politologija_2

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Влада та її різновиди.

2.Політична влада, її специфіка і структура.

3.Ресурси та принципи політичної влади.

4.Основні концепції влади.

5.Теорія легітимності М. Вебера.

Список рекомендованої літератури

1.Гелей С. Політологія : навч. посіб. / С. Гелей, С. Рутар. – 5-те вид., перероб. і доп. – Львів : Світ, 2003. – С. 65–79.

2.Рябов С. Державна влада: проблеми авторитету та легітимності / C. Рябов. – К., 1996.

Тематика рефератів та доповідей

1.Специфіка української політичної влади.

2.Сучасні проблеми української влади.

3.Ресурси та принципи української державної та політичної

влади.

4.Ефективність політичної влади: історичний досвід і сучасний стан.

Тема 5

ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ

Зміст заняття

1.Поняття політичної системи, її головні характеристики

2.Структура політичної системи

3.Функції політичної системи

4.Типологія політичних систем

5.Ознаки сучасної політичної системи

Вивчаючи тему “Політичні системи”, студенти повинні опанувати сутність поняття “політична система”, її головні компоненти, охарактеризувати функції політичної системи, визначити головні ознаки політичних систем та проаналізувати їхню типологію, зрозуміти структуру політичної системи, механізм її функціонування.

Поняття політичної системи, її головні характеристики

Взаємодія політичних інститутів та розуміння політики як самостійної сфери суспільного життя зумовлює звернення до категорії “політична система”, яка дає змогу осмислити та зрозуміти сучасну політичну реальність.

Система (від грец. “система” – ціле, що складається з частин) – це множинність елементів, закономірно взаємопов’я- заних між собою (предметів, явищ, поглядів, знань тощо), що становлять певну цілісну єдність. Ознаками системи є наявність складових (підсистем); зв’язок між елементами; системна якість; зв’язок з навколишнім середовищем.

Застосування системного підходу дає змогу виокремити політичне життя з суспільного життя як самостійну частину, здатну до широкої інтеграції. Разом з економікою, мораллю, релігією політика є особливою формою діяльності людини. Будьяка політична діяльність відбувається у межах певної політичної системи.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА – це сукупність державних та недержавних інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у межах відповідного типу правової системи і політичної культури.

Польський політолог А. Боднер визначив п’ять чинників, що впливають на формування політичної системи: безперервність природного середовища, в якому живе нація або її окрема група; матеріальні продукти її діяльності; сукупність цінностей і зразків поведінки, що передаються з покоління в покоління; суспільні інститути, які кожне покоління розуміє як сталі; зовнішнє середовище нації та політичні умови [44, с. 218].

Політична система – надзвичайно широке поняття, що охоплює різні аспекти взаємодії суб’єктів політики та прагне до універсальної інтерпретації політичного життя. З одного боку, її пояснюють як комплекс ідей, покладених в основу політики, з іншого – як систему взаємовпливів. А ще як сукупність певних елементів, суб’єктів політики.

Під час визначення політичної системи послуговуються двома основними підходами. Інституціональний трактує політичну систему суспільства як сукупність політичних інститутів, кожен з яких має своє призначення та становить єдине ціле.

Генералізувальний (узагальнювальний) визначає політичну систему як комплекс взаємопов’язаних інститутів, політичних відносин, політичної свідомості та політичної культури.

Характерними ознаками політичної системи є:

–власне відповідність вимогам системи;

–її залежність від характеру суспільного середовища та соціально-економічної структури суспільства;

–вирішальний вплив політики на сферу її існування; наявність різних складових (підсистем);

–створення необхідних умов для взаємодії різних елементів її структури.

Поняття політичної системи є багатоаспектним. Її можна розглядати також як сукупність державних і недержавних

інститутів та норм, у межах яких відбувається політичне життя суспільства; абсолютизований державний примус як засіб регулювання взаємовідносин між людьми; авторитетний розподіл цінностей у суспільстві.

Політична система як сукупність інститутів влади та політичних відносин розвивалася поступово від простих патріархальних форм (влада старійшин, роду, племені) до сучасних інститутів. Історично вона виникає близько ІV–ІІІ тис. до н. е., коли з’являється держава – перший інститут політичної системи. Термін “політична система” ввів до наукового обігу у другій половині ХХ ст. Т. Парсонс, який вбачав у суспільстві людей систему, виокремлюючи економічні, політичні, інтеграційні (правові інститути і звичаї), латентні (соціалізація) складові. Д. Істон уперше обґрунтував ознаки політичної системи (як цілісну множину багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ та процесів), її призначення (авторитетний розподіл цінностей у суспільстві). У працях науковців висувалися різні теорії та характеристики політичних систем – як сукупність складових взаємопов’язаних частин (Г. Алмонд); інформаційнокібернетична модель (К. Дойч); модель соціального плюралізму (Д. Трумен); модель зовнішньополітичних відносин (Г. Пауелл і М. Каплан).

