tsivilny_zakhist

Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

Отже, критерієм ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки відповідного класу є наявність однієї або кількох небезпечних речовин в кількості, що перевищує встановлений норматив порогової маси.

Порогова маса небезпечних речовин – це нормативно встановлена маса окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин різних категорій.

Нормативи порогових мас небезпечних речовин за категоріями та нормативи порогових мас деяких ндивідуальних небезпечних речовин встановлені ПКМ України № 956-2002р. “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки” (Додаток 1 та Додаток 2 лекції).

Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями належать такі категорії речовин:

–горючі гази;

–горючі рідини;

–горючі рідини, перегріті під тиском;

–вибухові речовини;

–речовини-окисники;

–високотоксичні та токсичні речовини;

–речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів).

За видами аварій, що можуть статися, враховуючи властивості небезпечних речовин, та за впливом уражаючих факторів цих аварій, категорії небезпечних речовин об'єднуються в групи:

група 1 (вибух) – горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію

зводою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів; група 2 (пожежа) – горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі

рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою із виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

група 3 (шкідливі для людей і довкілля) – високотоксичні речовини,

токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, які

71

вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

Визначення потенційно небезпечних об'єктів 1 або 2 класу за масою небезпечних речовин та за відстанню

Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

За сумарну масу небезпечної речовини, наприклад, береться:

–для сховищ (резервуарів) – сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації;

–для технологічних установок – максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації.

Порогову масу небезпечних речовин однієї групи визначають за формулою:

å(q)i – сумарна маса небезпечної речовини, що знаходиться на об'єкті;

Q(i) – норматив порогової маси цієї небезпечної речовини.

Сумарна маса небезпечних речовин однієї групи дорівнює або перевищує її порогове значення, якщо виконується умова:

Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечної речовини згідно з нормативами.

Уразі, коли сумарна маса небезпечних речовин однієї групи, що знаходяться на об'єкті, дорівнює або перевищує порогову масу, визначену відповідно до розрахунків за формулами (1) та (2), процедура ідентифікації вважається закінченою і об'єкта присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.

Уразі, коли сумарна маса речовин на потенційно небезпечному об'єкті не перевищує найменшого значення порогової маси згідно з нормативами або не перевищує порогової маси, визначеної відповідно за формулами (1) та (2), але

72

відстань від цього об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менша ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для небезпечних речовин групи 3, пороговою масою вважається маса небезпечних речовин, визначена за формулою:

де Q(i) – норматив порогової маси небезпечних речовин для потенційно небезпечних об'єктів, розташованих від місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів на відстані, меншій за 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для речовин групи 3; Q(i) – норматив порогової маси індивідуальних небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин, або небезпечних речовин однієї категорії чи групи; R(x)

– відстань від потенційно небезпечного об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів; R(n) – гранична відстань, починаючи з якої проводиться перерахунок нормативу порогової маси (для речовин групи 1 і 2 R(n) дорівнює 500 метрів, для речовин групи 3 – 1000 метрів).

У разі, коли сумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об'єкті розрахована за формулою (3), перевищує порогову масу, об'єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.

2. Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків.

Декларація безпеки це документ, який визначає комплекс заходів, що проводяться об’єктом господарювання з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.

Одним з основних завдань декларування є покладання на керівників об’єктів господарювання обов’язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінювання небезпеки експлуатованих ним об’єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникненню і розвитку аварій.

Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначають Закони України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів

73

України, зокрема, Постанова № 956 від 11 липня 2002р. “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки”.

Відповідно до них:

–розроблення декларацій промислової безпеки передбачає всебічне оцінювання ризику аварій і пов’язані з ними загрози;

–аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об’єкта відповідно до вимог промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об’єкті;

–розроблення заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії;

–встановлюється обов’язковість розроблення декларації промислової безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, на яких одержуються, використовуються, переробляються, утворюються, зберігаються, транспортуються та знищуються небезпечні речовини;

–декларації промислової безпеки розробляються у складі проектної документації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

–декларація промислової безпеки затверджується керівником організації, яка експлуатує об’єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї організації несе особисту відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться

удекларації.

Об’єкти господарювання, у власності або користуванні якого є потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Відповідно до вимог Законів України “Про екологічну експертизу”, “Про наукову та науково-технічну експертизу” об’єкт господарювання проводить експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінює рівень ризику, а також обґрунтовує достатність прийнятих рішень щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій (Додаток № 3).

