politologija_2

–тоталітарну (домінування примусового типу політичної активності та заборона політичної самодіяльності).

Згідно з марксистським підходом визначальним у типології систем є правлячий клас та характер соціально-економічної структури. Зважаючи на це, виокремлюють рабовласницьку, феодальну, буржуазну та соціалістичну політичні системи.

Відповідно до соціальної основи можна виділити військову політичну систему (коли при владі у державі є військові); громадянську (коли проводять вільні вибори, створюють парламент та формують партії); націонал-демократичну та буржуазно-демо- кратичну.

За видом політичного режиму виділяють демократичні, ліберальні, тоталітарні та авторитарні політичні системи.

За взаємодією з навколишнім середовищем розрізняють відкриті (мають демократичні особливості, динамічну структуру, широкі взаємозв’язки) та закриті системи (як правило, недемократичні, з фіксованою структурою та мінімальними зв’язками з середовищем).

Політичні системи також поділяють на традиційні та модернізовані. Для перших характерним є малорозвинене громадянське суспільство, слабка диференційованість соціальних ролей, харизматичний спосіб влади. Другим притаманне розвинене громадянське суспільство та раціональний спосіб організації влади.

Американські політологи створили загальноісторичну класифікацію політичних систем, виокремивши три найголовніші:

–примітивні (з мінімальною диференціацією органів влади

іпатріархальною культурою, зорієнтовані на примітивні структури – клан, рід, плем’я);

–традиційні (з невисокою урядовою диференціацією і пасивною політичною культурою);

–сучасні (з диференційованою інфраструктурою державних і недержавних інститутів і культурою участі в політиці);

–французький політолог Ж. Блондель класифікував політичні системи на п’ять основних категорій:

–ліберальна демократія (коли під час прийняття політичних рішень спираються на лібералізм);

–радикально-авторитарна або комуністична (заснована на рівності під час розподілу суспільних благ);

–традиційна (панування олігархів і консерватизм у захисті соціальної нерівності);

–популістська (відображає прагнення до більшої рівності під час розподілу благ за допомогою авторитарних засобів);

–авторитарно-консервативна (характеризується проведенням активної політики зі збереження нерівності й протидії широкій політичній участі).

Ознаки сучасної політичної системи

У практиці світового політикуму можна дискутувати про різні інтерпретації державної влади і суспільства, які, зрештою, зводяться до двох основних типів політичної системи – демократії або диктатури. Враховуючи поєднання цих типів й сучасні тенденції розвитку демократичних прагнень, можна виокремити такі суперечності сучасної політичної системи: державний примус і монополія на владу та конституційний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; домінування єдиної правлячої партії та плюралізм політичного життя; переслідування інакомислячих та громадянські та політичні свободи; нечіткість меж діяльності влади та законодавче визначення компетенції кожної владної гілки.

Сучасна політична система України є перехідною – від тоталітаризму до демократії, що характерно для більшості держав, які виникли після розпаду Радянського Союзу. Незважаючи на наявність основних принципів демократичної організації (поділ влади, багатопартійність, суверенітет народу), політична система України містить елементи авторитарної (командно-адміністративної та олігархічно-кланової) системи, що гальмуєїїсуспільний розвиток.

В Україні досі чітко не сформований механізм взаємодії правлячого режиму з опозиційними силами, багатопартійність не

створила дієздатної опозиції, а партії демократичного спрямування не спроможні налагодити конструктивну взаємодію [2, с. 152].

Важливим у побудові вітчизняної демократії має стати утвердження плюралізму – своєрідної форми самореалізації суспільства й людини, відображення соціальної й політичної свободи [1, с. 445].

Нова політична система України повинна консолідуватися навколо цінностей громадянського суспільства, зорієнтуватися на принципи демократії та політичного плюралізму; забезпечувати права і свободи громадян; визначати стратегію суспільного розвитку країни й особливості суспільних процесів та політичного життя суспільства; формувати інститути парламентаризму, президентської влади та місцевого самоврядування.

Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте поняття “політична система суспільства” на основі різних підходів та інтерпретацій.

2.Які чинники впливають на формування політичної систе-

ми?

3.Які характерні ознаки політичної системи з позицій історичного розвитку?

4.Назвіть та охарактеризуйте головні складові політичної

системи.

5.Які з функцій політичної системи найбільше визначають засади суспільного розвитку?

6.Назвіть відомі вам підходи до типології політичних

систем.

7.Які суттєві ознаки політичної системи України?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Поняття та ознаки політичної системи.

2.Структурні елементи політичної системи.

