Дещинський Л. Є. "Історія України та її державності" [2009]

461

інститут. Під час Другої світової війни Скоропадський відстоює інтереси українців перед німецькою владою. Допоміг звільненню з німецьких концтаборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька, А. Левицького та ін. Наприкінці життя намагався згуртувати українські сили в діаспорі навколо “Союзу гетьманців-державників”. 16 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений і помер 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен. Похований у місті Оберсдорфі в родинному склепі Скоропадських.

Євген Коновалець (1891–1938) –

визначний військовий і політичний діяч України

Народився в с. Зашкові біля Львова в сім’ї вчителя. Після закінчення народної школи навчався у Львівській академічній гімназії. У 1909 – 1914 рр.– студент правничого факультету Львівського університету. Є. Коновалець активно брав участь в національному громадському житті. Він був секретарем Львівської філії товариства “Просвіта”. Ув’язнювався владою за участь в боротьбі за український університет. В липні 1913 р. – один з учасників ІІ Всеукраїнського студентського з’їздууЛьвові.

З початком Першої світової війни – хорунжий австрійської армії. Після бою на г. Маківці у1915 р. Є. Коновалець потрапив до російського полону. Восени

1917 р. ініціював у Києві створення Галицько-Буковинського куреня. В складі армії Української Народної Республіки воював як командир корпусу Січових Стрільців. Дослужився до військового звання полковника.

Після поразки Української революції Є. Коновалець перебуває за кордоном. Разом із соратниками організовує створення підпільної Української Військової Організації (УВО). У 1929 р., після об’єднання усіх українських націоналістичних угруповань, КоновалецьстаєГоловою ОУН.

Є. Коновалець був одружений з Ольгою Федак, батько якої був відомим адвокатом, довголітним головою страхового товариства “Дністер”, а брат – бойовиком УВО. Подружжя Коновальців виховували сина Юрія. Проживали в еміграції у Відні, Берліні, Женеві, Римі.

Євген Коновалець постійно працював для української справи, поширюючи діяльність ОУН на рідних землях і в середовищі української

463

с. Старий Угринів на Івано-Франківщині в багатодітній сім’ї священника УГКЦ. Навчався в Стрийській гімназії, пізніше у Львівській політехніці на лісоагрономічному факультеті. Всебічно розвинута людина – учасник багатьох громадських організацій: “Луг”, “Пласт”, “Основа”, “Сільський Господар”, “Просвіта”. Спортсмен, добре грав у шахи, співав у хорі, опанував гру на гітарі та мандоліні. З ранніх років – член СУНМ та УВО. Неодноразово ув’язнювався польською владою.

З 1929 р. С. Бандера в рядах Організації Українських Націоналістів. У 1933 – 1934 рр. очолює Крайову екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях.

Під його керівництвом оунівці здійснили найвідоміші акції, які сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби українців за волю і незалежну державу. Це – шкільна та протимонопольна акція; низка замахів на представників польської окупаційної влади та українських колабораціоністів і вбивство представника більшовиків Майлова як протест проти штучно інспірованого Голодомору 1932–1933 рр.; атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. С. Бандера проходив як лідер націоналістів у варшавському та львівському судових процесах. Засудженийна смертну кару, якузамінили довічним ув’язненням.

З початком Другої світової війни С. Бандера Очолює ОУН (Самостійників-Державників). Безпосередній керівник проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. З 1941 по 1944 рр. в’язень нацистських тюрем і концтаборуЗаксенгаузен.

С. Бандера був одружений з донькою священика Ярославою Опарівською. Виховували трьох дітей: Наталку, Андрія, Лесю. Після війни проживали у Мюнхені.

С. Бандера залишив багато ідеологічних і програмових статей на теми українського націоналізму, які вийшли збірником “Перспективи української революції”. Його ім’я увійшло в історію українського національно-визвольного руху, як раніше “мазепинець” і “петлюрівець”. Так називали борців за волю України.

