LEKCIY

Існування зовнішнього ринку проміжної продукції розширює комерційні можливості підприємства щодо її придбання чи реалізації. При цьому, необхідно враховувати появу додаткових операційних збутових (постачальницьких) витрат та зростання заборгованостей.

Якщо ринок проміжної продукції не характеризується досконалою конкуренцією, тобто на формування ринкових цін мають вплив окремі суб’єкти ринку (постачальники), а також в умовах проведення різноманітних маркетингових кампаній, коли продукцію продають за тимчасовими зниженими цінами (так звані „акційні ціни”), доцільність придбання проміжної продукції у підрозділу-постачальника визначається на основі порівняння ринкової ціни і його змінних витрат. За умови перевищення ринковою ціною проміжної продукції питомих змінних витрат на її виробництво, економічно доцільним є її придбання у внутрішнього підрозділу-постачальника.

Формування трансферної ціни проміжної продукції на основі витрат на її виготовлення може здійснюватись різними способами – на основі маржинальних витрат, на основі повних витрат тощо. Цей підхід застосовують за відсутності ринку проміжної продукції або його недосконалості.

Встановлення трансферної ціни проміжної продукції на рівні маржинальних витрат на її виготовлення вважають найбільш економічно обґрунтованим, оскільки цей метод сприяє досягненню оптимального рівня виробництва основної продукції. В короткотерміновому періоді маржинальні витрати на виробництво проміжної продукції фактично рівні питомими змінним витратам її виготовлення.

Закони ринку здебільшого зумовлюють спадання ціни попиту на товар при зростанні обсягу придбання. Таким чином, маржинальний дохід має спадну функцію. Отже, підприємству буде вигідно збільшувати обсяг виробництва і реалізації продукції доти, доки маржинальний дохід перевищуватиме маржинальні витрати. Якщо припустити, що основну продукцію підприємства виготовляють у два етапи в двох цехах (в першому цеху відбувається первинна переробка сировини з випуском проміжної продукції, яку в другому цеху в результаті обробки перетворюють в основну продукцію), то маржинальні витрати виробництва основної продукції дорівнюватимуть сумі трансферної ціни проміжної продукції та витрат на її обробку в другому цеху (конверсійних витрат) (рис. 5.1).

Встановлення трансферної ціни проміжної продукції на рівні маржинальних витрат на її виготовлення сприяє досягненню оптимального рівня виробництва не лише основної продукції, але й проміжної в усіх цехах. Адже коли маржинальний дохід рівний маржинальним витратам досягається

41

(накладання надбавки на надбавку попереднього підрозділу), що ще більше відрізнятиме оптимальний обсяг виробництва для кінцевого підрозділу та для підприємства загалом.

При відсутності досконалого ринку проміжної продукції та достатнього рівня децентралізації управління трансферні ціни встановлюють у ході переговорів між менеджерами цехів-постачальників та цехів-споживачів. Результати переговорів, які визначають трансферну ціну, залежать від багатьох факторів, зокрема від:

фаховості менеджерів та їхньої компетентності у сфері економічнофінансової інформації;

наявності на зовнішньому ринку постачальників і покупців проміжної продукції (наявність одних і відсутність інших ставить менеджерів у нерівні умови при переговорах);

структури витрат тощо.

Якщо у ході переговорів менеджери не можуть прийняти компромісне рішення щодо трансферної ціни, то таку ціну встановлюють топ-менеджери підприємства. Проте, такий підхід є небажаним, оскільки обмеження автономії у прийнятті рішень руйнує баланс мотивації та відповідальності менеджерів.

5.2. Трансферне ціноутворення в податковому плануванні

Не зважаючи на мікроекономічне застосування в управлінні економічною ефективністю, виникнення трансферного ціноутворення пов’язане насамперед з макроекономічними процесами розподілу благ, концентрації прибутків транснаціональних корпорацій (ТНК) та оптимізації оподаткування. Трансферне ціноутворення стало одним з методів виведення прибутків з колишніх колоній, які оголосили про свою незалежність від країнколонізаторів (60-ті роки минулого століття).

Проте згодом трансферне ціноутворення ТНК почали широко застосовувати для оптимізації оподаткування. Податкове трансферне ціноутворення ґрунтується на відмінностях в об’єктах, базах і ставках оподаткування насамперед прибуткових податків в різних державах. Володіючи дочірніми чи асоційованими підприємствами, які є резидентами різних країн, ТНК розробляли та застосовували механізми виведення прибутків у свої підприємства, що знаходились в країнах з найнижчим податковим навантаженням. Для таких підприємств централізовано встановлювали занижені трансферні ціни покупної проміжної продукції з інших держав (з більшим податковим навантаженням) чи завищені трансферні

44

ціни на продукцію, яку вони реалізують для подальшої переробки іншим підприємствам ТНК з інших держав (рис. 5.3).

