politologija_2

Тема 16

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС. УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Зміст заняття

1.Сутність та специфіка міжнародної політики

2.Геополітика як складова міжнародної політики

3.Процеси глобалізації в сучасному політичному просторі

4.Україна в системі міжнародних відносин

Завершується курс політологічної науки темою “Світовий політичний процес. Україна в системі міжнародних відносин”. Ознайомлюючись із цією темою, студентам необхідно: вивчити форми та особливості світового політичного процесу; дослідити становлення дипломатії та формування міжнародних відносин; окремо звернути увагу на з’ясування сутності та проблематики геополітичних та глобалізаційних рухів; враховуючи залучення України до загальносвітового політичного процесу, проаналізувати проблеми України в контексті міжнародних відносин; дати оцінку основних векторів української зовнішньої політики: США, Євросоюз, Росія.

Сутність та специфіка міжнародної політики

Сьогодні поняття “міжнародні політичні відносини”, “зовнішньополітична діяльність” є цілком визначеними; їх досліджують різні суспільні науки. Історія досліджує хронологію формування зовнішньополітичних теорій, концепцій, розвиток дипломатії; культурологія вивчає міжетнічні, міжнаціональні аспекти міжнародної політики; економіка створює окремий розділ – політекономія, який вивчає роль економічних механізмів на міжнародній арені.

Політологія синтезує знання інших суспільних наук та створює окрему галузь, яка досліджує міжнародні політичні процеси в контексті основного актора – держави. Предметом вивчення міжнародної політики є всі процеси об’єктивної дійсності, що формують відносини на міжнародній політичній арені.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – це діяльність національних держав або міжнародних організацій з урегулювання політичних, дипломатичних, економічних та культурних впливів на світовий чи регіональний політичний ринок.

Головним суб’єктом міжнародних відносин є держава, яка, керуючись національним інтересом, намагається провадити діяльність у політичній, економічній, культурній, правовій чи іншій сферах. Крім держави, суб’єктивно поводяться на міжнародній арені міжнародні організації, транснаціональні корпорації (ТНК), об’єднання громадян (релігійні, культурні тощо), окремі особи чи політичні лідери.

Міжнародні організації як міждержавні, так і неурядові існують на добровільній договірній основі, їх члени об’єднані спільною метою та завданнями, основні з яких розвиток міжнародної співпраці, врегулювання міжнародних проблем та конфліктів. ТНК – це економічні організації, які об’єднують фінансові потужності розміщені у різних країнах, їх економічний потенціал часто перевищує національний бюджет невеликої держави. Через економічні важелі ці корпорації спроможні вплинути на внутрішньодержавні та міжнародні політичні події.

Система міжнародних відносин не містить обов’язкових правил чи законів, які б регулювали цю сферу, оскільки усі її актори є рівноправними. Проте усі члени світової спільноти дотримуються принципів міжнародних відносин, затверджених у Статуті ООН:

−суверенної рівності всіх членів;

−сумлінного виконання зобов’язань;

−мирного врегулювання міжнародних спорів;

−незастосування або загрози силою;

−мирного співіснування та невтручання у внутрішні

справи.

Сфера міжнародних відносин дуже широка і багатогранна.

Уполітологічній науці важко віднайти єдність у типології цієї сфери, але найчастіше її класифікують за такими критеріями:

–за типом балансу: баланс сил; баланс інтересів;

–за сферою життєдіяльності: політична, економічна, культурна тощо;

–за типом суб’єкта: міждержавні, організаційні, індивіду-

альні;

–за ступенем напруги: стабільні, нестабільні, мирні, конфліктні;

–за масштабом: регіональні, субрегіональні, глобальні;

–за рівнем партнерства: партнерські, конфронтаційні, домінантні.

Зовнішню політику у політологічній науці розуміють як діяльність окремої держави поза її межами. До основних засобів зовнішньої політики належать політичні, військові, економічні та ідеологічні:

Політичні засоби “охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин – від традиційних форм дипломатії до дипломатії на рівні глав держав” [99, с. 512]. Політичні засоби реалізуються за допомогою переговорного процесу, посередництвом міжнародних організацій тощо.

Під військовими засобами розуміють війну і військовий тиск. Ця група засобів викликає непідробний інтерес і жваві дебати. “Тривалий час найважливішим засобом досягнення державою зовнішньополітичних цілей вважалась війна. Війна у міжнародному праві – це воєнні дії між державами, а також між державами й національно-визвольними рухами, які супроводжуються повним розривом між ними мирних відносин. До середини XX ст. застосування воєнної сили розглядалось як законний засіб вирішення суперечок між державами. Анексії та контрибуції вважались прийнятними способами розширення територій і державного збагачення” [99, с. 512].

Економічні засоби – це весь економічний потенціал держави: зовнішньоекономічний оборот, природні надра, рівень промисловості та інші. Проте не завжди великий запас природних багатств свідчить про зовнішньополітичну могутність держави – нафта, газ, золото, ліси, чорноземи часто стають причиною конфліктів та метою могутніших держав.

