politologija_2

Тестові завдання ІІІ рівня складності:

1. Демократичному режиму притаманні такі ознаки:

а) визнання суверенітету народу як єдиного джерела влади; б) наявність легальної опозиції; в) гарантування прав і свобод людини;

г) регулярне проведення чесних і конкурентних виборів; д) “пасивна” несвобода людини; е) відсутність гласності у діяльності органів влади.

2. Встановіть відповідність між назвами праць та їх авторами у

3. Поєднайте основні напрями політичної думки з їх пред-

5. Які характеристики належать до прерогатив держави: а) право мати кордони; б) управління загальносуспільними справами;

в) застосування організованого примусу; г) налагодження взаємин між владою і суспільством; д) підтримання правопорядку; е) збирання податків.

232Навчально-методичний комплекс дисципліни

6.Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України є:

а) Верховна Рада України; б) Президент України; в) уряд України;

г) Прем’єр-міністр України; д) Рада національної безпеки і оборони України;

е) громадянське суспільство України.

7.Система місцевого самоврядування передбачає:

а) сільські, селищні, міські ради; б) інші форми самоорганізації громадян;

в) різні форми безпосереднього волевиявлення громадян; г) сільські, селищні та міські голови; д) районні й обласні адміністрації;

е) районні й обласні ради народних депутатів.

8. Поєднайте основні політичні теорії з їх розробниками:

9. Тоталітаризм – це політичний режим, що характеризується: а) насильницьким пануванням правлячої еліти;

б) правляча еліта організована в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем;

в) тотальним контролем над суспільством; г) військово-бюрократичною диктатурою; д) “пасивною” несвободою особи;

е) нічим необмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

10. Демократія – це:

а) спосіб ведення суспільних справ; б) суспільний ідеал, що основується на таких цінностях, як

свобода, рівність, справедливість; в) спосіб державного врядування;

г) спосіб функціонування будь-якої асоціації, що діє на засадах виборності;

д) народовладдя; е) тип політичного режиму.

11. Авторитаризм – це режим, у якому:

а) влада зосереджується в руках однієї людини або вузької групи

осіб;

б) правляча еліта формується через самопризначення; в) допускається обмежений плюралізм; г) “активна” несвобода особи; д) можлива багатопартійність; е) командна економіка.

12. Держава – це:

а) політична організація суспільства; б) правовим шляхом сформована суверенна влада;

в) політична форма організації суспільства; г) асоціація всіх членів суспільства, розташованого на певній

території; д) сукупність взаємопов’язаних владних структур;

е) керівництво діяльністю партії.

13. За видом відносин між керівниками і рядовими членами партії

15. За критерієм ідеологічної орієнтації партії поділяються на: а) консервативні; б) реакційні; в) ліберальні; г) націоналістичні; д) комуністичні; е) фашистські.

16. Які з наведених характеристик властиві республікам: а) влада формується через вибори; б) влада є обмеженою в часі;

в) влада є безстроковою; г) влада є беззвітною;

д) владу делегує інший орган, перед яким вона відповідальна; е) влада періодично звітує.

17. Які з наведених характеристик властиві монархіям: а) влада є спадковою; б) влада є обмежена в часі; в) влада є безстроковою; г) влада є беззвітною;

д) владу делегує інший орган, перед яким вона відповідальна; е) влада формується через вибори.

18. Унітарній державі притаманні такі ознаки: а) окремі складові не мають ознак державності;

б) окремі частини мають певні елементи суверенітету; в) діє єдина система влади; г) діють єдина правова і судова системи;

д) повноваження розподіляються рівномірно між центром і територіями;

е) можливі автономії.

19. Парламентсько-президентській республіці характерні такі риси: а) парламент контролює президента; б) президента обирає народ;

в) президент призначає голову уряду за пропозицією парламенту; г) парламент може висловити уряду недовіру і відправити у

відставку; д) парламент може усунути президента від влади через процедуру

імпічменту; е) уряд є колективним органом виконавчої влади.