Фінансування проведення експертизи покладається на суб'єкта господарської діяльності.

Експертизу декларації безпеки проводять установи, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об'єктів, зокрема спеціалізовані експертні організації, акредитовані відповідно до вимог Закону України “Про наукову та науково-технічну експертизу”. У висновку експертизи наводять оцінку повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінку рівня ризику, а також обгрунтованості та достатності прийнятих

74

щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень.

Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається відповідним територіальним органам Держнагляд охорони праці, Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держпожбезпеки, держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради.

Декларація безпеки подається наглядовим органам як обов’язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об’єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу.

Уповноважені органи ведуть облік декларацій безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Місцеві держадміністрації або виконавчі органи місцевих рад після отримання декларації безпеки оприлюднюють в друкованих засобах масової інформації відомості про об'єкт підвищеної небезпеки.

Керівництво об'єкта підвищеної небезпеки надає будь-якій фізичній або юридичній особі на її аргументований запит можливість ознайомитися із змістом декларації безпеки, а також з будь-якою іншою інформацією, яка стосується цих об'єктів.

Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПН

Методики визначають порядок проведення аналізу небезпеки та оцінювання ризику об'єктів підвищеної небезпеки, установлює методичні принципи, терміни і поняття аналізу ризику, визначає критерії прийнятних ризиків та їх рівні.

Методики призначені:

–для розроблення декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

–для прийняття рішень щодо розташування та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

–для розроблення заходів щодо запобігання аваріям та підготовки до реагування на них;

–для визначення обсягу відповідальності та страхових тарифів при страхуванні цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, що може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” та Закону України “Про страхування”.

75

Аналіз небезпеки й оцінку ризику виконують у повному обсязі, передбаченому цією Методикою, для об'єктів підвищеної небезпеки першого класу. Для об'єктів підвищеної небезпеки другого класу визначаються тільки масштаби небезпеки.

Методики можуть застосовуватися також для оцінювання рівня ризику й експертизи рішень з безпеки потенційно небезпечних об'єктів, зокрема під час:

–розроблення нових технологій та конструювання обладнання;

–проектування та розташування нових виробництв;

–реконструкції діючих виробництв;

–експертизи діючих виробництв і тих, що реконструюються та проектуються;

–розроблення планів локалізації та ліквідації аварій;

–організації страхового захисту майна підприємств;

–розгляду конфліктів між суб'єктом господарської діяльності, що експлуатує чи планує експлуатацію потенційно небезпечного об'єкта та будьякими зацікавленими сторонами, для яких аварії на об'єктах підвищеної небезпеки можуть мати негативні наслідки.

Методики призначені для фахівців у галузі промислової безпеки та охорони праці, керівників і фахівців підприємств, а також для фахівців органів виконавчої влади, що регулюють відносини в сфері діяльності об'єктів підвищеної небезпеки, відповідно до вимог Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”. Методики є основою для розроблення відомчих або галузевих керівних документів з проведення аналізу ризику об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до їх специфіки.

Результати аналізу ризику наводяться у декларації безпеки згідно з вимогами Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

3. Ліцензування діяльності об’єкта підвищеної небезпеки

Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

– забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

76

–захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

–встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері,

–встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

–запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право займатися певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат – суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;

Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

Узаяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:

77

найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код – для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів – для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Нагляд і контроль у сфері ліцензування

Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування лише на підставі надходження до нього у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування.

Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік.

78

4. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкта та використання матеріальних резервів

для запобігання НС та її ліквідації

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об’єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об’єктів, об’єднані фінансові резерви об’єктів, різні форми фінансових гарантій.

Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров’ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об’єкти, на випадок аварій.

Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. “Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру”.

Для здійснення обов’язкового страхування визначаються:

–об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню;

–ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

–мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки. Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції.

Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання НС та її ліквідації

З метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та їх ліквідації в державі створюється матеріальний резерв.

Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. “Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків” затверджений порядок створення і використання матеріального резерву.

79

Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.

Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти, продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Номенклатура, норми накопичення, місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:

∙Кабінетом Міністрів України – державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;

∙МНС – оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;

∙Профільними міністерствами і відомствами – відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;

∙Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення – регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;

∙суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки – об'єктовий запас для запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Резерви створюються, враховуючи максимальну гіпотетичну (прогнозовану) надзвичайну ситуацію, характерну для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

80