Політична система суспільства відображає інтереси найрізноманітніших соціальних груп, які безпосередньо або опосередковано впливають на політичну владу, зокрема через участь у політичному процесі, прийняття та здійснення політичних рішень. Значущість політичної системи проявляється, коли зіштовхуються та узгоджуються між собою інтереси різних суспільних груп, приймаються владні рішення, що здатні впливати на різні аспекти життя суспільства.

Політична система може у різний спосіб реагувати на вимоги населення. Демократична система враховує їх для покращення роботи, тоді як тоталітарна – приборкує, створюючи образ могутньої та безгрішної влади.

Структура політичної системи

Політична система будь-якого суспільства характеризується наявністю різноманітних політико-правових механізмів, які гарантують йому стабільність та життєздатність. За допомогою цих механізмів вирішуються соціальні суперечності і конфлікти, об’єднуються зусилля різних суспільних груп та організацій, гармонізуються суспільні взаємовідносини, досягається порозуміння щодо основних цінностей та напрямів суспільного розвитку.

Найпопулярніший підхід (Г. Алмонд) виокремлює у межах політичної системи чотири великі підсистеми: інституціональну, регуляторну, комунікативну та ідеологічну.

Інституціональній підсистемі (яка містить політичні інститути, форми політичного правління, політичні режими, органи влади, політичні партії і організації) належить головна роль у політичній системі, адже саме вона визначає її норми, правила, умови та можливості функціонування.

Регуляторна підсистема ґрунтується на політико-

правових нормах, звичаях, традиціях, поглядах, переконаннях, принципах й регулює особливості діяльності політичних інститутів й усієї політичної системи.

Комунікативна підсистема – це сукупність відносин

(управління, боротьба за владу, реалізація влади), що виникають під час функціонування політичної системи суспільства.

Політико-ідеологічна підсистема є основою розвитку суспільно-політичних інститутів. Вона удосконалює політичні відносини у межах всієї системи та охоплює політичні концепції, теорії, погляди.

На думку Д. Істона, політична система – це багатофакторний організм, що складається з різних частин, постійно розвивається та саморегулюється. У цієї системи є вхід, на який ззовні надходять імпульси – вимоги або сигнали підтримки. На виході системи – політичні рішення, на основі яких відбуваються політичні дії.

Політична система суспільства – це певна структура, елементи якої взаємопов’язані та утворюють єдність. Категорія “політична система” відображає політичну діяльність та системний характер політичного життя суспільства.

Головним елементом політичної системи є політична влада, що за своєю основою є державною. Вона віддзеркалює устремління великих мас людей, відображається у керівництві суспільством з боку соціальних груп, що посідають панівні позиції в економічному житті.

Ознакою політичної влади є наявність особливої групи, специфічного прошарку людей, що професійно займаються управлінням.

Виокремлення політичної влади як головного елемента політичної системи дає змогу встановити компоненти цієї багаторівневої системи, тобто визначити її структуру. Це політичні інститути, політичні відносини, політичні принципи і норми, політична свідомість і політична культура.

Політичні інститути – ініціатори політичного життя суспільства, які творять її матеріальну основу та визначають різноманітні відносини (держава загалом, її гілки влади, політичні партії і організації, об’єднання тощо).

Політичні інститути – це сукупність різноманітних організацій політичної влади. Найвпливовішими з них є державні інститути: уряд, парламент, Верховний суд, а також недержавні інститути – політичні партії, суспільно-політичні організації тощо.

Політичні відносини – відносини, що складаються під час здійснення влади різними її суб’єктами.

Політичні відносини визначають характер взаємодії між індивідами, соціальними та етнічними групами, між націями та державами; між державою та громадянами щодо характеру влади та здійснення політики. Їх можна визначити як сукупність суб’єктів політичної влади, у ролі яких виступають численні політичні спільноти людей (політичні еліти, організації та народ – єдине джерело державної влади в демократичному суспільстві).

Політичні принципи і норми – це сукупність затверд-

жених державою загальнообов’язкових правил політичної поведінки (законів, кодексів, настанов, підзаконних актів), що регулюють життєдіяльність суб’єктів, інститутів політичної системи і суспільства загалом. Особливе значення тут належить Конституції (Основному Закону), що визначає особливості усієї політичної системи і державного ладу країни. На основі політичних і правових норм закріплюються основні принципи діяльності суб’єктів політики.

