7.2. Теплові мережі
Джерелами тепла для центрального теплопостачання може бути котельня або теплоелектроцентраль (ТЕЦ). Котельня може забезпечувати теплом житлові мікрорайони і промислові площадки. ТЕЦ – теплова електрична станція, пара якої, що використана в турбінах для виробництва електроенергії, нагріває воду в системах опалення і безпосередньо йде на потреби теплопостачання.
У системах центрального теплопостачання для опалення, вентиляції та гарячого водопостачання будівель, як правило, застосовують воду як теплоносій. Розрахункова температура мережної води в подаючому трубопроводі теплових мереж приймається як правило рівною 150 оС незалежно від способу регулювання відпуску теплоти. Регулювання відпуску теплоти може бути: центральне – на джерелі тепла; групове – на вузлах регулювання або в ЦТП; індивідуальне в ІТП.
Теплові мережі поділяють:
- за призначенням:
магістральні, розподільчі, відгалуження до окремих будівель;
- за взаєморозміщенням джерел тепла споживачів:
радіальні, кільцеві;
- за типом теплоносія:
водяні (закриті і відкриті), парові.
Магістральні теплові мережі – це мережі від джерела тепла до житлових мікрорайонів.
Розподільчі – від магістральних теплових мереж до вузлових відгалужень до окремих будівель.
Відгалуження до окремих будівель – від розподільчих теплових мереж до вводів в будівлю.
Радіальні теплові мережі – це теплові мережі з радіальним прокладанням магістралей від джерела тепла в райони розміщення споживачів.
Кільцеві – це теплові мережі, що мають прокладені від джерела тепла до споживача дві магістралі.
Радіальні теплові мережі є відносно кільцевих дешевші і простіші, проте у аварійних випадках не можуть забезпечувати усіх споживачів теплом. Кільцеві - дають можливість забезпечувати практично усіх споживачів під час аварійних ситуацій, проте така система є дорожча.
Рис.7.2.
Схеми теплових мереж:
а – радіальна; б – кільцева
Водяні теплові мережі залежно від способу живлення поділяються на закриті і відкриті.
Закриті – це теплові мережі з нагріванням води для потреб гарячого водопостачання в підігрівачах, що встановлені на вводі теплової мережі в будівлю.
Відкриті – це теплові мережі з відбором тепла із теплової мережі на вводі її в будівлю.
Під час прокладання теплопроводів, для їх довговічності і надійної роботи, необхідно забезпечувати їх захист від корозії, добру термоізоляцію.
Підземне прокладання здійснюється в прохідних, напівпровідних і непрохідних каналах. Теплові мережі можна прокладати і в загальних колекторах разом із іншими комунікаціями, а також в технічних коридорах будівель.
Надземне прокладання застосовується в тих випадках, коли грунти не дають змогу здійснити підземне прокладання.
При прокладанні теплопроводів для сприйняття температурних розширень застосовують компенсатори, або звичайні повороти труб. Компенсатори бувають П-подібні, сальникові і лінзові.
7. 3 Гаряче водопостачання.
Гаряча вода може використовуватись для наступних потреб:
Санітарно-побутових;
Для технологічних потреб.
В системах гарячого водопостачання може використовуватись вода різної якості:
1. Питтєва вода;
2. Вода для технологічних потреб (вода рік, озер, морів);
3. Вода для лікувальних потреб.
Системи гарячого водопостачання поділяють на:
1. За ступінню централізації приготування гарячої води:
місцеві, центральні;
2. За циклом приготування гарячої води:
одноконтурні, двоконтурні;
3. За застосуванням рециркуляції:
з рециркуляцією, без рециркуляції.
Температуру гарячої води в місцях водорозбору необхідно передбачати:
- не нижче 60оС – для систем центрального гарячого водопостачання, що приєднані до відкритих систем теплопостачання;
- не нижче 50оС – для систем центрального гарячого водопостачання, що приєднані до закритих систем теплопостачання;
- не вище 75оС – для вище наведених систем.
Не допускається з’єднувати трубопроводи системи гарячого водопостачання з трубопроводами, що подають гарячу воду не питної якості на технологічні потреби, а також безпосередній контакт з технологічним обладнанням і установками гарячої води, що подаються споживачу з можливістю зміни її якості. У системах центрального гарячого водопостачання необхідно передбачати розміщення пунктів підігріву води, як правило, в центрі району споживання гарячої води.
Схеми влаштування централізованого гарячого водопостачання представлені на рис. 7.3.
У простій схемі (рис. 7.3а) холодна водопровідна вода, пройшовши через водонагрівач, під дією існуючого в системі напору через розділяючу верхню (на горищі) або нижню (у технічному підпіллі) лінію, стояки і підводки надходить до водорозбірних точок: умивальників, душів, технологічного обладнання тощо. Недоліком цієї схеми є охолодження води в трубах при відсутності водорозбору. Він виключається у схемі (рис. 7.3б), доповненої циркуляційною лінією.
а) б)
в)
Рис. 7.3. Схеми гарячого водопостачання:
а - найпростіша; б - з циркуляційної лінією; в - з баком-акумулятором та циркуляційної лінією з механічним спонуканням;
1 - водопровід; 2 - водопідігрівач; 3 – лінії подачі і зворотки теплоносія; 4 - розподілююча лінія; 5 - стояки; 6 - підводка; 7 - водорозбірна точка; 8 - головний стояк; 9 - циркуляційний стояк; 10 - збірна циркуляційна лінія; 11 - розповітрювач; 12 - бак-акумулятор; 13 - циркуляційний насос
Ця схема заснована на природній циркуляції: При охолодженні в стояках вода стає важче гарячої води в головному стояку, що подає воду в водорозбір, і по циркуляційних стояках та циркуляційній лінії знову надходить у водонагрівач. У випадках коли природного напору внаслідок різниці об'ємних мас гарячої та холодної води недостатньо для забезпечення циркуляції, перед водонагрівачем встановлюють циркуляційний насос (рис. 7.3в).
Стабільність напору в системі забезпечує введення в схему бака-акумулятора води.