Загинув С. Бандера 15 жовтня 1959 р. від рук більшовицького агента Б. Сташинського.

464

ЛІТЕРАТУРА

Тема І. Становлення українського етносу. Початки державності на українських землях:

1.Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. – К., 1991.

2.Давня історія України. – К., 1994.

3.Довідник з історії України (А–Я). – К., 2001.

4.Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. – К., 1991.

5.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

6.Залізняк Л.Л. Первісна історія України. – К., 1999.

7.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

8.Оніщенко І. Діалектика становлення українського етносу та нації: Етнополітологічний аспект. – К., 1997.

9.Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. І. – К., 1992.

10.Семенченко В., Радченко Л. Історія України. З прадавніх часів до сьогодення. – Харків, 2000.

11.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця

XVIII століття. – К., 1997.

Тема 2. Формування державності на українських землях. Київська Русь:

1.Василенко Г.К. “Руси”. – К., 1990.

2.Грушевський М. Звичайна схема “руської” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства // Пам’ятки України. – 1991. – № 3.

3.Довідник з історії України (А–Я). – К., 2001.

4.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

5.Залізняк Л.Л. Первісна історія України. – К., 1999.

6.Іванченко Р.П. КиївськаРусь: початки української держави. – К., 1995.

7.Історія України: Документи. Матеріали. – К., 2001.

8.Канигін Ю. Від Аскольда до Ярослава // Українська культура. – 2001. – № 1.

9.Літопис Руський. – К., 1999.

465

10.Макарчук С. Джерела з історії України. – Львів, 1999.

11.Повість минулих літ: Літопис. – К., 1996.

12.Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // Український історичний журнал. – 2001. – № 2.

13.Семенченко В., Радченко Л. Історія України. З прадавніх часів до сьогодення. – Харків, 2000.

14.Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

15.Терський С.В. Лучеськ X–XV ст. – Львів, 2006.

Тема 3. Галицько-Волинське князівство – продовжувач державницьких традицій Київської Русі:

1.Антологія української поезії ушести томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1984.

2.Галицько-Волинський літопис // В кн.: Літопис Руський (за Іпатським списком). – К.: Дніпро, 1989.

3.Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.; Т. 2. – К., 1991–1998.

4.Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ–Львів, 1913 (або ротапринтне відтворення вид-ня 1913 р. – К., 1990).

5.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

6.Дорошенко Д. Нарисісторії України: У2 т. Т. 1. – Мюнхен, 1966.

7.Історія Української культури: У 5 т. Т. 2: Українська культура ХІІІ – першої половини ХVІІ століть. – К.: Наук. думка, 2001.

8.Костомаров Н.И. Исторические произведения: Автобиография. – К.: Изд-во приКиев. ун-те, 1989 – Князь ДанилоГалицкий. – С. 238–262.

9.Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. – К., 1998.

10.Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів: Світ, 1990.

11.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

12.Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. – К.: Либідь, 1992.

13.Рыбаков В.А. Киевская Русь и русские княжества в ХІІ–ХІІІ вв. –

М.: Наука, 1982.

14.Шевчук В.П., Татаренко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999.

15.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.: Навч. посібник. – К.: Генеза, 1997.

466

Тема 4. Українська державність в умовах великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Боротьба українського народу проти польсько-шляхетського гніту:

1.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

2.Chyczewska-Hennel T. Swiadomośsc narodova czlachty ukrainskiej i kozachyny od schylku XVI do połowie XVIIІ w.–W.,1985

3.Wojcik Zb. Dzikie Pola w ognu. O Kozaczyznie w dawniej Rzechpospolitej. – Warszawa,1960.

4.АпановичО. В якогоБога вірила Січ // Людинаі світ. – 1990. – № 6.

5.АпановичО.М. Розповіді про запорозькихкозаків. – К., 1991. – 335 с.

6.Баранівський В. Талант служити Україні // Урядовий Кур’єр. – 2002. – 20 квітня.