20. Які з наведених характеристик притаманні парламентським республікам:

а) вища влада належить парламенту; б) проводиться принцип виборності органів державної влади;

в) уряд формується і контролюється парламентом; г) уряд – колективний орган виконавчої влади;

д) президент формує адміністрацію і особисто очолює її; е) президент обирається народом.

21. В абсолютних монархіях:

а) немає представницьких органів влади; б) монарх наділений необмеженою владою у виконавчій, законо-

давчій і судовій сферах; г) влада спирається на релігійні клани;

д) політична діяльність партій та організацій обмежується; е) політична діяльність партій та організацій забороняється; є) члени родини мають вирішальні позиції у владі.

22. Назвіть види політичної діяльності за критеріями стосовно

23.Що вирізняє державу від інших політичних інститутів: а) соціальна структура; б) суверенітет;

в) самостійність і незалежність; г) корпоративна організація; д) територіальна організація;

е) монопольне право на видання законів.

24.Форма державного правління визначається:

а) джерелами влади; б) порядком формування органів влади;

в) розподілом владних повноважень між центром і територіями; г) певною системою прийомів і методів здійснення державної

влади;

д) правовим синусом вищих органів державної влади; е) принципами взаємодії і співвідношення між ними.

25. Громадянське суспільство – це: а) своєрідний соціальний простір; б) сфера самовияву вільних громадян;

в) сфера, захищена від свавільного втручання держави; е) сфера ефективного контролю за дотриманням законів; є) сфера рівності закону для всіх і всіх перед законом; ж) сфера неполітичних відносин.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТАМИ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Унавчальному процесі, у міжсесійний період, студенти заочної форми навчання зобов’язані виконати контрольну роботу, яка свідчить про результат їх самостійної роботи, опрацювання навчальної тематики, готовності до залікової та екзаменаційної сесії.

Запропоновані контрольні роботи для студентів заочної форми навчання складені з урахуванням вимог державного стандарту нормативної програми з дисципліни “Політологія”, затвердженої МОН України. Перелік теоретичних питань вміщує весь курс нормативної програми (історію світової та української політичної думки, поняття політичної влади, політичної системи суспільства та її інститутів, політичних партій та партійних систем, виборів та виборчих систем, політичних еліт та лідерства, політичної культури суспільства, міжнародної політики та місця у ній України). Поняття і терміни сприяють кращому засвоєнню студентами категоріального апарату політичної науки, тестові завдання поглиблюють розуміння тем курсу, дають можливість адекватніше оцінити рівень знань студентів.

Кожен варіант контрольної роботи складається з двох теоретичних питань, п’яти понять і термінів, п’яти тестових завдань та чотирьох коротких питань-відповідей. Максимальна кількість балів, яку може отримати студент, – 20 балів(зних: теоретичніпитання– по3 бали, поняттяітерміни– по1 балу, тестовізавдання– по1 балу, питання-відповіді – по1 балу).

Під час оцінювання теоретичних питань враховується ступінь розкриття теми, логічність та послідовність викладу матеріалу, аргументованість оцінок, індивідуальний творчий підхід студента та власна інтерпретація висновків і фактів, використання політологічних понять та категорій. Визначення поняття чи терміна має бути точним та вичерпним. Тестові завдання першого рівня складності передбачають вибір правильної відповіді з двох варіантів, другого – із трьох; третій рівень складності передбачає можливість кількох правильних відповідей з шести варіантів. Короткі питання-відповіді передбачають коротку, лаконічну, конкретну відповідь.

Укінці контрольної роботи необхідно вказати список використаної літератури. Рекомендований список літератури наведено у цій методичній розробці. Під час підготовки до контрольної роботи заохочуємо до самостійного пошуку додаткової літератури.

ного Кирило-Мефодіївського товариства (1846–1847), до якого належали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та ін.

