politologija_2

джерелом влади визнається народ, вищі органи влади або обираються безпосередньо народом на певний термін, або ж формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом, що його також обирають на чітко визначений термін).

Республіканська форма правління має три різновиди: президентську, парламентську і змішану.

Президентська республіка характеризується значною роллю президента у владній піраміді. Президента обирають, як правило, прямим всенародним голосуванням. Він є главою держави і главою виконавчої влади водночас. Посади прем’єрміністра немає. Президент формує уряд, призначає та звільняє міністрів. Для президентської республіки характерні чіткі механізми системи стримувань і противаг між гілками влади, статус яких є цілком самостійним. Президент володіє правом вето на прийняття законів, яке парламент може подолати кваліфікованою більшістю. Президент не наділений правом законодавчої ініціативи та правом розпуску парламенту. У такому разі парламент володіє правом імпічменту (усунення президента з посади в порядку особливої процедури). Добре розвинена незалежна судова влада. Класичним зразком президентської республіки є США.

Парламентська республіка утверджує верховенство парламенту. Саме цей представницько-законодавчий орган формує підзвітний лише йому уряд та через його (уряду) посередництво інші структури виконавчої влади. Прем’єрміністром стає, як правило, лідер політичної партії, що має більшість у парламенті, або ж лідер найбільшої із партій, що сформували коаліцію депутатських фракцій, до складу якої входить більшість парламентаріїв. На відміну “від президентської форми врядування, у парламентській республіці виконавча гілка влади не є самостійною; її влада виводиться з влади законодавчого органу (парламенту) і є її продовженням” [67, с. 386]. Формально главою держави у парламентській республіці залишається президент (якого обирає переважно парламент), хоча

його вплив на процес формування органів влади є номінальним. Реально головною особою в політичній ієрархії є керівник уряду. Парламентські республіки поширені в європейських країнах, зокрема в Італії, ФРН, Швейцарії.

У політичній практиці також трапляються змішані форми парламентської та президентської республік. Типовою ознакою такої форми правління є поєднання “сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду” [99, с. 274]. Подвійність джерел формування виконавчих структур є елементом системи стримувань і противаг. У змішаній республіці всенародно обраний президент наділяється правом розпуску парламенту і правом законодавчої ініціативи. Натомість за парламентом зберігається право імпічменту. Залежно від того, який інститут держави має більший вплив на формування уряду (зокрема призначення прем’єр-міністра) та інших органів виконавчої влади, змішані форми республік поділяються на президентсько-парламентські та парламентсько-президентські. Різновиди змішаної республіки функціонують у Російській Федерації, Франції, Португалії. Українська держава є прикладом трансформації форми правління з президентсько-парламентської республіки (згідно з Конституцією 1996 року) у парламентськопрезидентську (згідно з конституційною реформою у грудні 2004 року), а згодом повернення до президентсько-парламентської

(2010 р.).

МОНАРХІЯ (грец. monarchia – єдиновладдя) – це форма держави, в якій джерелом влади вважається одноосібний глава держави – монарх, влада якого здебільшого спадкова і не залежить від волі виборців.

Залежно від ступеня зосередженості влади в руках одноосібного глави держави виділяють такі різновиди монархічної форми правління:

– абсолютну монархію, або необмежену, де монарх наділений усією повнотою влади, яку не поділяє з жодним іншим державним інститутом. За абсолютної монархії немає парламенту

чи будь-яких інших представницьких установ. Діяльністю уряду керує монарх, він же одноосібно формує його. Нині така форма правління збереглася в Саудівській Аравії, Катарі, Омані;

– конституційну монархію, де повноваження монарха обмежені конституцією. Виділяють два різновиди конституційної монархії – дуалістичну та парламентську. У дуалістичній монархії влада розподіляється між монархом і парламентом. Повноваження першого значно вагоміші. Він самостійно, як правило, формує виконавчу владу, зберігаючи значний вплив на законодавчу гілку влади (користується правом розпуску парламенту, правом абсолютного вето, правом видавати укази, рівнозначні законам). Такий різновид монархії спостерігаємо в Йорданії, Марокко.

