politologija_2

Риси, які частково споріднюють авторитаризм з демократією та істотно відрізняють його від тоталітаризму:

–автономія особи і суспільства у позаполітичних сферах (контроль державної влади не поширюється на економіку, культуру тощо), громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

–обмежений політичний плюралізм (навіть формальна багатопартійність);

–не насаджує єдиної ідеології, допускає обмежений ідейний плюралізм та свободу слова (правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не заторкує основ режиму);

–можливість ринкової економіки (як і командно-адміні- стративної);

–може ґрунтуватися на праві і законності.

Риси, які істотно відрізняють авторитаризм від демократії і частково споріднюють його з тоталітаризмом:

–влада правителя або правлячого угруповання не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень;

–правляча еліта формується не через конкурентну виборну боротьбу, а самопризначення, нав’язування “волі згори”;

–істотно знижується або вилучається роль представницьких органів влади;

–централізація влади, її концентрація в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів;

–наділення виконавчих органів влади широкими законодавчими повноваженнями;

–обмеження демократичних прав і свобод, значне обмеження чи заборона діяльності опозиційних сил;

–опора на силові структури (армію, поліцію, службу безпеки), готовність застосувати репресії;

–відчуження народу від влади;

–усунення принципів компромісу та консенсусу під час прийняття та реалізації політичних рішень.

Для авторитарних режимів характерна “пасивна” несвобода особи: громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, від них не вимагають його активно підтримувати у різних масових акціях (як за тоталітаризму). Достатньо лише не виступати відкрито проти режиму, не брати участь в опозиційних рухах та публічно не висловлювати поглядів, які різняться від офіційних.

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Серед них можна виділити такі різновиди:

а) теократичні авторитарні режими (характерні для країн, у яких при владі перебувають релігійні угруповання);

б) тиранії (характеризуються деспотичною диктаторською владою, що не дотримується ні законів, ні традицій);

в) диктатури (встановлюються внаслідок переворотів, путчів, заколотів і характеризуються зосередженням необмеженої влади в руках окремої особи або групи осіб);

г) абсолютні монархії (у яких монарх наділений необмеженою владою);

д) неототалітарні режими (характеризуються реальним зосередженням влади у руках однієї політичної сили за формального збереження ознак політичного плюралізму).

Авторитарні режими найчастіше встановлюються у країнах, де відбувається зміна суспільного ладу, спостерігаються затяжні політичні та економічні кризи, у яких при владі опиняються харизматичні політичні лідери з рисами авторитарної особистості. Попри недоліки авторитаризму, пов’язані з ліквідацією чи обмеженням основних принципів народовладдя та повною залежністю політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників, виділяють переваги цього режиму, зокрема вищу ефективність (порівняно з демократією) політичного функціонування на окремих етапах політичного процесу. Авторитарна влада маєпорівняно високуздатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок, сконцентровувати зусилля та ресурси на виконанні актуальних соціальних завдань, долати опір політичних супротивників та мобільно

реагувати на політичну кон’юнктуру. Усе це зумовлює зростання її ефективності, що максимально проявляється в екстремальних ситуаціях. Авторитарні режими вважаються “природними або виправданими в умовах зламу старих суспільних структур, під час переходу від традиційного до індустріального стану суспільства або від тоталітаризмудо демократії” [99, с. 387].

ТОТАЛІТАРИЗМ (від лат. totus – весь, цілий, повний) – політичний режим, що характеризується абсолютним, повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя особи та суспільства, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, відсутністю політичного плюралізму та насильницьким пануванням бюрократичного партійнодержавного апарату.

