Розділ іі. Інтенсифікація використання інформаційних технологій в державному управлінні, як виклик постмодернового суспільства

На жаль, рівень комп'ютеризації в українських органах державної влади є нижчим ніж у країнах Західної Європи чи США. Тому ситуація з освоєнням інформаційно-телекомунікаційних технологій у сфері державного управління не може не турбувати. Звичайно, можна тимчасово відкласти впровадження інформаційних технологій. Але це поставить під загрозу виконання багатьох державних функцій і в кінцевому підсумку завдасть істотної шкоди репутації, приведе до розбалансування, як економіки так і соціальної сфери.

Ми не маємо права опинитися на узбіччі постмодернового суспільства, в якому об’єми інформації, (переважно цифрової) зростають в геометричній прогресії. Основним індикатором розвитку цього інформаційного суспільства є саме нарощування об’ємів інформації та інформаційних ресурсів.

За найближчі 3 роки буде створено більше інформації, ніж за попередні 40 000 років»! Об’єм інформації катастрофічно зростає, і щоб в цьому цифровому океані знайти необхідну інформацію, людині необхідна інструментальна допомога у вигляді все більш еволюціонуючих інформаційних технологій.

Аналогічно підґрунтям для застосування складніших, і таких, що охоплювали б всі складові управлінського процесу, інформаційних технологій, є не лише глобальне збільшення об’ємів інформації, але збільшення об’ємів цифрової інформації, що накопичується в органах державної влади зокрема.

Розділ ііі. Функції державного управління та інформацій ні технології в державному управлінні. Класифікація і системний зв’язок

Як ми вже сказали основне нормативне визначення, такого поняття, як «інформаційна технологія» ми маємо в законодавстві. Класифікацію самих інформаційних технологій на нормативному рівні не закріплено. Щодо наукової термінології, то тут, як і в багатьох інноваційних напрямках розвитку сучасної наукової думки мають місце істотні різночитання. Наприклад, деякі автори вважають комунікаційні технології окремим і незалежним видом інноваційних технологій, а не складовою інформаційно-технологічного процесу.

На мою думку, глобальну класифікацію інформаційних технологій слід здійснювати виходячи з їх полікритеріальної, поліпроцесуальної природи.

Отже, нові інформаційні технології можна класифікувати наступним чином:

1. за способом реалізації;

2. за ступенем охоплення;

3. за класом технологічних операцій, що реалізуються;

4. за типом користувацького інтерфейсу;

5. за способом побудови мережі;

6. за обслуговуваними наочними областями та ін.

За способом реалізації ІТ, виділяють традиційні і нові інформаційні технології.

За ступенем охоплення завдань управління розрізняють наступні ІТ:

-        електронна обробка економічних даних;

-        автоматизація функцій управління;

-        підтримка ухвалення рішень;

-        електронний офіс;

-        експертна підтримка.

За класом технологічних операцій, що реалізуються, виділяють такі ІТ:

-         робота з текстовим редактором;

-         робота з табличним процесором;

-         робота з СУБД.

-         робота з графічними об'єктами;

-         мультимедійні системи;

-         гіпертекстові .

За типом призначеного користувацького інтерфейсу розрізняють ІТ пакетні, діалогові, мережеві.

За способом побудови мережі визначаються ІТ локальні, багаторівневі, розподілені.

За обслуговуваними наочними областями виділяють ІТ бухгалтерського обліку, ІТ банківської діяльності, оподаткування, страхової справи, та інших сфер. Безумовно, що за областю обслуговування ми маємо справу з інформаційними технологіями «державного управління».

Щодо самого державного управління, то воно також базується на тому, що є «паливом» і кінцевим «продуктом» ІТ, на інформації. Для прийняття управлінських рішень використовується інформація, а в результаті прийнятих рішень формується нова інформація. Цей процес є безперервним, масштабним, розгорнутим «по вертикалі» і «по горизонталі» управлінських структур, а тому потребує систематизації, застосування засобів автоматизації, напрямів впровадження інформаційних технологій в державному управління. «Інструментального» супроводу із застосуванням сучасних інформаційних технологій потребує вся система державного управління. А тому, я вважаю, що є сенс здійснити спробу класифікації тих інформаційних технологій, які забезпечують діяльність органів державного управління виходячи, власне, з функцій державного управління (за критерієм функцій державного управління) «інструментальним» супроводом, яких є та, чи інша інформаційна технологія.