У парламентській монархії вся система правління, по суті, аналогічна системі правління парламентської республіки. Органи виконавчої влади формує парламент. Повноваження глави держави – монарха – незначні, а то й суто номінальні (до деякої міри відповідають повноваженням президента у парламентській республіці). Монарха, на відміну від президента, не обирають. Його титул передається у спадок відповідно до правил престолонаслідування (конституція окремих парламентських монархій залишає за парламентом право на усунення монарха від влади у певних випадках). Нині у багатьох країнах – парламентських монархіях: Великобританії, Іспанії, Нідерландах, Бельгії, Швеції, Данії, Норвегії, Японії – монарх залишається уособленням нації, символом державницької традиції.

Державно-територіальний устрій

За державно-територіальним устроєм усі держави поділяються на прості (унітарні) та складні.

Унітарна – єдина держава, територіально-адміністративні частини якої не мають власного суверенітету і політичної самостійності, є найпоширенішою формою державно-територіального устрою. Поділ території на адміністративні одиниці, статус

керівних органів визначається загальнодержавними правовими нормами.

Унітарні держави мають декілька підвидів:

−держави, в яких керівництво на місцях здійснюється призначеними центром урядовцями за відсутності виборних місцевих органів;

−держави, в яких є виборні місцеві органи, але їх діяльність контролюється представниками центральної влади (Франція, Японія);

−держави, в яких центральні владні структури опосередковано контролюють виборні органи місцевого управління (Великобританія, Нова Зеландія);

−держави, де органам місцевого самоврядування надані найширші повноваження у вирішенні питань економічного, соціального та культурно-духовного розвитку;

−держави з адміністративно-територіальними автономіями (Данія, Іспанія, Італія, Україна).

Федерація – союзна держава, яка складається з державних утворень, що наділені певною політичною і юридичною самостійністю.

Члени федерації мають право в межах своєї конституції створювати парламенти та уряди, видавати закони, встановлювати податки, запроваджувати своє громадянство. Розподіл повноважень між федерацією та її суб’єктами регламентується федеральними законами та конституцією, які зберігають своє верховенство в межах федерації.

Федеральні органи влади вирішують питання оборони, зовнішньої політики, фінансового регулювання, грошової системи, соціального захисту та ін. Здебільшого суб’єкти федеративних держав не мають права виходу з федерації (Австрія, Австралія, ФРН, США, Росія), а якщо таке право й існує (Канада), то механізм виходу дуже складний.

Конфедерації – це союзи суверенних держав, що укладаються з метою реалізації спільної мети, як правило зовнішньополітичної чи оборонної. Суб’єкти конфедерації зберігають

основну частину свого суверенітету, державну самостійність, делегуючи конфедерації лише обмежений перелік повноважень. Рішення керівних органів конфедерації реалізуються лише за згоди і через власні інституції кожної держави-учасника союзу. Конфедерація формує свої фінанси за рахунок внесків держав-членів.

Сьогодні конфедеративні держави є рідкісним явищем, радше, вони існували як перехідна форма до федерації (Швейцарія до 1848 р., США у 1776–1787 рр., Німецький союз у 1815–1867 рр.). Деякі політологи вважають, що така міжнародна організація як Європейський союз є наближеною до конфедерації (слабкою конфедерацією).

Імперії – насильно створені складні держави, що доволі часто мають деспотичні форми правління. Залежно від рівня розвитку комунікацій, могутності метрополії, політичного режиму, здатності підлеглих до спротиву обсяг повноважень складових частин імперії та ступінь їх інтегрованості може бути різним. Імперії були притаманні для минулих епох, і багато дослідників вважають їх формами, що передували федераціям.

Правова держава та громадянське суспільство

У наш час демократизація суспільного розвитку відбувається за допомогою формування правової держави і громадянського суспільства.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА – це система органів та інститутів, які гарантують й охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. [3, с. 116]. Це держава, в якій панує закон, що утверджує та гарантує права та свободи особи і однаково стосується влади усіх рівнів, партій та громадських організацій, посадових осіб і окремих громадян.

