LEKCIY

Бейкер (M. Baker), свідчать про зловживання компаніями інструментом нефінансової звітності, в якій часто подають неправдиву або не відображають дійсно актуальну інформацію.

Останніми роками набула поширення та розвитку концепція інтегрованої звітності компаній, яку розробляє Міжнародна комісія з інтегрованої звітності (IIRS). Суть цієї концепції полягає в поєднанні єдиним форматом звітності інформації з фінансів, суспільного нагляду, навколишнього середовища та соціальних аспектів, відображенні взаємозв’язку між фінансовими та соціальними, екологічними і наглядовими чинниками діяльності компаній, та зміщенні акцентів в поданні результатів функціонування з короткотермінових на довготермінові. Такий формат звітності безперечно розширить можливості об’єктивного прогнозування перспектив розвитку компаній. Проте, зорієнтованість на довготермінові цілі та стратегічне спрямування, на нашу думку, послаблюють контрольну функцію та придатність звітності для моніторингу ризиків.

Проте, обидва ці формати мають істотні недоліки, які перешкоджають підвищенню рівня прозорості та об’єктивності корпоративної звітності, а саме: неправильні акценти в призначенні звітності; відсутність повноцінної верифікації; низький рівень формалізації і стандартизації показників звітності; невизначеність відповідальності.

Контрольні питання

1.Опишіть передумови виникнення нефінансової звітності.

2.Дайте характеристику Звіту про прогрес реалізації принципів ООН.

3.Опишіть структуру Звіту зі сталого розвитку.

4.Які переваги і недоліки складання і оприлюднення нефінансової звітності для підприємств?

5.В чому сутність концепції інтегрованої звітності?

6.Які основні недоліки наявних форматів не фінансової звітності?

71

ТЕМА 9. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УПРАВЛІННІ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Базові основи ризик-менеджменту

Ризик є невід’ємним явищем в економічних процесах та фінансовогосподарській діяльності суб’єктів економіки. Категорію ризику в своїх працях досліджували багато науковців, як іноземних, зокрема А. Сміт, Д. Рікардо, Й. Шумпетер, Дж.С. Міль, Н.У. Сенсор, А. Маршалл, А. Пігу, Ф. Найт, так і українських, таких як В.В. Вітлінський, Л.І. Донець, А.Г. Загородній, І.Ю. Івченко, С.М. Ілляшенко, О.Є. Кузьмін, В.В Лук’янова, Н.І. Машина, А.О. Старостіна, Д. Штефанич та багато інших. Ризик є центральним поняттям багатьох економічних теорій. Відповідно існує багато поглядів на визначення поняття ризику, що вже неодноразово ставало предметом досліджень у працях різних авторів. Професор В. Вітлінський дав визначення, яке, на нашу думку, найповніше відображає цю категорію:

„Ризик – це економічна категорія, яка відображає особливості сприйняття заінтересованими суб’єктами економічних відносин об’єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями” [3, с. 83].

У сфері економічних відносин базовими є категорії економічного та підприємницького ризиків.

Економічний ризик – це ймовірність того чи іншого результату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського проекту чи операції.

Підприємницький ризик – небезпека виникнення непередбачених проектним задумом матеріальних і фінансових втрат, збитків від проведення підприємницької діяльності, здійснення угод. Цей термін є узагальнюючим для групи ризиків, що виникають на різних етапах кругообігу капіталу внаслідок дій конкурентів, постачальників, інших контрагентів, змін кон’юнктури ринку, технологічних помилок тощо.

Векономічній літературі виділяють три основні невід’ємні риси ризику:

1)суперечливість – здатність менеджерів приймати необґрунтовані з економічної точки зору рішення в умовах відсутності достатньої інформації;

2)альтернативність – наявність декількох можливих варіантів рішень;

3)невизначеність – відсутність повної інформації про умови прийняття рішень.

Відсутність будь-якої з цих трьох рис ставить під сумнів можливість визначення ризику.

72

Більшість науковців погоджуються з тим, що ризик не можна розглядати винятково як негативне явище в економіці, доказом чому є такі функції, які він виконує:

інноваційна – передбачає пошук менеджером нетрадиційних способів вирішення завдань;

регулятивна – є суперечливою функцією, яка проявляється у двох формах: конструктивній (прийняття ризику є невід’ємною умовою успішної діяльності підприємства) і деструктивній (ризик як наслідок невизначеності може призвести до прийняття необґрунтованих рішень);

захисна – формує в менеджерів терпиме ставлення до невдач та стимулює створення у суспільстві необхідних умов соціального, економічного, політичного, правового та інших видів захисту для спонукання виправданого ризику;

аналітична – зумовлює пошук найоптимальнішого з усіх альтернативних варіантів.

