4. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 кк)

не передбачене жодною санкцією Особливої частини КК і застосовується на розсуд суду і лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин. Воно поєднує в собі певний моральний вплив на засудженого і водночас позбавляє його матеріальних та інших переваг, які надає відповідне звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас. Судова практика свідчить, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують: використання винним свого звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг чи переваг для себе або інших осіб, його ставлення до виконання службових обов’язків, наявність дисциплінарних стягнень, поведінку винного в колективі та побуті.

Військовим є звання, яке присвоюється військовослужбовцям, що проходять службу у військових формуваннях, а також військовозобов'язаним, а спеціальним – звання, що присвоюються працівникам міліції, державної податкової адміністрації, митної служби та деяким іншим категоріям службовців. Ранги встановлені для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування і дипломатів, класні чини – для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи – для суддів, судових експертів, лікарів – судово-психіатричних експертів. На підставі ст. 54 КК засуджений не може бути позбавлений державної нагороди, наукового ступеня, почесного чи вченого звання. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу може застосовуватися як додаткове покарання і в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК).

5. ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ  (ст. 55 КК) призначається у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю з метою недопущення вчинення ним у подальшому злочинів із використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.

Це покарання призначається: 1) як основне: а) у випадках, встановлених санкціями статей Особливої частини КК; б) у порядку призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); 2) як додаткове: а) у випадках, встановлених санкціями статей Особливої частини КК; б) у випадках, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК, якщо суд визнає за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; в) при звільненні від покарання з випробуванням (ст. 77 КК). Основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні його за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (ч. 3 ст. 72 КК).

Закон не обмежує кола посад і видів діяльності, права обіймати які або права займатися якими може бути позбавлений засуджений. Судова практика свідчить, що це покарання застосовується найчастіше до службових осіб, зокрема, тих, у віданні яких знаходяться матеріальні цінності, працівників транспорту, торгівлі і громадського харчування, медичних працівників. Призначаючи зазначене покарання, суд вказує у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою його позбавлено.

Суд не вправі призначити покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, яка не обіймає певної посади або не має права займатися певною діяльністю (лікарюванням, викладанням, управлінням транспортним засобом тощо). Проте тимчасове неперебування на посаді або незайняття тим чи іншим видом діяльності на момент постановлення вироку не є перешкодою до застосування цього покарання. Скажімо, позбавлення права обіймати певну посаду може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю чи пологами, або її в порядку дисциплінарного стягнення вже понижено на посаді, а позбавлення права керувати транспортним засобом – незалежно від того, що вона вже позбавлена права керувати транспортним засобом в порядку адміністративного стягнення.

6. ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим за місцем його проживання у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Ними є роботи, які не потребують певної кваліфікації (сільськогосподарські, по впорядкуванню лісів, озер, річок, прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи по благоустрою населених пунктів, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, догляду за хворими тощо).

Громадські роботи можуть призначатися судом не тільки тоді, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, але й у разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, заміни несплаченої суми штрафу, при звільненні від покарання на підставі Закону України про амністію або акта про помилування. Суд вправі застосувати громадські роботи на строк від 60 до 240 годин, винний зобов’язаний відбувати дане покарання не більш як 4 години на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в нічний час (з 22-00 до 6-00 години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та другої груп), вагітним жінкам, особам, які досягали пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службовій обов'язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звільнення від відбування цього покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини цього покарання більш м'яким (ст. 82). Особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття цього покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).

7. ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ (ст. 57 КК) є наступним видом основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.  Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має на меті його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Під місцем роботи розуміють підприємство, установу, організацію незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладені у зав’язку з цим на неї трудові (службові) обов’язки і отримує зарплату. При цьому протягом строку відбування покарання засудженому забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Під час відбування покарання із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в дохід держави. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

Закон (ч. 3 ст. 57 КК) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду (із розрахунку 3 встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян за 1 місяць виправних робіт), взамін несплаченої суми штрафу, при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, при заміні невідбутої частини покарання, при звільненні від покарання на підставі Закону України про амністію або акта про помилування. Також закон передбачає можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК) і умовно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК). Відповідно до даних судової статистики, покарання у вигляді виправних робіт в 2009 році призначене 1052 особам, що становить 0,72 % від загальної кількості засуджених в Україні.

8. СЛУЖБОВІ ОБМЕЖЕННЯ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ (ст. 58 КК) застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служи, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк не більше 2 років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного покарання і має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майнового характеру: в дохід держави відраховується від 10 до 20 відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний вплив – він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Воно може застосовуватися також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) та заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83).

