LEKCIY

ТЕМА 10. ЯКІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

10.1. Якісні характеристики обліково-звітної інформації

Ефективність управління суб’єктами господарювання значним чином залежить від якості його інформаційного забезпечення, в якому бухгалтерський облік відіграє провідну роль. Для того, щоб інформація із системи бухгалтерського обліку була корисною при прийнятті управлінських рішень внутрішніми чи зовнішніми користувачами, їй мають бути притаманні такі характеристики:

зрозумілість – інформація має бути зрозумілою для користувачів;

доцільність – інформація повинна бути корисною при прийнятті управлінських рішень;

суттєвість – інформація є суттєвою, коли вона може вплинути на прийняття управлінських рішень;

достовірність – інформація повинна достовірно характеризувати певні факти, явища і процеси;

суть форми – інформація повинна відображати суть економічного

явища;

нейтральність – інформація не повинна залежати як від внутрішніх, так і зовнішніх впливів;

обачливість – інформація за наявності частки, невизначеності подається обачливо;

повнота – інформація має повністю характеризувати явища;

порівняльність – інформація має бути зіставленою як в часі, так і в просторі;

своєчасність – інформація повинна надходити до користувачів у встановлені терміни;

економічна доцільність – дохід від використання інформації має бути більший від затрат на її збирання, оброблення, зберігання і подання.

12.2. Суттєвість інформації та підходи до її визначення Суттєвість – характеристика облікової інформації, яка визначає її

здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності. Відповідно до Міжнародних стандартів аудиту інформація є суттєвою, якщо її пропуск або неправильне відображення можуть вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

Порядок встановлення суттєвості обліково-звітної інформації визначений у Листі Міністерства фінансів України „Про суттєвість у бухгалтерському

81

обліку і звітності” від 29.07.2003 р. № 04230-108 і Методичних рекомендаціях щодо облікової політики підприємства, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 р. № 635.

Суттєвість облікової інформації має кількісні та якісні характеристики, які є важливими для її користувачів. Кількісну характеристику відображає поріг суттєвості – абсолютна або відносна величина, яка є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації.

Суб’єктами визначення суттєвості облікової інформації є органи, які уповноважені на регулювання питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності, та власники або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Об’єктами застосування суттєвості є:

діяльність підприємства загалом;

окремі господарські операції та об’єкти обліку;

статті фінансової звітності.

Застосування критеріїв суттєвості до підприємства загалом передбачає можливість використання спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності підприємством, обсяги діяльності якого нижчі встановленого порогу суттєвості.

Суттєвість окремих господарських операцій та об’єктів обліку визначає керівництво підприємства, якщо інше не передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Варто зауважити, що нормативноінструктивні документи дещо по різному визначають рівень порогів суттєвості для багатьох видів об’єктів обліку (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Пороги суттєвості для об’єктів обліку відповідно до нормативно інструктивних документів

82

Застосування суттєвості для наведення статей у фінансовій звітності здійснюється, якщо форми фінансової звітності не встановлені положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або іншими нормативно-правовими актами.

Кожну суттєву статтю слід наводити у фінансовій звітності окремо, а несуттєві статті об’єднувати зі статтями, подібними за характером або функціями. Суттєвість статті визначається її величиною і характером, що розглядається разом. Окремі, однакові за характером об’єкти бухгалтерського обліку, доцільно об’єднувати в одну статтю, навіть якщо вартість кожного виду об’єкту є суттєвою.

Статті, які мають суттєву величину і відрізняються за характером або функціями, слід подавати окремо. Зокрема, не можна об’єднувати такі статті фінансової звітності:

83

монетарні та немонетарні;

поточні та непоточні;

операційні та неопераційні;

відсоткові та невідсоткові.

Стаття, яка не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності.

При визначенні суттєвості окремих статей за поріг суттєвості може прийматися частка відповідної статті у базовому показнику. За базовий показник рекомендується використовувати:

для статей балансу – суму власного капіталу та підсумок відповідного класу активів або зобов’язань;

для статей звіту про фінансові результати – суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу чи витрат за звітний період;

для статей звіту про рух грошових коштів – чистий рух грошових коштів (надходження або видаток) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період.