Ключовим питанням доктрини правової держави є тип відносин між громадянином і державою. Ці відносини регулюються на основі загальнодозвільного (громадянинові дозволено все, що прямо не заборонено законом) та спеціальнодозвільного (держслужбовцеві дозволено тільки те, що прямо передбачено

законом) принципів. Реалізація цих принципів передбачає непорушність прав і свобод особи, дієвість системи їх гарантій, підпорядкування владних структур нормам права. Принцип верховенства права передбачає панування справедливого гуманного закону, перед яким усі рівні, який утверджує та закріплює права і свободи громадянина.

Сьогодні формування правової держави “є загальносвітовою тенденцією” [67, с. 375]. Воно передбачає послідовне впровадження у практику таких важливих принципів:

−наявність розвиненого громадянського суспільства, яке функціонує на засадах пріоритетності щодо держави (відповідно до принципу “держава для людини, а не людина для держави”);

−реальне, а не лише формальне панування закону в усіх ділянках суспільного життя, розширення прямої та безпосередньої дії закону (порівняно з іншими нормативними, насамперед відомчими актами) на різні сфери суспільних відносин, система контролю за дотриманням законодавства;

−верховенство права в усіх сферах життєдіяльності суспільства, законодавче закріплення прав та свобод людини і громадянина (перетворення справедливості на законність);

−реальність та гарантованість невід’ємних прав та свобод людини, визнанняїх пріоритетності, наявністьмеханізмуїх захисту;

−поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову за умови наявності системи стримувань та противаг;

−особлива вага судової гілки влади, високозначущість судових органів як вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини. Судова влада виступає в ролі арбітра у відносинах між громадянином і державою, громадянином і суспільством, здійснює конституційний контроль за дотриманням державних нормативно-правових актів, захищає права громадян перед державними інститутами;

−суверенітет народу, демократичний режим як спосіб реалізації влади, розвинена виборча система;

−розвинена правова та політична культура.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – це сукупність усіх громадян, їх вільних об’єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами держави, але охороняються та гарантуються нею [62, с. 80].

Ідея громадянського суспільства (як і правової держави) заснована на необхідності ефективного регулювання взаємовідносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Будь-яка політична влада, особливо державна, має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення всеосяжного контролю над життєдіяльністю суспільства. Щоб протидіяти цій тенденції і обмежити державне свавілля, людство напрацювало низку теоретичних і практичних засобів, до яких належать, зокрема, ідеї правової держави і громадянського суспільства.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – це розгалужена, багатоаспектна мережа різноманітних форм асоціативного життя, волевиявлення і формування громадської думки, забезпечених певною інфраструктурою і автономних щодо держави [41, с. 69].

Концепція громадянського суспільства розглядає суспільство та державу як партнерів, відносини між якими здійснюються на основі закону, на засадах пріоритетності інтересів суспільства. Громадянське суспільство – це сфера всебічного самовиявлення вільних та рівних перед законом громадян і добровільно сформованих ними асоціацій та організацій з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Відповідно до суспільної структури виділяють структурні елементи громадянського суспільства.

В економічній сфері ними є різноманітні колективні виробничі об’єднання, акціонерні товариства, кооперативні та інші добровільні об’єднання громадян у галузі господарської діяльності, які вони створили за власною ініціативою. Економічною базою громадянського суспільства є приватна власність.

Найсталішим інститутом та основним структурним елементом соціальної сфери громадянського суспільства є сім’я. До соціальної сфери належать різноманітні соціальні спільності – класові, етнічні, демографічні, а також професійні спілки, що об’єднують громадян за видом їх професійної діяльності для захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

У політичній сфері найспецифічнішим структурним елементом громадянського суспільства є політичні партії. Окремі дослідники, вважаючи громадянське суспільство сферою неполітичних відносин, залишають політичні партії поза його межами. Політичні партії як інститут політичної системи та структурний елемент громадянського суспільства виконують роль посередника між громадянським суспільством та державою, забезпечуючи представництво різних соціальних інтересів на державному рівні. Саме в цьому й полягає їх специфіка. До структурних елементів громадянського суспільства у політичній сфері також зараховуємо різноманітні громадсько-політичні об’єднання та суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації тощо. Структуру культурно-духовної сфери громадянського суспільства становлять заклади освіти, церква та інші релігійні організації, творчі, наукові, культурномистецькі та інші об’єднання.