Ідеологічні засоби – це весь спектр засобів пропаганди та інформації, за допомогою цих засобів формується позитивний імідж держави. Ідеологічні засоби покладено в основу концепції “мякої сили”.

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА – це сукупність усіх зовнішньополітичних відносин, сукупність засад, методів та інструментів, за допомогою яких держава регулює зовнішній політичний вплив та функціонування національної політики на міжнародній арені.

Сутність міжнародної політики розкривається низкою особливостей, які характеризують специфіку світового політичного процесу:

−зміст міжнародних відносин полягає у сукупності всіх політичних взаємовідносин на різних рівнях: державному, на рівні міжнародних організацій, партій, громадсько-політичних організацій та інших;

−міжнародні політичні взаємовідносини є нецентралізованими, на міжнародній арені всі суб’єкти політичного процесу є рівними, самостійними та незалежними;

−усі засоби зовнішньої політики об’єднуються засобом вирішення та вирішення конфліктів – консенсусом;

−у міжнародних відносинах найважливішим є суб’єктивний чинник, тобто рівень зовнішньополітичних відносин залежить від зовнішньополітичної діяльності глави держави.

Геополітика як складова міжнародної політики

Поняття “геополітика” (гр. geos – земля) у західноєвропейську політологічну науку ввів шведський учений і парламентський діяч Р. Челлен (1846–1922). Концептуальну розробку геополітики продовжували німецькі дослідники Ф. Ратцель (1844–1904), К. Хаусхофер (1869–1946), які продемонстрували актуальність розроблення теоретичних основ геополітичної дисципліни як взаємозв’язку і взаємозумовленості державної політики та географічного положення країни. Надалі гео-

політику як окремий розділ політологічної науки розвивали провідні вчені світу.

Сьогодні на міжнародній політичній арені відбувається чимало геополітичних, міграційних, інтеграційних процесів, які визначально чи частково впливають на розвиток кожної держави. Загалом міжнародну політику формує низка об’єктивних чи суб’єктивних чинників, які так чи інакше стосуються національних інтересів, культурних цінностей, історичних традицій.

Одною із складових зовнішньополітичної діяльності держави є геополітика, яка охоплює політичну, фізичну та економічну географію. Сучасні політологічні дослідження свідчать, що геополітика часто є визначальним чинником зовнішньої політики. Держави світу володіють різними територіальними чи природними багатствами; гори, ліси, моря, газ, нафта та інше насамперед визначають забезпеченість, економічну стабільність, фінансову могутність держави.

Упервісному значенні геополітика розумілася як “вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору” [16, с. 279]. Сьогодні із розвитком глобалістичних концепцій розуміння всієї проблематики геополітичних стратегій змінилося. Геополітика мислиться як синтез політологічної науки і політики з усіма тенденціями та закономірностями світового політичного процесу. Розвал Радянського союзу і крах “біполярного” геополітичного устрою світу детермінують принципово нові підходи до концепцій та теорій геополітики.

Усучасному геополітичному вимірі “предметом геополітики з позицій політики є простір, а також глобальні політичні, економічні та інші процеси й механізми управління ними” [80, с. 354]; основними суб’єктами стали світові та регіональні політичні, економічні організації. До них належать: Організація Об’єднаних Націй (ООН) із структурними ланками (Рада безпеки, Генеральна асамблея ООН, Міжнародний суд у Гаазі, Економічна

ісоціальна рада, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та інші); Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ);

Європейський Союз (ЄС); Організація Північноатлантичного договору (НАТО); Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) тощо.

Процеси глобалізації в сучасному політичному просторі

Винайдення атомної бомби, нарощування атомного потенціалу, розмір якого сьогодні дає змогу знищити всю земну кулю десятки разів, екологічна катастрофа, демографічна проблема спонукають людство до загальноцивілізаційних процесів.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – процес інтернаціоналізації, універсалізації світового соціально-економічного, політичного, екологічного, енергетичного та іншого господарства.

Глобалізація зумовлена також “взаємозв’язком світу та інформаційною революцією, розвитком світових телекомунікацій і цифрових електронних мереж. Зростає інтернаціоналізація інноваційних процесів і загострюється конкуренція технологій”

[80, с. 375].

Глобалізація суспільного життя актуалізує нові методи ведення політики, а саме зростає цінність економічних та культурних аспектів зовнішньої політики. Економізація та культуризація політики у нинішніх умовах стабілізує світову політичну арену та все більше насичує гуманістичним змістом політичні міжнародні відносини.

Основною метою кожної держави на міжнародній політичній арені є національне самовизначення і реалізація державних національних інтересів. У центрі міжнародної політики стоїть боротьба за міжнародний політичний вплив одної держави на іншу. У зв’язку із цим держави повинні враховувати культурноісторичні традиції, які є одними з найважливіших у зовнішньополітичних принципах кожної держави. На прикладі міжнародних відносин сучасного світу, зокрема й України, спостерігається вияв цих традицій. Глибокі історичні корені української як матеріальної, так і духовної культури стали основою боротьби

українського народу за незалежність держави, а тепер і залучення її до європейського загальнополітичного процесу.