12.3. Методи верифікації обліково-звітних даних

Визначальною характеристикою обліково-звітної інформації для прийняття управлінських рішень є її надійність, достовірність. Процес підтвердження достовірності тверджень, інформації, фактів тощо називають верифікацією.

Обліково-звітна інформація здебільшого відображає вартісну характеристику майна, капіталу, зобов’язань чи господарських процесів. А вартість – це всього лиш результат взаємовідносин різних суб’єктів щодо певного об’єкта (ціна купівлі-продажу), чи взагалі суб’єктивного ставлення одного суб’єкта до приналежного йому об’єкта (наприклад, залишкова вартість). Тому вартості не може бути притаманна характеристика об’єктивної достовірності, а лише відповідності певним критеріям формування.

Таким чином, верифікація обліково-звітної інформації передбачає насамперед перевірку її відповідності певним критеріям, принципам, умовностям, стандартам, а також нейтральності від упереджених (зумисних) впливів на її формування.

Суб’єктами верифікації обліково-звітної інформації можуть бути:

державні контролюючі органи – фіскальна служба, фінансова інспекція тощо;

84

суб’єкти внутрішнього контролю підприємства – ревізійна комісія, аудиторський комітет, служба внутрішнього аудиту та інші;

суб’єкти зовнішнього незалежного фінансового контролю – аудитори;

інші зовнішні щодо підприємства суб’єкти – консультанти, експерти, фінансові аналітики тощо.

У кожного суб’єкта своя мета верифікації обліково-звітних даних, зокрема:

підтвердження правильності нарахування і сплати податків та складання податкової звітності;

достовірність управлінської звітності та звітів керівництва акціонерам, показників фінансово-майнового стану та результатів діяльності підприємства;

85

відповідність фінансової звітності концептуальній основі (принципам, стандартам) її складання;

об’єктивність інформації про вартість активів, зобов’язань, підприємства загалом тощо.

Верифікація обліково-звітних даних може здійснюватись у ході ревізії, камеральної перевірки, аудиторської перевірки, дью ділідженс (Due Diligence) тощо.

Дью ділідженс – процедура формування об'єктивного уявлення про об’єкт інвестування, що охоплює встановлення рівнів інвестиційних ризиків, незалежну оцінку об’єкту інвестування, повне дослідження діяльності компанії, комплексну перевірку фінансового стану та положення на ринку. Зазвичай така процедура передує операціям купівлі бізнесу, злиття, поглинання тощо.

Поняття „Дью ділідженс” вперше з’явилось у США у 1933 р. внаслідок прийняття закону про цінні папери і регламентувало необхідність розкриття брокерами перед інвесторами інформації про об’єкти інвестування. На сьогодні це поняття набуло набагато ширшого змісту як за сферою застосування, оскільки дью ділідженс проводять не лише при купівлі цінних паперів на біржах, він фактично передує будь-яким угодам з купівлі, обміну корпоративних прав, злиття чи поглинання компаній, набуття стосунків стратегічного партнерства тощо, так і за об’єктами перевірки. Зокрема, за об’єктами перевірки виділяють такі види дью ділідженс:

загальний – передбачає загальну перевірку всіх аспектів діяльності підприємства;

стратегічний – охоплює оцінювання ефективності стратегії;

управлінський – визначає ефективність системи управління підприємством, відповідність принципам корпоративного менеджменту тощо;

фінансовий – передбачає оцінювання фінансово-майнового стану, реальності вартості активів і зобов’язань, ефективності системи бухгалтерського обліку та звітності тощо;

юридичний – охоплює правову оцінку діяльності підприємства, його статутної, ліцензійної, іншої дозвільної документації, а також документації, яка засвідчує права власності на землю, майно тощо;

податковий – визначає податкові ризики функціонування підприємства;

маркетинговий – передбачає аналіз ринкової позиції підприємства та ефективності його маркетингової політики;

86

операційний – охоплює перевірку виробничих аспектів діяльності підприємства;

екологічний – охоплює дослідження впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище та оцінку екологічних ризиків.

Таким чином, забезпечення якості обліково-звітної інформації передбачає не лише визначення її якісних і кількісних критеріїв, але й форми і методи підтвердження відповідності цієї інформації визначеним критеріям.