Як відомо, спроб класифікації функцій державного управління є досить багато. Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління в розбиттям їх на загальні, спеціальні та допоміжні (забезпечуючі). Проте, навіть в межах цієї класифікації існують певні розбіжності. Наприклад В. Я. Малиновський до кожної з цих груп відносить певний перелік функцій, дає цим групам уточнюючі назви та їх обгрунтування, які розходяться з іншими класифікаціями функцій державного управління. Так, якщо Н. Р. Нижник, О. А. Машков, Г. В. Атаманчук, А. Ф. Мельник і її співавтори загальними функціями вважають такі, які мають місце практично в будь-якій взаємодії державних органів між собою, і є характерними для будь-якого управлінського процесу, відносячи до цієї групи функцій планування, організацію, регулювання, роботу з персоналом, контроль, аналіз та облік, то В. Я. Малиновський називає зазначені функції спеціальними або спеціалізованими [7.3].

Особисто я, схиляюся до класифікації функцій державного управління у вигляді, запропонованому Н. Р. Нижник і О. А. Машковим. Вони серед функцій державного управління виділяють загальні, спеціальні та забезпечуючі. Трактуючи загальні функції, як такі, що характерні для будь-якого управлінського процесу, ці автори відносять до даної групи такі функції, як планування, організацію, регулювання, роботу з персоналом, контроль.

Виходячи з того, що види і зміст спеціальних функцій управління обумовлюються відповідною сферою чи діяльністю управління, зазначені науковці називають ці функції основними або головними, оскільки для їх реалізації утворюються системи управління.

До забезпечуючих (допоміжних) функцій за класифікацією Н. Р. Нижник і О. А. Машкова належать: кадрова, матеріально-технічна, фінансова, діловодство.

Крім того, я схиляюся до думки Малиновського, що до останньої групи допоміжних (забезпечуючих) функцій варто віднести і функцію зв’язків з громадскістю.

А тепер виходячи з класифікації функцій державного управління, спробуємо здійснити класифікацію інформаційних технологій, що забезпечують реалізацію зазначених функцій.

1) Отже, перша група – це група технологій «інформаційно-інструментального» забезпечення загальних функцій державного управління. Цей напрям впровадження інформаційних технологій в державному управлінні є найбільш розмитим і найменш чітко, як нормативно, так і практично реалізовуваним. Насправді, інформаційно-телекомунікаційне забезпечення процесів, наприклад, організації та планування, може передбачати, як створення складних інтелекто-емулюючих систем, аналітично-обчислювальних центрів (а отже використання інформаційних багаторівневих технологій) і тп., так і прикладне використання в процесі прийняття рішення, “банальних” пакетних, локальних програмних засобів.

2) Інформаційні технології, що забезпечують реалізацію спеціальних (специфічних) функцій державного управління. Саме з цим напрямом впровадження сучасної інформаційної технології я маю справу в своїй щоденній професійній діяльності. Функціонування Державного реєстру виборців (Закон України «Про Державний Реєстр виборців») є однією з багатьох специфічних функцій державного управління. Функціонування автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців – наслідок впровадження інформаційної-технології, що послуговує інформаційно-інструментальним супроводом для реалізації зазначеної функції. Відповідні приклади можна знайти майже в кожній специфічній сфері державного управління. Наприклад: функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем «Єдиного вікна», Інформаційно-телекомунікаційна система Державного реєстру фізичних осіб. Хочу зробити зауваження щодо принципів розроблення та побудови подібних систем, визначення складових інформаційної технології такого типу. Безумовно, ці принципи та технологічні складові (з врахуванням існуючої нормативної бази), повинні визначатися центральним органом влади (чи системою органів) відповідальним за реалізацію відповідної функції державного управління. У випадку Державного реєстру виборців така політика вибору складових інформаційної технології розбудови АІТС «Державний реєстр виборців» цілком логічно здійснюється Центральною виборчою комісією, як Розпорядником Державного реєстру виборців. Однозначно, що всі «специфічні» інформаційні технології будуть багаторівневими і як правило мережевими.

