politologija_2

7) докорінна перебудова діяльності правоохоронних органів, особливо суду, максимальне розширення сфери судового захисту прав та свобод людини, формування поваги до права і закону.

Питання для самоконтролю

1.Як Ви розумієте поняття “держава”?

2.Які існують концепції походження держави?

3.Назвіть основні ознаки держави.

4.Які функції виконує держава?

5.Назвіть різновиди республіканської і монархічної форм державного правління.

6.Охарактеризуйте ознаки правової держави та структурні елементи громадянського суспільства.

7.Якими є особливості розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Поняття держави, концепції її походження.

2.Ознаки та функції держави.

3.Республіка і монархія як основні форми державного правління, їх різновиди.

4.Форми державного устрою.

5.Поняття та риси правової держави.

6.Теоретичні засади громадянського суспільства.

7.Розбудова правової держави та формування громадянського суспільства в Україні.

Список рекомендованої літератури

1.Конституція України. – К. : Атіка, 2011.

2.Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади і соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Ф. Колодій. – Львів : Червона Калина, 2002. – 276 с.

3.Піча В.М. Політологія : навч посіб. / Володимир Маркович Піча, Наталія Михайлівна Хома. – Львів : Новий світ–2000, 2004. – 344 с.

4.Розова Т.В. Специфіка становлення громадянського суспільства в Україні : моногр. / Т. В. Розова, В. Ю. Барков. –

Одеса, 2003. – 336 с.

Тематика рефератів та доповідей

1.Договірна теорія походження держави як ключ до розуміння концепцій правової держави та громадянського суспільства.

2.Узгодження інтересів різних соціальних груп та вирішення соціальних конфліктів як одна з основних функцій сучасної держави.

3.Еволюція форми державного правління в Україні.

4.Діалектика взаємин правової держави та громадянського суспільства.

5.Співвідношення правової та соціальної держави.

6.Розвиток громадянського суспільства в Україні.

Тема 7

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Зміст заняття

1.Економічна політика держави

2.Соціальна політика держави

3.Соціальна держава та громадянське суспільство. Державне регулювання в правовій соціальній державі

4.Економічна та соціальна політика в Україні

Вивчаючи тему “Економічна та соціальна політика”, студенти повинні зрозуміти сутність понять “економічна політика” та “соціальна політика”, виділити їх складові, з’ясувати механізми державного впливу на економіку, усвідомити специфіку відносин соціальної, правової держави та громадянського суспільства; визначити особливості державного регулювання сучасної ринкової економіки, охарактеризувати основні завдання економічної та соціальної політики України.

Економічна політика держави

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА – це діяльність політичних суб’єктів (держави, політичних партій, громадських об’єднань тощо) щодо вироблення і реалізації системи практичних заходів з метою впливу на економічне життя суспільства.

Головним суб’єктом економічної політики безумовно виступає держава. Під економічною політикою держави розуміють взаємопов’язану систему довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, визначених державою, сукупність відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади у сфері економіки.

Світова практика вирізняє два способи, два механізми державного впливу на економіку: “управління процесом” та “спрямування розвитку” [67, с. 507]. Перший з них ґрунтується на розширенні державного втручання в економіку з використанням адміністративних методів, а другий – на обмеженні ролі держави

в цій сфері. Аналіз економічної історії переконливо засвідчує, що порушення гармонії взаємодії ринкового механізму і держави призводить до глибокої системної кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70–80-х років завершилася всеосяжною кризою. Організація економічного життя суспільства на основі моделі “управління процесом” виявилася неефективною.

Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, то їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних потрясінь. У зв’язку з такою практикою у 1929–1933 рр. західний світ пережив часи “великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Політика “спрямованого розвитку”, властива демократичним країнам, допускає вплив держави на економіку лише за допомогою економічних регуляторів, а не адміністративних методів. Об’єктами такого впливу є лише ті сфери економічного життя, де виявляється обмеженість механізму ринку. Приватний ринок має величезні переваги в дуже багатьох секторах економіки, тому тільки аргумент підвищення ефективності може слугувати підставою для втручання держави. Участь держави в економіці виправдана тоді, коли вона забезпечує більшу ефективність, ніж за відсутності втручання.

Вплив держави на економіку здійснюється через забезпечення грошового обігу, валютне і митне регулювання, податкову і позикову політику, інвестиції, тарифи. Держава створює умови для розвитку науки і техніки, забезпечує законодавчу та фінансову підтримку певних цільових програм, здійснює функцію соціального захисту громадян. Тому до складових економічної політики зараховуємо: структурну політику, бюджетну політику, податкову і митну політику, інвестиційну політику, грошово-кредитну політику, антиінфляційну та антимонопольну політику, зовнішньоекономічну політику, соціальну політику. Цілями такої економічної політики є:

економічне зростання, стабільний рівень цін, зростання економічної ефективності, ефективна зайнятість, підтримка вітчизняного товаровиробника, соціальнабезпекаістабільність.