3.Функції політичної системи.

4.Критерії типологізації політичних систем.

5.Політична система України.

Список рекомендованої літератури

1.Гелей С.Д. Політологія : навч. посіб. / Степан Дмитрович Гелей, Степан Миколайович Рутар. – Львів : Світ, 2003. – 384 с.

2.Політологія / [Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. Т. Хилько та ін.] / за ред. Ф. М. Кирилюка. – К. : Здоров’я, 2004. – 776 с.

3.Холод В. В. Політологія: підруч. / В. В. Холод. – Суми : Університетська книга, 2006. – 480 с.

4.Романюк А. С. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір / А. С. Романюк. – Львів : Тріада плюс, 2004. – 392 с.

Тематика рефератів та доповідей

1.Алмонд Г. про структуру та типологію політичної

системи.

2.Погляди Д. Істона на політичну систему.

3.Критерії типологізації політичних систем, їх застосування до політичної системи України.

4.Моделі політичних систем.

5.Політичні системи країн світу.

Тема 6

ДЕРЖАВА ЯК БАЗОВИЙ ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Зміст заняття

1.Поняття, концепції походження, ознаки та функції держави

2.Республіка і монархія як основні форми державного правління

3.Державно-територіальний устрій

4.Правова держава та громадянське суспільство

5.Розбудова правової держави та формування громадянського суспільства в Україні

Вивчаючи тему “Держава як базовий інститут політичної системи. Правова держава і громадянське суспільство”, студенти повинні ознайомитись з основними підходами до розуміння сутності поняття “держава” та з концепціями її походження, збагнути ознаки та функції держави, вивчити основні форми державного правління та їх різновиди, форми державно-територіального устрою, зрозуміти сутність понять “правова держава” та “громадянське суспільство”, засвоїти основні риси і принципи правової держави, суб’єкти і атрибути громадянського суспільства, зрозуміти специфіку становлення інститутів правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Поняття, концепції походження, ознаки та функції держави

Держава як базовий інститут політичної системи суспільства є визначальною проблемою досліджень політичної науки. Багатогранність цього поняття зумовлює розмаїття його визначень.

Держава – це основний інститут політичної системи, що управляє суспільством, охороняє його економічну та соціальну сфери, культуру. Вона виникає на певному етапі розвитку людства, має суверенітет і здійснює владу на певній території.

Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в межах правових норм на території окремої країни управляє

суспільними сферами і гарантує безпеку нації та права та свободи громадянам [16, с. 95].

Держава – це структурована і правовим шляхом унормована суверенна суспільна (публічна) влада, що контролює цією територією і виступає від імені всього суспільства під час вирішення внутрішніх і зовнішніх питань [67, с. 372].

ДЕРЖАВА – це організація суверенної політичної влади, яка в межах правових норм на території окремої країни управляє суспільними сферами в інтересах тих чи інших соціальних верств.

У політичній науці спостерігаємо велику розбіжність думок про походження і соціальне призначення держави.

Патріархальна теорія (Аристотель) розглядає державу як результат природного розвитку родини. Із становленням історичного процесу еволюціонують і політичні інститути. Роди об’єднуються в племена, племена переростають у більші спільноти – держави. Прихильники цієї концепції розглядають державу як розвинену форму патріархальної влади (влади батька у сім’ї).

Теологічна (теократична) концепція походження держа-

ви стверджує, що виникнення держави, як і увесь хід політичного процесу, санкціонуються Божою волею (Августин Блаженний, Тома Аквінський). Такий погляд на державу властивий давньосхідним деспотіям, європейським християнським монархіям в епоху Середньовіччя, ісламістським релігійним режимам.

Договірна теорія розвивалася протягом ХVІ–ХVІІІ ст. Вчення про природні права і суспільний договір (угоду) розвинули Гуго Гроцій, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та ін. Теорія проголошувала, що гарантом дотримання природних прав кожної людини (права на життя, свободу, власність, недоторканність та безпеку тощо) є держава, яку створили люди внаслідок суспільного договору. Договірна теорія як підвалина ліберальних концепцій політики покладена в основу розуміння демократичної правової держави.

Теорія зовнішнього втручання має різновиди. Вона пояс-

нює формування держави як:

а) організацію переможців над переможеними (для панування завойовників над підкореними і створюється апарат примусу – держава);

б) напад народу з уже організованою державністю (підкорені запозичують інститут держави у завойовників);

в) реальну загрозу нападу, яка “прискорює формування держави за наявності внутрішніх передумов” [77, с. 157].

