Копенгагенський

структуралізм (глосематика (від грец. glōssēma, род. відм. glōssēmatos “слово”)) —

лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створити універсальну лінгвістичну теорію; трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання).

Виник у 1931 р. внаслідок об'єднання данських мовознавців у лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899—1965) — директор Інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського університету.

Програму копенгагенських структуралістів виклав Вігго Брьондаль у першому номері журналу копенгагенського осередку «Лінгвістичні праці» (1939). Мета лінгвістики ­ створити загальну (логічну) граматику, у якій мову належить розглядати в панхронійному аспекті, тобто досліджувати загальнолюдські чинники, що діють на кожній стадії розвитку кожної окремої мови.

Творцем глосематики вважають Луї

Єльмслева

«Мова і мовлення» (1942), «Основи лінгвістичної теорії» (1943),

«Метод структурного аналізу» (1950), «Пролегомени до теорії мови» (1943)).

Єльмслева уводить загальні, універсальні терміни:

1)взаємозалежності, за яких один член передбачає існування іншого і навпаки, називаються інтердепенденціями;

2)однобічні залежності, за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки, називаються

детермінаціями;

3)вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісними, але жоден із них не передбачає існування іншого, називаються

констеляціями.

Елементи залежностей Єльмслев називає об'єктами, а сам аналіз — діленням. Аналіз тексту полягає в поетапному членуванні. Об'єкт, що аналізується, — це клас, інші об'єкти, які встановлено таким членуванням, — сегменти класу, а об'єкти третього членування — сегменти сегментів.

Класи у мовленні — ланцюжки, а сегменти цих класів —

частини ланцюжків. Класи в системі — парадигми, а

сегменти класів у системі — члени парадигми. Таку процедуру загалом Єльмслев називає дедукцією.

Для мовознавства, стверджує Єльмслев, надзвичайно важливо зафіксувати відношення між досліджуваними одиницями. Для цього потрібно мати «метод, який дає змогу в певних умовах звести дві сутності до однієї» або «ототожнити дві сутності», тобто визначити варіанти й інваріанти. Таким методом він вважає комутацію — операцію, що полягає в заміні одного елемента іншим. Якщо заміна якогось елемента одного плану іншим елементом того самого плану зумовлює зміну в протилежному плані мови, то ці два елементи є самостійними елементами системи, інваріантами. Якщо ж такої зміни немає, то це є варіанти одного інваріанта. Поняття інваріантів і варіантів дозволяє ототожнювати елементи, зводити їх до обмеженої кількості найпростіших елементів.

Здобутки:

прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки. Глосематики розширили поняттєвий апарат мовознавства, запропонували цінні методологічні принципи. Науковці вважають, що глосематика може бути корисною для створення формальних універсальних мов (мов­посередників) для машинного перекладу і для створення типологічної класифікації мов;

вісторію науки глосематика ввійшла як спроба гранично абстрагованого від будь­якої конкретики підходу до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією мови, вона стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідження мови;

такі глосематичні терміни, як схема, комутація, детермінація,

кореляція, реляція, план вираження, план змісту, конкретні типи функцій та ін., увійшли в лінгвістику.

Недоліки:

значне звуження і збіднення об'єкта дослідження, відірваність мови від людини, суспільства, культури, історії,

перебільшення ролі відношень за рахунок елементів, що співвідносяться.

АМЕРИКАНСЬКИЙ

СТРУКТУРАЛІЗМ (ДЕСКРИПТИВІЗМ)

формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30­ті роки XX ст. і розвивався до 50­х років.

Зародження дескриптивізму пов'язане з іменем відомого антрополога і лінгвіста Франца Боаса (1858— 1942), який довів непридатність опрацьованих на матеріалі індоєвропейських мов методів і принципів для дослідження індіанських мов. Оскільки цим мовам властиві інші мовні категорії і до них не можна застосувати порівняльно­ історичний метод, бо вони «не мають історії», тобто зафіксованих у писемних пам'ятках попередніх етапів свого розвитку.

Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні

Едвард Сепір (1884—1939) і Леонард Блумфільд (1887—1949).

Сепір зосередив свою увагу на вивченні мови у зв'язку з культурою і таким чином заклав основи етнолінгвістики, а

Блумфільд обґрунтував принципи

«механістичної лінгвістики», яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення орієнтував на положення біхевіоризму — панівної на той час школи в американській психології, яка вважала предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули).

У дескриптивній лінгвістиці чітко виокремлювались дві школи:

єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.­Л. Трейджер, 3. Харріс, Ч. Хоккет та ін.),

яка досліджувала лише проблему структури мови, і

анн­арборська (Мічиганський університет), яку цікавила ширша проблематика, зокрема значення мовних одиниць (ця школа зближувалася з етнолінгвістикою). Представники —

Ч.­К. Фріз, К.­Л. Пайк, Ю.­А. Найда та ін.

Трейджер усе, що стосується наукового вивчення мови, визначив як макролінгвістику, яка в свою чергу поділяється на пралінгвістику, мікролінгвістику і металінгвістику. Пралінгвістика вивчає проблеми експериментальної фонетики (акустичні й артикуляційні властивості звуків) і частково психологію мовлення.

Мікролінгвістика — це власне лінгвістика, яка є основним об'єктом дослідження дескриптивістів.

Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до «фізіологічної сфери стимулів і реакцій».

Пояснення мовних явищ через категорії мислення і психіки людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. «мисленнєвий») і вважав його головною перешкодою перетворення лінгвістики на точну науку.

Основними методиками дослідження мови дескриптивістами є дистрибутивна й безпосередніх складників.

Дистрибуція (сукупність усіх оточень елемента, в яких він трапляється),

за Блумфільдом, — це єдина мовна універсалія (інші мовні універсалії він не визнавав).

.

528806* 81 (#9;48;(88;4(# ?34;48)4#; 161; :188;# ?

Едгар По «Золотийй жук».

Легран підраховує частоту кожного знаку. Найчастотнішим виявилася 8. Легран уже знає, що текст написав пірат Кід і написав його англійською, а в англійських текстах найчастіше трапляється буква е. Здогад підтверджується, оскільки в тексті ми неоднократно маємо комбінацію двох вісімок, що відповідає звичайній англійській буквосполуці ее. Наступний крок — пошук найчастотнішого англійського слова — the.

У нас двічі трапляється послідовність трьох знаків — «; 48», можливо, «;» передає t, а 4 — h. Такі роздуми дають змогу Легранові дешифрувати текст:

a bee line from the tree through the shot fifty feet out

— «пряма від дерева через постріл 50 футів назовні».

Аналізуючи послідовність окремих знаків, їх взаєморозташування, Легран спирається на дистрибутивні критерії