Механізм взаємозв’язку політики держави з економікою в сучасному суспільстві доволі складний. Економічні інтереси різних соціальних верств сьогодні представлені в діяльності політичних партій, профспілок, різноманітних громадських організацій. Через їх посередництво економічні інтереси соціальних груп інтегруються в політичну систему суспільства, впливають на характер владних рішень, визначають основні напрями економічної політики держави та її зміст. Складові економічної політики держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті взаємодії та боротьби інтересіврізних верствнаселення.

Соціальна політика держави

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА – це діяльність держави та її інститутів загальнонаціонального та регіонального рівнів, органів місцевого самоврядування, різноманітних громадських організацій, підприємств та установ усіх форм власності, громадян, спрямована на розвиток і управління соціальною сферою, забезпечення соціального захисту та суспільного добробуту, створення рівних умов для самореалізації особи в суспільстві. Складовими соціальної політики держави є соціально спрямована ринкова економіка та “соціальна демократія, що базується на соціальній етиці як механізмі досягнення соціальної злагоди” [1, с. 509]. Звідси соціальна держава – це держава, яка активно реалізує соціальну політику. Сучасним різновидом соціальної держави є так звана держава “загального добробуту” (держава, яка вважає за необхідне втручання в разі потреби у соціальну сферу суспільства заради забезпечення добробуту всіх громадян та рівних стартових можливостей). Мета соціальної політики – створення умов для “розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності” [98, с. 45].

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА – спосіб організації державного і громадського життя, що ґрунтується на пріоритеті соціальних цінностей, державних гарантіях права людини на добробут. Положення соціальної держави реалізує соціальна політика.

У соціальній державі кожній особі гарантується конкретний мінімум соціальних благ – право на мінімально достатній рівень життя та його підвищення. Громадянам забезпечується соціальний захист, рівні стартові можливості для професійної самореалізації (за допомогою державної системи освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці тощо). Держава надає соціальну допомогу малозабезпеченим та соціально уразливим верствам населення (старим, непрацездатним, безробітним з не залежних від них причин). На державу також покладено обов’язок забезпечення соціальної функції власності – власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

СОЦІАЛЬНО ЗОРІЄНТОВАНА РИНКОВА ЕКОНОМІКА – економічна модель, у якій поряд з ринковим механізмом активно використовуються засоби державного економічного регулювання з метою перерозподілу соціальних благ на користь малозабезпечених верств населення та використання отриманих коштів на фінансування соціальної сфери, розвиток систем охорони здоров’я, освіти, науки.

Необхідною умовою соціальної демократії є досягнення певного консенсусу інтересів усіх соціальних верств. Принцип соціального партнерства передбачає узгодження відносин між найманими працівниками і працедавцями. Загалом соціальна політика спрямована на подолання соціального напруження, вирішення соціальних конфліктів, досягнення рівноваги, стабільності, консолідації, злагоди і динамізму суспільства. Порушення принципів соціальної справедливості і соціальної рівності може спровокувати соціальну нестабільність, важкі економічні та політичні кризи, призвести до соціальних вибухів.

Соціальна держава та громадянське суспільство. Державне регулювання в правовій соціальній державі

Правова держава покликана гарантувати правову безпеку особи, соціальна держава – соціальну безпеку. У соціальній правовій державі основні права особи та її соціальна безпека становлять зміст свободи. Певні суперечності між принципами правової держави та громадянського суспільства, з одного боку, і соціальної держави, з іншого, полягають у тому, що правова держава не повинна втручатися у розподіл суспільного добра, обмежуючись функціями “нічного сторожа”, тобто гарантом розвитку приватної ініціативи, а соціальна держава, навпаки, – займається безпосередньо цими питаннями, хоча при цьому намагається “не стимулювати соціальне спожи-

вацтво” [60, с. 153].

Водночас політична легітимність соціальної держави та її здатність до змін тримається на наданні найширших прав громадянському суспільству. Саме в межах європейської держави “загального добробуту” існує і продовжує вдосконалюватись громадянське суспільство, у якому різні і, на перший погляд, несумісні концепції загального блага та економічного розвитку функціонують безконфліктно, доповнюючи одна одну. Історична практика провідних країн Європи доводить сумісність цивілізованого європейського інституту соціальної держави з його сильною соціал-демократичною складовою та громадянського суспільства з його вимірами індивідуального і особливого. Окрім цього, сучасна соціальна держава зберігає та вдосконалює один з базових механізмів громадянського суспільства – інститут приватної власності. Соціальна держава поступово розширює простір для свободи за допомогою гарантії власності для всіх громадян, що працюють.