Отже, службові обмеження для військовослужбовців полягають у тому, що: а) засуджений військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні; б) строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; в) із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави.

9. КОНФІСКАЦІЯ МАЙНА (ст. 59 КК) полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за вчинення тяжкого або особливо тяжкого корисливого злочину за статтею Особливої частини КК, санкція якої передбачає можливість конфіскації майна.

Ознаками конфіскації майна як виду покарання є те, що: а) особа, до якої вона застосована, вчинила тяжкий або особливо тяжкий корисливий злочин (корисливим визнається злочин, який вчинено із корисливих спонукань); б) санкцією статті Особливої частини КК за цей злочин передбачено покарання у виді конфіскації майна; в) у засудженого вилучається майно; г) це майно є його власністю; д) воно вилучається примусово; е) вказане майно вилучається не тимчасово, а назавжди, і передається у власність держави; є) держава жодним чином не компенсує власникові вартість вилученого майна.

Це покарання може бути таких видів: 1) конфіскація усього майна (повна конфіскація); 2) конфіскація частини майна (часткова конфіскація); 3) конфіскація певних видів майна; 4) повна чи часткова конфіскація, поєднана з конфіскацією певних видів майна. У разі конфіскації частини майна суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

10. ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження і встановлюється на строк від 1до 6 місяців (військовослужбовець відбуває покарання у вигляді арешту на гауптвахті).

За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства: відповідно до ст. 101 ВТК на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими, адже засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання грошових переказів, а також посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Крім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім – до двох годин), що наближує режим їх тримання до режиму тримання у тюрмі, право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі.

Застосування арешту до військовослужбовців має також своїми правовими наслідками те, що: а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання; б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я; в) під час відбування арешту засудженому військовослужбовцю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання. Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, в т.ч. і до непрацездатних (інвалідів 1-2 груп), осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Суд не може застосовувати арешт до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 7 років.

11. ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років.

Під обмеженням волі (ст. 61 КК) є покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого і його змістом є: а) тримання засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідного до його постійного місця проживання до засудження, без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду і проведення з ним виховної роботи; б) обов'язкове залучення засудженого до праці. Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

Відповідно до встановленого законом (ст. 107 ВТК) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст.ст. 75, 81-83 КК).

12. ТРИМАННЯ В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ військовослужбовців (ст. 62 КК) полягає в ізоляції засудженого військовослужбовця строкової служби та поміщенні його на строк від 6 місяців до 2 років до дисциплінарного батальйону у випадках, передбачених кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше 2 років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може.

Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК). Особи, які відбули покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються такими, що не мають судимості. Самовільне є залишення дисциплінарного батальйону утворює склад самостійного злочину, передбаченого ст. 407 чи 408 КК, так як дисциплінарний батальйон є військовою частиною.

13. ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Позбавлення волі на певний строк застосовується: а) у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК; б) у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК передбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК); в) при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (ст.ст. 86, 87 КК).

Відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі відбувається у виправно-трудових установах. Такими установами на сьогодні є: виправно-трудові колонії; тюрми; виховно-трудові колонії (для неповнолітніх). Вид кримінально-виконавчої установи, до якої має направлятися засуджений, визначається відповідним органом кримінально-виконавчої системи. Позбавлення волі на певний строк пов'язане з обмеженнями конституційних прав людини на свободу вільного пересування, вибору місця проживання, на відпочинок тощо, які визначаються режимом відбування даного виду покарання. При цьому засуджений піддається виховному впливу. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років, але, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 71 ,ч. 2 ст. 87 КК, може застосовуватися і на більший строк.

14. ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ (ст. 64 КК) є найсуворішим з усіх видів покарань, встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується судом тільки у разі, якщо воно вказане в санкції статті Особливої частини КК і суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до спеціальної кримінально-виконавчої установи пожиттєво. Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції норм Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Особлива частина КК містить лише 12 санкцій, які передбачають довічне позбавлення волі.

Не застосовується довічне позбавлення волі до таких категорій осіб: 1) осіб, ще вчинили злочин у віці до 18 років; 2) осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років; 3) жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину; 4) жінок, що були в стан; вагітності на момент постановлення вироку.

До засуджених до довічного позбавлення золі не застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), а до засуджених, які відбувають це покарання – умовно-дострокове звільнення від його відбування (ст. 81). До них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82).

Довічне позбавлення волі не має абсолютного характеру. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87). Відповідно до ч. 5 ст. 80, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі заміняються позбавленням волі на певний строк. Слід мати на увазі, що давність притягнення до кримінальної відповідальності і давність виконання обвинувального вироку не застосовується при вчиненні деяких злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442).

Особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.