7.Голобуцкий В.А. Запорожское козацтво. – К., 1957.

8.Грушевский М. Очерки истории украинского народа. – К.: Л ибидь, 1991.

9.Грушевський М. ІсторіяУкраїни-Руси: В 11 т., 12 кн. – К., 1991–1998.

10.Грушевський М. Історія української козаччини // Вітчизна. – 1989.

– № 1–11; 1990. – № 1–2.

11.Дашкевич Я. Козацтво на Великому кордоні // Український істор.

журн. –1990. – № 12.

12.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

13.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

14.Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. – К., 1991

15.Ефименко А.Я. История украинского народа. – К.: Либидь, 1990.

16.Жерела до історії України – Руси. – Львів, 1908. – Т. 8.

17.Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури

XVI–XVIII ст. – К., 1966.

18.Історія України: Навч. посібник. – К.: Альтернатива, 1997.

19.Історія української культури: В 5 т. Т. 2. – К.: Наук. думка, 2001.

20.Клепатский П.Г. Очерки истории Киевской земли. Т.1: Литовский период. – Одесса, 1912.

21.Котляр М. Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми // Український історичний журнал. – 1990. – № 12.

22.Крип’якевич І. Історія україни. – Львів: Світ, 1990.

23.Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

467

24.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

25.Лаппо И.И. Великое княжество Литовское (во II пол. ХVI ст.) –

Юрьев. – 1911.

26.Леонтович Т.И. Очерки литовско-русского права. – К., 1894.

27.Любавский М.К. Очерки истории Литовско-Русского государства (до Люблинской унии включительно). – М: Синодальная типография, 1910.

28.Мицик Ю., Плохій С., Стороженко І. Як козаки воювали: Історичні розповіді про запорізьке козацтво. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 302 с.

29.Смолій В. Середньовічна доба в історичному минулому України // Український історичний журнал. – 1991. – № 10.

30.Степанков В. Українське козацтво і формування національної держави на Україні // Український істор. журн. – 1990. – № 12.

31.Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія Української державності: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999.

32.Щербак В. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства (др. пол. XV – сер. XVII ст.) // Український іст. журн. – 1991. – № 11.

33.Яворницький Дмитро. Історія запорозьких козаків. Т. 1–3. – Львів, 1990–1992.

34.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.: Навч. посібник. – К.: Генеза, 1997.

Тема 5. Хмельниччина (1648–1657 рр.). Утворення Української козацько-гетьманської держави:

1.Бойко О.Д. ІсторіяУкраїни: Посібник для студентів вузів. – К., 1999.

2.Васильєва Р., Смолка А. Соціально-економічна політика Б. Хмельницького // Економіка України. – 1995. – № 11.

3.Гвоздик-Пріцак Л. Економіка і політична візія Б. Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. – К., 1999.

4.Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.–Л., 1913.

5.Дещинський Л., Панюк А Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2001.

6.Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

7.Історія України: Навч. посібник. – 2-ге вид. / За ред Ю.М. Алексєєва. – Львів, 2000.

8.Історія України: Посібник / За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієва. – К., 2001.

468

9.Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

10.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

11.Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. – К., 1993.

12.Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. – К., 1996.

13.Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціальнополітичний портрет. – 2-ге вид. – К., 1995.

14.Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. – К., 1994.

15.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХУП ст. (1648–1676 рр.) // Україна крізь віки. Т. 7. – К., 1999.

16.Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.

17.Універсали Богдана Хмельницького. – К., 1998.

18.Федорчук Я.О. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми (1648 – серпень

1649 рр.). – Львів, 1993.

19.Федорчук Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України. 1654– 1657. Ч. 1: 1654 рік. – Львів, 1996.

Тема 6. Україна у часи руїни і гетьманства І. Мазепи:

1.Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. – К.: Обереги, 1991.

2.Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991.

3.Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя і пориви великого гетьмана. – Н., 1991.

4.Життя і пориви великого гетьмана. – Н.: Свенас, 1991.

5.Іван Мазепа. – К.: Веселка, 1992.