Питанню управління економічними ризиками присвячена ціла сфера економічної науки – ризик-менеджмент. Система ризик-менеджменту підприємства охоплює:

суб’єкти управління ризиками;

об’єкти управління ризиками;

методи і засоби впливу суб’єктів управління на об’єкти управління ризиками з метою зменшення імовірності та негативних наслідків настання ризикових подій;

способи координації дій між різними суб’єктами управління, тобто певні правила їхньої взаємодії.

Процес управління ризиками розбивають на чотири етапи. Перший етап управління ризиками передбачає їх виявлення у носіїв і проведення якісного оцінювання. Під якісним оцінюванням ризиків розуміють аналіз їх видів і властивостей, джерел виникнення, сфер поширення. На другому етапі проводять кількісне оцінювання ризиків, тобто визначають імовірність настання ризикових подій і величину можливих збитків.

Наступний етап – вибір і реалізація методів управління ризиками з метою їх зменшення чи нейтралізації. Можна виділити такі методи управління ризиками:

1) уникнення ризику – цей метод є найважчим для застосування. Крім того, уникнення ризику переважно можливе лише в разі відмови від здійснення діяльності, що є причиною його виникнення, а отже й відмови від прибутку;

73

2)попередження ризику – полягає у здійсненні певних попереджувальних заходів, спрямованих на зменшення імовірності настання ризику;

3)розподіл ризику – передбачає зменшення рівня ризику шляхом його поділу, а також можливих наслідків його реалізації (позитивних чи негативних) між декількома суб’єктами господарювання, або шляхом розподілу вкладу одного суб’єкта господарювання у кілька носіїв ризику, тобто диверсифікації;

4)передання ризику – може реалізовуватись у двох формах – передача під гарантію іншого суб’єкта або страхування;

5)самофінансування (самострахування) – покриття негативних наслідків (збитків) від настання ризикових подій за рахунок спеціально створених страхових резервів чи інших джерел фінансування;

6)здобуття додаткової інформації – є досить дієвим методом щодо зменшення рівня ризику. Але необхідно усвідомлювати, що здобуття додаткової інформації пов’язане з додатковими витратами. Тому цей метод не завжди є економічно доцільним.

Слід зауважити, що методи попередження та розподілу ризику спрямовані на зменшення його рівня як імовірності виникнення, а методи передання та самофінансування – на зменшення негативних наслідків. За допомогою ж способу здобуття додаткової інформації можна зменшити як імовірність появи негативних наслідків ризику, так і їх обсяг.

Суб’єкт ризику може не чинити жодних дій щодо зменшення його рівня,

априйняти ризик таким, яким він є. Таке прийняття ризику залишається на повній відповідальності суб’єкта управління, і допускається лише у випадках високого рівня впевненості ненастання ризикової події чи існування можливості повного покриття негативних наслідків.

Оскільки більшість ризиків мають схильність до повторення, для зменшення їх рівня в майбутньому (незалежно від наслідків попередніх дій) необхідним є проведення наступного, заключного етапу. На цьому етапі суб’єкт управління проводить аналіз ефективності використання обраних методів, що передбачає оцінку їх впливу на запобігання ризикової події, а у випадку її настання – визначення зменшення негативних наслідків як результат застосування методів управління. Також необхідно дослідити, чи не ефективнішим було б застосування інших методів управління ризиками.

9.2. Роль і місце ризиків у бухгалтерському обліку

Зважаючи на істотний вплив ризику на діяльність суб’єктів господарювання, деякі вчені-економісти піднімають проблему ризику як

74

об’єкта бухгалтерського обліку. Інші ж стверджують, що ризики не можуть бути об’єктом бухгалтерського обліку, не потрібно розширювати його предмет, і обліковувати те, що взагалі неможливо облікувати [5].