Контрольні питання

1.Наведіть якісні характеристики облікової інформації.

2.В чому сутність категорії „суттєвість” в бухгалтерському обліку?

3.Які об’єкти застосування суттєвості в бухгалтерському обліку?

4.Вкажіть пороги суттєвості для об’єктів бухгалтерському обліку.

5.Що таке верифікація обліково-звітних даних?

6.Хто є суб’єктами верифікації обліково-звітних даних?

7.Яка мета верифікації обліково-звітних даних?

8.Опишіть організаційні форми верифікації обліково-звітних даних.

87

ТЕМА 11. ІНСТРУМЕНТАРІЙ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ: ДВІ КРИЗИ ТА

ПОГЛЯД В МАЙБУТНЄ

11.1. Банкрутство „Enron”: роль бухгалтерського інструментарію у формуванні „корпоративної фінансової бульбашки” в енергетиці

2 грудня 2001 року найбільша у світі енергетична корпорація „Нерон” (надалі – Enron), яка займала сьоме місце за обсягом капіталізації у США, оголосила про своє банкрутство [9]. Основним профілем бізнесу Enron були торгівля природним газом і його транспортування, а також електроенергетика тощо. За попередні 15 років капітали Enron зросли у 35 разів. У 2000 році оборот «Енрону» становив $101 млрд., доходи зросли майже вдвічі, капіталізація дорівнювала $63 млрд., а ціна акції на піку популярності сягала $90,56 за одиницю. Коли компанія подала заяву про банкрутство, її активи дорівнювали майже $50 млрд., а пасиви перевищували $31 млрд. Такі значення показників фінансово-майнового стану і результатів діяльності компанії Enron безперечно позитивно впливали на ставлення інвесторів до неї, хоча як пізніше виявилось майже ніхто з них не володів достовірною інформацією про особливості діяльності цієї компанії.

На сьогодні компанію Enron насамперед пов’язують з бухгалтерськими приписками, фальсифікацією фінансової звітності, що були спрямовані на підвищення курсу її акцій. А корпоративна культура компанії була вибудована таким чином, щоби стимулювати менеджерів заробляти в будьякий спосіб на будь-чому, оскільки за будь-які доходи для компанії менеджери отримували винагороду через відповідну систему бонусів, опціонів, стимулів тощо.

Головними топ-менеджерами компанії Enron були Голова правління Кеннет Лей, генеральний директор Джефф Скілінг і фінансовий директор Енді Фастов. Останнього і вважають основним організатором і виконавцем фінансових маніпуляцій, які він реалізовував за допомогою двох підходів:

mark-to-market або fair value accounting – ринкова переоцінка або облік за справедливою вартістю;

structured finance – структуровані фінанси [4].

Одними з перших проблему виявили віце-президент із корпоративного розвитку в підрозділі глобальних фінансів Enron Шарон Воткінс, яка в листі до голови компанії писала, що „нова економіка” Enron, на її думку, не що інше, як трюк, який полягає в „обмані довіри” інвесторів, і це може зруйнувати репутацію однієї з найшанованіших корпорацій світу, „ми вибухнемо у хвилі бухгалтерських скандалів” [9], а також менеджер-аналітик хедж-фонду Джеймс Чанос, який просто прочитав публічну звітність Enron і

88

зрозумів, що ринкова вартість компанії надзвичайно переоцінена порівняно з балансовою, вона в 55 разів перевищує величину річного прибутку. Хоча, як пізніше виявилось, реальних прибутків зароблено не було, а „намальовані паперові прибутки” сформовані завдяки методиці mark-to-market [4].

У газовому бізнесі компанії Enron бухгалтерський облік був досить простий: у кожному звітному періоді компанія визнавала фактичні витрати на поставку газу і фактичні доходи, отримані від його продажу. Однак, коли у компанію прийшов Джефф Скілінг, він запропонував змінити облікову політику щодо визнання й оцінювання доходів і витрат на користь методики обліку за справедливою вартістю для відображення „справжньої економічної цінності”. Enron став першою нефінансовою компанією, яка почала використовувати цей метод обліку для довготермінових контрактів.