6.Історичні постаті України: Історичні нариси – Одеса: Маяк, 1993.

7.Козацькі ватажки та гетьмани України. – Львів, 1991.

8.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. –

Львів, 1918.

9.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

10.Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742), його життя і доля. – К.: Дніпро, 1991.

11.Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 року. – Чернігів, 1994.

12.Різниченко Р. Пилип Орлик. (Гетьман – емігрант). Його життя й діяльність. – К., 1918.

13.Хоткевич Г. Два гетьмани. – К.: Дніпро, 1991.

469

Тема 7. Знищення російським самодержавством української державності:

1.Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

2.Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич Я.Й. та ін. Історія України. –

Львів, 1996.

3.Велика історія України. – Т. 2. – К., 1993.

4.Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

5.Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

6.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

7.Дещинський Л.Є., Гаврилів І.О., Цубов Л.В., Іващук С.О. Курс лекцій з історії України та її державності. – Львів, 2000.

8.Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 1. – Львів, 1991.

9.Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990.

10.Історія Русів. – К., 1991.

11.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. –

К., 1991.

12.Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

13.Крип’якевич І., Гнаткевич Б., Стефанів З. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів, 1992.

14.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

15.Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. З історії української державності. – К., 1992.

16.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999.

17.Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. – К., 1992.

18.Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1992.

19.Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. Т. 3. – Львів, 1992.

Тема 8. Національно-державницька думка в період перебування України під владою російської та австро-угорської імперій:

1.Драгоманов М.П. Вибране. – К., 1991.

2.Капелер А. Структура українського національного руху в Російській імперії // Сучасність. – 1992.

3.Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О. Історія України. –

К., 1992.

4.Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація гетьманщини (1780–1830). – К., 1996

5.Костомаров М.І. Закон Божий (Книга буття українського народу). – К., 1991; або Книга битія українського народу. – Нью-Йорк, 1964.

470

6.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

7.Курс лекцій з історії науки і техніки України / Л.Є. Дещинський, Я.Я. Денісов, Т.І. Замлинський, Ю.Л. Дещинський. – Львів, 1999.

8.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. – К., 1994.

9.Русалка Дністрова:документи і матеріали. – К., 1989.

10.Шевченко Т. Твори: В 5 т. – К., 1970–1971.

11.Франко І.Я. Філософські праці. Зібр. тв.: В 50 т. – К., 1986. – Т. 45.

12.Франко І. Ukraina irredenta // Вивід прав України. – Львів, 1991.

13.Бачинський Ю. Україна irredenta (Див. також: відповідь І. Франка).

14.Фреїшин-Чировський М. Нарис політичної історії України. – Львів, 1997.

Тема 9. Україна на початку ХХ ст.:

1.БачинськийР. ГероїМаківки // Завільну Україну. – 1991. – 1 травня

2.Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вузів. – 2-ге вид., доп. – К.: Академія, 2002. – 655 с.

3.Голубець М. Велика історія України від найдавніших часів до 1923

року. – Львів, 1935. – 875 с.

4.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К.: Генеза, 1996. – 358 с.

5.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. – К.: Либідь, 1993. – 238 с.

6.Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 1. – Ужгород:

Свобода, 1932. – 437 с.

7.Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів, 2002. – Т. 1.

8.Курс лекцій з історії України та її державності / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Львів, 1999. – 335 с.

9.Левицький К. Історія Визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни. 1914–1918: Спогади і документи. Ч. 1, 2. – Львів: Червона калина, 1929. – 315 с.

10.Нагаєвський І. Історія Української Держави ХХ століття. – К., 1993. – 413 с.

Тема 10. Загальнонаціональний визвольний рух в Україні. Відновлення державності українського народу (1917–1921 рр.):

1.Дорошенко Д. Історія України. – Ужгород, 1932. – ТЛ-П.

2.Дорошкевич В., Купріянов І. Незалежність України: нова спроба // Літ. Україна. – І99І. – 3 січня.