Глобальними проблемами людства залишаються: нарощування атомного потенціалу, екологічна катастрофа, демографічна проблема.

Україна в системі міжнародних відносин

З 1991 р. Україна стала самостійною державою, за незалежність якої було покладено чимало сил. Молода держава стала окремою складовою одиницею загальносвітового простору, а тому перед Україною відразу постало найважливіше завдання – гідно інтегруватися у міжнародні політичні, економічні та культурні відносини, зайняти своє місце на світовій арені.

Під час формування державності України і становлення її як суб’єкта міжнародних відносин головне значення мали:

– Декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року, якою проголошено “державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”;

– Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України”, яка постановила проголосити Україну незалежною демократичною державою;

– Акт “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року, у якому зазначено, що територія України є неподільною і недоторканною. Акт проголошення незалежності України підтримали 90,32 % громадян;

–Основні напрями зовнішньої політики України вперше задекларовані Постановою Верховної Ради від 2 липня 1993 року;

–28 червня 1996 року Верховною Радою України 2-го скликання ухвалено Основний закон держави – Конституцію України, яка набула чинності з дня її прийняття.

На сьогодні Україна реалізує свою зовнішню політику у низці міжнародних організацій. Вона є членом Організації Об’єднаних Націй (ООН), Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), Співдружності Незалежних Держав (СНД), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ), Партнерства заради миру, Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Європи (РЄ), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Ради євроатлантичного партнерства, Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ, Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), Чорноморської групи військово-морського співробітництва, Єдиного економічного простору (ЄЕП), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Спільноти демократичного вибору, Чорноморського форуму за діалог та партнерство, Світової організації торгівлі (СОТ).

Статус спостерігача Україна має в Євразійському економічному співтоваристві (ЄврАзЕС), Міжнародній організації Франкофонія (МОФ), Європейському енергетичному співтоваристві, Центрально-Азіатському співробітництві, Ініціативі співробітництва в Південно-Східній Європі, Раді держав Балтійського моря (РДБМ).

Основні засади зовнішньої політики регулюються Законом України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 року. Зокрема у другій статті задекларовано, що гарантування національних інтересів і безпеки України здійснюється за допомогою підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; захист суверенітету і територіальної цілісності забезпечується дипломатичними та іншими засобами, передбаченими міжнародним правом; завдання дипломатії полягає в утвердженні провід-

ного місця України у системі міжнародних відносин та зміцнення міжнародного авторитету держави, забезпеченні захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, забезпеченні інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі.

З перших днів свого існування Україна потрапила у поле зору широкого кола світових політичних суб’єктів, привернула увагу всього цивілізованого світу. Україна як геополітичний регіон – це унікальний прошарок між Європою й Азією. Навколо географічного розташування цієї держави виникає багато дискусій, і з погляду геополітики, вона має великий потенціал у формуванні світової глобальної системи.

З. Бжезінський у праці “Велика Шахівниця” картографічно виводить “критичне ядро” безпеки Європи, де значну роль відводить Україні. Він малює вісь “Франція–Німеччина–Польща– Україна” як могутній європейський блок, в якому Україна має вагоме значення. Водночас З. Бжезінський “малює” іншу картину, де припускає Україну у складі відновленої російської імперії. У цьому сценарії він прогнозує відновлення євразійської імперії на основі багатомільйонного населення, величезних ресурсів, виходу до Чорного моря. Наслідком цього сценарію стане чергова втрата незалежності Україною і негативні наслідки для Європи.

Становлення України в контексті новітньої міжнародної зовнішньої політики процес складний і неоднозначний. Він зумовлений як сучасними політичними реаліями, так і культурноісторичними факторами. Україна може бути повноправним членом Європи і Захід повністю підтримує її інтеграцію до ЄС, проте, хоче бути упевнений у серйозності таких намірів. Україна повинна це довести на ділі.

Питання для самоконтролю

1.Визначте суть світового політичного процесу.

2.Критично оцініть сучасну міжнародну політичну арену.

3.Яке місце займає Україна у міжнародних цивілізаційних процесах?

4.Що розуміється під глобальними проблемами людства?

5.У чому відмінність між міжнародною та зовнішньою політикою?

7.Як реалізується у політиці географічний чинник?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Міжнародна політика, її зміст і засоби.

2.Геополітика як складова міжнародної політики.

3.Глобальні проблеми людства у світлі міжнародних політичних відносин.

4.Україна в системі міжнародних відносин.

Список рекомендованої літератури

1. Колодій А. Нація як суб’єкт політики / Антоніна Колодій. – Львів : Кальварія, 1997. – 56 с.

2. Чекаленко Л. Зовнішня політика України / Людмила Чекаленко. – К. : Либідь, 2006. – 712 с.

3. Політологія у запитаннях і відповідях : навч. посіб. / за заг. ред. К. Левківського. – К. : Вища шк., 2003. – С. 218–233.

Тематика рефератів та доповідей

1.Форми та особливості світового політичного процесу.

2.Дипломатія як засіб міжнародних відносин.

3.Основні вектори української зовнішньої політики.

4.Міжнародний конфлікт: суть, причини і способи вирі-

шення.