Тоталітарний режим є антиподом демократичного. Ознаками тоталітаризму є:

–тотальний контроль державної влади над усіма сферами суспільного життя: політикою, економікою, культурою;

–повне поглинання громадянського суспільства державою;

–монополія на владу однієї, побудованої за ієрархічним принципом політичної партії на чолі з вождем, у руках якого концентруєтьсяреальна влада(фактична відсутністьрозподілувлади);

–відсутність конкурентної виборчої боротьби, фактичне усунення народу від участі у здійсненні влади (за формального проголошення принципу народовладдя);

–відсутність політичного та ідейного плюралізму, ліквідація демократичних прав і свобод громадян;

–нетерпимість до інакодумства, відсутність легальної опозиції;

–наявність єдиної офіційної (партійно-державної) обов’язкової для всіх ідеології, що виступає засобом мобілізації народних мас та легітимації (виправдання його правомірності в очах громадськості) режиму;

–монополія на засоби масової інформації та створення потужної системи заідеологізування населення з метою формування політичної культури тоталітарного типу;

–“формування “образу ворога” і на цій основі – агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій” [67, с. 439];

–застосування терору та масових репресій проти противників режиму, перетворення правоохоронних органів на каральні, мілітаризація суспільного життя;

–державний монополізм в економічній сфері (командноадміністративна економіка з системою жорсткого централізованого контролю).

Для тоталітарних режимів характерна “активна” несвобода особи.

Для влади є недостатньою відсутність публічної критики чи опозиційних виступів з боку громадян (як за авторитаризму), їх змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, брати участь у демонстраціях, мітингах та інших масових акціях, покликаних декларувати “всенародну підтримку”.

Тоталітаризм є політичним феноменом ХХ ст. До його історичних різновидів належать фашистські (праворадикальні) та комуністичні (ліворадикальні) тоталітарні режими. Першою тоталітарною державою комуністичного зразка був СРСР (виник після жовтневого перевороту в Росії 1917 р. і проіснував до 1991 р.). Найстрахітливіші злочини цього режиму здійснювалися у період культу особи Й. Сталіна (1929–1953).

Фашизм набув масового поширення у період між двома світовими війнами. Вперше він утвердився в Італії у 1922 р. На людиноненависницьких ідеях расизму ґрунтувалася ідеологія окремого різновиду праворадикальних тоталітарних режимів – націоналсоціалізмуабонацизму(існувавуНімеччиніз1933 по1945 рр.).

Тоталітаризм став причиною величезних людських страждань. Найжахливішими сторінками в історії людства у ХХ ст. стали: організований комуністичним сталінським режимом штучний Голодомор 1932–1933 рр. в Україні, визнаний геноцидом українського народу, а також Холокост як цілеспрямоване знищення нацистами євреїв у Німеччині і на захоплених нею територіях.

Поодинокі тоталітарні держави сучасного світу (Куба, Північна Корея) є політичним атавізмом.

Політичний режим сучасної України

Стаття 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. На сучасному етапі становлення політичний режим України можна охарактеризувати як “перехідний” (від тоталітаризму до демократії), що поєднує ознаки усіх основних політичних режимів.

Безсумнівними здобутками демократії в Україні є виборність органів влади та місцевого самоврядування (із реальною конкурентністю виборчої боротьби), політичний та ідейний плюралізм, свобода слова, панування принципів компромісу і консенсусу як способу вирішення політичних конфліктів тощо. Також виразно проявляються у нашій державі такі недоліки демократії, як маніпулювання масовою політичною свідомістю, декларативність проголошених прав і свобод для бідних. Елементи плюралістичного типу демократії набувають в Україні олігархічно-кланових особливостей (домінування потужних політико-бізнесових угруповань).

До ознак авторитаризму, що простежуються в Україні, зараховуємо відчуження народу від влади, перевагу адміністра- тивно-владних відносин над правовими, адміністративно-команд- ні механізми управління.

Рисами тоталітаризму, що характеризують політичний режим нашої держави, є “ідеологічна мобілізація мас на підтримку чи опротестування того чи іншого політичного рішення, імітація бурхливої політичної діяльності серед політичної еліти”

[16, с. 90].

“Перехід” до демократії в Україні поєднується з процесом розбудови незалежної держави. Колишній напівколоніальний статус істотно позначається на усіх сферах суспільного життя українців, гальмуючи демократичні перетворення, повільні темпи

яких, низька ефективність функціонування владних структур та неналежний рівень життя, соціального і правового захисту більшості пересічних громадян зумовлюють розчарування у “демократії” українського зразка.