Тарас Шевченко (1814–1861) був проти абсолютної монархії, оскільки влада на українських землях в той час була підпорядкована російському царю. Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки за такого устрої не було єдиновладдя, функціонував представницький орган, громадяни мали рівні права. Гарантом від сваволі, він вважав повинен бути “праведний закон”, що розглядається як синонім правди і справедливості. Взагалі Т. Шевченко прагнув утворення незалежної демократичної Української держави з колегіальною формою реалізації політичної влади на засадах участі в управлінні державою широких верств населення. Важливою передумовою побудови такої держави була правова реформа після насильницької зміни форми державного устрою [6, c. 194].

Головним ідеологом Кирило-Мефодіївського братства був Микола Костомаров (1817–1885). Основу його політико-правової концепції складали думки про федерацію слов’янських народів, республіканський устрій та громадянські свободи. Ці ідеї він виклав у програмах кириломефодіївців, а також в окремих статтях і працях “Думки про федеративний принцип у старій Русі”, “Книги буття українського народу”, “Дві руські народності” та ін.

Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології лібералізму в Україні зробив Михайло Драгоманов (1841–1895).

Політичні погляди М. Драгоманова найповніше відображені в проекті програми “Вольный союз – Вільна спілка”. М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу. Він був переконаний, що терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного суспільно-політичного ладу. У його проекті передбачався новий устрій держави на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і громадянина, скасування тілесних і смертної кар, недоторканність житла без судової постанови, таємність приватного листування, свободу слова, друку, совісті й віросповідання.

Попередником національно-державницького напряму був Іван Франко (1856–1916). Він був прибічником ідеї про те, що політичні інститути, політика і право – це результат економічних відносин, що наявні у суспільстві.

І. Франко вважав, що кожна нація має природне право на політичну самостійність. Зокрема, він стверджував, що без ідеалу національної самостійності неможливо реалізувати ідеали політичної свободи і соціальної рівності, а для повноцінного національного розвитку необхідне відтворення повної соціальної структури, тобто всіх верств, які б підтримували ідеал політичної самостійності України.

Подальшому розвиткові державно-політичних ідей в Україні першої половини ХХ ст. сприяв Михайло Грушевський (1866–1934). До подій національно-визвольного руху в 1917–1920 рр., він дотримувався думки, що інтересам України найбільше відповідає статус її автономії в складі Російської федерації. Однак після ліквідації УНР більшовицькою Росією визнав необхідність існування незалежної держави. М. Грушевський відкинув можливість повторення будь-якого наявного в той час устрою держав, будучи прихильником і речником демократії (народовладдя). М. Грушевський чітко визначив принцип побудови вертикалі влади, яка повинна будуватись на засадах самоврядування, залишаючи міністерствам тільки функції загального контролю, координування й заповнювання тих прогалин, які можуть виявлятися у діяльності органів самоврядування [3, c.172].

Заперечуючи засади демократії, В’ячеслав Липинський (1882–1931) стверджував, “що “народовладний” демократичний метод організації громадського життя, опертий на спекуляції найгіршими інстинктами мас, веде народ до загибелі” [5, c. 8]. На думку В. Липинського, за демократії вибрана меншість, котра керує іменем народу, не відповідає за жодні свої вчинки. Оскільки народні представники виправдовують свої рішення та дії користю народу, то вся відповідальність тоді перекладається на суверенний народ, який обрав цих представників. В. Липинський був речником конституційномонархічного правління. Його переконання мали в основі давні традиції українського народу, а саме – державницький досвід ГалицькоВолинського князівства часів Д. Галицького та Гетьманщини – Б. Хмельницького та І. Мазепи. Він наолошував, що влада народу повинна бути обмежена конституцією та законами, в яких будуть зазначені права та свободи громадян. А монарх як гарант сильної влади, як представник всього народу, репрезентуватиме та захищатиме суверенність та незалежність [5, c. 8]. Владу у державі повинні посідати не ті політики, які думають тільки про наступні вибори та про їх використання у власних цілях, а “державні мужі”, які дбатимуть про зміцнення держави та про її майбутнє.