грец. прагма ­ справа, дія) прийшла в лінгвістику з семіотики ­ теорії знакових систем, представленої (за Ч. Моррісом) трьома гілками:

семантикою, синтактикою, прагматикою.

Семантика вивчає відношення знака до об'єктів дійсності (значення знака),

синтактика ­ відношення між знаками (зв'язок знаків),

прагматика ­ відношення до знака того, хто його використовує (знак і людина).

Лінгвістична прагматика тісно пов'язана з соціолінгвістикою і психолінгвістикою, з філософією природної мови, теорією мовних актів, функціональним синтаксисом, лінгвістикою тексту, аналізом дискурсу, теорією тексту, конверсаційним аналізом, етнографією мови, а також (в останні роки) з когнітивною наукою, з дослідженнями в галузі штучного інтелекту, загальною теорією діяльності, теорією комунікації.

Відмінності прагматичного підходу до одиниць мови від семантичного (за Дж. Лічем)

«1. Семантична репрезентація речення відрізняється від його прагматичної інтерпретації.

2. Семантика підпорядковується правилам (вона граматична); прагматика слідує деяким принципам (вона «риторична»).

3. Правила граматики конвенційні; принципи прагматики неконвенційні: вони мотивовані цілями комунікації.

4. Прагматика співвідносить зміст висловлювання з його прагматичною (або іллокутивною) метою («силою»); це співвідношення може бути прямим і непрямим.

5. Граматичні відповідності визначаються алгоритмом перекодування; прагматичні відповідності визначаються комунікативними завданнями і їх дозволом.

6. Граматичні пояснення формальні; прагматичні пояснення функційні.

7. Граматика має справу з поняттями; прагматика ­ з міжособистісними відносинами і текстом.

8. Граматика оперує дискретними і певними категоріями; прагматика ­ градуйованими і невизначеними оцінками; якщо семантичні відмінності категорійні, тобто утворюють опозиції, то прагматичні відмінності скалярні» (Leech 1983).

Виокремлюють такі макроінтенції (соціальні мотиви):

евристичну, що репрезентує пізнавальну спрямованість суб'єктів спілкування;

фатичну, що відображає потребу в соціальних зв'язках і підтримці контакту;

експресивну, що представляє потребу суб'єктів в емоційному контакті і розрядці;

регулятивну як «нормувальну» активність членів соціуму з метою кооперативного задоволення потреб.

Методи психолінгвістики:

звичайне спостереження із записом його результатів на магнітофон, відеоплівку або папір або з використанням належних випробуваним особам творів, щоденників, листів тощо;

експерименти на детекцію мовного сигналу, розрізнення, ідентифікацію, інтерпретацію;

вільний асоціативний експеримент, спрямований на дослідження окремих слів чи груп слів, який дає змогу встановити для слів їх асоціативні поля (зв'язки­асоціації парадигматичні, синтагматичні та тематичні);