Процес демократичної трансформації в Україні, на наш погляд, пришвидшать:

–подолання стеоретипів тоталітарної політичної культури та формування нового типу демократичної політичної культури як запорука активного залучення якомога ширших верств суспільства до участі у політичному процесі, перетворення громадян на свідомих прихильників нових демократичних правил “політичної гри”;

–створення політико-правових механізмів досягнення дієвої (не декларативної) свободи і рівності, забезпечення реальної (не формально-правової) участі широких народних верств у здійсненні влади;

–активізація процесу формування інститутів громадянського суспільства та посилення їхнього впливу на владу, верховенство права у різних сферах суспільного життя;

–удосконалення системи розподілу влади з метою запобігання її концентрації в єдиному центрі та підвищення ефективності функціонування (розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, а також у владному трикутнику “парламент – уряд – президент” та дієва система стримувань і противаг між ними;

–розподіл влади між центром та регіонами, органами місцевого самоврядування);

–проведення ефективних економічних перетворень як передумова зростання добробуту, посилення соціального захисту громадян та створення середнього класу.

Питання для самоконтролю

1.Як Ви розумієте поняття “політичний режим”?

2.Розкрийте зміст поняття “демократія”, її ознаки.

3.Які концепції демократії Вам відомі?

4.Розкрийте суть, риси та назвіть різновиди авторитаризму.

5.Розкрийте суть, ознаки та назвіть історичні різновиди тоталітаризму.

6.Назвіть чинники пришвидшення демократичних перетворень в Україні.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Сутність політичного режиму, підходи до його типологізації.

2.Поняття “демократія”, її ознаки.

3.Сучасні концепції демократії.

4.Авторитаризм, його риси та різновиди.

5.Тоталітаризм, його політична природа та ознаки.

6.Історичні різновиди тоталітаризму.

7.Політичний режим сучасної України.

Список рекомендованої літератури

1.АронР. Демократияитоталітаризм/ Р. Арон. – М., 1993. – 303 с.

2.Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт. – К. : Дух і літера, 2002. – 187 с.

3.Гьофс О. Демократія в епоху глобалізації / Отфрід Гьофс. –

К.: ППС, 2007. – 435 с.

4.Політологія / Колодій[ А., Космина Я., Климанська Л. та ін.]; за ред. А. Колодій. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

5.Наумкіна С.М. “Третя хвиля” демократизації: підсумки і

перспективи. Аналіз зарубіжних концепцій / С. М. Наумкіна //

Політичний менеджмент. – 2004. – № 2(5). – С. 162–170.

Тематика рефератів та доповідей

1.Сучасні концепції демократії: партисипаторна, елітарна і плюралістична.

2.Недоліки демократичного режиму.

3.Авторитаризм і тоталітаризм: порівняльний аналіз.

4.Злочини сталінського тоталітарного режиму в Україні.

5.Злочини нацистського тоталітарного режиму.

6.Особливості політичного режиму сучасної України.

Тема 10

ПОЛIТИЧНI ПАРТIЇ ТА ПАРТIЙНI СИСТЕМИ

Зміст заняття

1.Політичні партії: сутність, функції та типологізація

2.Партійні системи, їх класифікація

3.Особливості функціонування партій та партійної системи

України

Вивчаючи тему “Політичні партії та партійні системи”, студенти повинні засвоїти термінологічний мінімум, необхідний для глибокого розуміння навчального матеріалу. До такого мінімуму належать терміни “політична партія”, “партійна система”. Крім того, студенти зобов’язані вивчити сутність, функції та структуру політичних партій; зосередити свою увагу на вивченні типології партій та класифікації партійних систем; окремо звернути увагу на вивчення особливостей функціонування партій та партійних систем України.

Політичні партії: сутність, функції та типологізація

Термін “партія” (від лат. partis) означає частину спільноти. Перші уявлення про партії склалися у період Стародавнього Риму та Стародавньої Греції. Проте наприкінці ХVІІІ – у ХІХ ст. виникли перші прототипи сучасних політичних партій, якими вважаються британські “торі” (консерватори) та “віги” (ліберали)

[80, с. 157].