Політична свідомість – вагомий та важливий компонент політичної системи, що відображає політичну діяльність та активність людей. Вона є сукупністю взаємовідносин і взаємозв’язків між суб’єктами та інститутами політичної системи суспільства, відображенням політичного життя суспільства.

Політична культура забезпечує стабільність політичної системи. Вона є сукупністю типових для даного суспільства зразків, стереотипів політичних уявлень, ціннісних орієнтацій і політичної поведінки.

Функції політичної системи

Функції політичної системи – будь-яка стандартизована дія, що підтримує існуючий стан та визначає подальший розвиток системи.

Сутність політичної системи виявляється в її функціях, які відображають загальний стан суспільства (соціально-економічні умови, соціальна і національна структура, демографічні процеси, рівень освіченості населення, стан суспільної свідомості). Через політичну систему виокремлюються основні соціальні інтереси людей, визначаються соціальні пріоритети, що згодом встановлюються у політиці.

Політична система передусім виконує координувальну та інтегративну функції, адже вона покликана забезпечувати стабільність, враховувати різні інтереси соціальних груп, організацій та рухів.

Класичне визначення функцій політичної системи належить Г. Алмонду. У праці “Політика регіонів, що розвиваються” він виокремив вхідні функції – політична соціалізація (залучення членів суспільства до політичної діяльності); політичне рекрутування (заповнення індивідами вакансій у політичній системі); артикуляція інтересів (висунення вимог тим, хто приймав політичні рішення); агрегування інтересів (узагальнення вимог та утворення політичної програми); політична комунікація (взаємодія між різними елементами політичної системи); та вихідні – нормотворчість (розроблення законів і правил, що регулюють поведінку суб’єктів політичної діяльності), застосування правил і норм, контроль за їх виконанням.

Утеорії політичної науки розроблено різні класифікації функцій політичної системи, які в узагальненому вигляді можна звести до:

– функції артикуляції й агрегації інтересів різних груп;

– управлінської функції, пов’язаної з політичним управлінням різними сферами суспільства;

– функції вироблення політичної стратегії і тактики соці- ально-економічного розвитку суспільства;

– функції політичної соціалізації громадян і суспільства;

– функції легітимації політичної влади, пов’язаної з визнанням наявного політичного устрою;

– мобілізаційної та консолідувальної функції, які підтримують єдність громадянського суспільства.

Урізних країнах співвідношення вищеназваних функцій є неоднаковим, що зумовлює формування різних типів політичних систем. На основі цільового підходу до політики виокремлюють такі функції:

1)визначення цілей і завдань суспільства;

2)вироблення й уточнення програм його життєдіяльності відповідно до інтересів правлячих кіл;

3)мобілізацію ресурсів для досягнення поставлених цілей, утвердження відповідного політичного устрою (акцент на великій організаторській роботі);

4)соціальну інтеграцію суспільства довкола спільних соці- ально-політичних цілей та цінностей (прагнення до уникнення суперечностей та подолання неминучих конфліктів);

5)політична соціалізація (формування політичної свідомості людей або маніпулювання нею);

6)контроль над розподілом матеріальних і духовних цінностей (саме у сфері розподілу найчастіше виникають суперечності між різними спільнотами людей);

7)легітимація політичної влади (досягнення до певної міри відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам).

Отже, політична система є цілісним утворенням, що виконує специфічні функції із забезпечення та регулювання політичного життя суспільства.

Типологія політичних систем

Типологія політичних систем порівнює різні групи систем за певними ознаками, з’ясовує спільні та відмінні риси між ними, вивчає характерні тенденції розвитку.

Визначаючи типологію політичних систем, дослідники дотримуються різних підходів. Наприклад, Р. Даль визначив демократичну (контроль більшості суспільства над владою), авторитарну (необмежена влада автократії із збереженням свободи особистості) і тоталітарну (всеохопний контроль за суспільством) системи.

Найсучаснішою вважають типологію за критерієм відповідності переважного типу політичної культури змістові політичної системи. Йдеться про типологію Г. Алмонда, який виділив чотири типи політичних систем:

–англо-американську (домінування у політичній культурі свободи особистості, добробуту і соціальної безпеки);

–європейсько-континентальну (співіснування традиційних і нових культур, фрагментарність й нерівномірність розвитку);

–доіндустріальну (змішаний тип з нечітким поділом влади і вищим рівнем насилля);