Типи, оператори та вирази

жодного впливу. Для зовнiшнiх iмен, стандарт гарантує унiкальнiсть тiльки для 6-ох знакiв одного регiстру. Ключовi слова, такi як if, else, int, float тощо, зарезервовано — ви не можете використати їх для назв змiнних. Ключовi слова мають бути нижнього регiстру.

Розумним буде обирати такi назви змiнних, якi би вiдображали змiст змiнної i якi неможливо би було типографiчно сплутати з iншими. Ми схильнi вживати короткi назви для локальних змiнних, особливо лiчильникiв циклу, i довшi — для зовнiшнiх змiнних.

2.2Типи даних i розмiри

Iснує лише кiлька основних типiв даних у C:

char один байт, здатний утримувати один знак локального набору символiв

int цiле, типово вiдображає натуральний розмiр цiлих машини float одинарної точностi число з рухомою точкою

double подвiйної точностi число з рухомою точкою

На додачу, iснує певна кiлькiсть класифiкаторiв, якi можна використати стосовно вищевказаних основних типiв. Так, short iз long застосовуються з цiлими:

short int sh; long int counter;

Слово int можна опустити в таких оголошеннях i, типово, саме так i роблять. Iдея полягає в тому, що short та long мають забезпечувати рiзними довжинами

цiлих, там де це має практичний сенс; int, як правило, буде натуральним розмiром цiлого для певної машини. short часто має 16-бiтну довжину, а int — 16, або 32-бiтну. Кожний компiлятор може вибрати вiдповiднi розмiри для власного устаткування, єдиним обмеженням будучи те, що short та int повиннi мати щонайменше 16 бiт, long — 32 бiти, short не може бути довшим за int, який, в свою чергу — не довшим за long.

Класифiкатори signed або unsigned можна застосовувати щодо char або будьякого цiлого. Беззнаковi, unsigned, числа завжди додатнi або нуль i пiдлягають правилам арифметичного модуля 2 , де n — це кiлькiсть бiтiв використаного типу. Тож, наприклад, якщо char має довжину 8 бiтiв, змiннi типу unsigned char матимуть значення мiж 0 та 255, тодi як signed char — мiж -128 та 127 (в машинi з двiйковою системою). Чи звичайнi char вживаються зi знаком, чи є беззнаковими, залежить вiд машини, але друковнi знаки завжди додатнi.

Тип long double вказує на число з рухомою точкою пiдвищеної точностi. Так само, як i у випадку з цiлими, розмiри об’єктiв з рухомою точкою залежать вiд реалiзацiї; float, double i long double можуть представляти один, два або три вiдмiнних розмiри.

’\xhh’

де hh — це одна або бiльше шiстнадцяткових цифр (0...9, a...f, A...F). Таким чином, ми можемо написати

#define VTAB ’\013’ /* вертикальна табуляцiя в ASCII */ #define BELL ’\007’ /* символ дзвоника в ASCII */

Ось повний набiр екранованих послiдовностей: a символ сигналу (дзвоника) зворотня похила b реверс (крок назад) ? знак питання f змiна сторiнки ’ одинарнi лапки n новий рядок ¨ подвiйнi лапки r повернення каретки ooo вiсiмкове числоt горизонтальна табуляцiя x hh шiстнадцяткове число v вертикальна табуляцiя

Символьна константа ’ 0’ позначає знак зi значенням нуль, нульовий знак. ’ 0’ часто використовується замiсть 0, щоб пiдкреслити символьне походження деяких виразiв, але числове значення — це просто 0.

Сталий (константний) вираз — це такий, що включає тiльки сталi (константи). Такi вирази оцiнюються пiд час компiляцiї, а не пiд час обiгу програми i, вiдповiдно, можуть використовуватись у будь-якому мiсцi, де може стояти константа, скажiмо

#define MAXLINE 1000 char line[MAXLINE+1];

або

#define LEAP 1 /* високосний рiк */

int days[31+28+LEAP+31+30+31+30+31+31+30+31+30+31];

Ланцюжкова константа, або ланцюжковий лiтерал — це послiдовнiсть iз нуля або бiльше знакiв, оточених подвiйними лапками, як, наприклад

"I am a string"

або

"" /* порожнiй ланцюжок */

Лапки не є частиною ланцюжка, а служать лише для його обмеження. Тi самi екранованi послiдовностi, якi використовуються в символьних константах, можна так само застосувати в ланцюжках; ¨ представляє знак подвiйних лапок. Ланцюжковi константи можна зчепити пiд час компiляцiї:

"hello, " "world"

тотожно

"hello, world"

Це зручно для подiлу довгих ланцюжкiв на декiлька рядкiв вихiдного тексту. Технiчно, ланцюжкова константа — це масив знакiв. Внутрiшнє представлення лан-

цюжка включає нульовий знак ’ 0’ укiнцi, тож фiзичне мiсце зберiгання вимагає на один бiльше символiв, нiж тi, що знаходяться в подвiйних лапках. Цей спосiб подання означає, що не iснує обмеження довжини ланцюжка, але програми повнiстю має просканувати ланцюжок, щоб визначити його довжину. Функцiя стандартної бiблiотеки strlen(s) повертає довжину свого аргументу, символьного ланцюжка s, за виключенням кiнцевого ’ 0’. Ось наша версiя цiєї функцiї:

/* strlen: повертає довжину s */

int strlen(char s[])

{

int i;

while (s[i] != ’\0’) ++i;

return i;

}

strlen та iншi ланцюжковi функцiї оголошено у стандартному файлi заголовка

<string.h>.

Будьте обережнi, щоб зумiти вiдрiзнити символьну константу вiд ланцюжка, який мiстить один знак: ’x’ — це не те саме, що x . Перше — це цiле число, яке використовується для здобуття числового значення лiтери x у машинному наборi символiв. Друге — масив символiв, який мiстить єдиний знак (лiтеру x) i ’ 0’.

Iснує ще один вид сталих — константи перелiку. Перелiк — це список сталих цiлих значень, наприклад

enum boolean { NO, YES };