Теоретичні аспекти бухгалтерського обліку висвітлюють його предмет через конкретні об’єкти – господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування господарських засобів і господарські процеси, які зумовлюють рух господарських засобів, коштів і джерел формування. Дійсно, серед традиційних об’єктів бухгалтерського обліку немає безпосереднього виділення ризику, але він притаманний як господарським процесам, так і господарським засобам і джерелам їхнього формування. Тобто, як мінімум, можна стверджувати про необхідність врахування ризику в бухгалтерському обліку. А динамічний розвиток інформаційно-інтелектуальної економіки зумовлює необхідність розширення предмета бухгалтерського обліку, в якому роль ризиків буде ще вагомішою.

Можна виділити принаймні три ракурси (проекції) ролі бухгалтерського обліку в управлінні ризиками з урахуванням предмету, об’єктів і функцій обліку (рис. 9.1).

Бухгалтерський облік в системі управління ризиками підприємства

Бухгалтерський облік як джерело інформаційного ризику для стейкхолдерів підприємства

Рис. 9.1. Три ракурси ролі бухгалтерського обліку в системі ризикменеджменту

Будь-який ризик пов’язаний із можливими втратами для підприємства, а будь-які втрати мають фінансовий вимір через оцінювання можливих збитків. Таким чином, система бухгалтерського обліку є одним із визначальних джерел інформаційного забезпечення оцінювання ризиків підприємства. Зокрема, із системи бухгалтерського обліку отримують інформацію для оцінювання більшості комерційних і фінансових ризиків (табл. 9.1).

75

Таблиця 9.1

Облікова інформація в оцінюванні комерційних і фінансових ризиків підприємства

Рішення зовнішніх щодо підприємства зацікавлених осіб ґрунтуються передусім на його фінансовій звітності. Ефективність цих рішень значним чином залежить від об’єктивності репрезентації майна, капіталу і результатів діяльності підприємства його фінансовою звітністю. Таким чином, система бухгалтерського обліку та фінансової звітності є джерелом інформаційного ризику для стейкхолдерів підприємства.

Якщо ж дослідити еволюцію фінансової звітності, то вона, а зокрема баланс, формувались для задоволення інформаційних потреб насамперед кредиторів підприємства, репрезентуючи при цьому можливість покриття активами підприємства його зобов’язань. Тобто, з позиції ризику баланс можна розглядати як джерело інформації для оцінки кредитного ризику і ризику банкрутства підприємства та інвестиційного ризику його власників, акціонерів чи інвесторів. Проте, недосконалість облікової методології, можливе маніпулювання методиками та принципами бухгалтерського обліку, їх неякісна верифікація знижують об’єктивність і прозорість фінансової звітності, що зумовлює інформаційний ризик для її користувачів.

Оцінюючи ризики, стейкхолдери здебільшого використовують методики аналізу публічної звітності підприємства, як фінансової, так і нефінансової (табл. 9.2). а основними методами зниження інформаційного ризику зовнішніх щодо підприємства зацікавлених осіб є аудит і Due Diligence.

76

Таблиця 9.2

Підходи до оцінювання ризиків на основі публічної звітності підприємства

В узагальненому вигляді об’єктом бухгалтерського обліку є капітал підприємства. В системі обліку і звітності капітал підприємства повинен бути відображений з урахуванням не лише чинників його відновлення і примноження, але й ризиків втрати. Таким чином, бухгалтерський облік є одним з інструментів управління ризиками капіталу підприємства. Адже значна частина бухгалтерського інструментарію спрямована на перешкоджання редукції капіталу підприємства (рис. 9.2). Зокрема, до таких інструментів належать:

1) принципи бухгалтерського облікуобачності – унеможливлює заниження оцінки витрат і зобов’язань та

завищення оцінки доходів і активів;

77

Бухгалтерський інструментарій в управлінні ризиками капіталу підприємства

Рис. 9.2. Бухгалтерський інструментарій в управлінні ризиками капіталу підприємства

повного висвітлення – запобігає приховуванню суттєвої інформації, чим знижує рівень невизначеності, а отже й ризику;

автономності – через відокремлений облік майна убезпечує підприємство від ризиків його власників;

послідовності – запобігає маніпулюванню обліковою політикою підприємства, чим знижує інформаційний ризик для стейкхолдерів;

превалювання сутності над формою – забезпечує повну ідентифікацію ризиків за рахунок не лише юридично-формального, але й економікозмістового підходів до обліку майна, капіталу і господарських операцій;

об’єктивації – оберігає підприємство від так званих „токсичних активів” при визнанні й оцінюванні нематеріальних об’єктів обліку;