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ

Рис. 5.3. Оптимізація оподаткування ТНК за рахунок трансферного ціноутворення

Зважаючи на те, що ТНК контролюють понад 80 % світових фінансових потоків, застосування ними систем податкового трансферного ціноутворення зумовило істотні фінансові загрози для бюджетних надходжень провідних розвинених держав.

Виробленням інструментарію з боротьби з негативними наслідками трансферного ціноутворення на міжнародному рівні зайнялась Організація з економічної співпраці та розвитку (ОЕСР). Розроблена цією організацією методика перевірки економічної обґрунтованості трансферних цін базується на принципі „витягнутої руки” (arms’ length principle), який передбачає встановлення трансферної ціни на основі цін, які би погодили непов’язані особи в аналогічній ситуації. Рекомендації ОЕСР визначають такі способи встановлення трансферних цін:

метод зіставних неконтрольованих цін (аналогів продажу) – враховує ціни аналогічних операцій між непов’язаними особами;

метод ціни перепродажу, який дає змогу порівняти вартості придбання

іподальшої реалізації продукції за вирахуванням прямих витрат;

45

витратний метод (або витрати-плюс), відповідно до якого трансферну ціну визначають на рівні собівартість плюс ринкова маржа прибутку;

метод зіставної рентабельності, який передбачає аналіз рентабельності операцій між пов’язаними особами (найчастіше його застосовують, коли об’єктом таких операцій є нематеріальні активи);

метод розподілу прибутку.

Подібні методи передбачені статтею 39 Податкового кодексу України для встановлення трансферних цін контрольованих операцій. При цьому, підприємству надана можливість вибрати будь-який з наведених методів, однак у разі, коли існує можливість застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) і будь-якого іншого методу, застосовується метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).

5.3. Облікова політика у забезпеченні трансферного ціноутворення

Обліково-аналітичне забезпечення трансферного ціноутворення потребує налагодження системи бухгалтерського, зокрема аналітичного обліку витрат, доходів і фінансових результатів за центрами відповідальності.

Центр відповідальності – структурний підрозділ підприємства, який повністю контролює певні аспекти формування і використання прибутку, а його керівник самостійно приймає управлінські рішення в межах цих аспектів та повністю відповідає за виконання доведених йому нормативних (планових) показників. Різновидами центрів відповідальності за рівнем контрольованості показників можуть бути центри витрат, доходів, прибутків, інвестицій тощо.

Для формування ефективної системи трансферного ціноутворення центри відповідальності необхідно утворювати хоча би на рівні центрів прибутку, які передбачають контроль менеджерами і витрат, і доходів структурних підрозділів. Використання трансферного ціноутворення в податковому плануванні потребує налагодження аналітичного обліку контрольованих операцій для забезпечення формування і подання податкової звітності підприємства.

Значним чином на формування ціни продукції, проміжної чи готової, впливає її собівартість – сукупність витрат на виготовлення продукції. Але величина витрат здебільшого не є абсолютно об’єктивно обґрунтованою, оскільки вона залежить і від суб’єктивних факторів – обраних бухгалтером принципів і умовностей, які лежать в основі методик визнання й оцінювання витрат, способів їхнього калькулювання тощо. Важливим у формуванні собівартості продукції є і вплив методів обліку накладних (непрямих) витрат, особливо в немасових (дрібносерійних виробництвах). А при встановленні трансферних цін розподіл непрямих витрат може відігравати ключову навіть

46

роль. Таким чином величина собівартості значною мірою є результатом бухгалтерсько-розрахункових операцій, аніж об’єктивного оцінювання вартості спожитих при виробництві ресурсів. Тому правильний вибір облікової політики є невід’ємною передумовою обґрунтованого ціноутворення на підприємстві.

Отже, до основних елементів облікової політики, які впливають на ціноутворення підприємства, можна віднести:

методи визнання й оцінки доходів і витрат;

методи калькулювання виробничої собівартості;

перелік склад статей калькулювання;

методи і бази розподілу накладних (непрямих витрат);

підходи до встановлення трансферних цін тощо.

Контрольні питання

1.Дайте визначення трансферної ціни.

2.Які функції системи трансферного ціноутворення на підприємстві?

3.Опишіть підходи встановлення трансферної ціни. Вкажіть переваги, недоліки і передумови застосування кожного підходу.

4.Який з підходів трансферного ціноутворення найобгрунтованіший з економічної точки зору?

5.Який з підходів трансферного ціноутворення найобгрунтованіший з точки зору сприяння досягненню оптимального рівня виробництва основної продукції підприємства?

6.Наведіть фактори визначення трансферної ціни в результаті переговорів.

7.В чому сутність трансферного ціноутворення в податковому плануванні?

8.Наведіть методи встановлення трансферної ціни на основі принципу „витягнутої руки”.