Правове санкціонування партійної діяльності вперше було здійснено у конституціях Австрії (29 червня 1920 р.) та Чехословаччини (1 жовтня 1920 р.). Це була перша правова інституціоналізація партій, яка у різних країнах відбувається порізному. Правова інституалізація партій – це законодавче оформлення та регламентування партійної діяльності.

Партія – це політична організація, що об’єднує активніших представників суспільства навколо спільних ідей, інтересів, ідеології; має чітку структуру; основним завданням є участь у боротьбі за політичну владу та формуванні державних органів влади і управління.

Політичні партії є важливим елементом громадянського суспільства та політичного процесу. Сучасне розуміння політичної партії полягає в активному та організованому об’єднанні людей, головною метою яких є здобуття та утримання влади, реалізація за допомогою виконавчої, законодавчої й судової гілок влади програмних цілей.

Утворення партій – це процес складний і неоднозначний, зумовлений низкою обставин, волевиявлень, завдань, що становлять основу партійної діяльності. Партії можуть утворюватися: після проведення виборчих кампаній; для боротьби проти існуючого політичного ладу в нелегальних умовах; на основі профспілкових організацій; на основі релігійних об’єднань; на основі найближчого оточення визначних політичних діячів.

Політичні партії мають доволі складну структуру, важливими елементами якої є: наявність партійних лідерів, партійного апарату, партійних ідеологів, рядових членів партії, електорату та “партійних меценатів” [62, с. 88].

Як і будь-яка організація, партія виконує низку функцій, що становлять сутнісну основу всіх партійних взаємовідносин. Сьогодні у політології нема чіткого формулювання та визначення функцій політичних партій, політологи по-різному тлумачать їхні найважливіші функціональні завдання. Первинною функцією політичних партій є виявлення та представництво групових інтересів, їхнє врахування і реалізація через курси державної політики. Серед інших функцій найчастіше виділяють такі:

−функція здобуття та збереження політичної влади.

Партія повинна бути готова до реалізації владного статусу, крім того, витримавши передвиборчу боротьбу, кожна партія зобов’я- зана брати на себе повну відповідальність за виконання своєї програми, а також вести конкурентну боротьбу за збереження своїх владних повноважень. Партія, яка добровільно залишає владні позиції, перестає бути партією;

−кадрова функція. Партія повинна мати високопрофесійні кадри, здатні ефективно працювати як у самій партії, так і на різних рівнях державної діяльності. Виконуючи функцію збереження політичної влади, партія зобов’язана професійно реалізу-

вати свої соціальні, законодавчі, владні, культурні, конституційні та інші положення. Керуючись цим, партія повинна мати високопрофесійні кадри у галузях економіки, юриспруденції та державного управління, спеціалістів аграрних, технічних, промислових та інших галузей тощо;

−ідеологічна функція. Партія повинна бути носієм певної ідеології, здатної об’єднати людей навколо певних цінностей та норм. Важливість цієї функції зумовлюється самою ідеєю, яка може бути детермінантою всього політичного становища партії. За допомогою ідеї творилися найвизначніші історичні події, революції, війни. Правильно побудована ідеологія може згуртувати націю, народ на довгі роки;

−функція обстоювання соціальних інтересів. Партія повинна виражати інтереси суспільних груп, їх політичне спрямування, змінювати власний політичний курс відповідно до соціальних інтересів;

−наукова функція. Партія повинна брати участь у розробленні суспільно важливих проектів та програм, законопроектів, виборчих технологій, залучаючи інформативно-аналітичні центри, наукові центри стратегічних досліджень, соціологічні інститути тощо.

Типологізація партій визначається такими основними критеріями: ідеологічні відмінності; організаційна структура; вид внутрішньої субординації; методи та засоби діяльності; політичний статус; соціальна база та електорат; релігійна ознака.

За ідеологічними відмінностями політичні партії розподіляють на: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні, фашистські.

За організаційною структурою виділяють кадрові партії, масові партії та партії виборців:

−кадрові партії, або партії “керівних кадрів”, – це передусім партії впливових людей, котрі мають авторитет і можуть розраховувати на підтримку електорату. Такі партії орієнтовані насамперед на виборчі кампанії. Типовим прикладом кадрових партій є республіканська та демократична партії у США;