2) прийоми бухгалтерського обліку

інвентаризація – дає змогу виявити ризики шляхом встановлення якісних і кількісних характеристик об’єктів обліку. Наприклад, за допомогою інвентаризації розрахунків можна встановити обсяги сумнівної заборгованості, інвентаризації незавершеного виробництва і готової продукції

–величину втрат від браку, пошкодження чи крадіжок тощо;

78

оцінювання – встановлення вартісної оцінки втрат чи витрат як однієї з кількісних характеристик ризику;

амортизації – поступового відрахування вартості основного капіталу для формування джерела його подальшого відновлення (відтворення). Варто зауважити, що після свого запровадження амортизація була повноцінним методом зниження ризику капіталу, бо передбачала формування грошового фонду для відтворення основних засобів. Проте сьогодні амортизація не виконує цієї функції, натомість знос можна вважати методом оцінювання ризику капіталу;

формування резервного капіталу – унеможливлює надмірне виведення капіталу у формі дивідендів та створює певний буфер від редукції статутного капіталу;

нарахування резерву сумнівних боргів – створення джерела покриття безнадійної дебіторської заборгованості тощо.

9.3. Облікові резерви в системі управління ризиками

В сучасних умовах господарювання підприємницька діяльність, що не завжди здійснюється за сприятливих економічних, політичних та соціальних умов, наражається на небезпеку виникнення непередбачених витрат та збитків. Для забезпечення стійкості діяльності підприємств використовують різні механізми та інструменти, найпоширенішим серед яких є резервування. Відображення резервів у балансі підприємства характеризує його позицію фінансово-майнового стану щодо збереження капіталу та виконання зобов’язань перед контрагентами.

Термін „резерв” може походити від французького «reserve», що в перекладі на українську мову означає „запас”, або від латинського „reserve” – „зберігати, економити”.

Виникнення резервів здебільшого пов’язане із невизначеністю діяльності суб’єкта господарювання в майбутньому. Створення резервів передбачало вилучення з господарського обороту та акумулювання різних видів активів, подальше використання яких мало чітке цільове призначення. Якщо резерви розглядати як запаси високоліквідних засобів, то за видами таких засобів їх можна поділити на: матеріально-технічні, які являють собою збережене конкретне майно на випадок певної потреби; фінансові, які забезпечують фінансову стійкість підприємству при негативному впливі зовнішніх та внутрішніх факторів; інші резерви (трудові, виробничі, страхові, резерви робочого часу).

Для бухгалтерського обліку насамперед мають значення облікові резерви

– об’єкти, які вводять до системи бухгалтерського обліку як засіб її

79

оптимізації через забезпечення відповідності доходів та витрат і впливу на фінансовий результат. Доцільність виділення облікових резервів зумовлена тим, щоб чітко показати резерви, які формують у системі бухгалтерського обліку як засіб впливу на фінансовий результат та забезпечення відповідності доходів і витрат. Таким чином, в обліковій практиці резерви визначають як підставні об’єкти, що вводяться в облікову систему для уточнення вартості інших об’єктів.

На даний час підприємства створюють резерви на свій розсуд (крім резервного капіталу), самостійно приймаючи рішення щодо їх величини та цілей з врахуванням галузевої специфіки діяльності, чисельності працівників тощо. Їх формують для покриття боргових зобов’язань та можливих збитків, а також для забезпеченості наступних витрат і платежів, при цьому створення резервів на підприємстві має бути обґрунтованим розрахунками та вірогідним.

Основне призначення резервів – страхування власного капіталу підприємства від непередбачених втрат, необґрунтованого чи несанкціонованого вилучення тощо. Проте, облікові процедури, пов’язані із створенням резервів, мають умовний характер, оскільки сучасні імперативні документи не вимагають вилучення резервів з господарського обороту підприємства, тому на думку багатьох вчених з предметної сфери бухгалтерського обліку їх необхідно розглядати як регулятиви, необхідні для об’єктивнішої репрезентації фінансово-майнового стану підприємства у фінансовій звітності.

Контрольні питання

1.Дайте визначення економічного ризику. Які його функції?

2.Яка побудова системи управління ризиками підприємства?

3.Опишіть процес і методи управління ризиками підприємства.

4.Яка роль бухгалтерського обліку в ризик-менеджменті підприємства?

5.Дайте характеристику облікової інформації в оцінюванні ризиків.

6.Опишіть бухгалтерський інструментарій в управлінні ризиками капіталу підприємства.

7.Що таке резерви, яке їхнє призначення?

80