47

ТЕМА 6. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УПРАВЛІННІ ВАРТІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

6.1. Категорія вартості в оцінюванні ресурсів та економічного потенціалу підприємства

Превалювання вартісно-орієнтованої концепції в стратегічному управління суб’єктами господарювання значним чином актуалізувало категорію вартості підприємства як цілісного бізнесу в оцінюванні ефективності його функціонування. Більшість стейкхолдерів з прямим фінансовим інтересом зорієнтовані не так на прибуток від діяльності підприємства, як на величину та динаміку його вартості. Більше того, на ринках капіталів можна спостерігати суперечливі тенденції зростання вартості збиткових компаній (особливо високотехнологічних), що може свідчити про другорядність показника прибутку в оцінюванні економічної ефективності їхньої діяльності.

Проте, процес визначення вартості суб’єкта господарювання виявився доволі складним, що обумовлено як неоднозначністю самої категорії „вартості підприємства”, так і різноманітністю підходів і методик її обчислення. З теоретичної точки зору, можна виділити такі підходи до трактування сутності вартості підприємства:

адитивний – передбачає розгляд вартості підприємства як суми вартостей усіх його активів;

ціновий – трактує вартість підприємства як ціну, за якою його можна продати чи придбати;

за ефективністю – ураховує вартість підприємства як комплексний показник ефективності його функціонування;

зовнішній – розглядає формування вартості підприємства як складної системи взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що передбачає врахування численних зовнішніх факторів впливу на діяльність підприємства (системи оподаткування, динаміки ринку, макросередовища, глобального впливу тощо);

стратегічний – трактує вартість підприємства як оцінку його майбутніх грошових потоків;

ціннісний – передбачає проекцію цінності підприємства у грошовому вимірі [11, с. 17].

Багатогранність категорії вартості підприємства істотно ускладнює її оцінювання. Тому, визначенню вартості підприємства повинні передувати з’ясування його мети та користувачів відповідної інформації. Оцінювання вартості підприємства здебільшого здійснюють для:

48

обґрунтування ціни його продажу (придбання) як цілісного майнового комплексу;

встановлення вартості частки корпоративних прав при їхній реалізації;

аргументації фінансових пропозицій при угодах злиттів і поглинань;

обґрунтування вартості державних підприємств при їхній приватизації;

визначення доцільності інвестицій;

узгодження ризиків, суми застави та інших умов при кредитуванні чи іншому залученні позикових коштів;

встановлення рівня ефективності функціонування підприємства;

обчислення суми премій, бонусних чи інших виплат управлінському персоналу підприємства

визначення суми податків чи інших обов’язкових платежів;

встановлення достатності майна для погашення зобов’язань при ліквідації підприємства тощо.

До користувачів інформації про вартість підприємства належать як внутрішні, так і зовнішні щодо нього суб’єкти, з прямим, непрямим чи взагалі без фінансового інтересу (табл. 6.1).

49

Зурахуванням підходів до трактування вартості підприємства, мети її визначення та користувачів інформації про неї виділяють різні її види, зокрема: балансову, ринкову, ліквідаційну, заставну, страхову, справедливу.

Підхід, мета визначення та користувач інформації втілюють суб’єктивні фактори вартості підприємства. Тим не менше, на вартість підприємства впливає й чимало об’єктивних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. До основних об’єктивних факторів внутрішнього середовища, які впливають на величину вартості підприємства, належать: склад, стан, вартість

іструктура активів підприємства; характеристика фінансово-майнового стану (стійкість, ліквідність, платоспроможність); склад і структура джерел залучення майна; характеристика результатів діяльності; людський капітал; інноваційність розвитку; ефективність управління тощо.

Серед зовнішніх факторів впливу на вартість підприємства найважливішими є: геополітичні та макроекономічні чинники; характеристика ринку та величина частки, яка належить підприємству, клієнтський капітал; репутація підприємства; попит на корпоративні права (цінні папери) підприємства; рівень динамічності та інноваційності розвитку галузі; рівень розвитку фондового ринку та останні тенденції на ньому; чинники соціальноекологічного характеру тощо.

Зпогляду формування та оцінювання вартості підприємства важливим також є поділ її чинників на генеруючих вартість та руйнуючих вартість.

6.2. Підходи до оцінювання вартості підприємства та її складових

Підходи і методики оцінювання вартості підприємства ґрунтуються на таких основних принципах:

принцип заміщення, який полягає в тому, що покупець не заплатить за об’єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;

принцип корисності, відповідно до якого об’єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод);

принцип очікування, згідно з яким інвестор, плануючи вкладати кошти

воб’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому;

принцип зміни вартості, який передбачає постійну зміну вартості об’єкта оцінки в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

принцип ефективного використання, який полягає в тому, що з усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта обирається той, що забезпечує

50