Метод mark-to-market передбачає оцінювання доходу за довготерміновим контрактом за допомогою приведеної (дисконтованої) вартості майбутніх грошових потоків. Проте, рентабельність таких договорів і пов’язаних з ними витрат часто було важко оцінити, внаслідок чого прибутки не відповідали реальним грошовим потокам, а отже інвестори засобом публічної фінансової звітності фактично були введені в оману. Крім того, в наступних періодах для покриття недоотриманих доходів визнавалися нові доходи від ще більшої кількості контрактів щоб забезпечити додаткове зростання і заспокоїти інвесторів.

Незважаючи на потенційні проблеми, Комісія США з цінних паперів і бірж (SEC) в 1992 році схвалила для Enron метод mark-to-market в обліку ф’ючерсних контрактів з продажу природного газу. А бухгалтери і фінансисти Enron потім поширили використання цього методу обліку і на інші сфери діяльності.

Для маскування реального масштабу збитків спільно з кредиторами чи пов’язаними фізичними особами спеціально створювали інвестиційні компанії-супутники. Більшість з таких компаній реєстрували в офшорних зонах (наприклад, лише за однією адресою Джорджтаун, а/с 1350 на Кайманових островах цілком легально, з відома наглядової ради і аудиторів, було зареєстровано 692 дочірні компанії Enron [25]).

На компанії-сателіти оформлялись чи переводились борги Enron, які керівництво не хотіло оприлюднювати перед інвесторами чи іншими зацікавленими особами, „очищуючи” таким чином баланс самого Enron. Також такі компанії використовувались для „роздування” собівартості реалізовуваної продукції, мобілізації готівки тощо [9].

Хоча компанії-сателіти мали й інших засновників (багато з таких компаній створювались з особистою участю колишнього фінансового

89

директора Ендрю Фастова чи його дружини), їхня діяльність і зобов’язання гарантувались Enron. Майно, зобов’язання і операції не консолідувались у його звітності через наявність співзасновників.

Варто зауважити, що всі маніпуляції публічною звітністю Enron здійснювались з відома зовнішніх аудиторів – аудиторської компанії „Артур Андерсен” (Arthur Andersen), яка була однією з найбільших у світі (входила до так званої „великої п’ятірки”). Та зважаючи на те, що Arthur Andersen отримував від Enron понад 20 млн. доларів США в рік за аудиторські послуги та ще більше за консалтингові, всі аудиторські висновки були позитивними. Тому навіть більшість членів ради директорів (а серед них – незалежні від правління особи, яких поважають в суспільстві, зокрема президенти двох університетів, декан бізнес-школи, глава американського олімпійського комітету та інші) були введені в оману викривленими звітами [4].

Крах Enron, зумовлений значним чином „псевдоінноваційною бухгалтерією” [9], спровокував ланцюгову реакцію в американській економіці щодо перегляду практики застосування креативного обліку та ревізії минулої звітності: 10 % компаній, акції яких котувались на фондових біржах переглянули і скоригували свої фінансові результати за попередні п’ять років [25]. Але, найголовніше, банкрутство Enron поставило під сумнів ефективність і об’єктивність методологічної основи бухгалтерського обліку,

закладеної як в американських GAAP (Generally accepted accounting principles), так і міжнародних IAS (International Accounting Standards). Крім того,

бухгалтерські приписки викривлюють реалізацію механізмів системи мотивацій управлінського персоналу, адже виплату бонусів необхідно було здійснювати навіть за фактично збиткових результатів діяльності.

11.2. „Бульбашки” ринку нерухомості та фінансових інструментів: роль облікових і фінансових інструментів у провокуванні кризи кінця

2000-их рр.

Основними „фігурантами” глобальної кризи, відлік початку якої пов’язують з їхніми банкрутствами, – це американські фінансові інституції інвестиційний банк „Леман Бразерс” (надалі – Lehman Brothers) та іпотечні агентства „Фені Мей” (надалі – Fannie Mae) і „Фредді Мак” (надалі – Freddie Mac). Коротко передумови цієї кризи можна описати так.

Із середини 1990-их рр. до середини 2000-их років індекс Кейса-Шиллера (відображає індекс цін на нерухомість 10 міст США) зріс в три рази. Уряд США намагався всіляко стимулювати придбання нерухомості громадянами (домашніми господарствами). Для цього вживались заходи для підвищення

90