Психологічна теорія пояснює державу особливими властивостями психіки, потребою одних людей керувати, інших – підкорятися. Саме визначні особистості, на думку прихильників цієї теорії, є рушіями історії та творцями політичного процесу.

Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) ґрунтується на відомому класовому підході (саме він був основою комуністичної ідеології). Виникнення державної організації зумовлюється соціальними змінами, майновою диференціацією, поділом суспільства на класи. Держава виступає знаряддям експлуатації панівним класом пригнобленого.

Мабуть, логічно констатувати, що на різних етапах історичного розвитку на процес творення держави мали вплив різні чинники.

Розмаїття поглядів на походження держави не заважає виділити її основні ознаки (суттєві відмінності від інших політичних інститутів):

–суверенітет держави – тобто “верховенство влади всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах” [99, с. 249];

–територію, на яку поширюється суверенітет держави та яку охоплює юрисдикція державної влади;

–населення, тобто людей, що перебувають на території держави, закони якої мають щодо них обов’язкову силу;

–апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, пов’язаних з діяльністю безпосередніх суб’єктів політики (владних структур). Апарат складається з органів законодавчої, виконавчої (центральної та регіональної), судової влади, органів

місцевого самоврядування, різноманітних адміністративно-управ- лінських структур, що реалізують рішення органів влади. Саме апарат уособлює державу, виконує функції державної влади;

–монополію на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовуються у випадках, передбачених законом [62, с. 110]. Деякі мислителі сприймали державу як форму легального та легітимного насильства;

–систему правових норм (Конституція, закони, норма- тивно-правові акти), в межах якої функціонують усі сфери суспільного життя. Якість законів та ступінь їх реалізації є показником цивілізованості, розвитку правової держави та громадянського суспільства.

Під функціями держави розуміють основні напрями її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення.

Уполітичній науці поділяють функції на внутрішні та зовнішні. До перших зараховуємо функції, пов’язані з регулюванням різних сфер суспільного життя та забезпеченням законності і правопорядку в державі.

Економічна функція держави полягає у координації та регулюванні економічних процесів, виробленні та реалізації системи практичних заходів з метою впливу на національну економіку. Модель економічної політики залежить значною мірою від форми держави. Складовою економічної діяльності держави є податкова політика, яку визначає фіскальна функція. Саме завдяки бюджетним надходженням у вигляді податків утримується апарат держави. Бюджетні кошти також витрачаються на соціальну політику держави, спрямовану на забезпечення соціального захисту та суспільного добробуту, створення рівних умов для самореалізації особи в суспільстві, захист малозабезпечених верств населення (інвалідів, пенсіонерів тощо), розвиток систем охорони здоров’я, освіти, науки. У здійсненні соціальної політики полягає соціальна функція держави. Культурно-виховна функція держави спрямована на регулювання духовної сфери життєдіяльності суспільства, задоволення куль-

турних потреб населення. Від початку державі властива законодавча функція, покликана створювати систему правових норм, у межах якої функціонує суспільне життя. Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні законності та правопорядку, охороні життя громадян та їх майна.

Історія політичної думки, держави і права переконливо засвідчує залежність функцій держави та їх змістового наповнення від конкретної історичної епохи, типу політичної системи суспільства, форми держави. Чи не найважливішою функцією сучасної європейської держави “загального добробуту”, що поєднує принципи демократичної, соціальної та правової держави, є функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв’язання соціальних конфліктів, досягнення консенсусу з гострих соціальних проблем. Призначення держави як арбітра між конкуруючими політичними силами полягає у “знаходженні оптимальних політичних рішень, які б стабілізували всю політичну систему” [60, с. 138]. Функцією такої держави також є забезпечення діалогу між владою та громадськістю, своєчасне реагування на суспільні виклики. У правовій державі розширюється змістове наповнення правоохоронної функції, враховуючи захист прав та свобод людини і громадянина.

До зовнішніх функцій держави належать функція оборони та національної безпеки, а також функція співробітництва з іншими державами та розвитку дипломатії. Перша полягає у забезпеченні надійної обороноздатності, суверенітету та територіальної цілісності держави. Причому чинники національної безпеки не обмежуються лише військовим. Складовими цього поняття є економічна (забезпечення ефективного функціонування національної економіки), соціальна (забезпечення соціального миру, високих життєвих стандартів громадян як запоруки соціальної стабільності), інформаційна (захист національного інформаційного простору) та екологічна (державний контроль за природокористуванням) безпека, етнічні, культурні та демографічні характеристики. Національна безпека стає результатом ефективного виконання державою як зовнішніх, так і внутрішніх