3) І нарешті інформаційно-технологічний супровід допоміжних –забезпечуючих функцій. До цієї категорії потрапляють, наприклад, технології впровадження програмних засобів бухгалтерського обліку, програмні засоби складського обліку і т.д. Зазвичай для вирішення подібних задач використовуються однорівневі інформаційні технології, які щоправда можуть бути й мережевими, але з виходом на (наприклад), банківську установу, а не «глобальний» банк даних. Крім того, до третьої групи забезпечуючих інформаційних технологій, слід віднести інформаційні технології, що використовуються для встановлення комунікативного зв’язку органів державного управління з громадськістю, наприклад: створення та інформаційне наповнення веб-ресурсів органів державної влади.

А тепер розглянемо випадки, коли забезпечуюча функція державного управління супроводжується, чи супроводжуватиметься в перспективі багаторівневою технологією, притаманною функціям специфічним. Першою з таких функцій є забезпечення ведення електронного ведення документообігу. Взагалі, зараз є поширеною думка, що у зв’язку з активним впровадженням у сферу державного управління інформаційних технологій створення, обробки документів і електронного документообігу функцію державного управління, пов’язану зі створенням документів та організацією роботи з ними, слід перейменувати з "діловодства" на "документаційне забезпечення" Діловодство доцільно розглядати лише як організаційно-правовий та технологічний інструмент для побудови документаційного забезпечення і розуміти під документаційним забезпеченням створення документованої інформаційної бази на різноманітних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій. При цьому слід враховувати, що на відміну від широко вживаного терміну "діловодство" суттєвим для документаційного забезпечення є його поширення на всі системи управлінських документів на будь-яких носіях.

Окремо, слід відзначити такий програмний комплекс, як наявну практично у всіх органах виконавчої влади інформаційну систему обліку кадрів «Картка». На перший погляд цей програмний комплекс є інформаційно-технологічним супроводом забезпечуючої кадрової функції. Проте, з іншого боку, функція обліку кадрів, цілком очевидно є спеціальною функцією, яка реалізується Головним управлінням державної служби України.

А отже, це дає можливість віднести інформаційну технологію розбудови системи «Картка», відразу до двох останніх категорій. А куди ж тоді віднести саму кадрову функцію?

Варто навести цікаве гіпотетичне припущення. Цілком можливо, що з розвитком інформаційних технологій відбудеться категоріальне перевіднесення кадрової функції та функції документального забезпечення (не діловодства!) до категорії спеціальних функцій. Чому? Саме внаслідок того, що ці функції перестануть бути локально забезпечуючими для діяльності певного органу влади. Вони матимуть інформаційно- інтерактивне поширення поза межі відповідного органу влади. Саме вплив інформаційних технологій та універсальна природа цих функцій для однотипних органів влади, дає можливість формувати за наслідками інформаційно-технологічних процесів масиви даних загальнонаціонального рівня.

Проблема збору, зберігання та опрацювання таких даних безумовно призведе до наділення відповідними функціями певних Центральних органів влади (як у випадку Головдержслужби та системи електронного кадрового обліку). Наявність таких даних, їх «глобалізація» та рішення прийняті за наслідками опрацювання даних із задіянням багаторівневих інформаційних технологій на рівні зазначених «функціонально-прив’язаних» органів, дає цілком очевидні ознаки специфічної функції державного управління.  Взагалі кажучи, я схиляюся до думки, що задіяння багаторівневих інформаційних технологій є досить чітким індикатором віднесення функції до категорії специфічних.