Розвинене громадянське суспільство можливе лише за умови реалізації зазначених вище принципів правової держави, яка зобов’язана реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, сприяти його всебічному розвитку, запобігати виникненню соціальних конфліктів. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства мають будуватися на основі діалогу і співпраці, що, своєю чергою, сприятиме демократичному розвитку держави.

Розбудова правової держави та формування громадянського суспільства в Україні

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Хоча у Конституції немає згадки про громадянське суспільство, розділ 2 “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” проголошує права та свободи громадян відповідно до усіх принципів правової держави і громадянського суспільства. Очевидно, що декларовані принципи сьогодні є більшою мірою ціннісним орієнтиром. Вони віддзеркалюють якісний стан нашої держави, якого ми прагнемо досягти в найближчі десятиліття упродовж суспільного розвитку. Темпи становлення правової державності і громадянського суспільства в Україні залишаються низькими, незважаючи на позитивні тенденції останніх років.

Партійна система України активно розбудовувалася з часів проголошення незалежності. Однак численні та маловпливові українські політичні партії не мали належного значення для політичного життя суспільства. Протягом останніх років спостерігається процес партійної структуризації, стимулом розвитку якого послугувало запровадження пропорційної виборчої системи. Сформувалося кілька потужних політичних партій та блоків політичних партій, що визначають реалії сучасного політичного життя в Україні. Проте вони здебільшого представляють інтереси не виборців, а певних бізнесових угруповань, позбавлені чіткої ідеології і керуються переважно принципом політичної доцільності.

За час незалежності сформовано велику кількість всеукраїнських і міжнародних (станом на початок 2009 року їх нараховувалося 2846), а також місцевих (745 лише у Львівській області) громадських організацій у різних сферах суспільного життя. Ступінь залучення громадян до організованої громадської діяльності залишається порівняно низьким, що спричинено відсутністю традицій вільної самоорганізації громадян (ідеологічний вплив радянської спадщини).

В Україні активізувався процес утворення незалежних профспілок. Монополія єдиного у минулому профспілкового об’єднання – Федерації профспілок України – ліквідована. Однак окремі профспілки значною мірою залишаються інструментом державної політики або знаряддям окремих політичних партій і далекі від захисту інтересів найманих працівників.

Складовою процесу становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації та розвиток свободи слова. Особливої виразності ця тенденція набула протягом останніх років. Проте окремі засоби масової інформації обслуговують лише вузькогрупові і навіть персональні інтереси.

Економічні перетворення в державі сприяли формуванню класу приватних власників, розвитку підприємницької ініціативи. Водночас одним із наслідків цього стала виразна соціальна поляризація: розшарування суспільства на незначний відсоток багатіїв та більшість людей із злиденним життєвим рівнем.

Зростанню темпів розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні, на наш погляд, сприятимуть:

1)активізація процесу формування інститутів громадянського суспільства (громадських об’єднань, асоціацій тощо) у різних сферах суспільного життя;

2)підвищення рівня політичної та правової культури громадян як запорука активного їх залучення до громадськополітичного життя;

3)кількісне зростання середнього класу як основи соціальної стабільності та економічного добробуту;

4)завершення формування стабільної законодавчої бази щодо регулювання різних сфер життєдіяльності суспільства;

5)створення ефективних механізмів захисту прав і свобод громадян, без чого їх конституційне та законодавче проголошення залишиться лише декларацією;

6)удосконалення механізмів зворотного зв’язку між суспільством та державою, механізмів контролю громадськості за діяльністю державних органів;