Для сучасної України досвід цивілізованого діалогу соціальної держави та громадянського суспільства є дуже актуальним. Саме створення європейського аналогу соціальної держави в

Україні має сприяти формуванню вільної особистості як повноцінного члена суспільства загального добробуту.

Нині у суспільній свідомості домінує негативне ставлення до державної власності і державного господарювання. Така реакція як наслідок невдалого експерименту з побудови одержавленої економіки в колишньому СРСР поширюється на економічну роль держави взагалі. Поширена небезпечна ілюзія про можливість побудови саморегульованої господарської системи, більше того, про автоматизм переходу до такої системи. Попри суттєві переваги ринкового механізму сучасна соціальна правова держава не може обійтися без регулювання економіки. Необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів виправдовується так званими “провалами ринку”, до яких належать зниження конкуренції та монополізація; надання суспільних благ, виробництво яких не може бути забезпечене ринком; брак інформації, що утруднює можливість вибору необхідних товарів; проблеми безробіття та інфляція, з якими не справляється ринковий механізм. Кризові явища осені 2008 року у світовій економіці укотре підтвердили виправданість державного втручання. Успішність подолання фінансово-економічної кризи стане своєрідним тестом на ефективність випробуваних методів державного регулювання та потенційно сприятиме розробці нових.

Водночас економічні кризи, спад виробництва, погіршення життєвого рівня населення, різко виражені диспропорції у перерозподілі доходів часто стають причиною дестабілізації політичної системи суспільства, що переконливо засвідчує правильність тези про нерозривну єдність економіки і політики, їх постійну взаємодію і взаємозалежність. Від того, наскільки ця взаємодія правильна і збалансована, залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а загалом – життєдіяльність і стабільність політичної й економічної систем. Тому активна участь у соціально-еконо- мічних процесах (у межах моделі “спрямування розвитку”) є одним із головних завдань соціальної правової держави.

В умовах реформування економіки проблема державного регулювання є однією з найактуальніших, але водночас деякою мірою суперечливою. Оскільки, економіка, яка довгий час перебувала під надмірним контролем держави і її впливом, має потребу в їхньому ослабленні, то у країні, що ніколи не мала ринкового механізму, роль держави в процесі перетворення планової економіки на сучасну змішану економіку дуже важлива. Отже, результативність ринкових реформ успішна там, де вдається знайти баланс між виправданою державною участю в економіці та ринком.

Економічна та соціальна політика в Україні

З проголошенням незалежності України у 1991 році розпочався період розбудови самостійної національної економіки та її перехід від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової. У зв’язку з цим виникла необхідність у проведенні низки структурних реформ, покликаних забезпечити безболісну ринкову трансформацію національної економіки. Процес реформування активно відбувався впродовж 90-х рр. ХХ ст., у результаті чого вдалося виробити стратегічні засади економічної та соціальної політики. Рубежем став 2000 р., коли уперше були зафіксовані позитивні показники економічного зростання, що дало поштовх до подальшого економічного розвитку та підвищення соціальних стандартів для громадян. Після 2004 року вітчизняна економіка рухається в річищі інтеграційних та глобалізаційних ініціатив, що увінчалися вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ) у 2008 році та активними спробами домогтися асоційованого членства в Європейському Союзі (ЄС). Отже, на сучасному етапі серед основних завдань економічної політики України варто виокремити:

–зміцнення інституційних засад побудови національної економіки;

–завершення формування стабільної і передбачуваної нормативно-правової бази регулювання економічних процесів;

–створення сприятливого інвестиційного середовища та умов для іноземних інвесторів;

–реформування окремих галузей, зокрема електроенергетичного та агропромислового комплексу;

–сприяння розвитку фінансово-кредитної системи та її інститутів, головним чином банків, страхових компаній тощо;

–легалізація тіньових капіталів та виробництв;

–захист вітчизняних товаровиробників та стимулювання експорту за допомогою використання відповідного фінансового, кредитного та податкового механізмів;

–посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією, рейдерством;

–утвердження інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку;

–підвищення рівня фінансової незалежності регіонів у контексті потенційного проведення реформи місцевого самоврядування;

–посилення інвестиційної спрямованостібюджетноїсистеми;

–реформування податкової системи з метою зменшення податкового тягаря;

–підвищення ефективності реалізації фінансового потенціалу України, зокрема у контексті посилення його інвестиційної спрямованості;

–подальша інтеграція у світовий економічний простір, зокрема ЄС, з метою отримання максимальних економічних вигод від участі у світовому розподілі фінансових ресурсів з використанням вітчизняних конкурентних переваг та можливостей.

Успішність здійснення економічної політики значною мірою визначає подальші можливості держави щодо забезпечення відповідних соціальних стандартів громадян. Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

–адресна підтримка соціально незахищених верств населення;

–реформування системи державного соціального страху-

вання;